Зобов’язання договірні та позадоговірні. Види зобов’язань.

Договірними зобов’язаннями є зобов’язання, що виникають з відповідного договору. Зміст договірних зобов’язань визначається не тільки законом, а перш за все угодою їх учасників. До позадоговірних зобов’язань відносяться зобов’язання:

- у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди;

- у зв’язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

- в результаті рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

- у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

- у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатніх правових підстав;

- по відшкодуванню шкоди.Зміст позадоговірних зобов’язань базується на законі, односторонньому волевиявленні або адміністративному акті.

Існує два види зобов'язань:

- поточні, короткотермінові зобов'язання з термінами погашення, як правило, менше одного року — рахунки кредиторів, короткотермінові позики, частина довготермінової позики, термін оплати якої настає в даному звітному періоді, податок на прибуток;

- довготермінові зобов'язання з термінами погашення більше одного року після дати складання балансу, включаючи середньо- і довготермінові позики (звичайно забезпечені облігаціями) та кредити постачальників.

 

53, Поняття видів забезпечення виконання зобов’язань.

Види (способи) забезпечення виконання зобов'язань — це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника незалежно від того, чи понесе кредитор збитки фактично. ЦК передбачає такі види забезпечення виконання зобов'язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в) порука; г) завдаток; д) гарантія; є) притримання. Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, встановлюються в інтересах кредитора. Тому в разі відступлення вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переведенні боргу діють лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між кредитором і боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).

 

54. Неустойка та її види.

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання. Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу.
За підставами встановлення розрізняють неустойку:
- законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному нормативному акті;
- договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визначили самі сторони під час укладення договору.
Якщо законом передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.
Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається в ЦК.

 

55. Порука та гарантія.

Порука — це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зобов'язання перед кредитором. Закон передбачає виключно письмову форму договору поруки, оскільки порушення письмової форми має наслідком безумовну недійсність договору. Гарантія становить собою односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов'язується нести майнову відповідальність перед кредитором за неналежне виконання зобов'язань боржником. Гарантія має багато схожих рис з порукою, тому норми, які регулюють договір поруки, поширюються і на договір гарантії, якщо інше не передбачено законодавством. У договорі, забезпеченому гарантією, як і у договорі, забезпеченому порукою, участь беруть три особи: кредитор, боржник і гарант.
Гарантія має багато схожих рис з порукою, але водночас вона має і деякі специфічні риси:
- за договором поруки зобов'язання може бути забезпечене будь-якою особою, за гарантією — як правило, юридичною особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);
- обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видана гарантія;
- гарантія надається у межах суми, якої бракує боржнику, порука ж забезпечує зобов'язання повністю. Тобто за гарантією виникає субсидіарне зобов'язання, за порукою — солідарне.

 

56. Завдаток як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Завдатком визнається грошова сума, що її видає одна з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання (ст.195)Завдаток виконує кілька функцій:

- платіжна функція - оскільки за­вдаток видається в рахунок належних платежів, він виступає передусім засобом платежу

- факт передачі завдатка від однієї до іншої договірної сторони підтверджує, що між сторонами укладено угоду, що й закріплюється переда­чею завдатку;

- по-третє, завдаток виступає як спо­сіб забезпечення виконання зобов'язання. У разі неви­конання договору, забезпеченого завдатком, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, але з зара­хуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (ч.3 ст.195 ЦК).

 

57. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’яння. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до українського законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернуто стягнення. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про заставу" предме­том застави можуть бути майнові права.Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя.

Види застави:

1) іпотеку застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи;

2) за­ставу товарів в обороті або у переробці (предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо);

3) заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя;

4) заставу майнових прав;

5) заставу цінних паперів.

 

58. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’яння.

Право притримання виникає на підставі прямої вказівки ст. 594 ЦК України і не вимагає, щоб воно було спеціально передбачено договором між кредитором і боржником. Правова природа притримання, відповідно до ст. 594 ЦК України, полягає в такому – кредитор, який правомірно володіє річчю, належній передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним в строк зобов’язання з оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат і інших збитків, має право утримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Норми щодо притримання не мають диспозитивного характеру і не залежать від волі боржника і кредитора. Відповідно до ч. 2 ст. 594 ЦК України притриманням речі можуть забезпечуватися також інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлене договором або законом. Таким чином, предметом притримання можуть бути речі (предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов’язки).Право на притримання припиняється відповідно до чинного законодавства і в строго регламентованих випадках:

-у випадку припинення основного зобов’язання;

-у випадку задоволення вимог кредитора за рахунок речі, яку він утримує;

-на інших загальних підставах припинення зобов’язань відповідно до глави 50 ЦК України, що не суперечать природі утримання.

 

59. Підстави припинення зобов’язань.

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання. За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.
Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.
Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи:
1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);
2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).
Незалежно від підстави припинення зобов'язання повинно бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов'язаний повернути розписку, а в разі неможливості в свою чергу надати боржнику письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.

 

60. Відповідальність за невиконання зобов’язань.

У випадку невиконання передбачених договором зобов'язань або неякісного їх виконання боржником, він зобов'язаний відшкодувати завдані таким чином кредитору збитки. При цьому підзбитками розуміють затрати кредитора, втрату чи пошкодження його майна, а також не отримані кредитором доходи, які він отримав би, якби боржник вчасно виконав свої зобов'язання.У випадку, якщо не виконано зобов'язання по передачі кредиторові у власність якоїсь речі чи в його користування, то тоді кредитор може вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому.Зобов'язання може бути невиконане якоюсь із сторін договору не тільки з її вини. Тому цивільне законодавство передбачає, що особа, яка не виконала зобов'язаньчи виконала їх неналежним чином, несе майнову відповідальність тільки при наявності вини (крім деяких випадків, передбачених законом чи договором).В деяких випадках невиконання зобов'язань може статися не тільки з вини боржника, але і кредитора.

 

61. Поняття договорів та її класифікація.

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.
Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.Згідно зі ст. 153 ЦК України договір уважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнено згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однією зі сторін повинно бути досягнено згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками всі договори поділяються на взаємні і односторонні. Односторонній договір породжує у однієї сторони лише права, а в іншої - тільки обов'язки. Тому «тільки одна з сторін зобов'язана вчинити певні дії на користь іншої, а остання має до неї лише право вимоги».У взаємних договорах кожна сторона набуває права і обов'язки по відношенню до іншої сторони. За таким договором «кожна сторона вважається боржником у тому, що зобов'язана зробити на користь іншої сторони, і одночасно кредитором у відношенні того, що має право вимагати». (2, ст. 308, п.2)

 

62. Укладення, зміна та розірвання договорів. Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 153—159 ЦК України. Порядок укладення господарських договорів між юридичними особами і врегулювання між ними передцоговірних спорів відображено в ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу. Існують певні особливості укладення біржових угод (договорів), проведення торгів на аукціонах, у порядку конкурсу тощо.Для того, щоб вступити в договірні відносини, один із учасників повинен виявити ініціативу, тобто виступити з пропозицією укласти договір (офертою).

Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття (ст. 673 проекту ЦК). Відповідь особи, якій адресовано оферту, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента.

Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним. Визначити цей момент можна на основі аналізу статей 155 і 156 ЦК України. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту.Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються. Зміна і розірвання договору допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, в якій був укладений договір, якщо із законодавчого акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше

 

63. Поняття та загальна характеристика договору купівлі – продажу. Різновиди договору купівлі – продажу. Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК).Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В деяких випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно як матеріальний об'єкт, а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.Залежно від особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору розрізняють кілька видів договору купівлі-продажу, зокрема:
а) договори купівлі-продажу в оптовій та роздрібній торгів лі; договори, що їх укладають на біржах та аукціонах;
б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому та зовнішньоекономічному обігу;
в) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;
г) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки;
д) договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;
е) форвардні та ф'ючерсні угоди купівлі-продажу. Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав та обов'язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

64. Права та обов’язки сторін за договором купівлі – продажу. За суб’єктом прав та обов’язків у договорі купівлі-продажу, їх можна поділити на:

-права та обов’язки продавця;

-права та обов’язки покупця.

Кореспондуючий характер прав та обов’язків сторін договору купівлі-продажу.

Права продавця:

1) на отримання оплати за товар (ст. 692 ЦК)

2)на отримання попередньої оплати товару (ст. 693 ЦК);3)на відмову від договору та повернення проданого товару, якщо покупець прострочив платіж (ст. 685, 697 ЦК тощо)4) інші.

Обов’язки продавця:

1) передати товар у власність покупцеві, у тому числі з доставкою товару (ст.ст. 662-665 ЦК);

2)передати приналежності товару та документи, що стосуються товару (ст. 666 ЦК);3) зберігати проданий товар (ст. 667 ЦК);4) страхувати товар (ст. 696 ЦК);5) інші.

Права покупця:

1) на отримання у власність товару (ст. 655 ЦК);

2) на перевірку додержання продавцем умов договору купівлі-продажу (ст. 687 ЦК);

3) на належну якість товару (ст. 675 ЦК);4) інші.

Обов’язки покупця:

1) прийняти товар від продавця (ст.ст. 655, 689 ЦК);2) зберігати товар, не прийнятий ним (ст. 690 ЦК);

3) оплатити товар (ст. 692 ЦК);

4) страхувати товар (ст. 696 ЦК);

5) інші.