Загальна характеристика договору страхування.

договором страхування є письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договір страхування є:

- двостороннім, оскільки у разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, так і у страховика;

- реальним, набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором;

- відплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик - у разі настання страхового випадку здійснює страхову виплату;

- алеаторним (ризиковим) - це договір на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежать від випадку1. Страховику невідомо, чи буде він виконувати свої обов'язки за договором, а також коли саме і в якому обсязі. Так само ризикує і страхувальник, який, сплачуючи внески за договором, не впевнений щодо отримання страхового відшкодування. Страхувальнику також невідоме співвідношення сплачених ним страхових внесків і розміру страхового відшкодування.

Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник. Учасниками даного договору також є застрахована особа, вигодонабувач, страховий агент і страховий брокер.

Страховиком є особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, пошкодження здоров'я чи смерті застрахованого і зобов'язана при настанні певних подій сплатити визначену суму страхувальнику чи іншій уповноваженій особі.

страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю

Істотними умовами договору страхування є предмет договору; страховий випадок; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його виплати; строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

74. Договір позики. Сторони, зміст та форма договору позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) чи таку саму кількість речей того самого роду і такої самої якості

Договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним (у встановлених законом випадках).

Договір позики вважається укладеним і, відповідно, набирає чинності з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2 ст. 1046 ЦК), з цього моменту в позичальника виникає право власності на об’єкт позики.

Договір позики може бути укладений як в усній, так і в письмовій формі. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики (як у письмовій формі, так і в усній) та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми чи визначеної кількості речей.

Предметом можуть бути грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками тобто речі, які мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, і вимірюється числом, вагою, мірою.

Сторонами договору можуть бути будь-які суб’єкти цивільного права.Строк повернення позики не є істотною умовою договору. Дострокове повернення позики може мати місце лише за договором безпроцентної позики, якщо інше не встановлене договором.

Зміст договору позики складає обов’язок позичальника повернути позику позикодавцю у строк і в порядку, що встановлені договором, і вважається виконаним у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, чи зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позикодавець має право: вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому за договором процентів, у разі прострочення повернення наступної частини, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику- частинами (з розстроченням); вимагати відшкодування заподіянихі йому збитків у разі порушення договору позичальником; на одержанйя від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

75.Загальна характеристика договору міни. Сторони, зміст договору. Особливості виникнення права власності.

Договір міни - найдавніший договір цивільного права, який передував появі договору купівлі-продажу. В сучасному цивільному обігу договір міни має обмежене застосування. Мабуть, єдина причина його існування - це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший збігаються. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ст.715). Правове регулювання договору здійснюється §6 гл.54 ЦК та ін. актами. Крім того, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або інші договори, елементи яких є в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Сторонами договору є продавець і покупець. Причому кожна із сторін договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує.

Істотними умовами договору є умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами договору купівлі-продажу (якщо це не суперечить суті зобов'язання). Форма договору визначається відповідно до загальних умов, що їх висувають до форми будь-якого цивільно-правового договору. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак сторони за домовленістю між собою можуть це правило змінити. Зміст договору становлять права та обов'язки сторін, які полягають у тому, що кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар взамін на інший. Зокрема, розподіл прав та обов'язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов'язання).

Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов'язковим, оскільки ціною є інший товар, що передається взамін. Договором може бути встановлено доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.В юридичній літературі способи набуття права власності прийнято поділяти на первісні та похідні.

До первісних способів набуття права власності відносять способи, при яких право власності виникає на річ (майно) вперше або незалежно від права попереднього власника або його волі.

До цих способів відносять:

· виготовлення (створення) нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництво);

· переробку речі (специфікацію);

· володіння плодами, доходами, продукцією;

· знахідку, скарб, конфіскацію, реквізицію, бездоглядну домашню тварину, безхазяйну річ тощо.

У похідні способи право власності виникає у суб’єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника. До них відносять правочини, спадкування за законом, спадкування за заповітом, приватизацію, реорганізацію юридичних осіб тощо.

 

76.Претензії та позови з перевезень.

У разі порушення сторонами зобов”язань за договором перевезення, настає цивільно-правова відповідальність, встановлена договором, якщо інше не встановлено ЦК, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника за порушення договору перевезення характеризується певними особливостями:

- по-перше, в актах цивільного законодавства встановлено виключний перелік порушень договору, за які настає відповідальність перевізника;

- по-друге, транспортними статутами (кодексами) встановлені конкретні розміри штрафів за окремі порушення договору перевезення, які застосовуються до перевізника;

- по-третє, цивільним законодавством встановлено обмежену відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу (багажу);

- по-четверте, транспортними кодексами (статутами) встановлені підстави для звільнення перевізника від відповідальності.

До порушень договору перевезення, за які настає відповідальність перевізника, належать:

· ненадання транспортного засобу;

· затримка відправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення;

· прострочення доставки вантажу (багажу);

· втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу (багажу).

Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом
тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш
тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами
(статутами), вважається втраченим.

Статутом залізниць встановлені розміри штрафів за певні порушення договору перевезення.

За несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Обмеженість відповідальності перевізника полягає у тому, що відповідно до ч.2 ст. 924 ЦК перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або
пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у
розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його
вини.

Транспортними кодексами (статутами) встановлені підстави для звільнення перевізника від відповідальності.

111. Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;

е) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

У разі невиконання або неналежного виконання договору перевізником факт порушення договору має бути належним чином зафіксований.

129. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

 

Стаття 925. Пред'явлення претензій і позовів, що випливають
із договору перевезення

1. До пред'явлення перевізникові позову, що випливає із
договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому
претензії у порядку, встановленому законом, транспортними
кодексами (статутами). (Частина перша статті 925 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 2705-IV (2705-15) від 23.06.2005)

2. Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником
вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови
перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника
відповіді у місячний строк.

3. До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу,
пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що
визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Транспортними кодексами (статутами) може встановлюватися інша тривалість позовної давності.

Стаття 389 (КТМ). Позовна давність за іншими вимогами

До вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і
багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний
час застосовується дворічний строк позовної давності.

 

77. Спадкування за законом. Черговість спадкування за законом.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Цивільним кодексом України встановлено п’ять черг спадкоємців.

Кожна наступна з п’яти черг одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги або їх відмиви від спадщини, неприйняття ними спадщини, усунення їх від спадкування. В одній черзі всі спадкоємці рівні у праві спадкування.

У першу чергу спадкоємців входять: діти спадкодавця, чоловік або дружина спадкодавця (той, з подружжя, який його пережив) та батьки спадкодавця.

Спадкоємцями другої черги є: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу спадкоємців входять: рідні дідько та тітка спадкодавця.

Четверту чергу складають: особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш, як п’ять років до дня його смерті. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (чоловік або дружина, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах (не в зареєстрованому шлюбі з померлим), пасинок, падчерка, тесть, теща, зять, свекруха та т.д.). Для визначення особи, спадкоємцем четвертої черги необхідно звернутися до суду.

До спадкоємців п’ятої черги відносяться: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. В цю чергу входять, наприклад, правнуки, двоюрідні онуки, троюрідні племінники та інші до шостого ступеня споріднення. З п’ятою чергою спадкують утриманці спадкодавця, які не були членами сім’ї.

Особливим є спадкування за правом представлення. Це теж спадкування за законом. Онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (бабі, дідові), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; племінники спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини.