Поняття та правова природа договору дарування

Зміст договору дарування

Незважаючи на те, що договір дарування є безоплатним договором, у зв'язку з чим дарувальник не зобов'язаний дотримуватись вимог щодо якості речі - дарунка, а тому така річ може бути з певними недоліками, які дарувальник не повинен виправляти або відшкодувати обдаровуваному витрати, пов'язані з їх усуненнями або обміном на якісну річ, дарувальник зобов'язаний дотриматись встановлених вимог закону. Зокрема, враховуючи ту обставину, що недоліки або особливі властивості дарунка не повинні бути небезпечними, дарувальник зобов'язаний повідомити про всі відомі йому недоліки дарунку, які можуть завдати шкоди життю, здоров'ю або майну обдаровуваного чи інших осіб. У даному випадку мова йде про можливість такої загрози, про яку дарувальникові відомо. На дарувальника покладається інформаційний обов'язок повідомити обдаровуваного про небезпечні недоліки речі, що є предметом договору дарування.

Не виключається можливість укладання договору дарування речей з певними дефектами, якщо обдаровуваному про них відомо і він готовий прийняти таку річ. При цьому відповідальність за шкоду, заподіяну таким дарунком іншим особам, буде нести обдаровуваний, який виступає його власником. Крім того, за явні недоліки речі, які очевидні у момент прийняття дарунку і які стали причиною шкоди, дарувальник відповідальності нести не буде.

Слід врахувати, що договір дарування підпорядкований загальним нормам зобов'язального права, а тому, якщо у договорі були визначені умови щодо якості, кількості майна, що передається обдаровуваному, у випадку порушення таких умов договору, обдаровуваний має право вимагати відшкодування спричинених збитків. Якщо ж предметом договору дарування є цінний папір, то дарувальник несе відповідальність за наявність вказаного у ньому права.

Недотримання дарувальником обов'язку повідомлення обдаровуваного про недоліки речі, що є дарунком, або про її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, тягне настання для дарувальника негативних правових наслідків. Він зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану обдаровуваному або іншим особам при володінні чи користуванні його дарунком; останнім за умови, що про них було відомо обдаровуваному. Зокрема, така відповідальність настає щодо відшкодування шкоди, яка завдана майну, та шкоди, яка завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування таким дарунком. Дарувальник несе відповідальність відповідно до вимог глави 82 ЦК в залежності від виду заподіяної шкоди; за правилами ст. 1166 - відповідальність за завдану майнову шкоду; ст. 1195 - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, чи ст. 1200 - відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. У випадку заподіяння шкоди здоров'ю відшкодовуються затрати на лікування, протезування, сторонній догляд, а також компенсуються витрати на додаткове харчування, за втрату працездатності тощо. Якщо володіння та користування дарунком призвели до смерті особи, шкода відшкодовується на користь непрацездатних осіб, які були на утриманні померлої особи або мали право на таке утримання. При цьому необхідно враховувати, що дарувальник несе відповідальність за заподіяну шкоду лише за умови, що таку шкоду було завдано через недоліки або особливі властивості дарунку і жодним чином не пов'язано із необережним поводженням обдаровуваного чи інших осіб з якісним дарунком (наприклад, технічно справним автомобілем або спортивним знаряддям).

Відповідальність дарувальника буде також відсутня у випадку заподіяння шкоди в результаті володіння чи користування дарунком, про недоліки та особливі властивості якого йому самому не було відомо. Шкода, спричинена внаслідок недоліків дарунку, може бути викликана виною її виробника, про що дарувальник не знав та не повинен був знати. У разі заподіяння такої шкоди за певних обставин можливим є застосування положень Закону "Про захист прав споживачів" та положень статей 1209 - 1211 ЦК (відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). За наявності обставин, встановлених у зазначених нормах, обдаровувана особа, яка зазнала шкоду внаслідок недоліків речі (дарунку), може звернутися з відповідним позовом до продавця, у якого дарувальником було придбано товар (дарунок), або до виробника такого товару.

Отже, необхідно враховувати, що відповідальність дарувальника за коментованою нормою можлива за наявності комплексу встановлених умов: по-перше, обізнаність дарувальника про недоліки або особливі властивості подарованої речі; по-друге, неповідомлення про них обдаровуваного; по-третє, шкода завдана внаслідок недоліків або особливих властивостей дарунку в результаті володіння чи користування ним.

Дарувальник має такі права:

- відмовитися від передання дарунка в майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився;

- вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи. У разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе - відшкодування його вартості;

- вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці останнього мають право вимагати розірвання договору дарування.

Обов'язки обдаровуваного. Як зазначалося, договір дарування є безоплатним та у більшості випадків одностороннім. Але ст. 725 ЦК дозволяє встановлення у договорі дарування обов'язку обдаровува-ного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення.

Обдаровуваний має право:

- у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.

- у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, відмовитися від нього.

Окремим видом договору дарування є договір пожертви. Пожертвою є дарування нерухомих і рухомих ре-чей, зокрема грошей та цінних паперів, фізичним особам, юридичним особам, державі, АРК, територіальній громаді, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ч. 1 ст. 729 ЦК).

Сторонами договору пожертви є пожертвувач та обдаровуваний.

Договір про пожертву завжди реальний та вважається укладеним з моменту прийняття пожертви.

До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Пожертвувач має наступні права:

- здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.

- вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. Таке право мають правонаступники пожертвувача в разі його смерті. Якщо використання пожертвиза призначенням виявилося неможливим, використання ЇЇ за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а у разі його смерті чи ліквідації юридичної особи - за рішенням суду.

 

Поняття та правова природа договору дарування

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування поряд з договорами купівлі-продажу, міни опосередковує перехід майна (речей та майнових прав) від однієї особи до іншої. Даному договору властиві деякі характерні ознаки, що дозволяють виділити його в окремий вид договорів. Тому законодавець не випадково виділяє у ЦК норми, що регулюють відносини з дарування, в окрему главу.

Реальність та консенсуальність договору дарування пов'язані з моментом його укладення, який може співпадати або не співпадати у часі з моментом фактичної передачі майна (дарунка). В першому випадку договір дарування вважається укладеним у момент передачі майна від дарувальника обдаровуваному (реальний договір), в другому - з моменту досягнення згоди сторін (дарувальника та обдарованого) з усіх істотних умов договору (консенсуальний договір). Таким чином, момент укладення договору дарування може не співпадати з переходом права власності на майно (дарунок). В останньому випадку на підставі укладеного договору дарування виникають зобов'язальні правовідносини, змістом яких буде зобов'язання дарувальника у майбутньому передати безоплатно майно у власність обдарованому.

Договір дарування завжди безоплатний. Це означає, що даруваль-ник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдаровуваного. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на ко-ристь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового харак-теру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК). У деяких випадках обдаровуваний при отриманні дарунка традиційно передає даруваль-нику річ або невелику грошову суму. Наприклад, за народним звичаєм, при отриманні у дарунок годинника або домашньої тварини обдаровуваний має надати дарувальнику дрібну монету. Слід зауважити, що у цьому випадку мова не йде про зустрічне надання у юридичному розумінні. Надання монети сприймається сторонами як символічний акт та не має за ціль компенсацію за отриманий дарунок.

Не буде також зустрічним наданням встановлення за договором дарування права користування дарувальником річчю - предметом дарування. Цю ситуацію можна розглядати подвійно: дарувальник зберігає за собою певні права (право користування), які не входили до складу дарунка, або як обтяження предмета дарування правами дарувальника. Важливим для констатації безоплатності є те, що дарувальник не отримує від обдаровуваного нічого нового, що було у нього відсутнє до укладення договору, а обдаровуваний не надає даруваль-никові нічого, що не було б пов'язане з дарунком. Із зазначеного виплаває наступна кваліфікуюча ознака договору дарування: наслідками дарування є збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.

У випадку наявності зустрічних зобов'язань обдарованого відносно дарувальника, наприклад, передати майно, надати послугу тощо, договір не визнається даруванням, та буде регулюватися нормами, що відносяться до договору міни, договору підряду та інших, залежно від умов конкретного договору. Не є даруванням і такі випадки, як виплата обіцяних винагород, якщо вони носять зустрічний характер за зобов'язаннями контрагента, або різні види соціальної допомоги, що засновані на публічно-правових нормах права або є наслідком трудових правовідносин. Не є даруванням випадки, пов'язані з частковою відмовою від права власності на майно внаслідок укладеної мирової угоди або інших процесуальних дій. Метою останніх є досягнення певного майнового результату на свою користь внаслідок компромісу, а не безоплатне надання майна.

Водночас, договір дарування можна укладати під особливою умовою, що є повною мірою допустимим. Така умова може застосовуватися як заохочувальний засіб, що стимулює обдаровуваного до певної поведінки (наприклад, до відмінного завершення навчання, відмови від поганих звичок, передчасного завершення певного завдання тощо), або може залежати від певної обставини (наприклад, весілля, народження дитини тощо). Такі умови не спрямовані на породження майнового обов'язку обдаровуваного перед дарувальником, в іншому випадку договір дарування втратив би свій односторонній характер. Значення названих умов (або обставин) полягає в тому, що вони є необхідною передумовою для того, щоб обов'язки дарувальника вступили у силу, адже правові наслідки договору дарування пов'язуються із настанням певної обставини. Така умова (обставина) відповідно до ст. 212 ЦК України може бути відкладальною або скасувальною. Якщо така умова незаконна, то і договір дарування буде недійсним.

Безоплатність дарування не виключає також покладення на обдарованого певних зобов'язань, що пов'язані з використанням дарунка (наприклад, надання дарунку для публічного показу тощо). Інколи можливим є цільове дарування, пов'язане певною причиною (наприклад, придане для нареченої). Мотиви укладення договору дарування можуть бути найрізноманітнішими; вони не мають значення і не впливають на дійсність договору дарування, якщо договір не містить положень щодо зворотнього обов'язку обдарованого відносно дарувальника.

Необхідно звернути увагу, що джерелами правового регулювання відносин дарування є не лише норми ЦК України, а також положення інші положення чинного законодавства України (СК України, ЗК України тощо).

Ознакою договору дарування є також наявність згоди обдаровуваного на прийняття дарунка. Слід, безумовно, погодитися з думкою О. С. Іоффе, який вказував, що у обдаровуваного частіше за все не просять згоди на прийняття дарунка тільки тому, що така згода припускається, але якщо таке припущення буде спростоване, дарування не може вважатися здійсненим1. Саме необхідність вказаної згоди дозволяє кваліфікувати дарування як договір, тобто домовленість сторін, спрямовану на встановлення цивільних прав та обов'язків (ст, 626 ЦК), та відокремити його від односторонніх правочи-нів, на підставі яких виникає право власності у іншої особи2.

Нарешті, договір дарування передбачає безстроковий перехід дарунка (речі або права) до обдаровуваного.

Відповідно до ч. 1 ст. 723 ЦК договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання певної обставини. Таким чином, консенсуальний договір дарування породжує зобов'язання, за яким дарувальник (боржник) має вчинити певну дію, зокрема передати майно, а обдаровуваний (кредитор) має право вимагати виконання цього обов'язку.

Договір дарування є, як правило, одностороннім договором: об-даровуваний стає власником речі (або має право вимагати передання йому дарунка), тобто не бере на себе ніяких обов'язків, а дарувальник передає або зобов'язується передати майно, не отримуючи при цьому жодних прав вимоги щодо обдаровуваного.

Але з цього правила є винятки. Так, за договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність третій особі, виплачувати ренту, надати право довічного користування дарунком або його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи пр виселен-ня з дарованого будинку тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на ко-ристь третьої особи, що робить такий договір дарування двосторон-нім (ч. З ст. 626 ЦК)- У разі смерті дарувальника, оголошення його по-мерлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдарову-ваного та особа, на користь якої встановлений цей обов'язок

Між тим трансформація договору дарування у двосторонній не по-збавляє його ознак безоплатності Так, майнове надання обдаровува-ного спрямоване на користь третьої особи, а не дарувальника і не є, таким чином, зустрічним, що необхідно для кваліфікації договору як оплатного. Не порушується у зазначеній конструкції й друга ознака дарування - збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.1.

Характерною ознакою договору дарування є особистий характер зобов'язання, яке він породжує. Так, відповідно до ч. З ст. 723 ЦК, якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник чи обдаровуваний помре, договір дару-вання припиняється.

Найбільш цікавим, з точки зору юридичного аналізу, є реальний договір дарування. Такий договір, як було зазначено вище, є укладе-ним з моменту передання майна. Звичайна конструкція реального до-говору у випадку дарування призводить до виключних наслідків - за таким договором, на відміну від інших, не виникає зобов'язання2.

Так, не важко помітити, що передання майна обдаровуваному має наслідками виникнення у нього права власності на дарунок (ч. 1 ст. 334 ЦК). Тобто, у той час як інші реальні договори породжують зобов'язання сторін, реальний договір дарування породжує не зобо-в'язальні правовідносини, а призводить безпосередньо до виникнення права власності на дарунок в обдаровуваного. Класики відчизня-ної цивІлістики зазначали, що такий договір покладений в основу пе-редання речі та є речовим договором.

Предметом договору дарування можуть бути речі - рухомі та нерухомі, а також різні майнові права, яким дарувальник має право розпорядитися. При цьому в залежності від того, яка річ буде предметом договору дарування - рухома чи нерухома, наявними будуть особливості оформлення такого дарування.

Специфічним майном, внаслідок його особливого правового регулювання, що може бут подароване, є гроші (у вигляді валюти України або іноземної валюти) та цінні папери. Валютою України є грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України (див.: Декрет КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93; Митний кодекс України від 11.07.2002).

Іноземною валютою в Україні визнається: - валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, монети), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу, - платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, - кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних розрахункових одиницях та у діючій на території України валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами (Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93, Митний кодекс України).

Цінними паперами визнаються документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (див.: Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок"; ст. 194 ЦК України; ст. 163 ГК України). Цінні папери, як правило, передбачають виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також надають можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з них, іншим суб'єктам. Законодавство України класифікує цінні папери на групи: 1) пайові цінні папери (акції; інвестиційні сертифікати); 2) боргові цінні папери (облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; казначейські зобов'язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; векселі); 3) іпотечні цінні папери (іпотечні облігації; іпотечні сертифікати; заставні; сертифікати ФОН); 4) приватизаційні цінні папери; 5) похідні цінні папери; 6) товаророзпорядчі цінні папери.

Речі, що є предметом договору дарування, не повинні бути вилучені з цивільного обороту, а тому можуть перебувати у власності особи. Тобто при даруванні необхідно додержуватися спеціальних правил, передбачених для набуття права власності на деякі види майна (наприклад, на вогнепальну зброю, на об'єкти, що визнані пам'ятками історії та культури тощо). Такі правила, наприклад, встановлені додатком N 2 до Постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. Дарування речей, що обмежені у цивільному обігу, не повинно порушувати їх спеціального правового режиму. Речі, для володіння та користування якими вимагається наявність дозволу (ліцензії), можуть бути предметом договору дарування, якщо обдарований отримає такий дозвіл.

Серед майна, що може бути предметом договору дарування, специфічним є такий дарунок, як майнові права. Такі майнові права можуть бути такими, що вже є у володінні дарувальника на момент укладення договору (наприклад, звільнення обдаровуваного від обов'язку сплатити борг на користь дарувальника), та такими, що можуть виникнути у нього в майбутньому (наприклад, у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності тощо). Крім того, майнові права можуть мати зобов'язальну та речову природу. Речові правовідносини відрізняються від зобов'язальних своїм об'єктом, щодо якого відбувається певна діяльність суб'єктів права. Розділ II ЦК України визначає коло речових прав, і всі вони можуть виступати у якості предмета договору дарування.

Проте такі майнові права, що нерозривно пов'язані з особою їх володільця, не можна ні подарувати, ні відчужити будь-яким іншим способом. До таких майнових прав належать: право на одержання аліментів, пенсійних та інших виплат, що мають особистий характер, а також право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я.

Водночас, слід звернути увагу на те, що певні види майнових прав, наприклад, такі як сервітути, не можуть передаватися самостійно без речі, щодо користування якою вони встановлені. Аналогічним чином можна подарувати права, що надані цінними паперами; такі права підлягають відчуженню лише разом із цінним папером, Зокрема, відповідно до вимог ч. ч. 3 та 5 ст. 197 ЦК України для передачі іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі, а для передачі прав за ордерним цінним папером необхідно вчинити на цьому папері передавальний напис (індосамент).

Дарування зобов'язальних прав, що дарувальник як кредитор має до третьої особи, здійснюється у вигляді безоплатної цесії (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК), у якій має бути зрозуміло висловлений намір цедента (да-рувальника) здійснити безоплатне передання права вимоги цесіона-рію (обдаровуваному). У іншому випадку за правилами ч. 4 ст. 632 ЦК ціна у договорі, якщо вона не вказана, визначається, виходячи із звичайних цін, і такий договір не може вважатися даруванням. Пере-дання дарувальником обдаровуваному майнового права до самого себе не передбачає використання визначеної договірної конструкції (ч. 1 ст. б)2, та здійснюється за договором, за яким встановлюється за-значене право щодо обдаровуваного.