Укладення договору дарування

 

За загальним правилом договір вважається укладеним якщо між сторонами в належній формі досягнуто згоди і всіх істотних умов договору (п.1 ч.1 ст. 638 ЦК України). Укладення договору дарування проходить дві стадії: оферти та акцепту (640 ЦК України) із можливістю висловлення акцептантом зустрічної оферти. Проте для договору дарування можливість висловлення обдарованим якоїсь контральтернативи практично виключена. Обдаровувана особа може тільки акцептувати дарунок шляхом його прийняття. Або від дарунку відмовитися. Інколи такий договір виникає спонтанно чи ситуативно

Як ми зазначали на укладення договору впливає його характер. У реальних договорах дарування укладення договору і передача (прийняття) речі як його належне виконання співпадає. Прийняття дарунка свідчить, що договір укладений і право власності перейшло від дарувальника до обдаровуваного. Відповідно, якщо обдаровуваним дарунок не прийнято то договір дарування не вважається укладеним. Примусу обдаровуваного до прийняття дарунку не допустимий навіть за того на це була попередня згода. Тут у законодавстві чітко проведене правило про те. що прийняття дарунка є правом, а не обов'язком обдаровуваного.

З укладенням договору дарування зв’язуються й виникнення зобов’язань у обдарованого. Разом з дарунком до обдаровуваного можуть перейти обов'язки, що встановлені договором дарування у тім числі й на користь третіх сторін: вчинити певні дії майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від їх вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Таким чином укладення договору дарування є по суті одностадійним. Проте є низка особливостей що зумовлені можливою консенсуальністю договору (тоді укладення договору проходить дві стадії – оферти та акцепту).

Укладенню договору дарування може передувати наявність певної умови чи виконання дарувальним наперед встановленої дії чи досягнення обдаровуваним певного результату, що досить часто застосовується у вихованні (якщо четверть буде закінчена на відмінно – отримаєш певний дарунок). У така домовленість є джельтменською, а в разі надання їй письмової форми він повинен бути виконаним і по суті є попереднім. Підлягає виконанню і джельтментська усна домовленість, що є їх конститутивною ознакою.

Договір дарування може бути укладений через представника як такого, що діє на підставі довіреності так і такого що виконує свою професійну діяльність і надає послуги з обслуговування. Власне такими є послуги на Новий Рік Діда Мороза який від імені батьків чи інших осіб вручає подарунки. Це може бути спеціалізований суб’єкт підприємництва, наприклад квітковий магазин що продає квіти із умовою їх доставки вказаній покупцем особі. В такому разі договір купівлі-продажу переростає в договір з надання послуг.

Такі договори можуть укладатися через віртуальні мережі з оплатою придбаного подарунку та наданих додаткових послуг через електронний гаманець, електронну картку тощо. Все залежить від операційного забезпечення особи що веде таку діяльність та інформаційного і організаційно-правового їх супроводження.

При простому представництві на укладення договору дарування впливає предмет дарунку. Якщо його передача потребує спеціального оформлення то представнику повинна бути в встановленому порядку дарувальником видана довіреність. Зокрема, довіреність на укладення договору дарування квартири, будинку, автомобіля представником повинна бути нотаріально посвідчена і у ній чітко визначений предмет дарування. Якщо це квартира, чи інша подібна нерухомість то вказується її місцезнаходження.

Обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори дарування:

а) нерухомості; б) валютних цінностей на суму понад 850 гривень. До валютних цінностей належать: банківські метали (золото, срібло, платина в зливках і порошках, монети з дорогоцінних металів); валюта України; іноземна валюта; платіжні документи та цінні папери; золото, дорогоцінні метали і камені, коштовності.

При тому слід враховувати, що відповідно до ч.4 ст. 720 ЦК України доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено в імені обдаровуваного є нікчемним. У тому разі коли дарувальник обдаровує за однією довіреністю декілька осіб с необхідно конкретизувати кому і що дарувальник бажає подарувати.

У довіреності дарувальник може вказати, які повноваження надані представнику: тільки підписати за нього договір дарування у нотаріальній конторі(в такому разі це є договір доручення) чи наділити його ще й іншими правами. У тексті договору доручення чи у самій довіреності) вказуються місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), ідентифікаційний код, місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника й особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. Якщо вони видаються професійним представникам, зокрема адвокатам, зазначаються їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).

З метою забезпечення легітимності учиненого через представника договору дарування при посвідченні доручення (довіреності) стосовно передачі повноваження на його здійснення слід навести таку інформацію:

1) форма та вид права власності дарувальника: приватна, державна, комунальна; часткова чи спільна часткова власність, довірча власність тощо;

2) обсяг повноважень представника: підписувати від його імені заяви у своїх інтересах і якого саме змісту;

3) правове положення представника.

Дарування є учиненим, а договір дарування укладеним за наявності волевиявлення обдарованої особи на прийняття дарунку, що висловлене певним чином та у певній адекватній даруванню формі Відповідно, якщо дарунок не прийнято, договір дарування вважається не укладеним. Навіть не можна примусити особу прийняти дарунок, якщо вона на це не дала згоди раніше. Проте й відмова повинна бути тактовною. Згода обдаровуваної особи необхідна за правочинами, що потребують спеціального оформлення.

Отже визначальним для укладення договору дарування є факт прийняття обдаровуваним дарунку, наслідки якого врегульовано ст. 722 ЦК України:

1. З моменту прийняття дарунка у обдарованого виникає право власності.

2. Дарувальник, який передає річ через організації транспорту, зв'язку тощо для вручення її обдарованому, має право відмовитися від договору до вручення дарунка обдарованому.

3. Якщо дарунок, направлений обдарованому без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від його прийняття. До прийняття дарунка законодавець прирівнює також прийняття на нього документів про право власності чи інші майнові права, символів речі (ключів, макета тощо).

4. З укладенням реального договору дарування фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами.

Водночас при укладенні договорів дарування окремих дарунків необхідно додержуватися спеціальних правил про відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності тощо. Зокрема це стосується дарування майна, що належить двом та більше особам і зокрема при відчуженні спільного майна подружжя. Відповідно до ст. 65 СК України подружжя розпоряджаються належним їм на праві спільної сумісної власності майном за взаємною згодою. За загальним правилом при даруванні одним із подружжям дарунку іншій особі вважається що він діє за згодою іншого із подружжя. Проте якщо такий дар виходить за межі дрібного побутового то незгодний із подружжя має право звернутися до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.Для укладення договору дарування що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Це стосується дарування виробів з дорогоцінних металів чи каміння, антикваріату, дорогого посуду, картин, меблів тощо. Тому присутність другого з подружжя при даруванні та його мовчанку не слід сприймати як його усну згоду[209]. Згода на укладення договору. який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена

Відповідно до ч.1 ст. 67 СК України дружина чи чоловік мають право укласти з іншою особоюдоговір дарування щодо своєї частки лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Останнім часом дарування грошей відбувається із визначенням дарувальником їх цільового використання через засоби комунікації: дарування ліміту на розмови мобільним телефоном; погашення заборгованостей боржника через електронні розрахунки, поповнення Інтернет-ресурсу тощо.

Близькими до дарування за своїм змістом є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва, пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи у зв'язку з ювілеєм. Даруванням можна вважати внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей, відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них, відмову спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб.

Не є даруванням виплати премій працівникам що охоплюється системою оплати праці, виплати з соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів тощо.

 

Договір пожертви

 

Договір пожертви – новела у договірному праві України і його змодельовано як субінститут (підвид договору дарування). Його правове регулювання здійснюється статтями 729 та 730 ЦК України та більш розгорнуто спеціальним Законом України „Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 р.[210]. Зважаючи на дату його прийняття (він появився до нового ЦК України) і визначив основні засади такої діяльності. Зокрема відповідно його ст.1 благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Уже це надає підстави для визначення різновидів пожертви як різновиду доброчинності, що в Україні існує здавна, переростаючи у традиції і відображає суспільство. Так, стародавня благодійність існувала у формі парафіяльної та особистої. У XIX ст. відбувся перехід від звичайної подачі милостині і традиційних пожертв до створення організацій, фондів, закладів, які мали на меті не тільки матеріальну підтримку вразливих верств населення, а й включення їх до повноцінного громадського життя.

Благодійництво та меценатство заохочувалось державою. В Україні на початку XX ст. статус найбільшого доброчинного центру мав Київ, де у 1913 р. було зареєстровано 86 благодійних організацій та товариств. Їх коштом будувалися лікарні, притулки, гімназії тощо. За радянської, влади благодійність занепав і той хто просив подання міг бути притягнутий до відповідальності за бродяжництво.

Відповідно новий етап розвитку доброчинності в Україні настав зі здобуттям державної незалежності та переходом на ринкові засади розвитку. Проведене благодійним фондом «Творчий центр «Каунтерпарт» та Київським міжнародним інститутом соціології за фінансової підтримки фонду Чарльза Стюарта Мотта всеукраїнське дослідження сучасного стану розвитку корпоративної благодійності (філантропії) та перспектив її розвитку у вітчизняних бізнес-колах охопило представників 879 компаній (532 середніх та 357 великих). Майже 57 відсотків респондентів вважає, що благодійна діяльність поширена в Україні посередньо, і лише 12 відсотків — вона широко розповсюджена. А 21 відсоток вважає, що філантропія майже відсутня в Україні. Варто звернути увагу, що 82 відсотки підприємств займається доброчинністю, а 41 відсоток тих, хто не веде такої діяльності, хотіли б це робити.

Тож перспектива розвитку благо чинності значною мірою залежить від обізнаності бізнес-компаній про роль у цьому процесі громадських та благодійних організацій, від посилення ролі об’єднань громадян у розв'язанні соціальних проблем суспільства, які не можуть бути профінансовані за рахунок коштів бюджету. Досить цікаві мотиви благодійної діяльності серед яких переважають альтруїзм та намагання створити позитивний імідж компанії в суспільстві. Його стримує є брак вільних коштів у підприємців, відсутність належних умов (переважно правових та стимулюючої фіскальної політики з боку держави), а також побоювання щодо потенційного нецільового використання наданої допомоги[211].

Розвиток благодійності пов'язуються з поліпшенням загальної економічної ситуації, збільшенням прибутків, прозорістю державної політики і зокрема не сприйняття благодійної діяльності лише як способу уникнення від податків та приховування прибутків, а як фактору соціального розвитку суспільства.

Пожертва у ЦК України появилась пізніше що спричиняє низку питань як про відповідність зазначених інститутів благодійної діяльності моделі пожертви у ЦК України так і їх співвідношенню. Відповідно до ст. 729 ЦК України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, встановленим ч. 1 ст. 720 ЦК особам, для досягнення ними певної наперед обумовленої мети. Аналіз цього легального визначення надає підстави вважати: 1. цей договір є різновидом договору дарування; 2. його предмет уточнено шляхом повторення ч.1 ст. 718 ЦК України. Проте пожертва може бути надана у виді робіт (ремонтні роботи), у виді послуг а також й шляхом звільненні від боргу, що не враховується у цією статтею і тим самим невиправдано звужує предмет договору пожертви; 3. сторони у договорі пожертви визначені на загальному рівні як можливі суб’єкти відповідних цивільних правовідносин. Проте слід було очікувати що законодавець повинен був би їх персоніфікувати, що зв’язано із пільгами у оподаткуванні. Проте не вказано ні пожертвувача ні пожертвоотримувача; 4. спеціальною відмінною від договору дарування ознакою пожертви визначено її встановлений пожертвувачем цільовий характер. Проте не встановлено наскільки пожертвував може деталізувати цільове використання предмету пожертви. Очевидно, що законодавець це віддав на врегулювання самим пожертвувовачем чи звичаям. Відповідно пожертвовач може встановити загальне використання пожертви (наприклад на підтримку дитячого будинку чи на будівництво культової чи іншої споруди) чи деталізувати напрямок її використання (на харчування, на лікування вказаної ним людини, чи придбання покрівлі). У той же час деякі пожертви визначаються їх загальним спрямуванням. Правовий режим пожертви у релігійних храмах встановлено церковним чи іншим канонічним правом.

Такий договір вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Проте виникає питання чи може пожертвоотримувач відмовитися від пожертви і відповідно не прийняти її, зокрема якщо є підозра що предмет пожертви набутий сумнівним шляхом. У противному разі може виникнути ситуація як із вкраденими із Львівського історичного музею старовинними документами. Відмова може відбутися лише у тому разі коли нелегітимність предмету пожертви встановлена судом чи вона безпосередньо законом встановлена неможливість набуття пожервувачем права на предмет пожертви. Одночасно пожервоотримувач вправі відмовитися від пожертви якщо за його спеціальною дієздатністю він не може мати прав на такий предмет і не може його реалізувати у встановленому порядку.

Специфічним для договору пожертви є те, що відповідно до ст. 730 ЦК України пожертвувач має право здійснювати контролю за використанням пожертви відповідно до встановленої договором мети. За загальним правилом такий контроль він може здійснювати особисто а може доручити іншій особі, у тім числі й фахівцю[212]. Так використання грошових коштів за призначенням може тільки фінансист чи бухгалтер. Для здійснення повноважень з контролю за використанням пожертви іншою особою пожервувач повинен їй видати довіреність. Якщо ж така пожертва використовується не за призначенням, пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву.

Зважаючи на цільове спрямування договору пожертви та практику передачі коштів та інших цінностей об’єднанням громадян (політичним партіям) сконструйовано окремий різновид договору пожертви – договір підтримки. Фонд підтримки створюється і використовується в політ технологіях для фінансування виборчої компаній політичної сили чи окремого кандидата. За таким договором одна сторона (спонсор) зобов’язується безвідплатно передати у майбутньому іншій стороні (підтримуваній стороні) у власність чи строкове користування майно, надати послуги, виконати роботу[213]. Такий підхід є виправданим тому що отримувач пожертви зв’язаний обов’язком сугубо цільового використання пожертви. Отриману спонсорську допомогу можна використовувати більш вільно. Але після її використання отримувач повинен повідомити спонсора про напрямки використання його спонсорської допомоги.