Поняття та ознаки договору довічного утримання

Поняття та ознаки договору довічного утримання

ЦК України врегульовані відносини, що виникають за договором ренти, який не передбачався в радянському цивільному законодавстві. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст. 731 ЦК України).

Одним із різновидів договору ренти можна вважати договір довічного утримання, який має свої особливості. Цей договір був врегульований також цивільним законодавством радянського періоду.

ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, в якому договору довічного утримання присвячено лише 5 статей, більш детально регламентує зазначені відносини, надавши цьому договору дещо іншого значення. Так, ЦК УРСР відносить договір довічного утримання до договорів про надання послуг, виділяючи його головну мету - надання відчужувачеві майна матеріального забезпечення. ЦК України відводить цьому договору місце серед групи договорів, спрямованих на відчуження права власності, розмістивши норми, що регулюють відносини договору довічного утримання після договору міни. Цим самим ЦК України підкреслює його правові наслідки, спрямовані на відчуження права власності. При цьому новий ЦК розширює коло об'єктів, що відчужуються за цим договором, а також коло осіб, які можуть бути відчужувачами за договором довічного утримання. Крім того, ЦК України визнає договір довічного утримання також договором догляду, додавши таке його визначення у назву глави, присвяченої цьому виду договору.

Так, відповідно до ст. 744 нового ЦК України "за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувам) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно".

Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, оскільки за цим договором лише одна особа - набувач наділена обов'язками, а відчужувач - лише правами. В юридичній літературі іноді договір довічного утримання визнають двостороннім договором". На думку О. А. Підопригори, цей договір має також певні ознаки двосторонності, оскільки набувач має право вимагати розірвання договору довічного утримання. Договір довічного утримання безумовно є оплатним, оскільки набувач отримує у власність за цим договором певне майно, а відчужувач - необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ та послуг. При цьому цивільне законодавство не вимагає, щоб вартість передаваного відчужувачем майна була еквівалентною вартості подаваного набувачем утримання. У вартості цих цінностей можуть бути досить істотні розбіжності, що залежить від домовленостей сторін, а також від тривалості життя відчужу вам а. Договір довічного утримання не має завідомо визначеного терміну його дії, оскільки він обумовлений моментом настання смерті відчужувача. Тому від тривалості його життя безпосередньо залежить розмір надаваного набувачем утримання.

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо форми договору довічного утримання. Відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо відчуження нерухомості - також державній реєстрації.

Момент виникнення права власності на майно у набувача пов'язаний з формою договору довічного утримання. Так, за ст. 748 ЦК право власності у набувача за договором, який вимагає нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення (ч. 3. ст. 334 ЦК), а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК). Тому право власності на рухоме майно, відчужене за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно - з моменту державної реєстрації договору. Як видно з тексту ст. 748, закон не передбачає можливості визначення іншого моменту виникнення права власності, ніж того, що визначений у ст. 334. Отже, у даному випадку момент нотаріального посвідчення (державної реєстрації щодо нерухомого майна) засвідчує також момент переходу майна у власність набувачеві незалежно від фактичної його передачі набувачеві. При цьому ст. 754 ЦК встановлюються також певні обмеження щодо права розпорядження цим майном відчужувачем.

Проте ні ст. 748, ні зазначені статті гл. 16, що регулюють правочини, не визначають правові наслідки недодержання вимог про державну реєстрацію договору довічного утримання, за яким відчужується нерухомість, а відтак можливий висновок, що невиконання сторонами цієї вимоги не є підставою визнання нотаріально посвідченого договору недійсним, а може стати лише підставою для визнання його неукладеним. Необхідно відзначити, що Законом України від 11 лютого 2010 р. (окремі положення цього Закону набирають чинності з 1 січня 2012 р.) внесені зміни до кількох статей ЦК (зокрема, до статей 334, 640, 745), згідно з якими скасовані положення про державну реєстрацію договору довічного утримання, за яким передається нерухоме майно, а виникнення права власності на нерухомість пов'язується з днем його державної реєстрації.

Досить складним і неоднозначним може виявитися вирішення питання про реальність чи консенсуальність договору довічного утримання. Як відомо, консенсуальними є договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди щодо їх істотних умов у необхідній за законом формі (наприклад, договори купівлі-продажу, поставки, майнового найму, підряду). Реальними є ті договори, для укладення яких обов'язково необхідно вчинити певну додаткову дію, зокрема передати відповідне майно. До таких договорів (правочинів) належать договір дарування, позики, окремі види договорів перевезень вантажів, зберігання та деякі інші.

У юридичній літературі договір довічного утримання, як правило, беззастережно визнається реальним договором і обґрунтовується це, зокрема, тим, що:

1) момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з передачею майна1;

2) договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок чи інше майно;

3) передача майна не становить обов'язку відчужувача і не є виконанням обов'язку, а є моментом укладення договору.

Форма та сторони у договорі довічного утримання

Правові наслідки смерті набувача

Поняття та ознаки договору довічного утримання

ЦК України врегульовані відносини, що виникають за договором ренти, який не передбачався в радянському цивільному законодавстві. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст. 731 ЦК України).

Одним із різновидів договору ренти можна вважати договір довічного утримання, який має свої особливості. Цей договір був врегульований також цивільним законодавством радянського періоду.

ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, в якому договору довічного утримання присвячено лише 5 статей, більш детально регламентує зазначені відносини, надавши цьому договору дещо іншого значення. Так, ЦК УРСР відносить договір довічного утримання до договорів про надання послуг, виділяючи його головну мету - надання відчужувачеві майна матеріального забезпечення. ЦК України відводить цьому договору місце серед групи договорів, спрямованих на відчуження права власності, розмістивши норми, що регулюють відносини договору довічного утримання після договору міни. Цим самим ЦК України підкреслює його правові наслідки, спрямовані на відчуження права власності. При цьому новий ЦК розширює коло об'єктів, що відчужуються за цим договором, а також коло осіб, які можуть бути відчужувачами за договором довічного утримання. Крім того, ЦК України визнає договір довічного утримання також договором догляду, додавши таке його визначення у назву глави, присвяченої цьому виду договору.

Так, відповідно до ст. 744 нового ЦК України "за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувам) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно".

Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, оскільки за цим договором лише одна особа - набувач наділена обов'язками, а відчужувач - лише правами. В юридичній літературі іноді договір довічного утримання визнають двостороннім договором". На думку О. А. Підопригори, цей договір має також певні ознаки двосторонності, оскільки набувач має право вимагати розірвання договору довічного утримання. Договір довічного утримання безумовно є оплатним, оскільки набувач отримує у власність за цим договором певне майно, а відчужувач - необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ та послуг. При цьому цивільне законодавство не вимагає, щоб вартість передаваного відчужувачем майна була еквівалентною вартості подаваного набувачем утримання. У вартості цих цінностей можуть бути досить істотні розбіжності, що залежить від домовленостей сторін, а також від тривалості життя відчужу вам а. Договір довічного утримання не має завідомо визначеного терміну його дії, оскільки він обумовлений моментом настання смерті відчужувача. Тому від тривалості його життя безпосередньо залежить розмір надаваного набувачем утримання.

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо форми договору довічного утримання. Відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо відчуження нерухомості - також державній реєстрації.

Момент виникнення права власності на майно у набувача пов'язаний з формою договору довічного утримання. Так, за ст. 748 ЦК право власності у набувача за договором, який вимагає нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення (ч. 3. ст. 334 ЦК), а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК). Тому право власності на рухоме майно, відчужене за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно - з моменту державної реєстрації договору. Як видно з тексту ст. 748, закон не передбачає можливості визначення іншого моменту виникнення права власності, ніж того, що визначений у ст. 334. Отже, у даному випадку момент нотаріального посвідчення (державної реєстрації щодо нерухомого майна) засвідчує також момент переходу майна у власність набувачеві незалежно від фактичної його передачі набувачеві. При цьому ст. 754 ЦК встановлюються також певні обмеження щодо права розпорядження цим майном відчужувачем.

Проте ні ст. 748, ні зазначені статті гл. 16, що регулюють правочини, не визначають правові наслідки недодержання вимог про державну реєстрацію договору довічного утримання, за яким відчужується нерухомість, а відтак можливий висновок, що невиконання сторонами цієї вимоги не є підставою визнання нотаріально посвідченого договору недійсним, а може стати лише підставою для визнання його неукладеним. Необхідно відзначити, що Законом України від 11 лютого 2010 р. (окремі положення цього Закону набирають чинності з 1 січня 2012 р.) внесені зміни до кількох статей ЦК (зокрема, до статей 334, 640, 745), згідно з якими скасовані положення про державну реєстрацію договору довічного утримання, за яким передається нерухоме майно, а виникнення права власності на нерухомість пов'язується з днем його державної реєстрації.

Досить складним і неоднозначним може виявитися вирішення питання про реальність чи консенсуальність договору довічного утримання. Як відомо, консенсуальними є договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди щодо їх істотних умов у необхідній за законом формі (наприклад, договори купівлі-продажу, поставки, майнового найму, підряду). Реальними є ті договори, для укладення яких обов'язково необхідно вчинити певну додаткову дію, зокрема передати відповідне майно. До таких договорів (правочинів) належать договір дарування, позики, окремі види договорів перевезень вантажів, зберігання та деякі інші.

У юридичній літературі договір довічного утримання, як правило, беззастережно визнається реальним договором і обґрунтовується це, зокрема, тим, що:

1) момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з передачею майна1;

2) договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок чи інше майно;

3) передача майна не становить обов'язку відчужувача і не є виконанням обов'язку, а є моментом укладення договору.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии