Множинність учасників в зобов’язаннях

 

Проявом ускладненого складу учасників зобов’язань є множинність в зобов’язаннях – тобто участь в одній чи одночасно двох сторонах декількох учасників, які йменуються співкредиторами та співборжниками. Відповідно на виконання однієї вимоги одночасно претендують декілька співкредиторів, чи навпаки, декілька співборжників зобов’язані виконати спільне для них зобов’язання стосовно одного або декількох співкредиторів.

Основні підходи до правового регулювання цих зобов’язань розроблені ще римськими юристами і з того часу лише уточнюються в залежності від виду зобов’язань.

Множинність учасників в зобов’язанні може виникнути на підставі договору та при завданні матеріального збитку чи іншої шкоди – закону.Наприклад,при придбанні товару одночасно декількома особами у складчину вони представляють одну сторону – покупця. При вчинені хуліганства й завданні фізичної шкоди потерпілому декількома особами складно достеменно встановити ту особу, яка нанесла удар, від якого потерпілий став інвалідом. Відповідальним буде кожен із учасників групового хуліганства якщо в процесі досудового слідства не буде встановлено винного.

Розгляд справ із множинністю сторін в зобов’язанні потребує встановлення внутрішніх зв’язків між співкредиторами та співборжниками та встановлення ступені вини кожного із них. Це зумовлює види зобов’язань – часткові чи солідарні. Ще складніше коли внаслідок особливостей суб’єктного складу співборжників одночасно виникає і частковий і солідарний обов’язок.

Залежно від того на якій із сторін присутня така множинність прийнято розрізняти зобов’язання з активною, пасивною і змішаною множинністю.

При активній множинності на стороні кредитора приймає участь одночасно декілька співкредиторів. Навпроти при пасивній множинності є декілька співборжників. При змішаній множинності одночасно на стороні кредитора та боржника приймають участь два та більше учасників. Вид множинності впливає на визначення характеру внутрішніх зобов’язань між їх учасниками, що проявляється у видах зобов’язань та особливостях їх виконання.

Види зобов'язань

 

Поділ зобов’язань на види має практичне та теоретичне значення. Завдяки йому визначаються їх характеристика, допустимість існування певних правових конструкцій, їх особливості, правове становище сторін, найбільш оптимальні види забезпечення їхнього виконання та наслідки порушення зобов’язань, вони групуються у інститути зобов’язального права та формується механізм регулювання, проводиться порівняння.

В основу класифікації зобов’язань взяті положення чинного законодавства та його система, зокрема система зобов’язального права. Як і інші класифікації поділ зобов’язань на окремі види заснований на класифікаторі (певній підставі прагматичного спрямування) та дихотомії. Вона виправдана часом і прижилась в науковій та навчальній літературі. Для поділу зобов’язань на види використана підстава їх виникнення.

Класифікація зобов’язань та її критерії тривалий час дискуються у юридичній літературі. В умовах домінування соціалістичної власності та народногосподарських планів І. Б. Новицький види зобов’язань зв’язував з планами та виділяв ті: 1) які виникали на підставі або у зв’язку з такими планами; 2) що не охоплювалися соціалістичним плануванням; та 3) які сприяли правильному розвитку двох попередніх[7]. Такий підхід запропоновано і М. М. Агарковим який провів класифікацію зобов’язань за метою зобов’язань і виділяв такі: 1) що забезпечували виконання народногосподарського плану, 2) що спрямовані на охорону та забезпечення майна держави та 3) що забезпечували розвиток та охорону інших гарантованих суспільних відносин[8].

С. І. Аскназій класифікував зобов’язання за їх економічними особливостями – за змістом й характером взаємного господарського обслуговування[9]. М. В. Гордон в основу класифікації зобов'язань поклав змішаний (комбінований) юридичний і економічний критерій. На його основі О.С. Іоффе деталізував окремі види зобов’язань що врівноважило підходи і підтримується досі. Він виділив зобов’язання: 1) з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, міна, довічне утримання); 2) з оплатної[10] передачі майна у користування (майновий найом, найом жилого приміщення); 3) по безоплатній передачі майна у власність чи користування (дарування, позичка); 4) по виконанню робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво); 5) з надання послуг (доручення, комісія, зберігання, експедиція); 6) з перевезень (залізничні, морські, річкові, повітряні, автомобільні, буксировка морська та річкова); 7) по кредиту та розрахункам (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові відносини, чек, вексель); 8) із страхування (майнове страхування, особисте страхування); 9) по сумісній діяльності (сумісна діяльність громадян, сумісна діяльність соціалістичних організацій); 10) із односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення); 11) охоронні зобов’язання (зобов’язання внаслідок заподіяння шкоди, спасання соціалістичного майна, безпідставного придбання чи збереження майна)[11]. Пізніше він уточнив позицію і критерій „правовий результат” замінив на критерій „підстава виникнення зобов’язання та юридичний характер виникнення зобов’язань”[12].

Проте тут змішано класифікацію зобов’язань та їх виду – договорів.

М.І. Брагінский запропонував класифікувати зобов’язання на підставі багатоступінчастої класифікації. М. Д. Єгоров її удосконалив, що при кожній окремо взятій ступені класифікації необхідно застосовувати єдиний класифікаційний критерій, який надасть можливості виявити найбільш суттєві розбіжності в зобов’язаннях. В Україні цим шляхом пішла Л.К.Веретельник.

Недолік запропонованих класифікацій в тому, що вони намагаються охопити не охоплюване за чого вона переростає в іншу якість, виходить за рамки зобов’язань, які мають спільні для всіх зобов’язань ознаки і не переростають у класифікацію окремих різновидів зобов’язань.

В Французькому ЦК всі зобов’язання згруповані у дві групи що виникли: 1) з договору (ст. 1101 ФГК); 2) без договорів. Вони врегульовані титулом IV книги III кодексу яка охоплює з обов’язання, що виникають з делікту, квазіделікту, квазідоговору та закону. Тим запозичена чотирьохланкова система зобов’язань з римського приватного права де поділ зобов’язань проводився залежно від підстав їх виникнення. Вони лише доповнені зобов’язаннями з закону.

В НЦУ встановлена більш модернізована їх система залежно від підстав їх виникнення, але відмовились від конструкцій квазідоговору та квазіделікту. Виділені з обов’язання: з закону (правочину) (Rechtsgeschäft), делікту (§ 826—853 НЦУ), безпідставного збагачення (§ 812—822), ведення чужих справ без доручення (§ 677—687).

Підстава виникнення зобов’язань сприяє єдності систематизації зобов’язань у ЦК де виділено зобов’язання, що виникли з договорів та інших правочинів, договори з деліктів, односторонніх дій та внаслідок вказівки закону. В теорії цивільного права проводиться й більш розгорнута система зобов’язань в залежності від їх внутрішньої характеристики, специфіки правового зв’язку.

При класифікації види зобов’язань повинна не пересікатися іншими видами зобов’язань. Класифікація повинна будуватися на основі об’єктивних ознак, специфіки правового зв’язку та особливостями правового становища сторін. Її основу складає розмежування зобов’язань як таких від його різновидів, зокрема договорів. Є декілька рівнів класифікації зобов’язань. Першим повинен бути той, що характеризує їх як правове явище та відображає юридичну природу, що зумовлює їх зміст.

За структурою змісту зобов’язання доцільно виділяти прості та складні. У простих зобов’язаннях у однієї сторони є суб’єктивні права, а у другої – юридичні обов’язки. Вони не ускладнені набором чи комбінацією умов зобов’язання. Зокрема, при даруванні рухомих речей не виникає ніяких ускладнень і не вимагається від дарувальника чи обдарованого учинення інших дій окрім передачі предмету дару першим та прийняття його іншим.

Наразі зобов’язання є складними (змішаними та комплексними) і містять у собі елементи, які характерні одночасно для декількох видів зобов’язань шляхом їхнього простого поєднання, встановлення взаємозалежності та послідовності (накопичення) чи обумовленості. Змішаними є зобов’язання, які поєднують у собі елементи різних їх інститутів (продаж з умовою доставки товару покупцю), або комплексними, коли регулюються нормами різної галузевої приналежності (кредитний договір).

Серед складних зобов’язань виділяються привелійовані зобов’язання, які проявляються у переважних правах (покупки частки у спільному майні, придбання орендованого майна тощо). Ними є такі, у яких встановлені певні привілеї для однієї із сторін за специфікою їхнього правового становища чи правовим режимом об’єкту правовідносин. Не виключено сполучення одночасно двох та більше критеріїв для виділення таких зобов’язань.

Стаття 535 ЦК України передбачає збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов’язанням. Її частиною першою передбачено, що у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімум доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов’язанням фізичній особі на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується. Законодавець встановив певні критерії стосовно застосування інституту збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов’язанням: кредитор – тільки фізична особа; чітка підстава для застосування – збільшення встановленого законом неоподаткованого мінімуму доходів громадян; перелік видів деліктних зобов’язань - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом; механізм застосування – пропорційне збільшення сум, що підлягають виплаті.

За співвідношенням прав і обов'язків сторін зобов’язання є:

- односторонніми якщо в однієї сторони є тільки права, а в іншої – тільки обов'язки (зобов'язання за договорами позички, поручительства), охоронні, зокрема деліктні зобов’язання;

- двосторонніми, якщо кожна сторона наділена одночасно і правами і обов'язками (договори підряду, оренди, зберігання).

- багатосторонніми (договір простого товариства) коли взаємними правами та обов’язками пов’язані три та більше їх сторони[13].

За співвідношенням прав та обов’язків при множинності осіб виділено:

- часткові зобов’язання – такі зобов’язання у якому кожен із співборжників повинен виконати строго визначену частку (долю) зобов’язання на користь кредитора чи кожен із співкредиторів має до боржника визначену частку вимог;

- солідарні зобов’язання – такі у яких кредитор вправі заявити вимоги про виконання зобов’язання одночасно до всіх співборжників, або до одного з них у повному обсязі, здебільше до найбільш майново забезпеченого співборжника. Співборжник, який повністю виконав солідарне зобов’язання, вправі заявити регресні вимоги до інших співборжників у частині, яка на них припадає;

За підставами виникнення можна виділити[14]:

- договірні - які виникли на підставі договору і складають окрему частину зобов’язального права (договірне право);

- позадоговірні - які виникли із інших юридичних фактів, зокрема:

1) з правочинів (зобов’язання спадкоємців за заповітом стосовно вигодонабувачів при спадкуванні, публічний конкурс, публічна обіцянка нагороди, публічні торги);

2) із факту створення результатів творчої, інтелектуальної та іншої діяльності;

3) унаслідок заподіяння матеріального збитку чи моральної шкоди (деліктні із-за того що вони виникають внаслідок правопорушення);

- з інших юридичних фактів, з якими закон і інші правові акти зв'язують настання цивільно-правових наслідків. До них відносяться такі що настають: із судових рішень, що встановлюють цивільні права й обов'язки; з актів державних органів і органів місцевого самоврядування. Це надає підставу для виділу обов’язкових чи волюнтарних зобов’язань;

- з безпідставного збагачення. Зобов’язання, що виникають з набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави називаються кондиційними.

У передбачених законом випадках зобов’язання може виникати із прямої вказівки закону (законні зобов’язання). Так державні підприємства повинні не менше 50 відсотків своєї продукції реалізовувати за державними та регіональними замовленнями і контрактами).

За підставою виникнення слід виділити і поновлювальні зобов’язання – які припиняються за певних підстав зокрема належним виконанням, але з настанням інших підстав (виявлення скритих недоліків виконаної роботи) поновлюються і захист порушених прав проводиться на підставі первісного зобов’язання із врахуванням нової підстави (накопичувальний склад).

Зобов’язання можуть виникати у силу спеціального правового статусу особи (статусні зобов’язання) - лікар повинен надати допомогу особі, яка її потребує невідкладно, а міліціонер незалежно від займаної посади – надавати допомогу та захищати особу, яка потерпає від правопорушення.

За спрямованістю виділяють регулятивні та охоронні зобов’язання. Регулятивні спрямовані на врегулювання відносин між сторонами зобов’язання в нормальному (непорушеному) стані, зокрема договірні зобов’язання. Охоронними є зобов’язання, що спрямовані на відновлення становища кредитора в разі порушення його прав або охоронюваного законом інтересу. Вони забезпечують компенсаторну функцію цивільного права. До них насамперед відносяться деліктні зобов’язання.

За змістом зустрічного надання розрізняють зобов’язання:

- зустрічні (синалагматичні), в яких суб’єктивне право кредитора кореспондоване зустрічним обов’язком боржника: право покупця на отримання речі за договором купівлі-продажу забезпечене обов’язком продавця її йому передати. Більшість зобов’язань є саме такими;

- рівносторонні, в яких всі учасники мають одинакові права і одинакові юридичні обов’язки, зокрема в договорі про сумісну діяльність. Це стосується й засновницького договору.

За ступенем визначеності обов'язків боржника розрізняють:

- суворі зі строго визначеним предметом та обов’язком боржника. До них відносяться деліктні зобов’язання;

- альтернативні (виконання яких можливо шляхом здійснення одного з перерахованих в умовах зобов’язання дій (звичайно на вибір боржника);

- факультативні (коли боржник зобов’язаний зробити визначену дію, а у випадку неможливості її здійснення вправі (але не зобов’язаний) зробити іншу дію, що передбачена зобов’язанням).

За ступенем самостійності [15]зобов’язання поділяються на:

- основні. Відповідно ч. 3 ст. 1 ЗУ “Про іпотеку” основним зобов’язанням є зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Основним є зобов’язання встановлюється забезпечення виконання;

- додаткові (акцесорні) чи забезпечувальні слугують забезпеченням виконання основних зобов’язань (неустойка, застава, задаток інші).

Ці зобов’язання можуть виникати у силу вказівки закону. Так за ч.2 ст.1179 ЦК у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується у частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини. Такі зобов’язання йменуються субсидіарними ізабезпечують виконання основних зобов'язань. За такими зобов’язаннями третя особа, що зв’язана з боржником законом чи договором зобов’язана виконати кредитору все чи частину його зобов’язання.

Для акцесорних зобов’язань характерне: 1) їх зв’язаність із основним за чого недійсність основного призводить до недійсності акцесорного; 2) з припиненням основного зобов’язання припиняється й акцесорне; 3) кредитором в основному та забезпечувальному акцесорному зобов’язанні є та сама особа (неустойка) чи інші особа (гарантія, порука); 4) із заміною основного зобов’язання зазвичай припиняється й акцесорне за винятком якщо законом або договором не передбачене інше.

Акцесорні зобов’язання мають ряд різновидів. Так, одна справа коли сплати неустойки кредитор вимагає під час існування зобов’язання, а інша – після того, як основне зобов’язання припинилось. За договором будівельного підряду приховані недоліки будівельних робіт можуть себе проявити після фактичного припинення договору і підрядник зобов’язаний їх усунути, а в разі заявлення позову може відповідати за неналежну якість виконаних робіт. Такий парадокс повинен бути якимось чином вирішений. Це можливе лише на основі поновлюваних зобов’язань, тобто таких, які на підставі визначених договором чи законом підстав після їх припинення визнаються такими, що регулюються цивільним правом і суб’єктивні права їх учасників підлягають захисту в разі порушення.

За існуванням у часі виділяються разові, постійні та сукцесивні. Разові зобов’язання існують лише на певний термін і з його перебігом припиняються, а постійні – існують досить значний строк, наприклад до досягнення дитиною повноліття. Якщо особа внаслідок ушкодження здоров’я стане інвалідом, то зобов’язання з відшкодування завданого збитку існують доти, доки здоров’я не відновиться, чи потерпіла особа не знайде іншу роботу, де зможе заробляти більше.

Сукцесивні зобов’язання можуть на певний час припинятися, а потім у встановлені законом чи договором терміни відновлятися. Ними є зобов’язання з відшкодування шкоди завданої здоров’ю. Вони припиняються за можливість пред’явлення вимоги до часу настання наступного щомісячного платежу і поновлюються після 15 числа кожного місяця. Зі сплатою місячного деліктного платежу чи іншого подібного грошового зобов’язання боржник не може подати вимогу про наступну сплату.

За суб'єктом, що управнений прийняти виконання, розрізняють зобов'язання:

- з виконанням кредитору;

- з виконанням третій особі (наприклад, договір банківського вкладу на користь конкретного вигодонабувача).

За суб'єктом виконання зобов'язання можна поділити на:

- з виконанням боржником кредитору;

- з виконанням замість боржника третьою особою кредитору;

За змістом й умовам виконання виділяютьзобов'язання:

- основні (забезпечують досягнення правової мети їх встановлення та задоволення інтересу кредитора /кредиторів);

- акцесорні (додаткові) зобов'язання, що забезпечують виконання основних зобов'язань: застава, поручительство, задаток, банківська гарантія;

- субсидіарні – такі зобов’язання, за якими третя особа, що зв’язана з боржником законом чи договором, зобов’язана виконати кредитору все чи частину його зобов’язання. Наприклад, якщо неповнолітня особа (14 – 16 років) не має достатнього для відшкодування завданої нею шкоди майна чи коштів, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (всиновлювачами) або піклувальником.

За умовами виникнення виділяють зобов'язання:

- основні, що забезпечують право кредитора;

- регресні, за якими одна сторона (регредієнт) вправі вимагати від іншої сторони (регресата) майно, яке передане замість нього чи по його провині третій особі. Так, якщо банк або страхова організація (гарант), що надали на прохання боржника письмове зобов'язання (гарантію) сплатити його кредитору грошову суму, вправі вимагати від боржника в порядку регресу (зворотної вимоги) повернення сплачених ними сум по банківській гарантії (ст. 560, 569 ГК). Таким є стягнення з винного у завданні збитку працівника у порядку відшкодування виплачених власником чи уповноваженим ним органом сум відшкодування потерпілому. Обсяг регресної (зворотної) вимоги не може перевищувати суми, виплаченої по основному зобов’язанню, якщо законом не встановлене інше.

За правонаступництвом у зобов’язаннях можна виділити:

- зобов’язання строго особистого характеру (особисті) у яких не допускається заміна сторони. До них відносяться договір літературного замовлення, аліментні зобов’язання. По смерті боржника такі зобов’язання припиняються і не переходять на спадкоємців.

- зобов’язання, де допускається заміна боржника та кредитора на їх правонаступників (зобов’язання зі заміною їх сторін). При реорганізації створена юридична особа переймає на себе всі права та обов’язки її попередника. Майнові зобов’язання спадкодавця включаються у спадщину і переходять до спадкоємців;

- особисті зобов’язання які пов’язуються лише із певною особою і не передбачають наступництва та спадкоємства.

За системою приватного права виділять зобов’язання:

- господарські, які формалізовані ГК України. Зокрема, в ст. 173 ГК України передбачені господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК. Найбільш поширеним видом господарських зобов’язань є підприємницькі зобов’язання;

- сімейні, що виникають на підставі СК України, зокрема аліментні зобов’язання.

Останнім часом активно розвиваються зобов’язання за сферою їх застосування, зокрема інвестиційні, Інтернет-зобов’язання, логістичні (від слова логістика) зобов’язання, що виникають між перевізниками вантажовідправниками та вантажоодержувачами.

За об’єктом цивільних прав виділяють речові зобов’язання, що виникають стосовно речей. Серед них виділяють грошові зобов’язання в тім числі й валютні, та товарні зобов’язання. Зокрема у Роз’ясненні ВАСУ від 29 квітня 1994р. № 02-5/293 “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань”[16] встановлено, що грошовими є зобов’язання, згідно з якими боржник зобов’язаний сплатити визначену грошову суму за цивільно-правовим договором. Грошові зобов’язання можуть у подальшому поділятись за видом валюти (у національній, іноземній валюті), способом платежу (готівкові, безготівкові, віртуальні), ступенем самостійності (самостійні і не самостійні), спрямованістю (регулятивні та охоронні)[17] тощо.

У Податковому кодексі України визначено:

ст. 14.1.38. грошове зобов’язання в міжнародних правовідносинах – зобов’язання платника податків сплатити до бюджету іноземної держави відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені законодавством такої іноземної держави;

ст.14.1.39. грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

В ч. 3 ст. 128-1 ЦК Республіки Казахстан визначене фінансове зобов’язання — всяке зобов’язання, яке є договірним обов’язком надати гроші чи інший фінансовий актив іншій організації чи обміняти фінансові активи чи фінансові зобов’язання із іншою організацією на потенційно не вигідних для себе умовах, чи такий договір, розрахунок за яким буде або може бути проведений власними дольовими інструментами організації та який при цьому є таким непохідним інструментом, за яким у організації є або може з’явитися обов’язок надати перемінну кількість власних дольових інструментів, або таким похідним інструментом, розрахунок за яким буде чи може бути проведено всяким іншим способом, ніж шляхом обміну фіксованої суми грошей або іншого фінансового активу на фіксовану кількість власних дольових інструментів організації.

На підставі аналізу норм ЦК України можна виділити державні зобов’язання – такі зобов’язання де імперативно їх стороною визначена держава в особі її уповноважених органів (відповідно ст. 1177 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатежеспроможною). Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, також відшкодовується державою у повному обсязі (ст. 1161 ЦК України).

Державні зобов’язання можуть бути поділені за підставами виникнення на ряд підвидів: що виникли звичайним порядком, за інших осіб, внаслідок неспроможності забезпечити охорону прав чи встановити винну особу, що передбачені вказівкою закону, прийняті на себе на основі спеціального державного акту, інші.

В літературі вказані інші види зобов’язань, внутрішньогосподарські, які виникають між структурними підрозділами юридичної особи.

Зобов’язання можуть уточнюватися за своєю спрямованістю. Так виділяються борги. Відповідно до ст. 1.4. ЗУ „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” заборгованістю є підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів яка:

1) підлягає сплаті на товари, роботи, послуги, (спожиті в процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законодавством, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена;

2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих;

3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України;

4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб’єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії;

5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Крім того в ПК України отримали своє закріплення безнадійні заборгованості що відповідають одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна: суб’єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб’єкти господарювання у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності коштів, триманих від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та в інший спосіб, передбачений умовами договору застави, майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до погашення заборгованості в повному обсязі; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі/

Ми не підтримуємо механічного перенесення класифікації правочинів та договірних зобов’язань на зобов’язання у цілому. Вони – окреме правове явище більш вищого рівня правової категорії, яке пересікається із зобов’язаннями. Це стосується поділу всіх зобов’язань на оплатні та безоплатні, реальні та консенсуальні, що є проявом класифікації правочинів та відображає підходи до характеристики договорів.

Наведена класифікація є найбільш повною з відомих у літературі і не пересікається, чи не охоплює, класифікації вищого порядку, надає можливість в її рамках у подальшому деталізувати окремі види зобов’язань, договірні, речові, грошові тощо.

Вказані види зобов’язань є певними штампами для характеристики зобов’язань та попереднього встановлення їх сутності та специфіки правового становища сторін. Тож цей поділ зобов’язань на види має практичне значення. Зокрема, при відшкодуванні шкоди, завданої пошкодженням здоров’я йдеться про одностороннє, грошове, основне, особисте, обов’язкове, строкове (постійне) зобов’язання.