Форми і види цивільно-правової відповідальності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Форми і види цивільно-правової відповідальності



Форми цивільно-правової відповідальності зумовлені функціями цивільно-правової відповідальності. Нею є зовнішнє вираження тих додаткових обтяжень, що покладаються на правопорушника. Йдеться про те, що у загальній теорії права прийнято розглядати як санкції. Наразі такими формами у цивільному праві є:

а) відшкодування збитків, яка реалізує компенсаторну функцію та застосовується до порушника незалежно від того передбачена вона договором чи ні. Вона є універсальною;

б) стягнення неправомірно отриманого прибутку[123] чи доходу[124];

в) сплата неустойки (штрафу чи пені) ;

г) компенсація (відшкодування) моральної шкоди ;

д) компенсація застосовується у тих випадках коли є факт правопорушення, але встановити його наслідки неможливо та коли це передбачено законом (при порушеннях абсолютних прав інтелектуальної власності, або встановлене договором). Застосування компенсацій як альтернативи відшкодуванням збитків зв’язано із складнощами доказування розміру збитку, неправомірно отриманого прибутку, доходу. Для застосування компенсації достатньо встановити лише факт правопорушення .

Відшкодування збитків прийнято називати загальною формою цивільно-правової відповідальності. Інші, спеціальні форми цивільно-правової відповідальності застосовуються лише у випадках, коли вони прямо передбачені договором або законом для окремого правопорушення. До спеціальних форм цивільно-правової відповідальності відносяться сплата неустойки; проценти (відсотки); втрата завдатку, утримуваного чи закладеного майна тощо. Спеціальні форми цивільно-правової відповідальності застосовуються тоді, коли порушення зобов’язання боржником не спричинило виникнення у кредитора збитків.

Серед спеціальних форм слід виділити інституційні, що застосовуються лише до окремих видів зобов’язань, зокрема відмова від укладання договору надалі.

Особливо йдеться про відповідальність за порушення грошових зобов’язань, що передбачено ст. 625 ЦК України. Її особливість проявляється у універсалізмі і можливості виміру матеріальної відповідальності через гроші, співрозмірності основним грошовим зобов’язанням, неможливості звільнення від відповідальності за неможливість їх виконання (ч.1 ст. 625 ЦК), індексації при простроченні виконання на три проценти річних від простроченої суми (ч.2 ст. 625 ЦК).

Видицивільно-правової відповідальності вказують на підстави її виникнення, рівень закріплення та можливість оспорення розміру санкцій, розподіл відповідальності між декількома співделіквентами, які мають відповідати за одне і те ж правопорушення.

Слід вказати що І.С. Канзафарова вважає, що традиційний поділ цивільно-правової відповідальності на види містить певні логічні вади: здійснюється за одними і тими ж критеріями; порушуються основні вимоги логіки щодо поділу понять. Натомість вона пропонує режими цивільно-правової відповідальності: за формою вираження – законний із поділом на загальний та спеціальний та договірний. Законний режим залежно від особливостей прав та обов’язків, що порушуються, поділено на: 1) режим відповідальності за порушення договірних зобов’язань; 2) режим відповідальності за завдану майнову шкоду ; 3) режим відповідальності за завдану немайнову шкоду[125]. Така пропозиція, на наш погляд, не досить виважена: натомість виправданого часом підходу пропонується доволі сумнівна у семантичному та складна технологічно концепція так званих «режимів цивільно-правової відповідальності». При тому вона не усуває дублювання видів відповідальності.

Залежновід підстави виникнення розрізняють цивільно-правову відповідальність:

- договірну, що виникає на підставі договору, яка наприклад охоплює імператив чи презумпцію того, що завдані порушенням виконання зобов’язань за договором збитки підлягають відшкодуванню незалежно від того передбачені вони договором чи ні;

- позадоговірну, яка настає відповідно до закону і має ряд проявів;

У залежностівід характеру розподілу розміру відповідальності між співборжниками виділяють відповідальність:

- часткову, де кожен із співборжників несе відповідальність у точно визначеній для нього частці, яка встановлюється договором або законом і договором (наприклад, спадкоємці, що прийняли спадщину, відповідають по боргами спадкодавця в розмірі дійсної вартості (частки) майна, що перейшла до них у спадщину). Це стосуються й додаткової відповідальності членів товариства із додатковою відповідальністю.

Часткова відповідальність означає розподіл негативних наслідків між двома та більше боржниками в рівній частині, якщо інше не встановлене законом або договором. Така відповідальність є загальним правилом, що слідує зі ст. 541 ЦК. В ній встановлено, що солідарні обов’язки виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема при неподільності предмета зобов’язання;

- солідарну за якої вимога про відшкодування збитку може бути заявлена як до усіх відповідачів спільно, так і до кожного з них, як у повному обсязі завданого збитку, так і в будь-якій його частині. Здебільше вимога заявляється до того із співборжників, який за своїм майновим станом реально здатний задовольнити майнові вимоги кредитора. Якщо потерпілий не отримає повного задоволення своїх майнових вимог від одного із солідарних співвідповідачів, він вправі по тим же правилами вимагати недоотримане з інших співвідповідачів, котрі залишаються перед ним відповідальними до повного задоволення його вимог. Тут діє правило “Один за всіх” чи принцип “Багатого Буратіно” коли кредитор може звернути стягнення на більш майново забезпеченого співборжника.

Солідарна відповідальність виникає на підставі вказівки закону: учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за боргами; особи, що спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ч.1 ст.1190 ЦК), У той же час за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ч.2 ст.1190 ЦК).

За суб’єктом відповідальності доцільно виділити основну та додаткову (субсидіарну) відповідальність:

- основна – відповідальність боржника, настає на підставі загальних приписів закону чи встановлена для боржника договором. Це відповідальність боржника за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання. Якщо ж основний боржник за законом та своїм майновим становищем (у нього нема майна зовсім або його недостатньо для відшкодування заподіяного збитку) не може відповідати то до додаткового відповідальності залучається особа, яка зв’язана з ним договором (порука) або законом. Так батьки неповнолітнього, у якого нема достатнього майна для відшкодування заподіяного ним збитку, притягуються до відповідальності додатково.

- субсидіарну (додаткову) стосовно основної відповідальності. Вона покликана посилити гарантії прав потерпілої особи в разі порушення її майнових прав тими особами, які за своїм майновим станом не можуть це зробити. Вона забезпечує посилює охорону інтересів потерпілого і характеризується тим, що:

- настає тільки у передбачених законом чи договором випадках і застосовується досить рідко;

- є похідною від основної відповідальності;

- покладається на осіб, що не є сторонами зобов’язання до моменту винесення рішення про притягнення їх до відповідальності;

- не може перевищувати обсягу основної відповідальності;

- диференціюється за підставами виникнення. Так поручитель має право регресної вимоги до боржника, а батьки чи опікуни не можуть при досягненні неповнолітнім повноліття заявляти їм регресну вимогу.

Регресна відповідальність настає у випадках, коли цивільний закон допускає відповідальність одної особи за дії іншої. Вона спрямована на відновлення майнової сфери особи, яка відшкодувала потерпілому його майнові втрати за іншу особу (деліквента).

За обсягом розрізняють відповідальність: повну та обмежену. Презюмується повна цивільна відповідальністьіправопорушник повинен відшкодувати потерпілій особі збитки у повному обсязі.

Обмежена відповідальністьзастосовується як виняток чи як індульгенція суспільства за покладення на деліквента особливих обов’язків (розкривати комерційну інформацію); особливе його правове становище, зокрема наявність іншої особи, яка повинна приймати передбачені законом заходи для упередження завдання шкоди (роботодавець) чи в інших подібних випадках. Від обмеженої відповідальності слід відрізняти випадки часткового звільнення від відповідальності чи зменшення розміру матеріальної відповідальності.

Як виключення застосовується підвищена (кратна чи навіть кумулятивна) відповідальність: за втрату книги, отриманої за договором безоплатного користування наймач повинен замінити на таку книгу на іншу, або за узгодженням із власником сплатити кратну вартість цієї книги.

З огляду на зазначену нами конструкцію цивільно-правової відповідальності доцільно виділити превентивну відповідальність – застосовані судом на вимогу позивача чи заявника передбачені законом міри забезпечення вимог, як негативні наслідки, які повинен перетерпівати відповідач до розгляду справи по суті та вступу рішення суду у силу та його виконання. Така відповідальність має змішану природу і є одночасно цивільно-правовою за матеріальними наслідками, та цивільно-процесуальною за періодом дії та метою.

Окрім того, є підстави для виділення статусної цивільно-правової відповідальності. Така відповідальність настає у силу правового становища (статусу) суб’єкта. Так батьки та опікуни відповідають за збиток та шкоду, які завдані їх мало літними дітьми.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.008 с.)