Поняття та характеристика договору довічного утримання (догляду)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та характеристика договору довічного утримання (догляду)



Договір довічного утримання (догляду) є подібним до відносин, що виникають за договором ренти і у такому ракурсі новелою ЦК України. Як один із різновидів він має певні особливості. На відміну від договору ренти він був врегульований ще цивільним законодавством УРСР, але наявність його загальної моделі надає йому специфічних рис.

Цей договір відомий досить давно і передбачений правом багатьох країн. Він з одного боку врегульовує відносини із передачі майна для особами що потребують догляду та утримання і не мають близьких. Він був і в ЦК УРСР 1963 р. у ст. 425 якого встановлювалось, що за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. В ньому договору довічного утримання було присвячено лише 5 статей,

ЦК України більш детально врегулював відносини, що виникають на підставі домовленості про довічне утримання (догляд) і надав цьому договору дещо іншого значення. Зокрема, якщо ЦК УРСР відносив його до договорів про надання послуг і виділяв його головну мету — надання відчужувачеві майна матеріального забезпечення то ЦК України відніс його до типу договорів, спрямованих на передачу майна у власність, і розмістив після договорів міни, дарування та ренти. У зв’язку з тим варто відзначити певні відмінності конструкції договору довічного утримання (догляду) у Главі 57 ЦК України:

1. У кількісному вираженні статті про договір довічного утримання (догляду) з 5 у ЦК УРСР збільшено до 15. При тому це відобразилось на повноту врегулювання вказаних правовідносин, їх якості та взаємозв’язку із іншими інститутами зобов’язального права та загальних норм про правочини.

2. В ЦК України підкреслено його правову природу, визначено загальні норми, що застосовуються до названого типу договорів, його правові наслідки для сторін, наслідки порушення взятих на себе юридичних зобов’язань, та специфіку.

3. За своїм спрямуванням договір відноситься до договорів на передачу майна у власність.

4. ЦК України розширив коло об'єктів, що можуть відчужуватися за цим договором.

5. Розширено коло осіб, які можуть бути відчужувачами за договором довічного утримання.

6. ЦК України розширив його зміст і визнав договір довічного утримання також договором догляду, додавши таке його визначення у назву глави, присвяченої цьому виду договору.

7. Посилені правові гарантії належного виконання договору.

8. ЦК України встановив новели щодо оформлення довічного утримання. Відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо відчуження нерухомості — також державній реєстрації.

Легальне визначення договору довічного утримання (догляду) встановлене у ст. 744 ЦК України: за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Відповідно у ньому відображено типологічну приналежність (передача майна набувачеві у власність), можливі предмети договору (житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність), персоніфіковано сторони – відчужувач і набувач, відоплатність та її форму вираження – утриманням та (або) доглядом довічно.

На такому тлі виділяються ознаки такого договору, що відрізняють його від інших договорів зазначеного типу Серед індивідуальних ознак такого договірного інституту вказується те, що обмежується коло переданого під виплату ренти майна (тільки нерухомість), спеціальне призначення ренти – забезпечення отримувачу відповідного утримання, більш широкий склад об’єктів ренти[219].

1. Правовідносини сторін за договором мають родові ознаки договору ренти, а також його різновиду – договору дожиттєвої ренти.

2. Предмет договору повинен мати значну цінність, яка може зацікавити набувача і перекрити його витрати на утримання, задовольнити його майновий чи інший інтерес (вирішення житлової проблеми тощо).

3. Специфіка еквівалентності майнових відносин – довічне для вказаної відчужувачем особи утримання та (або) догляд.

4. Можливий суб’єкт утримання та догляду – фізична особа. При тому потребу у сторонньому утриманні та догляду законом не визначається. Хоча можна допустити, що такою фізичною особою є та, що потребує сторонньої утримання та догляду. Очевидно, що така особа потребує і опікування.

5. Можливість обирати форму та вираження обов’язку набувача: лише тільки утримання чи ще й догляд.

6. На ціну договору увага не акцентується. Законодавець не поставив вартість передаваного відчужувачем майна була у залежність від вартості надаваного набувачем утримання та (або) догляду.

7. Наявність середньовиваженого підходу до поняття „утримання „ та „догляд”.

8. Вказівка на підставу припинення зобов’язання набувача – смерть утримуваної та доглядуваної особи.

Юридична характеристика договору згідно прийнятого нами підходу є: дві класифікаційні групи: характеристичні та друга – функціональні.

За своїми з характеристичними ознаками, що відображені у легальному визначенні можна зробити висновок, що цей договір є:

1. Одностороннім: за ним набувач наділений обов'язками з утримання та (або) догляду, а відчужувач — лише правами вимагати належного утримання та (або) догляду.

При аналізі його природи вказується що в юридичній літературі цей договір визнають двостороннім договором[220]. Інша справа, що О. А. Підопригора вважав, що йому притаманні певні ознаки двосторонності, оскільки набувач має право вимагати розірвання договору довічного утримання[221]. Право на розірвання договору у разі неналежного виконання набувачем своїх обов’язків чи неможливості такого виконання відноситься не до змісту договору, а до гарантій його виконання. Це внутрішній (інституційний) спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Договір довічного утримання та (або) догляду є оплатним. Тут у визначені закріплені еквівалентні майнові відносини: набувач отримує у власність визначене договором майно, а відчужувач — необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ та послуг. Конструкція еквівалентності у ЦК України не передбачає ціни як обов’язку сплатити певну грошову суму і не встановлено щоб вартість передаваного відчужувачем майна була еквівалентною вартості надаваного набувачем утримання. У вартості взаємного надання сторонами одна одній можуть бути досить істотні розбіжності, що залежить від домовленості сторін, а також від тривалості життя відчужувача та зміни протягом його оціночних категорій: „якість життя”, обсяг споживацької корзини, ціна на основні продукти харчування, лікарські препарати, послуги та тощо.

Договір довічного утримання та (або) догляду не має чітко визначеного строку його дії, а обумовлений моментом настання смерті відчужувача чи особи на користь якої проведено відчуження. Власне від тривалості його життя залежить тривалість юридичного обов’язку та розмір надаваного набувачем утримання.

Неоднозначно вирішується питання про реальність чи консенсуальністьдоговору довічного утримання (догляду). З одного боку для виникнення зобов’язань у набувача йому необхідно передати майно, а з другого боку виконання його обов’язку щодо утримання мусить мати тривалий час. Тож сторони зв’язані цим договором тривалий строк. За такого підходу він може бути віднесений до консенсуальних, тобто він є укладеним з моменту досягнення домовленості щодо їх істотних умов у необхідній за законом нотаріальній формі. Як реальний він відчужувачем виконується у момент укладення договору. Проте зважаючи що предметом такого договору здебільше є нерухомість на яку право власності виникає з моменту реєстрації учиненого правочину то теза про реальність видається сумнівною.

У юридичній літературі договір довічного утримання (догляду) здебільше визнається реальним договором на тій підставі що: момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з передачею майна; договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок чи інше майно; передача майна не становить обов'язку відчужувача і не є виконанням обов'язку, а є моментом укладення договору.

Наведене обґрунтування реального характеру договору довічного утримання або були зроблені коли він відносився до договорів з надання послуг або не повною мірою відображають зміст правових норм, що регулюють цей договір. Ми повинні виходити із більш загального правового інституту договору ренти. У ст. 731 ЦК України підкреслено його реальний характер. Як вказує М.П.Апанасюк договір ренти є реальним договором, оскільки для його укладення обов’язковою є передача майна.

До речі О. С. Іоффе обґрунтовував консенсуальний характер договору довічного утримання, посилаючись на те, що коли договір довічного утримання належно оформлений, то набувач має надавати відчужувачу будинку утримання незалежно від передачі йому будинку[222].

Неоднозначність встановлення характеристики договору ренти проявилась у компромісності підходу. Він визнається реальним у разі відчуження рухомого майна і консенсуальним — у разі відчуження нерухомого майна[223]. Це не досить добре відбивається також на формуванні судової практики. У зв’язку з тим наведемо запозичений у І.О.Дзери приклад. Зокрема, рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від З0 вересня 1999 р., який був залишений без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду, було задоволено позов С. про визнання недійсним договору довічного утримання, за яким К. відчужила на користь Ш. двокімнатну квартиру. Її згодом вона ще заповіла позивачеві С.

В основу рішення були покладені висновки про те, що Ш. не набув права власності на квартиру: вона йому не була передана відчужувачем; у спірній квартирі він не проживав; не прописався; за життя К. квартиру в БТІ не зареєстрував; неналежно виконував свої обов'язки набувача майна.

Заступник Голови ВС України подав протест на зазначене рішення до президії Київського міського суду, в якому, зокрема, зазначалося, що суд неправильно витлумачив норму ст. 425 ЦК УРСР і не врахував того, що виникнення права власності на квартиру у набувача за договором довічного утримання ні з якою іншою обставиною, як укладення договору, не пов'язано. Момент укладення договору є часом, з якого право власності переходить від відчужувача до набувача і відчужувач набуває права на утримання. Обставини передачі квартири відчужувачем, прописки, проживання, реєстрації договору в БТІ набувачем не перебуває у правовому зв'язку з виникненням у набувача права власності. У протесті також звернено увагу на те, що невиконання набувачем зобов'язань за договором може бути за вимогою відчужувача підставою для розірвання договору, а не визнання його недійсним.

За таких обставин у протесті цілком обґрунтовано було зроблено висновок про необхідність скасування попередніх судових рішень. Водночас аналіз матеріалів наведеної справи свідчить про те, що в ст. 425 ЦК УРСР мається на увазі не фактична передача майна, а згода відчужувача на передачу майна набувачеві, у якого пра­во власності на це майно виникає з моменту нотаріального оформлення договору довічного утримання, тобто незалежно від фактичної передачі майна. При вирішенні спорів за новим ЦК України необхідно враховувати, що в ньому безпосередньо визначено момент виникнення права власності щодо рухомого і нерухомого майна[224].

При вирішенні питання про реальність чи консенсуальність договору довічного утримання (догляду) слід мати на увазі що інколи законодавець абстрактно виходить із потреби чіткого визначення його природи з тим, щоб встановитись у моменті виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, уточнення правових наслідків, визначення механізму забезпечення належного виконання зобов’язань. Вважаємо, що реальна конструкція договору довічного утримання (догляду) є більш виграшною.

Договір довічного утримання (догляду) є алеаторним. Елементи ризику проявляються у невизначеності його строку оскільки період життя і відчужувача чи вигодонабувача невідомий та у ймовірності того, що відчужувач набуде менше вигоди ніж вартість переданого ним набувачу. Крім того у період дії договору можуть настати різні обставини які впливають на його зміст та можливість виконання набувачем своїх обов’язків.

Такий договір є тривалим і полягає у систематичному та постійному виконанні набувачем своїх обов’язків.

До того він відноситься до фідуціарних – заснований на особливих довірчих відносинах між його сторонами. У його виконанні сторони, особливо відчужувач розраховує на порядність набувача, на пошану до нього та чутливе ставлення не тільки до задоволення його насущних потреб у житлі, харчуванні, побутовому обслуговуванні, проведенні дозвілля та лікуванні тощо, але й особистому спілкуванні, чи забезпеченні можливості такого спілкування.

Хоча договір довічного утримання (догляду) є подібним договору ренти проте він має ряд своїх особливостей: щодо відчуження переданого набувачеві майна за договором ренти може, а за цим договором до смерті відчужувача – ні, укладення договору на користь третьої особи (при рентних відносинах така можливість не передбачена. До речі, в РФ цей договір розглядається як різновид договору ренти.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.009 с.)