Характеристика та види договорів

Питання про види (систему) договорів вже тривалий час є дискусійним і неоднозначним в науці цивільного права. Це пов’язане зі складною їх структурою та значною кількістю різновидів. Якщо виходити з того, що саме цивільне право є системним, то і системними є його складові частини, у тім числі й договори. Йдеться лише про ті критерії, які слід виділяти для систематизації договорів. Система цивільно-правових договорів характеризується внутрішньою єдністю та диференціацією.

Класифікацію цивільно-правових договорів проводять за загальною метою чи спрямуванням сфери правового регулювання (передача майна, виконання робіт, надання послуг, досягнення корпоративного інтересу тощо), специфікою реалізації мети, правовим становищем сторін, приналежністю до певного типу, чи виду, тощо. Є класифікації за економічним чи за юридичним критеріями, або їх поєднанням. О. С. Іоффе на основі комбінованого підходу виділив дев’ять груп договірних зобов’язань[156]. М. Д. Єгоров у залежності від характеру переміщення матеріальних благ виділив договори про: реалізацію майна, надання майна у користування, про виконання робіт, перевезення, надання послуг, розрахунки і кредитування, страхування, сумісну діяльність, змішані зобов’язання[157].

Заслуговує уваги багатоступенева класифікація М.І. Брагінського та В.В.Вітрянського у якій договори об’єднуються у певні групи і на кожному наступному рівні відображають особливості попередніх. На першому рівні всі договори поділені на чотири групи за їх метою: 1) на передачу майна, 2) на виконання робіт, 3) з надання послуг, 4) на заснування різноманітних утворень. На другому рівні кожна з цих груп поділена на підрівні за притаманними їх критеріями та особливостями[158]. М.М. Сібільов виділяє загальну та спеціальну класифікацію договорів[159], до якої на дещо іншому утилітарному рівні приєднуємось й ми.

В.В.Луць за правовою метою та порядком розташування договорів у новому ЦК України (формальний критерій) виділив такі групи договорів: про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо); про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, майновий найом, побутовий контракт, безоплатне користування майном, лізинг тощо); про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектних та розвідувальних робіт, на виконання аудиторських робіт тощо); про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції тощо); про передачу послуг (перевезення, страхування, доручення, комісії, схов, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір тощо); про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічне співробітництво тощо)[160].

Структура Розділу ІІ гл. 52-53 ЦК та розділу ІІІ ЦК У надає підстави для поділу всіх договорів на двікласифікаційні групи: перша характеристичні (відображають загальні властивості договору та друга – функціональні – відображають мету та механізм договору.

Перші характеризують властивості договору як видів зобов’язань які можуть співпадати в межах їх певного типу та виду. Вони відносяться до характеристики договору і поділяються: на дві підгрупи:

Перші характеризують договір як зобов’язання та правочин. За співвідношенням прав і обов'язків сторін виділяють договори:

односторонні, якіпороджують в однієї сторони тільки права, а в іншої — тільки обов'язки (наприклад, договори позики, поруки);.

двосторонні (взаємні), за яким кожна із сторін набуває взаємні суб’єктивні права й юридичні обов’язки стосовно іншої сторони (договори купівлі-продажі, оренди, збереження, підряду й ін.). Вони йменуються синалагматичними;.

Багатосторонні, у яких сторони пов’язані взаємними суб’єктивними правами та юридичними обов’язками (договір про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК України).). В них правове становище сторін є рівним – всі мають одинакові суб’єктивні права та несуть одинакові юридичні обов’язки.

У залежності від економічного критерію виділяють договори:

оплатні, за якими надання однієї сторони зумовлює зустрічне майнове надання від іншої сторони. Вони поділяються на мінові (комутативні) і ризикові (алеаторні). Відповідно у мінових договорах обсяг юридичних обов’язків і розмір отримуваної взамін вигоди (користі) є конкретним і визначеним. У алеаторних договорів в момент їх укладення можлива вигода або втрати сторін не можуть бути достатньо чітко визначені і залежать від настання чи ненастання тих чи інших обставин;

безоплатні, за якими надання проводиться тільки однією стороною без одержання зустрічного майнового надання від іншої сторони (договір дарування, безоплатного користування майном).

Деякі договори одночасно можуть бути як відоплатними, так і безоплатними (договір доручення, збереження). Але всі підприємницькі договори як господарські операції є оплатними, де сплачена за ними сума є базою для оподаткування.

В залежності від моменту виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків у сторін виділяються договори:

консенсуальні, для укладення якого достатньо лише домовленості сторін. Суб’єктивні права й юридичні обов'язки за таким договором виникають з факту та моменту досягнення домовленості (купівля-продаж, майновий найом, підряд і ін.) та його юридичного оформлення. Консенсуальні договори залежності від строку їх дії бувають: короткострокові – строком до одного року; річні – строком один рік; середньострокові строком понад один рік і до 5 років; довготривалі – строком більше 5 років;

реальні, за якими суб’єктивні права й юридичні обов'язки виникають тільки з виконанням юридичного обов’язку (моменту передачі речі). Вони можуть йменуватися терміновими (моментними).

За рівнем урегульованості виділені пойменовані та непойменовані договори.

Пойменованими є договори, які передбачені а актах цивільного законодавства: ЦК України, іншими кодифікованими актами, поточними законами, підзаконними актами.

Непойменовані договори (contractus innominati) створені волевиявленням їх сторін. Їх юридична природа неоднозначна, зокрема договорів на використання праці спецконтингенту відповідно до яких виконавець надає у розпорядження замовника робочу силу із числа спецконтингенту для виконання господарських робіт на об’єктах замовника, а замовник забезпечує зайнятість наданої робочої сили та сплачує виконавця плату. За рівнем урегульованості можна видалити не пойменовані договори, які:

а) взагалі не вказані актами цивільного законодавства;

б) лише згадані актами цивільного та іншого законодавства;

в) для яких вказані, але не розкриті умови (зміст) таких договорів.

Друга група ознак характеризують договір, як власне договір з позиції загальних його властивостей та правових конструкцій. Тут уже використано критерії, які є елементом механізму договірного регулювання.

За предметом договору чи за змістом врегульованої договором діяльності виділені речеві та зобов’язальні договори. Предметом речових договорів є певна річ. Вони ще йменуються майновими. Предметом зобов’язальних договорів є певні дії чи бездіяльність їх сторони чи сторін.

Можливі речеве-зобов’язальні договори: за договором підряду предметом є створена, відновлена (відремонтована) річ та дії підрядника.

За моментом виникнення зобов'язання договори є:

основні, які породжують суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін і вони слідують із попередніх договорів. Основний договір може бути продовжений (пролонгований);

попередні чи форвардні. За 637 ЦК попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Встановлене попереднім договором зобов’язання припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Виділено „форвардний контракт” – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. Тож мова йде про форму такого контракту та його правові наслідки.

На практиці широко використовуються протоколи про наміри які є передумовою укладення основних договорів але не мають обов’язкового характеру. В ч.4 ст. 637 ЦК визначено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не є попереднім договором. Протоколи про наміри можна поділити на дві підгрупи: констатуючі загальні умови та намір майбутнього співробітництва та які прирівняні до попередніх договорів.

Близькими за призначенням є організаційні договори, які широко використовуються для упорядкування зобов’язань з перевезень і є передумовами для укладення основних договорів;

додаткові, якіуточняють умови основного або пролонгують його. Вони залежать від основних договорів та слідують їх юридичній долі.

За того, на чию користь укладено договір виділяються:

договори на користь їхніх сторін, за якими право вимагати виконання його належить тільки їхнім сторонам;

договори на користь третьої особи, за якими право вимоги належить третій стороні. Відповідно ст. 638 ЦК України договором на користь третьої особи є такий, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. За ним виконання на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Третя особа теж вправі прийняти виконання чи відмовитися від нього. Такий договір інколи може містити так звані „троянчики” – умови, які при здавалось першій вигоді для третьої сторони у подальшому можуть призвести до кабали. Частиною 3 ст. 638 ЦК встановила, що з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Залежно від мотивування до укладення договору виділено:

Вільні (волюнтарні) договори, укладення яких залежить від домовленості його сторін та їх волевиявлення. Для них договорів не застосовуються примус до укладення договору;

обов'язкові (легітарні) договори, укладення яких обов’язкове для однієї чи обох сторін у силу приписів законодавства. Так, видача ордеру на житлове приміщення соціального фонду зобов'язує власника житла у встановлений строк та формі укласти договір соціального житлового найму з тим, кому був виданий ордер.

Серед цих договорів особливе значення мають публічні договори (ст. 633 ЦК України). Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). За ЦК України 12 договорів віднесені до публічних.

Умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим чи відмовитися від укладення договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору[161]. Умови публічного договору, які суперечать частині другій ст. 633 та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Через публічну оферту (рекламу) властивості публічності можна надати й іншим договорам, що надає підставу для виділення різновидів публічних договорів: нормативно визначений, рекламно визначений, визначений іншим чином (наприклад судом для спонукання монополістів до укладення договору через суд).

Залежності від специфіки участі сторін в узгодженні умов розрізняють договори:

взаємопогоджувані, в яких його умови встановлені виключно сторонами;

про приєднання, умови яких встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Бородовський С.О. справедливо вважає що цей договір є формою укладення договору, а не видом договору[162].

У такому договорі повинні бути дотримані певні умови: 1) не можна позбавляти сторону прав, які надаються за договором даного вигляду; 2) не повинен виключати або обмежувати відповідальність іншої сторони за порушення зобов'язання; 3) не повинен містити явно обтяжливі (кабальні) умови для сторони, що приєдналася, які б вона не прийняла б, якщо була б можливість брати участь у формуванні умов договору (ч.2 ст. 634 ЦК України).

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Договори приєднання використовуються у сфері перевезення, страхування, побутового підряду і т.д.

Крім того, є особлива група таких договорів де є частина владних приписів, яких повинна притримуватися особа при споживанні товару за таким договором. Це стосується договорів: на надання освітянських послуг, де споживач послуг підкорений низці владних вимог, стандартів та правил, на медичне обслуговування де споживач послуги повинен чітко слідувати вимогам режиму лікування та приписам лікуючого д лікаря; на відвідування музеїв, театрів шоу де слід дотримуватися встановлених правил поведінки і не створювати загрози експонатам та загрози іншим споживачам таких же послуг.

Особливим різновидом такого договору є споживчий договір, який передбаченний ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Він прояв вимог Резолюції Генеральної асамблеї ООН від 9 квітня 1985 р. №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» у якій проголошено, що права споживачів – невід’ємна складова прав людини і де за допомогою імперативних норм досягається посилений захист прав споживачів у контрактних зобов’язаннях, зокрема через створення Європейського споживчого контрактного права (Europen Consumer Contract Law).

Залежно обсягу регулювання та його галузевого спрямування розрізняють змішані та комплексні договори:

змішаними єдоговори, у якому містяться елементи різних договорів і до них застосовуються правила про договори, елементи яких в них є, наприклад договір про передачу майна на збереження з наданням зберігачу права безплатного користування майном;

комплексними є договори, які врегульовані різними галузями законодавства: наприклад цивільним та господарським. Деякі договори одночасно можуть бути змішаними і комплексними.

В літературі виділені інтегровані та конгломеровані договори[163]: конгломерованими є такі, якщо в одному документі оформляються два та більше різних договорів з механічним поєднанням різнорідних частин; інтегрованими є такі, у яких є єдиний комплексний об’єкт, елементи якого містять ознаки приналежності до декількох різних договірних зобов’язань (наприклад договір на оздоровлення, який охоплює собою забезпечення житлом, харчуванням (інколи спеціальним – дієтичним), лікування, надання послуг з розваг (відпочинок, туризм, краєзнавство, зустрічі з цікавими людьми, спортивні тощо).

ІІ. Функціональна системна класифікаціядоговорів відображає їх внутрішню спрямованість та механізм, чи загальну і спеціальну мету. Тут виділені типи договорів, а в рамках типів їх види:

1) договори на забезпечення виконання зобов’язань, зокрема поруки, застави, іпотеки;

2) договори про мінімізацію ризиків (договір страхування, договір охорони);

3) договори про відплатну передачу майна (речі, товару) у власність, (купівля-продаж, поставка, контрактація, постачання енергетичними і іншими ресурсами через приєднану систему, міна, рента, довічне утримання (догляд);

4) договори про безоплатну передачу майна у власність (договір дарування, договір про прощення боргу);

5) договори про передачу майна в тимчасове володіння і користування або користування (найм, оренда, лізинг, найм земельної ділянки, найм будівлі або іншої капітальної споруди, найм житлового приміщення, найм (оренда) транспортного засобу, позичка);

6) договори про виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво, підряд на проведення проектних і пошукових робіт, договір про виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, а також ряд непойменованих договорів: договір на проведення дизайнерських чи навіть фітодизайнерських робіт, договір на агрохімічне обслуговування, договір ремонту, тюнінгу, на створення реклами, на проведення аудиту, маркетингових досліджень, патентних досліджень тощо;

7) договори про створення та використання результату творчої діяльності (літературного чи сценарного замовлення, художнього замовлення, постановочний, виконавський);

8) договори про надання юридичних і/або фактичних послуг (договори про доставку вантажів, пасажирів і багажу (перевезення), транспортне обслуговування, доручення, агентування, надання юридичних послуг, договір аудиту, зберігання, комісія, управління майном. Тут є низка непойменованих договорів: на проведення спортивного дозвілля, з надання медичних послуг, на надання освітянських послуг, репетиторства договори з надання окультних послуг тощо). Тут є підстава для виділення певних підтипів договорів: транспортні, депозитарні, страхові, представницькі, управлінські, фінансові, освітянські, окультні, культові тощо;

9) договори, пов'язані з проведенням розрахунків і кредитуванням (договір банківського рахунку, договір банківського вкладу, договір кредиту, факторинг, фортфейтинг, розрахунки);

10) корпоративні договори задля досягнення загальної господарської або іншої мети (спільна діяльність, засновницький договір);

11) договори про надання майнових прав на використовування результату творчої діяльності (ліцензійний договір, договір ноу-хау, концесійні, інжиніринга);

12) інші договори, стосовно яких ще не визначено тип. Так наразі появилась низка договорів, які не однозначні за правовою природою: трансферні, між розташованими у різних країнах спорідненими кампаніями як різновиду внутріфірменного обміну, передача права по іменним акціям та іншим цінним паперам однією особою на користь іншої шляхом відповідного надпису (індосаменту), у сфері шоу-бізнесу, ігрового бізнесу, оракульства та в інших сферах діяльності. Договори розрізняють за сферою регулювання відносин: господарські, підприємницькі, комерційні, інвестиційні, банківські, біржові, зовнішньоекономічні тощо.

В межах наведених типів формуються підтипи, а в них інститути та субінститути. Навряд чи при даруванні переслідується мета передати дар, навпаки – підкреслити значимість особи для дарувальника, набути його прихильності, нагадати про себе, а передача дару – засіб досягнення мети. По мірі наближення до певної близької за генотипом групи договори можуть набувати рис найближчого, а інколи й віддаленого інституту. На такій підставі виникають так звані змішані договори.

В рамках господарських виділяють підприємницькі, або як інколи їх ще ототожнюють комерційні договори. Крім того окремо виділяється торгові договори.

На противагу комерційним можна виділити споживчі договори. В ЗУ „Про захист прав споживачів” та Директиві ЄС від 5 квітня 1993р. „Про справедливі умови у договорах зі споживачами” споживачами розуміються фізичні особи, які укладають договір з метою, що не має відношення до їх комерційної або професійної діяльності споживчим договором є такий, який фізична чи юридична особа укладає для задоволення своїх особистих чи побутових потреб, не в пов’язаний з подальшим використання предмету такого договору у сфері підприємницької діяльності.

 

Виконання договорів

Договір має свою динаміку. Динамiка договiрного зобов’язання може мати такi piзні за тривалістю стадiї: виникнення зобов’язального правовідношення; існування договірного зобов’язання, протягом якого зобов’язальне правовідношення може зазнавати змін; виконання (здійснення, реалізація) договірного зобов’язання, у пpoцеci якого правовiдношення також може зазнавати змiн; припинення договiрного зобов’язання (зобов’язального правовiдношення), у тому числі внаслідок його виконання. Проте основне від водиться стадії виконання договору, заради чого він і укладається. Виключення складають ф’ючерси.

Відповідно до ст. 629 ЦК договір є обов’язковим для виконання. Тим встановлена презумпція обов’язковості виконання зобов’язань сторонами за договором – необхідність боржників виконувати належним чином свої договірні зобов’язання за договором відповідно до його умов. В тому також вбачається прояв принципу святості договору – неухильне слідуванню умовам договору навіть у тому разі, коли виконання стало неможливим чи ускладненим внаслідок певних обставин.

Виконання договору охоплює собою три стадії:

1) підготовчу чи організаційну на якій боржник мобілізує свої засоби матеріальні (приводить до готовності), організаційні (видає завдання безпосереднім виконавцям), юридичні (готовить необхідні документи тощо), сповіщає про таке виконання контрагента і уточнює його параметри, зокрема спосіб;

2) основну матеріальну за загальним алгоритмом певного типу договору (передає речі (товар), виконує роботу, надає послугу, сплачує гроші тощо) та процесуальну складає відомості, накладні, видає довіреності, сертифікати відповідності та іншу документацію;

3) заключну (юридико-технічну), що спрямована на легалізацію та підтвердження виконання: складаються акти передачі, акти прийомки, акти підтвердження тощо.

Виконання зобов’язань зумовлене проявом принципів принципу святості договору (pacta sunt servandа чи рactum servandum est - Угоди треба дотримуватися) та його антиподу принципу (clausula rebus sic stantibus - дійсність договору залежить від незмінності обставин, за яких він був укладений)», що передбачає можливість уникнути зв’язаності договором в разі подальшої різкої зміни обставин. Це передбачене у Главі 50 ЦК України.

Вирізняють атрибут і модус виконання договору, де атрибут – невід’ємна властивість предмета, а модус – властивість предмета, що притаманна йому лише в певних станах. Атрибутом виконання зобов’язання за договором є такі його властивості, які притаманні всякому виконанню зобов’язання: сторони виконання, строк та час виконання, місце виконання. Термін «модус виконання» договірних зобов’язань використовується для позначення того, яким чином та в якому порядку мають бути виконані ті чи інші зобов’язання. С. В. Сарбаш застосував термін «модус виконання зобов’язань» із таких елементів їх виконання, які притаманні йому в певних його видах, що визначені характером зобов’язання та його умовами (порядок часткового виконання, послідовність виконання, вирішення альтернативності та правила диспозиції)1.

Виконанням договору є здійсненням сторонами дій із виконання юридичного обов’язку відповідно умов договору та вимог актів цивільного законодавства що забезпечує необхідний правовий результат. Виконання договору включає його ознаки: а) здійснення дій, які відповідають умовам договору (ст. 638 ЦК) та цивільного законодавства щодо виконання юридичних обов’язків (ст. 13 ЦК) або ч. 1 ст. 14 ЦК; б) дії – це виконання обов’язку за договором; в) внаслідок здійснення дій (дії) досягається результат, на який сторони розраховували, його укладаючи (відбувається природне припинення правовідношення між контрагентами) (ст. 599 ЦК). Дії з виконання є за природою наданням як об’єктом цього зобов’язання і призначене для задоволення вимог кредитора.

Виконання договору – система фактичних та / або юридичних дій (у певних випадках утримання від дій) сторін зобов’язання, спрямованих на реалізацію (здійснення) передбачених договором або законом їх суб’єктивних прав і обов’язків задля досягнення економічної та юридичної мети зобов’язання. Такі дії мають свою послідовність, яка відображає стадії договору і вкладається у певну схему: потреби – інтереси – мета – дії (правочини) – умови (результат) – дії (виконання обов’язків) – результат (задоволення потреби), досягнення мети. Тим зрозуміло, як відбувається досягнення мети – лише через виконання договору боржником. Дії з виконання охоплюють: 1) дії, які наданням; 2) первинне надання, та зустрічне надання; 3) здійснюється сторонами договору, або третіми особами; 4) співпадають чи не співпадають є з моментом укладання договору; 5) один або декілька предметів.

Неможливість виконання договору в правових системах призводить припинення зобов'язань, або адаптацію договору до нових обставин і звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за неможливості їх виконання. Зокрема, в англійському праві використовується доктрина «марності договору» (frustration), в американському - доктрину звільнення від відповідальності за невиконання унаслідок комерційної нездійсненості (impracticability), французькому - доктрину «форс-мажор» (force majeure) і доктрини «непередбачуваності» (imprevision), німецькому – доктрини «відпадання підстав операції» (wegfall der geschafts-grundlage) і доктрини «неможливості» (unmoglichkeit).

Неухильне слідування pacta sunt servanda якосновному принципу договірного права не виключає виключень із нього на основі доктрини неможливості виконання. Неможливість виконання договору зумовлена певними обставинами:

1) зміни у цивільному законодавстві (встановлення заборон на певну діяльність, наприклад ігорний бізнес);

2) рішення суду чи іншого органу про заборону одній із сторін здійснювати певні дії, наприклад укладати договір про спільну діяльність, займатися певним видом діяльності;

3) докорінна зміна у правовому режимі місця виконання та неможливості його заміни іншим;

4) загибель чи пошкодження індивідуально-визначеного предмета договору;

5) смерті виконавця за особистим зобов’язанням, хвороба, втрата спеціального правового становища, чи інших сутнісних змін внаслідок яких виконання особистого зобов’язання є неможливим;

6) якщо мета укладення договору відпала без вини сторін (оренда зали кафе для святкування весілля внаслідок відмови однієї із сторін від укладення шлюбу),

7) невиконання зустрічного зобов’язання кредитором,

8) інше. При цьому наведений перелік не може вважатися виключним.

Відмова від принципу «святості договору» та безумовного його виконання договору допустима не тільки припиненням зобов’язання та звільненням від відповідальності, але й переглядом умов договору, адаптацією їх до нової ситуації: зменшення обсягів, зміна ціни зустрічного (знеціненого) зобов’язання, зарахування вимог, відшкодування витрат за безпредметним зобов’язанням чи упущеної вигоди.

Принцип pacta sunt servanda відображений практично у всіх кодифікованих актах країн континентальної правової системи. Зокрема ст. 1134 ЦК Франції встановила, що ніякі зміни ринкової ціни, технічних умов й інших обставин, як би вони не ускладнювали чи затрудняли становище боржника, чи яким обтяженням не стало для його виконання, не торкаються його обов’язків за договором. В той же час в разі визнання виконання неможливим застосовуються положення доктрини форс-мажор (force majeure), а при порушенні договірної рівноваги внаслідок обставин за яких суттєво змінюються первинні умови договору - положення доктрини «непередбачуваності» (imprevision).

Контрольні питання:

1. Значення договору та сфери його застосування.

2. теоретичні конструкції договору та їх відправні положення: формалізованої, класичної, зобов’язальницької, альтернативної.

3. Специфіка та відмінність правочинної та зобов’язальницької доктрини договору. Їх історичні долі.

4. Поняття договору та підходи до його визначення.

5. Співвідношення термінів „договір”, „контракт”, угода”.

6. Проблеми тлумачення терміну «угода».

7. Ознаки договору.

8. Основні сучасні доктрини договору.

9. Переваги та недоліки цивілістичної конструкції договору.

10. Функції договору.

11. Правове регулювання договору та його структура.

12. Свобода договору та її прояви.

13. Зміст договору.

14. Форма договору.

15. Види договорів та підходи до їх класифікації.

16. Сутність багатоступеневої класифікації.

17. Тлумачення договорів та його значення.