Основні засади(принципи) сімейного права.

Основними засадами (принципами) сімейного права є ті провідні ідеї та положення, які визначають сутність сімейного права, стрижень, який поєднує окремі норми та інститути сімейного права в одне ціле. Провідні засади, як правило, знаходять своє безпосереднє закріплення у відповідних сімейно-правових нормах, реалізуються вони також у правозастосовчій практиці та в процесі реалізації особами своїх сімейних прав та обов’язків. Визначення нових пріоритетів розвитку українського суспільства спричинило необхідність переосмислення багатьох усталених постулатів сімейного права. Це знайшло свій відбиток і в переорієнтації основних засад сімейного права, способах та цілях правового регулювання сімейних відносин.
З урахуванням цього основними засадами (принципами) сучасного сімейного права є:
1) державна охорона сім’ї, материнства, батьківства;
2) рівність учасників сімейних відносин;
3) недопустимість державного або будь-якого іншого втручання в сімейне життя;
4) пріоритет сімейного виховання;
5) регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками;
6) пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї.

 

3. Сімейне законодавство України Конституція України Національне сімейне законодавство відкриває три статті якої безпосередньо стосуються сімейних відносин: Стаття 32 (ч. 1) - "Ніхто не може зазнана і и втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України".Стаття 51 -"Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою".Стаття 52 - "Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу".

 

4. Поняття сімї, сімейних правовідносин.

В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття “сімейні правовідносини”. Воно включає: а) правовідносини між членами сім’ї (внутрішні сімейні правовідносини); б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім’ї (зовнішні сімейні правовідносини).
Внутрішніми сімейними правовідносинами вважаються ті, що виникають між членами однієї сім’ї, наприклад, відносини між подружжям, батьками та дітьми, які проживають однією сім’єю, пов’язані спільним побутом та взаємними правами та обов’язками. Зовнішніми можна вважати правовідносини між особами, які складали сім’ю раніше, або взагалі не були членами однієї сім’ї, однак пов’язані такими правами та обов’язками, які за своєю суттю є сімейними.. У праві існують свої підходи щодо розуміння сім’ї та сімейних відносин. Це пояснюється тим, що сімейні відносини потребують певного правового опосередкування, відповідної юридичної “оболонки”. Саме в цьому сенсі категорія “сім’я” набуває юридичного значення і використовується в праві.

5. Види сімейних правовідносин. Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно- сімейного законодавства.
Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.
Сімейні правовідносини виступають як тривалі.
Однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що суб'єктами цих відносин можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.
Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних правовідносин. В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.
В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.
В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання

 

6. Поняття шлюбу та його правова природа.

Відповідно до ст. 21 СК, яка вперше дає поняття шлюбу, шлюб— це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (далі — РАЦС). існують наступні ознаки шлюбу:
а) це союз жінки та чоловіка. Це — фізіологічна ознака, бо СК дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному1, тобто спільний побут, взаємні права та обов'язки (ч. 2 ст. З СК);
в) це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦО. Дана ознака конститутивна, бо передбачає обов'язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у встановлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосується шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. З ст. 21 СК)

 

7. Умови укладення шлюбу.Порядок вступу до шлюбу.

Для укладення шлюбу законодавством встановлені певні умови. До таких умов відносяться взаємна згода осіб, які укладають шлюб, і досягнення ними шлюбного віку.
Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб.
Другою умовою вступу до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку. У статті 16 КпШС України шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок.
В окремих випадках (коли фактично вже склалися шлюбні відносини, настала вагітність, народилася дитина) державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад народних депутатів можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.Оскільки наше законодавство не встановлює мінімальний шлюбний вік, звідси випливає, що шлюб можна укласти і в 13, 14, 15, 16 років, якщо є певні причини (вагітність, наявність дітей).

 

8. Державна реєстрація шлюбу та її правове значення. Час і місце реєстрації шлюбу.

У відповідності зі статтею 173 КпШС України особи, які бажають вступити до шлюбу, подають заяву в орган реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання одного з них або за місцем проживання їх батьків.
Коли вступаючі до шлюбу подають заяву в орган РАГСу за місцем проживання батьків або одного з них, повинен бути пред'явлений паспорт з відміткою про прописку в даній місцевості. За згодою з особами, що бажають вступити до шлюбу, орган РАГСу призначає час реєстрації шлюбу, про що робиться відмітка у заяві, а також в журналі обліку заяв.
Час реєстрації шлюбу призначається з таким розрахунком, щоб він не співпадав з реєстрацією інших актів громадянського стану (особливо смерті).При призначенні часу реєстрації шлюбу орган РАГСу повинен з'ясувати у громадян, що вступають до шлюбу, чи бажають вони зареєструвати його в святковій обстановці.
Число свідків, які розписуються в книзі запису акту про укладання шлюбу, як правило, не повинно перевищувати двох. повинні бути пред'явлені документи, що посвідчують осіб, вступаючих до шлюбу: паспорт, посвідчення особи офіцерів, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців понадстрокової служби, військовий квиток військовослужбовців строкової служби і військових будівельників.
Особи, які перебували раніше в зареєстрованому шлюбі, повинні пред'явити органу РАГСу документ, який підтверджує припинення попереднього шлюбу.

 

9. Визнання шлюбу недійсним. Правові наслідки недійсності шлюбу.

Шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його укладення. Цим самим анулюються всі права і обов'язки, які виникли з моменту реєстрації цього шлюбу.
Наслідки недійсності торкаються як особистих немайнових, так і майнових прав. При визнанні шлюбу недійсним, чоловік (дружина) позбавляється прав носити прізвище другого з подружжя, обране ним при реєстрації шлюбу, що відображається в рішенні суду.
Всі питання майнового характеру, які можуть виникнути між особами, що перебувають в шлюбі, визнаному недійсним, вирішуються на підставі норм не шлюбно-сімейного, а цивільного законодавства.
Так, майно, набуте сторонами під час такого шлюбу, підлягає поділу на підставі ст.ст.112—119 ЦК України.
В законі спеціально встановлено правило (ст.50 КпШС України) про те, що визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Діти, зачаті чи народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі ж права і обов'язки, що і діти, народжені в дійсному шлюбі.

 

10. Визнання шлюбу неукладеним.

 

Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти визнання шлюбу неукладеним. Якщо для визнання шлюбу недійсним суттєвим є відсутність фактичного складу позитивних умов його укладення або наявність хоча б однієї з негативних умов, то для визнання шлюбу неукладеним суттєвим є порушення самої процедури реєстрації шлюбу, а саме реєстрація його у відсутності нареченої (або) нареченого (ст. 48 СК).. В таких випадках за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора запис про шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду. Неукладений шлюб не породжує ніяких прав і за жодних обставин не може бути визнаний дійсним. При неукладено-му шлюбі не існує презумпції батьківства чоловіка матері дитини1.

 

11. Загальна характеристика особистих немайнових прав та обов’язків подружжя.

До особистих немайнових прав подружжя СК відносить ті, які є найбільш важливими та на які можна впливати нормами сімейного права. Це право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на духовний розви-
ток; право на зміну прізвища; право на розподіл обов ' язків та спільне вирішення питань життя сім'ї; право на особисту свободу. Зазначені права характеризуються тим, що для їх здійснення не потрібно ні згоди, ні виконання активних дій з боку іншого з подружжя. Рівність чоловіка і дружини — основний принцип шлюбних відносин, заснований на визнанні однакової соціальної цінності особистості чоловіка і жінки. Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК є здійснення їх з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та неприпустимість свавільного втручання в сімейне життя; відсутність привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; здійснення прав та обов'язків кожним із подружжя на рівних засадах. Особисті немайнові права подружжя, на відміну від майнових, не мають економічного змісту та майнового характеру. В той же час вони є вкрай важливими, що зумовлено сутністю шлюбу як сімейного союзу жінки та чоловіка, заснованого на принципах рівності подружжя. Ці права належать кожному з подружжя незалежно від його майнового стану. їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом з боку іншого з подружжя. Вони не можуть бути виражені в грошовій формі.Особисті права й обов'язки подружжя виникають щодо визначених нематеріальних благ.