Електронна купівля-продаж (Е-комерція)

 

Останнім часом набуває широкого поширення Е-комерція і зокрема торгівля товарами в кредит. Технологічно така торгівля зводиться до того, що покупець резервує на сайті інтернет-торговця необхідний товар, а потім по гіперпосилці заповнює в режимі оn-line анкету на отримання кредиту. На протязі півгодини потенційний позичальник отримує рішення про видачу кредиту. Кур’єр інтернет-магазину доставляє товар і кредитний договір, який повинен підписати позичальник-покупець.

Водночас в законодавстві України нема визначення терміну «інтернет-магазин». Проте Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено укладення договору на відстані як такого що укладений продавцем із споживачем за допомогою засобів дистанційного звязку, до яких відноситься мережа Інтернет. Також затверджені Правила продажу товарів на заказ і поза и торгових чи офісних приміщень за якими продажа товарів на заказ - вид торгівлі, при якій споживач укладає договір купівлі-продажу товарів із продавцем на відстані за допомогою засобів дистанційного зв’язку чи вчиняє їх попереднє замовлення безпосередньо у продавця. Відповідно, поки що суб’єкти господарювання, які торгують через мережу Інтернет повинні керуватися вимогами вказаних Правил.

Подальший розвиток цієї торгівлі потребує її регламентації, котра поєднувала б застосування традиційних, базових норм і правил (таких як, положення ЦК чи ЦПК України) та створення нових правових інститутів та процедур. В числі найбільш важливих юридичних питань, що потребують невідкладного законодавчого вирішення слід назвати: тарифи, вимоги до форм укладення контрактів, захист інформації та використання електронних підписів, захист прав споживачів, захист інтелектуальної власності та ряд інших.

При дистанційній торгівлі надається кредит. Вартість кредиту визначається із врахуванням фіксованих разових комісійних і річної відсоткової ставки (3%), щомісячних комісійних (3% от первинної суми кредита). Мінімальна ефективна ставка складає до 58% річних, а максимальна – приблизно 200. Серед великих банків лідерами в цьому сегменті є ПриватБанк, «Альфа-Банк».

Такий вид торгівлі та кредитування має переваги: низькі накладні витрати, не потрібно обладнувати торгові місця та місця для представника, відсутня плата за оренду, поки що не досить жорстка конкуренція.

Застосування новітніх комунікацій у комерційній діяльності призвело до виникнення нових економічних явищ: "економіка в режимі реального часу" ("the online economy'') або "електронна комерція ("electronic commerce''). Остання як правова категорія є укладанням на міжнародних та внутрішніх ринках через мережу Інтернет в електронному вигляді низки підприємницьких договорів: купівля-продаж, постачання, договір про розподіл продукції, страхування, банківські угоди, перевезення вантажів або пасажирів повітряним, морським, залізничним транспортом, тощо.

В іноземній юридичній доктрині вказується, що у зв'язку з глобальним характером "online economy'' законодавство повинно бути зведено до мінімуму, стати послідовно міжнародним та прозорим. Глобальний та розгалужений характер економіки в реальному часі робить неможливим її регулювання будь-яким урядом або державним органом. Проте більше використовується метод саморегулювання.

Країни, де правова система заснована на рішенні суду, мають більше можливостей для самоврядування порівняно з країнами, в яких застосовуються виключно нормативні правові акти. В них електронна комерція не в стані здолати правові перешкоди, які можуть виникнути в силу загальнообов'язкових положень національних законів, зміна яких потребує спеціальної процедури.

Систему правового забезпечення електронної комерції можна розглядати в двох аспектах: перший – правові засади функціонування системи електронної комерції. Він регламентує функціонування систем електронної комерції (наприклад, закон про електронний документ, закон про електронний підпис, закон про електронні платежі і т.д.). Це нормативна база, яка визначає умови та право на функціонування, виконання певних операцій та врегулювання правовідносин, що можуть виникнути в процесі ведення електронної комерції; другий – правова підтримка проведення операцій в системах електронної комерції. Він стосується інформаційно-правової підтримка процесу електронної торгівлі. Цей напрямок повинен забезпечувати учасників електронної комерції повною інформацією щодо правових засад здійснення операцій в цій галузі; вказувати яким чином належить виконувати ці операції і т.п., тобто надавати відповіді на всі питання, які виникають усередині процесу електронної комерції (наприклад, питання щодо укладення договорів, відповідальності сторін, податків, мита і т.п.). Цей аспект має: внутрішнє забезпечення (усередині країни) та міжнародне (на рівні міжнародних взаємовідносин).

Джерелом інформаційно-правового забезпечення електронної комерції є мережа електронної законодавчої системи в країні, що міститься у різноманітних комп'ютерних інформаційно-пошукових правових системах ("Законодавство", "Нормативні акти України", "Ліга", "Гроссбух", "ФондІнвест" та ін.). Наразі через Інтернет можливо отримати платні юридичні послуги у чотирьох напрямках, а саме: правові бази даних та коментарі до них; адвокатура; консультації з господарського права; нотаріат. Такі ресурси запропоновані у вигляді онлайновських версій вище перелічених інформаційних правових систем.

У всіх країнах Європи існують правові спеціалізовані комп'ютерні інформаційно-пошукові системи зовнішньоекономічного законодавства своєї країни (тобто внутрішнє ІПЗ, про що ми вже раніше казали). Але такі системи мають загальний істотний недолік - вони забезпечують експортера (або імпортера) правовою інформацією тільки власної країни, наприклад, України, і не надають жодної інформації про можливість і нормативно-правові умови проведення конкретної зовнішньоекономічної операції з боку країни-імпортера (або, відповідно, країни-експортера).

У зв'язку з цим актуалізуються питання знаходження ефективних форм і засобів забезпечення співпрацюючих бізнесменів-партнерів необхідною їм правовою інформацією про торгове законодавство країн-партнерів, що динамічно змінюється, в доступній для них формі (на рідній мові або на погодженій широко розповсюдженій в цій країні мові).

Вирішення проблеми - створення і системний супровід транснаціональної багатомовної комп'ютерної інформаційно-пошукової системи правової підтримки зовнішньоекономічних операцій ряду країн. Її введення в дію – могутній чинник розвитку електронної торгівлі зокрема для просування товарів і послуг за принципом "від дверей до дверей" без "паразитуючих" посередників. Також така система забезпечити прозорість ринку і його контроль з боку державних податкових і фінансових служб, своєчасно усувати перешкоди для просування продукції країни на внутрішні і зовнішні ринки, залучити інвестиції для технологічного оновлення виробництва і сфери послуг та підвищити зовнішньоекономічний потенціал держави.

В Україні наразі немає законів, спрямованих на регулювання правовідносин діяльності в Інтернеті. Насамперед вони необхідні для ведення комерційної діяльності. Розвиваються торгівельні та платіжні (на рівні "Клієнт-Банк") системи, електронні магазини. Відносини між учасниками електронної комерції досі не регулюються спеціально адресованими їм законами чи іншими джерелами права. Їх відсутність є бар'єрами для електронної комерції в Україні та інтеграції її в глобальний електронний ринок[188].

Наприкінці 2000 року в США вступив в силу закон про електронний підпис. Президент Клінтон схвалив так званий E-Sign Act у червні 2000 року, але в силу деяких особливостей американського законодавства, його впровадження почалося майже через півроку. З появою електронного підпису, на ринок безпеки даних кинулась значна кількість нових компаній. У США існує декілька способів поставити електронний підпис на документі: спеціальна карта з мікропроцессором; звичайний електронний пароль; відео-сканер; лазер для ідентифікації сітчатки ока або розпізнувач голоса.

Серйозним фактором, який стримує розвиток ринку електронної торгівлі у всьому світі, є забезпечення достатньої безпеки систем Інтернет-платежів. Законодавче забезпечення електронної торгівлі вимагає уваги не тільки до чисто торговельних законів. Потребує реформування ліцензування торгівлі, фіскальна політика, банківські, транспортні і портові операції, якість товарів (сертифікація), контроль за валютними операціями тощо.

Очевидно, що подальша інтеграція різноманітних галузей діяльності людини та сучасних інформаційних технологій самим сприятливим чином відзначиться на розвитку електронного бізнесу в цілому. Для цього необхідною умовою є створення повної правової інфраструктури, яка б обслуговувала процес електронного бізнесу.

 

14. Купівля-продаж у в зовнішньоекономічному обігу

 

Цей вид купівлі-продажу також має певну специфіку в його укладанні, виконанні і правовому врегулюванні. Тут здебільшого діють як міжнародні нормативно-правові акти так і національне законодавство, підзаконні акти, що регулюють правила зовнішньоекономічного обігу. Серед перших слід виділити правила ІНКОТЕРМС, в яких передбачено умови щодо базису поставки товарів (FСA, DDU тощо) в міжнародному обігу. Тенденції щодо сприйняття Україною європейського законодавства закладені ЗУ “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”. Слід враховувати також ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність". Учасниками (продавцями і покупцями) зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу може бути ті учасники, які перелічені у ст. З ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Зовнішньоекономічний контракт має відповідати певним вимогам, що встановлено Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 p. Так, в ньому (контракті) мають бути визначені: його сторони та їх реквізити; предмет договору; кількість та якість договору; базисні умови поставки товарів відповідно до ІНКОТЕРМС; ціна та загальна вартість контракту, а у бартерному контракті — загальна вартість товарів, що експортуються, та загальна вартість товарів, що імпортуються за цим контрактом, виражені в іноземній валюті, крім того зазначаються у доларах США; умови платежів; умови здачі (приймання) товарів; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

За зовнішньоекономічними контрактами купівлі-продажу, на відміну від більшості інших договорів купівлі-продажу розрахунки можуть провадитись з застосуванням іноземної валюти. Ці та інші відмінності виділяють зовнішньоекономічні контракти купівлі-продажу з інших договорів купівлі-продажу.

Контрольні питання:

1. Правові форми передачі майна у власність.

2. Значення договору купівля-продажу та сфери його застосування.

3. Специфіка та відмінність правочинної та зобов’язальницької доктрини договору. Їх історичні долі.

4. Поняття договору купівлі-продажу та підходи до його визначення.

5. Ознаки договору купівлі продажу.

6. Види договору купівлі-продажу.

7. Оптова торгівля.

8. Роздрібна купівля-продаж.

9. Види та підвиди роздрібної купівлі-продажу.

10. Торгівля-продаж лікарських засобів.

11. Роздрібна купівля-продаж у кредит.

12. Переваги та недоліки цивілістичної та господарсько-правової конструкції договору купівлі-продажу.

13. Функції договору купівлі-продажу.

14. Особливості Е-комерції.

 

Глава 10. Договір поставки

 

1. Поняття договору поставки та його юридична характеристика.

2. Сторони договору поставки

3. Зміст договору поставки

4. Форма договору поставки.

5. Виконання договору поставки.

6. Відповідальність сторін за договором поставки.

 

Нормативні акти: Принципи Європейського договірного права (УНІДРУА), Принципами контрактного права Європейського Союзу; Віденська конвенція про міжнародні договори купівлі-продажу Правила ІНКОТЕРМС,

пар.3 гл.54 ЦК України, пар.1 гл. 30 ГК України, закони України: Про поставки продукції для державних потреб, Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб, Про державний матеріальний резерв, Про державне оборонне замовлення, Про здійснення державних закупівель,, Про внутрішню торгівлю (проект закону). Про затвердження “Положення про поставках товарів народного споживання” і “Положення про поставках продукції виробничо-технічного призначення”: Постанова Ради Міністрів СРСР від 26 липня 1988р. “, Про затвердження Тимчасового положення з питань кооперованих поставок продукції виробничо-технічного призначення: Постанова КМУ, Про затвердження Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав – учасниць СНД: Постанова КМУ, Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення за якістю”

Література: Бобрик В.І., Алямкін В.В. Договір поставки в умовах дуалізму приватного права // Розробка механізму правового регулювання договірних відносин у підприємницькій діяльності /За ред.. академіка В.В.Луця. –К.: НДІ приватного права і підприємництва, 2009, - С.179 – 196., Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общин положення. Изд. 2-е, испр.-М.: Статут, 2000, - 848с Витрянский В.В. Договор купли-продажи и его отдельные виды. М., 1999., Договірне право України. Особлива частина: навч. посіб. / Т.В.Боднар, О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова та ін.: за ред. О.В.Дзери. –К.: Юрінком. Інтер, 2009. – 1200 с., Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. Для студентів юрид. вузів і фак ун-тів /О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць, та інші. За ред. О.В.Дзери. -К., Юрінком Інтер. 1998. – 912 с., Зобов’язальне право України: Підручник / За ред.. Є.О.Харитонової, Н.Ю.Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 848 с., Торгівля як інституціональна форма функціонування сфери обігу: Монографія / О. А. Калинова – Київ: Видавництво ПКФ „Вечір”, 2010. – 174 с., Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. К.: Юрінком Інтер. 1999, - 560с.

Ключові слова: купівля-продаж, збут, оптова торгівля, договір, поставка, постачання, постачальник, покупець, специфікація.

1. Поняття договору поставки і його характеристика

 

Договір поставки як різновид оптової торгівлі застосовується для тривалого, систематичного постачання сировиною та товарами зазвичай між суміжниками. За своє існування поняття „договір поставки” постійно удосконалювалось. Це спричинено реаліями мінливого економічного та соціального буття.

Глава 54 ЦК України охоплює підтипи договорів купівлі-продажу входить сама купівля-продаж (§ 1) з її чисельними субінститутами (§ 2) і різновидами, поставка (§ 3). Для всіх цих договорів характерним є передача товару від товаровласника – суб’єкта ринкових відносин до набувача права власності (покупця). Різнить їх лише подальше використання цього товару.

Легальне визначення договору поставки наразі міститься в цивільному, господарському та поточному законодавстві Відповідно ст. 712 ч.1 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 1 ст. 265 ХК України містить дещо інше визначення: за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Неатентичніть понять цього договору зумовлена суб’єктивними причинами та неузгодженістю положень цих кодексів. Його визначення в ЦК спеціально містить вказівку на сферу застосування договору поставки - підприємницька діяльність або інша не пов’язана з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням мета.

Друге що не співпадає – назва сторін. Перше визначення підкреслює логічний зв’язок договору поставки із базовим його інститутом – договором купівлі-продажу і поширення норм останнього на регулювання відносин з поставки. За господарською версією за ним збережене самостійне значення як основної форми матеріально-технічного постачання, що і відображено у ст. 264 ХК України. Якість, асортимент, комплектність предмету купівлі продажу визначається у загальних положеннях про договір купівлі продажу то у ХК України це робиться двічі: у загальних правилах господарської діяльності і в параграфі 1 гл. 30 “Поставка”.

Кваліфікуючими ознаками поставки, що визначають її місце у системі договорів типу купівлі-продажу є:

1. особливий суб’єктний склад – особи, що здійснюють господарську (підприємницьку діяльність;

2. предмет договору – товари і продукція спеціально виробляються або придбаються у іншого товаровиробника з метою наступної поставки;

3. розрахунок на врегулювання довготривалих зв’язків між їх сторонами, особливо суміжниками;

4. має ознаки підприємницького договору: особливий суб’єктний склад – підприємці, чи по крайній мірі одна сторона-підприємець; мета договору – реалізація підприємницького товару; особливо врегульовано порядок їх укладення; форма – письмова, чи максимально наближена до письмової; проходять бухгалтерську обробку; наслідки невиконання чи неналежного виконання встановлюються наперед; механізм ціноутворення зумовлений ринковою кон’юнктурою[189];

5. неспівпадання моменту укладення договору та його виконання;

6. мета – використання придбаних за договором поставки товарів і продукції з підприємницькою або іншою не зв’язаною з особистим, домашнім, сімейним чи іншим споживанням;

7. застосовується договірне і державне регулювання відносин з поставок, що зумовлює більшу деталізацію цих відносин у поточному законодавстві і підзаконних актах. Доктрина цивільного права виділила три відмінних за метою і способами впливу на урегульовані відносини блоки договірних засобів: 1) засоби-регламентатори – норми договірного права і договори; 2) засоби стимулювання і забезпечення належного виконання договірних зобов’язань (санкції, засоби стимулювання); 3) засоби-форми реалізації норм договірного права (регулятивні і охоронні правовідносини);

8. розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі.

В умовах ринкової економіки договір поставки – реальна і виправдана правова форма довготривалого співробітництва, кооперації суміжників, налагодження дієвої системи постачання товарами народного споживання, визначення і закріплення обов’язків у взаємокореспондованому правовому зв’язку, своєрідною програмою діяльності його сторін. Договір поставки зумовлений розподілом праці і необхідністю товарообміну між окремими товаровласниками з метою забезпечення споживача конкурентноздатною, якісною продукцією, а в кінцевому результаті – товарами народного споживання. Взаємопов’язані договори поставки утворюють “вегетативно-планову систему”, що не потребує директивного впливу. Вона є характерною для кооперованих зв’язків товаровиробників коли на довгостроковій основі договором упорядковуються зв’язки на перспективу.

З врахуванням наведеного договір поставки – заснована на засадах кооперації домовленість за якою постачальник зобов’язується передавати в узгоджені строки товари у власність покупця, для використання у господарській, здебільше підприємницькій діяльності, а покупець зобов’язується приймати у встановленому порядку товари і сплачувати обумовлену ціну.

Юридична характеристика і механізм договору поставки зумовлений тим, що до нього застосовуються правила про договір купівлі-продажу. Він сконструйовано як двосторонній, оплатний і консенсуальний. Договір поставки характеризується тим, що момент його укладення ніколи не збігається із моментом виконання, а саме виконання розтягнете у часі. Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік (ч.1 ст.267 ГК України).

Він забезпечує державні і регіональні потреби у товарах: поставки для державних потреб можуть регулюватися окремими законами, іншими правовими актами. с

З урахування сказаного договором поставки є домовленість за якою постачальник-підприємець зобов’язується передати у встановлений строк (строки), місці, спосіб, при визначенні межі існування ризику товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторони договору поставки

Розвиток договору поставки вплинув на його елементи і найбільше – на сторони як носіїв суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Вони визначені їх загальним правовим становищем: суб’єкт цивільного права, спеціальним правовим становищем – суб’єкт господарського права та персоніфікованим згідно мети та сутності договору поставки становищем – постачальник і покупець.

Згідно ст.2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. На наш погляд дуже сумнівна та загрозлива для приватного порядку ситуація, яка надає можливості для примусу засновника до участі у господарських правовідносинах за основної доктрини різного правового становища засновників і створених ними суб’єктів господарювання. Зауважимо, що до того визначальним для учасників господарських відносин визнано компетенцію. Навіть при тому, що доктрина господарського права дотримується концепції компетенції як прав і обов’язків по керівництву і безпосередньому здійсненні господарської діяльності, тобто всіх прав і обов’язків, що відносяться до господарського права[190], чи конкретних необхідних для цього прав і обов’язків, якими наділяється суб’єкт в силу закону, у тім числі й конкретне право набувати інші права і обов’язки, що йменуються правоздатністю. Отже компетенція – правоздатність.

Як ми вже зазначали сторони договору поставки як суб’єкти господарювання мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами договору поставки можуть також бути учасники одного об’єднання підприємств (ст. 70 ГК України). В таких випадках здебільше виникає подвійна кооперація підприємств: в рамках самого об’єднання в на основі довготривалих договорів поставки. Звідси у залежності від виду об’єднання можливе поєднання статутного і договірного механізму узгодження діяльності учасників такого об’єднання.

Як зазначають М.І Брагінський і В.В.Вітрянський: “...следует отметить особенность в субъектном составе данного договора, которая заключается в том, что в качестве поставщика может только лицо, осуществляющее предпринимательскую деятельность: индивидуальный предприниматель или коммерческая организация. Некоммерческие организации могут быть поставщиками товаров только в том случае, если такого рода деятельность разрешена их учредителями и осуществляется в рамках целевой правоспособности соответствующих некомерческих организаций» [191]. В.В. Луць який вказує, що сторонами цього договору є постачальник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю[192].

Стороною договору поставки міг бути той хто мав товари і міг власне здійснити (здійснювати) їх оптову поставку. Це можуть бути або безпосередні виробники товару або посередники. В умовах ринкової економіки позиція щодо суб’єктів господарського права модифікується і ними визнаються: а) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не для власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; б) організації-споживачі результатів господарської діяльності; в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці”. Здебільше сторонами відносин з поставки є саме підприємці. Як підприємець постачальник повинен мати право – та дієздатність, для поставок деяких товарів - ліцензію.

Покупцями за договором поставки можуть бути не тільки підприємці, але й інші фізичні та юридичні особи. Ними можуть бути забудовники які укладають із посередником договір на гарантоване і планомірне постачання будівельними матеріалами, державні установи, інші постійні споживачі матеріальних цінностей. Деякі з них можуть мати сезонний характер (постачання продуктів харчування у період курортного сезону).

Якщо покупцем є юридична особа публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) то платником є державна скарбниця. Оплата поставленого проводиться за рахунок видаткової частини виділених коштів державного бюджету з дозволу Рахункової палати. Якщо покупцями є державні юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо) вони приймають участь у цих відносинах на загальних підставах, якщо законом не встановлене інше (ч.3 ст.167 ЦК України).

Якщо розглядати договір поставки як двостороннє синалагматичне зобов’язання то обидва його учасники є кредитором по правам вимог (поставки товару, уплати за нього встановленої суми) і боржником за позитивною дією (передати у власність товар, сплатити за нього гроші). Також визначено ряд загальних умов для учасників договору поставки із спеціальним правовим становищем, особливо коли вони є суб’єктом міжнародно-правових відносин приватного характеру.

Гарвардській професор Лон Л.Фуллер торкаючись умов буття права зазначав такі правила: а) наявність правил, що замінюють рішення ad hoc; б) загальновідомість, доступність та зрозумілість норм; в) орієнтованість правових норм на майбутнє, тобто така якість норм, що допускає їхнє застосування в майбутньому; г) відсутність логічних протиріч, які б унеможливлювали законне поводження в регульованих суперечливими нормами ситуаціях; д) виключення із системи норм дотримання і виконання яких є неможливим по фізичним чи іншим причинам; е) відносна стабільність системи норм, що відмежовує її від системи рішень ad hoc.

Ці умови є для права конститутивними, тобто вони суть не умови якісності. Сторонами договору поставки можуть бути юридичні особи всіх форм власності та індивідуальні підприємці, які укладають договір безпосередньо між собою або через товарні біржі та інші посередницькі організації. Стосовно окремих з них законом виділені певні особливості. Так державне підприємство не менше 50 відсотків своєї продукції повинно реалізовувати державі. В такому разі може застосовуватись система державних нарядів, замовлень й контрактів. Згідно ст. 75 ГК України державне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначені перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів. Державне підприємство не має тої свободи у вибору контрагентів за договором поставки, як інші суб’єкти підприємництва. В ГК України для казенних підприємств передбачено виробництво і постачання нерентабельної продукції. Згідно його ст. 76 для казенного підприємства переважаючим (понад 50 відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило не може бути рентабельним. Якщо таку продукцію казенне підприємство реалізує на підставі договору поставки то тим визначається дотаційний характер такого виробництва.

Якщо розглядати договір поставки як двостороннє синалагматичне зобов’язання то обидва його учасники є кредитором по правам вимог (поставки товару, уплати за нього встановленої суми) і боржником за позитивною дією (передати у власність товар, сплатити за нього гроші).

На категоріальному рівні окремого сторонами договору поставки є власне постачальник і покупець (ч.1 ст.712 ЦК України). Вони і є безпосередніми носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків за договором поставки. У свою чергу і постачальники і покупці можуть мати різні права і обов’язки. Розглянемо декілька варіантів.

Раніше цей категоріальний ряд охоплювався терміном структура відносин у договорі поставки. Під нею розумілось встановлення тих господарських організацій на стороні постачальника і на стороні покупця між якими укладався договір. Вона визначала рух продукції між виробником і від виробника до споживача. В прямих договірних зв’язках сторонами договору поставки є виробники товару і його споживачі. Вони ще йменуються безпосередні прямі договори. В опосередкованих (непрямих) договорах між виробником товару і його споживачем була одна або декілька оптово-постачальних чи оптових торгівельних організацій.

При прямих договірних зв’язках встановлюється найбільш економічно виправданий договірний зв’язок і накладні витрати є найбільш оптимальними хоча б тому, що зменшується обов’язкові платежі (податки та збори) та накладні витрати. Накладні витрати збільшуються при введені в структуру договорів поставки додаткових елементів (посередників). До них відносяться витрати на заробітну плату зайнятого персоналу, прибуток фірми-посередника її обов’язкові платежі, втрати товару при перевалках тощо. Не виключені й суб’єктивні чинники – штучне завищення ціни посередництва. Тож все свідчить про доцільність використання прямих зв’язків при договорі поставки.

Можна виділити такі сторони: постачальник як виробник продукції виробничо-технічного призначенні чи товарів народного споживання, постачальник, що не є виробником (посередник), покупець-споживач придбаного товару, покупець, що не є споживачем набутого товару, а сам є постачальником (посередником).

 

3. Зміст договору поставки

Значних змінперетерпіли зміст і саме умови договору поставки. Це зумовлено зміною орієнтирів господарської діяльності в умовах глобалізму економіки – на широкі зв’язки із зарубіжними партнерами, експортну і ідеалі експансію національного товару, наміром вступу у Всесвітню торгівельну організацію (ВТО) і дотримання вимог угоди ТРІПС. Зміни торкнулися нормативної бази моделювання змісту договору поставки – на основі (Правил ІНКОТЕРМС).

Згідно доктрини зобов’язального права “зміст договору як суспільного юридичного акта сторін становлять, по-перше умови, щодо яких сторони дійшли згоди і, по-друге ті умови, які приймаються ними як обов’язкові на основі чинного законодавства”[193]. Формування умов договору загалом підкорено принципу свободи договору і зокрема свободи формування змісту договору. Чинним законодавством передбачені обмеження свободи визначення змісту договору через вказівку на предмет договору як безумовну і суттєву його умову, визначення тих умов які є суттєвими, не перечислюючи суттєвих умов але включає їх в дефініції відповідного цивільно-правового договору, через визначення умов, які є необхідними для даного виду (типу) договору.

До суттєвих відносять ті умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору поставки. Вони перетворюють договір купівлі-продажу в договір поставки. До необхідних відносять умови, які відображають природу відповідного договору, наприклад предмет договору.

Звичайні умови сформульовані безпосередньо у законі чи інших нормативних актах, або є загальноприйнятими для даного договірного інституту. Тому нема потреби включати умови про якість товару у текст договору. Якість визначається стандартами. Але у тих випадках коли ставляться підвищені вимоги до якості товару, таку умову необхідно включати у текст договору.

Випадкові умови надають сторонам можливість врахувати їх власні інтереси, чи специфіку використання одного і того ж товару. Наприклад, колір обладнання для виробництва високоточної продукції повинен працюючих на нього до цього стимулювати. Це може бути червоний колір. Якщо ж великої уваги працюючих на цьому обладнанні не вимагається воно може бути сіро-голубим. Якщо випадкові умови включено в договір, то вони є обов’язковими для виконання.

З введенням в 1994 р. Правил Інкотермс умови договору поставки можна поділити на дві групи: традиційні (суттєві, звичайні та випадкові) і інтеграційні. Поява умов Правил Інкотермс стосовно договору поставки як господарського підкорена ідеї інтеграції України у Європейське економічне співтовариство та адаптації її законодавства. Умови договору поставки повинні викладатися відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”. Тим самим змісту договору надано ще й приватно міжнародно-правовий характер.