Звільнення від цивільно-правової відповідальності

 

Слід звернути увагу на необхідність розмежування понять «не притягнення до цивільно-правової відповідальності» чи «відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності» та «звільнення від цивільно-правової відповідальності. При відсутності однієї чи кількох умов притягнення відповідальності вона не настає. Так, якщо інше не передбачено законом чи договором, відсутність вини боржника звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Виключення із цивільно-правової відповідальності знижує гарантії стабільності цивільних правовідносин. Тож звільнення від неї повинне бути крайнім засобом та застосовуватися лише тоді, коли є необхідність охороняти більш вищі за пріоритетом цінності. Це послаблює її компенсаторну функцію, порушує принцип рівності але посилює засади справедливості.

Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності можна поділити на декілька груп: загальні, спеціальні та інституційні (окремі). Перші встановлені в загальних положеннях про зобов’язання, спеціальні – містяться в окремих інститутах цивільного права, окремі в його нормах.

Стаття 617 ЦК Українивстановлює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання: непереборна сила; вина кредитора; випадок (казус); інші обставини неможливості виконати зобов’язання.

Порушник зобов’язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що воно сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не є випадком недодержання контрагентом боржника своїх обов'язків, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Питання про непереборну силу заслуговує на окреме визначення. Нею є надзвичайні та невідворотні за умовами, що склалися, обставини:

а) природні стихійні явища (землетрус, повінь, пожар, тайфун, різкі температурні коливання, що спричиняють загибель врожаю чи пізнє визрівання хлібів тощо. Вони характеризуються надзвичайністю, виходять за межі звичайних природних явищ та є невідворотними навіть їх профілактикою;

б) події суспільного життя (військові дії, масові захворювання (епідемії), національні та галузеві страйки). Сюди ж слід віднести й забороняючі акти державних органів.[126]

Розрізняють власне непереборну сила та форс-мажор[127]. Видатний дослідник цивільної відповідальності Г.К. Матвєєв вважав з що для непереборної сили властиві наступні риси: 1) проявляється в різних стихійних подіях як руйнівних явищах природи але може проявлятися як у визначених суспільних явищах так і в діях окремих фізичних осіб; 2) є відносним поняттям де коло об’єктивно випадкових фактів не може бути визначене заздалегідь, раз і назавжди; 3) характеризується раптовістю (надзвичайністю), а тому й невідворотністю для відповідальної особи[128]. В.А. Ойгензіхт вказував на такі її риси як: 1) об’єктивність; 2) комплексність; 3) наявність об’єктивно випадкового зв’язку між діями суб’єкта і результатом; 4) наявність об’єктивно необхідного причинного зв’язку при прояві погрози та об’єктивно випадкового зв’язку як тільки вона виникне; 5) непереборність вірогідна навіть при усунені фактору очікування і загрози її прояву за даних обставин наявними фізичними, господарськими і технічними засобами[129].

В актах міжнародного законодавства форс-мажорні обставини є підставами для звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань за зовнішньоекономічним контрактом. Так у «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», що затверджене наказом МЗЕЗторгу України від 5 жовтня 1995 р. № 75 форс-мажор звільняє сторони договору від відповідальності у випадках невиконання або неналежного виконання ними зобов’язань.

Принциповими положеннями конструкції форс-мажору є:

з настанням форс-мажору строк виконання контракту для сторони, що підвернена його впливу відкладається на весь період дії до моменту усунення;

обумовлене форс-мажором неналежне виконання зобов’язання не визнається його простроченням і не призводить до застосування штрафних санкцій (відповідальності);

форс-мажор – юридичний факт, що спричиняє неможливість виконання зобов’язання у встановлений зовнішньоекономічним контрактом строк;

форс-мажор повинен настати після укладення контракту;

якщо одна із сторін заздалегідь знала про неможливість виконання договірних зобов’язань але приховала цю інформацію від контрагента, то договір визнається недійсним із наслідками визнання право чину недійсним.

Форс-мажор – зовнішня обставина яку не можна передбачити в момент виникнення зобов’язання, запобігти її виникненню та не можна уникнути, або ж попередити її наслідки, не зв’язана з винними діями сторін і призводить до неможливості виконання зобов’язань. Він є підставою для звільнення від відповідальності не взагалі, а лише на час дії форс-мажору. Форс-мажор – виключна умова,що передбачена в тексті договору як підстава звільнення від відповідальності на час її існування. Він застосовується у договорах і є їх особливою умовою.

Виділяють форс-мажорне застереження – умови договору, яка передбачає можливі ситуації, що можуть виникнути за час виконання договору і спричинити неможливість виконання сторонами своїх зобов’язань. У Постанові КМУ “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” від 15 липня 1998 р. визначено перелік передбачуваних подій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру. Такі форс-мажорні обставини повинні мати свою чітку правову оцінку та підстави для їх застосування: забастовка в одному місці не є форс-мажором для іншого.

Відповідно до ст. 616 ЦКУ якщо порушення сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд вправі зменшити розмір збитків та неустойки, що стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню їх розмірів або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Випадок (казус) – обставина, яку можна та слід було б передбачити, і запобігти, але це не було зроблено. Він зв’язується з психічним станом особи, що учинила правопорушення але не усвідомлювала або не могла усвідомлювати його протиправність і передбачувати негативні наслідки. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 614 ЦК особа визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання. За до ч.1 ст.1186 шкода, що завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними не відшкодовується.

Казус слід відмежовувати від вини у формі необережності за моментом передбачення. Якщо вина зв’язується з за відомим наперед передбаченням певного негативного наслідку, то при казусі нема навіть й можливості настання негативних наслідків. Ні самі дії ні їх наслідки не охоплюються свідомістю та розрахунками порушника. Не є ним недодержання обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів чи відсутність у боржника необхідних коштів.

Інші випадки звільнення від відповідальності можуть бути передбачені законом або договором. Так, відповідно до ч.3 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю з його використання, зберігання або утримання зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. Одночасно це означає, що володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності.

Від відповідальності звільняється особа, якщо в договорі буде встановлена відповідна клаузула. Це стосується договорів де результат залежить не тільки від виконавця але й споживача. Так виконавець не гарантує досягнення стовідсоткового результату за договорами на надання освітянських, медичних, косметичних чи інших послуг. За договорами на виконання НДДКТР не завжди можливе досягнення позитивного результату особливо якщо замовник наполягатиме на проведенні таких із них які завідомо неможливі чи не можливі за існуючого (доступного виконавцю) стану розвитку техніки та технології.

Законодавець передбачає особливості звільнення від деліктної відповідальності, Зокрема, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлене законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Окрім того, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Наведене надає підстави для розмежування категорій «звільнення від цивільно-правової відповідальності, яке полягає у тому, що до деліквента не застосовуються передбачені договором чи законом санкції і не встановлюється для нього обов’язок перетерпівати негативні наслідки своєї причетності по виникнення шкоди у потерпілого та зменшення розміру цивільно-правової відповідальності коли деліквент притягується до такої відповідальності але без застосування презумпції повного відшкодування завданої шкоди.

Як вже вказувалося, відповідно ч.1 ст. 625 ЦК України неможливо звільнити від відповідальності за невиконання грошових зобов’язань.