Припинення договору довічного утримання (догляду).

Стаття 755. Припинення договору довічного утримання (догляду)

1.Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний
за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

· Порядок найму житла у приватному житловому фонді.

 

Договір найму (оренди) житла у приватному житловому фонді - це договір, за яким одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні - наймачеві житло для проживання в ньому на певний строк за плату;

Договір найму житла у приватному житловому фонді опосередковує ринкові відносини житлової сфери. У юридичній літературі він отримав назву «договір комерційного найму житла». За допомогою цього договору одночасно реалізується як житловий інтерес користувача (наймача), так і комерційний інтерес власника (наймодавця) щодо отримання ним доходу з наявного у нього житла.

На відміну від найму житла у публічних житлових фондах, укладення договору найму в приватному житловому фонді не передбачає додаткові передумови, зокрема, рішення будь-якого органу про надання житла або видачу розпорядчого документа (ордера) на житло. Учасники (сторони) цього договору є вільними

виборі контрагента та предмета договору, у визначенні таких важливих його умов, як: строк, розмір та порядок внесення плати за користування житлом, розподіл обов’язків щодо ремонту житла, переданого у найм, тощо. Будучи ринковими за своєю природою, відносини з найму житла у приватному житловому фонді формуються за принципом свободи договору (статті 6, 627 ЦК).

Договір найму житла у приватному житловому фонді є одним з цивільно-правових договорів. Він одержав своє правове регулювання в главі 59 «Найм (оренда) житла» (ст.810-826) ЦК. При цьому зазначається, що до договору найму житла застосовуються положення даного Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. З ст. 810 ЦК).

20. Залежно від учасника перевізного процесу права та обов’язки пов’язані із ним поділяються на:

- права та обов’язки перевізника;

- права та обов’язки відправника (одержувача, пасажира).

До обов’язків перевізника належать:

1) доставити довірений йому відправником вантаж (багаж, вантажобагаж) або перевезти пасажира до пункту призначення і видати вантаж (багаж, вантажобагаж) особі, яка має право на його одержання (одержувачеві);

2) надати придатні для перевезення транспортні засоби у строк, встановлений договором;

Залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках -
продезінфіковані вагони та контейнери.

3) здійснити навантаження (вивантаження) вантажу, якщо цей обов’язок за договором не покладено на відправника (одержувача);

4) застрахувати пасажира від нещасних випадків на транспорті.

До обов’язків відправника (одержувача, пасажира) належать:

1) сплатит за перевезення встановлену плату;

2) пред’явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та/або упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог;

3) здійснити навантаження (вивантаження) вантажу та очистити транспортний засіб від залишків вантажу;

Завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами.Залізниці можуть брати на себе виконання вантажних робіт за договорами з відправниками або одержувачами.Очищення контейнерів здійснюється в усіх випадках вантажовідправником та вантажоодержувачем.

Стаття 911. Права пасажира

1. Пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами
(статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

2. Пасажир може мати також інші права, встановлені цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

21. У цивільному праві існують відносини безоплатного користування майном. У ЦК України 2003 р. договір безоплатного користування майном дістав назву «позичка». За оговором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Від схожого з ним договору позики договір позички відрізняється наступним: за договором позички зберігається право власності на річ за її власником, річ передається у тимчасове користування, за договором позики річ передається у власність. За договором позички передається індивідуально визначена річ, а за договором позики - річ, визначена родовими ознаками, та гроші. Крім того, договір позички завжди є без-відплатним, а договір позики може бути як безвідплатним, так і відплат-ним. Ст. 827 ЦК України визначає, що до договору позички застосовуються положення глави 58 ЦК України щодо майнового найму (оренди).
Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавием можуть бути юридичні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо це відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи. Позичкодавцем може бути як власник майна, так і особа, яка здійснює управління циммайном. Законодавець встановив певні обмеження щодо можливості надання майна у позичку юридичними особами. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником,учасником, керівником,членомїїоргану управління або контролю.
Відповідно до ст. 828 ЦК України договір позички між фізичними особами може укладатися усно, між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою-у письмовій формі. Договір позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається в письмовій формі. Деякі особливості має укладення договору позички будівлі, іншої капітальної споруди (ст. 793 ЦК України). Договір позички відносно нерухомості укладається обов’язково у письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і більше, то підлягає ще і нотаріальному посвідченню.

Предметом договору позички можуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками, що є споживаними, неспоживаними та оборотоздатними.
До істотних умов договору позички відносяться предмет договору та безоплатність договору. Коло обов’язків позичкодавця за договором позички прямо залежить від того, чи є договір реальним чи консенсуальним. У консенсусному договорі насамперед виникає обов’язок передати річ користувачу. У ст. 830 ЦК України встановлено: якщо позикодавець не виконує обов’язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків. Позикодавець несе також обов’язок передати річ у стані та комплекті, обумовленому договором, він також повинен повідомити користувача про всі недоліки речі, а також попередити користувача про всі права третіх осіб на річ. Позичкодавець зобов’язаний за власний рахунок робити капітальний ремонт речі, переданої у позичку. Користувач зобов’язаний належним чином утримувати отриману у безоплатне користування річ. Користувач зобов’язаний користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі. Невиконання цієї умови є підставою для розірвання договору на вимогу позичкодавця (ч. 2 ст. 834 ЦК України). Користувач зобов’язаний користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 833 ЦК України). По закінченні договору позички користувач зобов’язаний повернути річ позикодавцю у тому самому стані, в якому вона була на момент її передання (ч. З ст. 833 ЦК України).
Договір позички може бути у будь-який час до спливу строку договору розірваний користувачем через повернення речі. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов’язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору не пізніш як за сім днів до повернення речі. Позичкодавець має право до спливу строку договору розірвати договір у разі, якщо у зв’язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому, або якщо користування річчю не відповідає її призначенню та умовами договору, або річ самочинно передана у користування іншій особі, або в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена. У ч. З ст. 834 ЦК України передбачено, що особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

Припинення договору позички (ст. 835 ЦК України) має місце у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування,якщо інше не встановлено договором.
Законом передбачено, шо якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

 

Ст.824-826ЦК)

Обставини, що спричинюють необхідність зміни наймачем договору найму, в Житлового Кодексу України не визначені, але практика свідчить, що ними можуть бути: розлучення подружжя, створення повнолітніми дітьми окремих сімей, припинення спільного проживання тощо. Обмін жилого приміщення на інше, продажприміщення тягне за собою зміну договору найму.
Договір найму може бути змінений тільки за згодою наймача, членів його сім’ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством. Член сім’ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім’ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає нормам ст. 63 Житлового Кодексу. Законодавство виходить з визнання рівності прав і обов’язків усіх членів сім'ї і закріпленні можливості використання членом сім’ї наймача права на зміну договору найму.

Згідно зі ст. 104 Житлового Кодексу України, суд вправі задовольнити вимоги члена сім’ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього може бути виділено у вигляді ізольованогоприміщення, яке складається з однієї або багатьох кімнат, розмір якого не менший за встановлений розмір. Такі правові підходи можна за аналогією права поширювати й застосовувати для осіб, які бажають стати власником частини квартири.