ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ



ЗМІСТ

  1. Договір про надання послуг
  2. Виконання договору про надання послуг
  3. Плата за договором про надання послуг
  4. Відшкодування виконавцеві фактичних витрат за договором пробезоплатне надання послуг
  5. Строк договору про надання послуг
  6. Відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг
  7. Розірвання договору про надання послуг
  8. Взірці договорів про надання послуг


ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У Цивільному кодексі України 1963 р. зобов'язання про надання послуг не виділялися в окрему групу договорів і не систематизувалися. Разом з цим у науці цивільного права давно існувала класифікація, де окремо називались договори про надання послуг. Включення у новий Цивільний кодекс України, який набрав чинності в 2004 році, поняття правочину про надання послуг є закономірним, оскільки питома вага зобов'язань з надання послуг у загальній системі зобов'язань буде з часом невпинно зростати. ЦК УРСР містив лише окремі види договорів про надання послуг (такі, як договір схову; договір комісії; договір перевезення тощо), але тільки новітня кодифікація дала змогу закріпити новий інститут зобов'язального права – договір про надання послуг.

Загальними ознаками, які об'єднують усі договірні зобов'язання про надання послуг у єдину групу, є особливості об'єкта. Вони полягають у тому, що, по-перше, це послуги нематеріального характеру, а по-друге – вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. Зазначені особливості можна продемонструвати на прикладі розмежування зобов'язань про надання послуг та підрядних зобов'язань. Основною розмежувальною ознакою у цьому випадку буде результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Сама послуга споживається у процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, спрямована на задоволення будь-яких потреб. Відповідно, послуги, що надаються боржником кредитору, носять нематеріальний характер. Слід особливо підкреслити, що деякі види послуг у результаті їх надання можуть вносити певні зміни в матеріальну сферу, наприклад, послуги стоматолога, перукаря, але визначальною ознакою при їх наданні буде сама діяльність послугонадавача, оскільки при послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Звідси друга розмежувальна ознака полягає в тому, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності останнього. На відміну від договорів про надання послуг у підрядних договорах сам зміст зобов'язання полягає в тому, щоб передати речовий результат роботи. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що ст. 177 ЦК серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт.

Стаття 901 ЦК вперше дає легальне визначення договору про надання послуг. Відповідно до неї, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами і зазвичай є письмовою. У ряді спеціальних нормативних актів може передбачатися в більшій чи меншій мірі розгорнута регламентація укладення договорів. Прикладом може слугувати Положення про проведення державної експертизи містобудівної, передпроектної і проектної документації, де передбачена необхідність письмової форми договору, порядок акцепту, обов'язковість передбачення плати за послугу та її розмір тощо. Укладення договорів про надання послуг у сфері побутового обслуговування населення регламентується Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затвердженою наказом Українського союзу об'єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 30.05.1994 р. № 10.

Слід підкреслити, що законодавець презумує оплатність договору про надання послуг, залишаючи при цьому за сторонами можливість передбачити в договорі інше. Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій (наприклад, надання телефонних каналів для зв'язку, надання готельних номерів для проживання,) або здійснення певної діяльності (надання правових консультацій, аудиторських послуг). Таким чином, у якості предмета виступає корисний ефект від вчинення дії або діяльності послугодавця, який ніколи не набуває форми нової речі чи зміни (покращення споживчих якостей) уже існуючої. Якість послуги, що надається, є чи не найважливішою характеристикою предмета договору. Законом чи іншими правовими актами можуть бути передбачені обов'язкові вимоги щодо якості результату, який буде отриманий внаслідок наданої за даним договором послуги. Гарантії якості наданої послуги можуть бути договірні та такі, що встановлюються законом. Гарантії якості поширюються на результат наданої послуги у цілому. Надання певного виду послуг може передбачати збереження отриманого замовником корисного ефекту протягом розумного строку. Наприклад, отримані знання у результаті надання послуг з навчання (підвищення кваліфікації) мають бути придатними до використання протягом певного строку.

Сторонами договору про надання послуг виступають замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач). Стаття 901 ЦК не містить жодних обмежень щодо суб'єктного складу зобов'язання, а тому можна стверджувати, що виконавцем і замовником можуть бути будь-які суб'єкти цивільних відносин. Проте спеціальний суб'єктний склад цього договору може передбачатись законом або випливати із характеру послуги. Наприклад, замовником аудиторських послуг може виступати юридична особа або фізична особа-підприємець, і тільки юридична особа може надавати освітні послуги і видавати дипломи про вищу освіту (Закон України «Про вищу освіту»). Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачає перелік видів послуг, які можуть надаватись виконавцем тільки за наявності ліцензії. До них належать: аудиторські, медичні, освітні послуги, послуги зв'язку тощо.

Видовий поділ договорів про надання послуг можна проводити за різними критеріями. Крім двочленного поділу послуг за сферами застосування на побутові і такі, що надаються у сфері підприємницької діяльності, для практичної діяльності має значення поділ послуг за потребами, який запропонував російський цивіліст Є.Д. Шешенін. Цей критерій дає можливість виділяти види послуг залежно від сфери застосування: послуги зв'язку; медичні послуги; правові послуги; освітні послуги; аудиторські послуги; культурно-видовищні; туристично-екскурсійні; готельні тощо. Слід зазначити, що законодавець також пішов по шляху спеціальної регламентації послуг за сферами надання. Про це свідчить прийняття ряду законів, які виконують функцію спеціальних норм щодо регламентації цього виду зобов'язань. Серед них можна назвати закони України: «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 р.; «Про поштовий зв'язок» від 10.04.2001 р.; «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність» від 27.07.2001 р.; «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.; «Про туризм» від 15.09.1995 р., а також галузеві нормативні акти: Правила надання послуг з газопостачання від 09.12.1999 р.; Про інформаційні послуги в сфері гідрометеорології від 02.12.1998 р., Правила користування послугами поштового зв'язку від 22.12.1997 р.; Правила надання послуг населенню з водопостачання та водовідведення від 30.12.1997 р.; Правила надання населенню послуг пасажирського автомобільного транспорту від 18.02.1987 р.; Правила надання населенню послуг з перевезення міським електротранспортом від 22.04.1997 р. та інші.

У теорії цивільного права традиційно послуги ще поділяють на такі, в яких виконавцем вчинюються дії юридичного характеру (доручення, комісія), фактичного характеру (зберігання, перевезення) або змішані (довірче управління майном, транспортна експедиція) та послуги кредитно-грошового характеру (позика, кредитний договір, факторинг, банківський рахунок, договір банківського вкладу).

Частина 2 статті 901 ЦК зазначає, що положення статей глави 63 ЦК можуть застосовуватися до усіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Це означає, що при відсутності спеціального законодавства відносини сторін, що випливають із зобов'язань про надання послуг, регулюються нормами глави 63 ЦК (види спеціальних законів наведені вище). Положення цієї глави поширюються і на такі види договорів, які взагалі не передбачені законодавством, але своїм предметом мають надання послуги, що полягає у вчиненні певної дії або здійсненні певної діяльності.

Якщо послуги надаються у сфері побутового обслуговування, то на такі відносини поширюється законодавство про захист прав споживачів, у тому числі Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. та Правила побутового обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 р. № 313, у частині, що регулюють надання нематеріальних послуг. Відповідно до абзацу 3 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ про захист прав споживачів» від 12.04.1996 р., якщо громадянин замовляє, використовує послуги для власних побутових потреб, то Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які надають послуги незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. Якщо за договором про надання послуг одна сторона – підприємець бере на себе зобов'язання здійснювати надання послуг усім, хто до неї звернеться, то такий договір є публічним (ст. 633 ЦК). Прикладом публічних послуг будуть готельні послуги, туристичні, концертно-видовищні тощо. У разі застосування виконавцем стандартних форм договору або формулярів, на нього поширюються правила договору приєднання, передбачені ст. 634 ЦК та Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання.

ЗМІСТ

  1. Договір про надання послуг
  2. Виконання договору про надання послуг
  3. Плата за договором про надання послуг
  4. Відшкодування виконавцеві фактичних витрат за договором пробезоплатне надання послуг
  5. Строк договору про надання послуг
  6. Відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг
  7. Розірвання договору про надання послуг
  8. Взірці договорів про надання послуг


ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У Цивільному кодексі України 1963 р. зобов'язання про надання послуг не виділялися в окрему групу договорів і не систематизувалися. Разом з цим у науці цивільного права давно існувала класифікація, де окремо називались договори про надання послуг. Включення у новий Цивільний кодекс України, який набрав чинності в 2004 році, поняття правочину про надання послуг є закономірним, оскільки питома вага зобов'язань з надання послуг у загальній системі зобов'язань буде з часом невпинно зростати. ЦК УРСР містив лише окремі види договорів про надання послуг (такі, як договір схову; договір комісії; договір перевезення тощо), але тільки новітня кодифікація дала змогу закріпити новий інститут зобов'язального права – договір про надання послуг.

Загальними ознаками, які об'єднують усі договірні зобов'язання про надання послуг у єдину групу, є особливості об'єкта. Вони полягають у тому, що, по-перше, це послуги нематеріального характеру, а по-друге – вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. Зазначені особливості можна продемонструвати на прикладі розмежування зобов'язань про надання послуг та підрядних зобов'язань. Основною розмежувальною ознакою у цьому випадку буде результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Сама послуга споживається у процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, спрямована на задоволення будь-яких потреб. Відповідно, послуги, що надаються боржником кредитору, носять нематеріальний характер. Слід особливо підкреслити, що деякі види послуг у результаті їх надання можуть вносити певні зміни в матеріальну сферу, наприклад, послуги стоматолога, перукаря, але визначальною ознакою при їх наданні буде сама діяльність послугонадавача, оскільки при послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Звідси друга розмежувальна ознака полягає в тому, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності останнього. На відміну від договорів про надання послуг у підрядних договорах сам зміст зобов'язання полягає в тому, щоб передати речовий результат роботи. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що ст. 177 ЦК серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт.

Стаття 901 ЦК вперше дає легальне визначення договору про надання послуг. Відповідно до неї, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім та таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами і зазвичай є письмовою. У ряді спеціальних нормативних актів може передбачатися в більшій чи меншій мірі розгорнута регламентація укладення договорів. Прикладом може слугувати Положення про проведення державної експертизи містобудівної, передпроектної і проектної документації, де передбачена необхідність письмової форми договору, порядок акцепту, обов'язковість передбачення плати за послугу та її розмір тощо. Укладення договорів про надання послуг у сфері побутового обслуговування населення регламентується Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затвердженою наказом Українського союзу об'єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 30.05.1994 р. № 10.

Слід підкреслити, що законодавець презумує оплатність договору про надання послуг, залишаючи при цьому за сторонами можливість передбачити в договорі інше. Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій (наприклад, надання телефонних каналів для зв'язку, надання готельних номерів для проживання,) або здійснення певної діяльності (надання правових консультацій, аудиторських послуг). Таким чином, у якості предмета виступає корисний ефект від вчинення дії або діяльності послугодавця, який ніколи не набуває форми нової речі чи зміни (покращення споживчих якостей) уже існуючої. Якість послуги, що надається, є чи не найважливішою характеристикою предмета договору. Законом чи іншими правовими актами можуть бути передбачені обов'язкові вимоги щодо якості результату, який буде отриманий внаслідок наданої за даним договором послуги. Гарантії якості наданої послуги можуть бути договірні та такі, що встановлюються законом. Гарантії якості поширюються на результат наданої послуги у цілому. Надання певного виду послуг може передбачати збереження отриманого замовником корисного ефекту протягом розумного строку. Наприклад, отримані знання у результаті надання послуг з навчання (підвищення кваліфікації) мають бути придатними до використання протягом певного строку.

Сторонами договору про надання послуг виступають замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач). Стаття 901 ЦК не містить жодних обмежень щодо суб'єктного складу зобов'язання, а тому можна стверджувати, що виконавцем і замовником можуть бути будь-які суб'єкти цивільних відносин. Проте спеціальний суб'єктний склад цього договору може передбачатись законом або випливати із характеру послуги. Наприклад, замовником аудиторських послуг може виступати юридична особа або фізична особа-підприємець, і тільки юридична особа може надавати освітні послуги і видавати дипломи про вищу освіту (Закон України «Про вищу освіту»). Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачає перелік видів послуг, які можуть надаватись виконавцем тільки за наявності ліцензії. До них належать: аудиторські, медичні, освітні послуги, послуги зв'язку тощо.

Видовий поділ договорів про надання послуг можна проводити за різними критеріями. Крім двочленного поділу послуг за сферами застосування на побутові і такі, що надаються у сфері підприємницької діяльності, для практичної діяльності має значення поділ послуг за потребами, який запропонував російський цивіліст Є.Д. Шешенін. Цей критерій дає можливість виділяти види послуг залежно від сфери застосування: послуги зв'язку; медичні послуги; правові послуги; освітні послуги; аудиторські послуги; культурно-видовищні; туристично-екскурсійні; готельні тощо. Слід зазначити, що законодавець також пішов по шляху спеціальної регламентації послуг за сферами надання. Про це свідчить прийняття ряду законів, які виконують функцію спеціальних норм щодо регламентації цього виду зобов'язань. Серед них можна назвати закони України: «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 р.; «Про поштовий зв'язок» від 10.04.2001 р.; «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність» від 27.07.2001 р.; «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.; «Про туризм» від 15.09.1995 р., а також галузеві нормативні акти: Правила надання послуг з газопостачання від 09.12.1999 р.; Про інформаційні послуги в сфері гідрометеорології від 02.12.1998 р., Правила користування послугами поштового зв'язку від 22.12.1997 р.; Правила надання послуг населенню з водопостачання та водовідведення від 30.12.1997 р.; Правила надання населенню послуг пасажирського автомобільного транспорту від 18.02.1987 р.; Правила надання населенню послуг з перевезення міським електротранспортом від 22.04.1997 р. та інші.

У теорії цивільного права традиційно послуги ще поділяють на такі, в яких виконавцем вчинюються дії юридичного характеру (доручення, комісія), фактичного характеру (зберігання, перевезення) або змішані (довірче управління майном, транспортна експедиція) та послуги кредитно-грошового характеру (позика, кредитний договір, факторинг, банківський рахунок, договір банківського вкладу).

Частина 2 статті 901 ЦК зазначає, що положення статей глави 63 ЦК можуть застосовуватися до усіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Це означає, що при відсутності спеціального законодавства відносини сторін, що випливають із зобов'язань про надання послуг, регулюються нормами глави 63 ЦК (види спеціальних законів наведені вище). Положення цієї глави поширюються і на такі види договорів, які взагалі не передбачені законодавством, але своїм предметом мають надання послуги, що полягає у вчиненні певної дії або здійсненні певної діяльності.

Якщо послуги надаються у сфері побутового обслуговування, то на такі відносини поширюється законодавство про захист прав споживачів, у тому числі Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. та Правила побутового обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 р. № 313, у частині, що регулюють надання нематеріальних послуг. Відповідно до абзацу 3 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ про захист прав споживачів» від 12.04.1996 р., якщо громадянин замовляє, використовує послуги для власних побутових потреб, то Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які надають послуги незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. Якщо за договором про надання послуг одна сторона – підприємець бере на себе зобов'язання здійснювати надання послуг усім, хто до неї звернеться, то такий договір є публічним (ст. 633 ЦК). Прикладом публічних послуг будуть готельні послуги, туристичні, концертно-видовищні тощо. У разі застосування виконавцем стандартних форм договору або формулярів, на нього поширюються правила договору приєднання, передбачені ст. 634 ЦК та Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання.

ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним перед замовником за порушення договору в повному обсязі.

У зобов'язаннях по наданню послуг результат невіддільний від діяльності виконавця, а процес споживання послуги здійснюється, як правило, у момент її надання, тому важливе значення має особистість самого виконавця в розумінні його професіоналізму, індивідуальних даних, досвіду тощо. Тому в якості загального правила ст. 902 ЦК передбачає обов'язок надати послугу особисто. Разом з тим зобов'язання по наданню послуг не набувають особисто довірительного характеру, оскільки у відносинах замовника і виконавця відсутній будь-який особистий зв'язок. Головне полягає в тому, що замовника цікавить не послуга як така, а послуга, що надається конкретним фахівцем. Наприклад, клієнт звернувся за консультацією до відомого адвоката, а той доручив консультацію своєму помічнику. Незалежно від якості консультації, замовника цікавила думка власне адвоката.

За загальним правилом не допускається покладення виконання обов'язків за договором про надання послуг на іншу особу, оскільки з особистістю виконавця тісно пов'язаний процес виконання, його результат та якість послуги. І тільки за умови, якщо в договорі прямо передбачена можливість покладення виконання на третю особу, то таке покладення стане можливим. У цьому виявляється також відмінність інституту послуги від інституту підряду, де передбачено протилежне. Наприклад, якщо на стороні виконавця виступає юридична особа, то послуга може бути надана будь-яким кваліфікованим спеціалістом, який працює на цьому підприємстві. Проте в договорі може бути застережено, що зобов'язання повинно бути виконане конкретною особою. Наприклад, звертаючись в автошколу, можна домовитись, що навчання бути проводити конкретний інструктор.

Незалежно від того, що термін «особисте виконання» пов'язують з фізичною особою, він повною мірою стосується і юридичних осіб. Отже, нематеріальні послуги нерозривно пов'язані з особистістю виконавця.

Разом з тим спеціальна норма, що регулює питання участі у зобов'язанні кількох кредиторів або кількох боржників (ст. 540 ЦК) повністю поширюється і на зобов'язання про надання послуг. Так, якщо у зобов'язанні на стороні виконавця виступають одночасно двоє чи більше осіб, то при неподільності предмета зобов'язання вони повинні визнаватися щодо замовника солідарними боржниками щодо обов'язку надати йому відповідну послугу, а отже, і солідарними кредиторами щодо права вимагати прийняти та оплатити послугу. Якщо предмет послуги є подільним, то кожен із зазначених учасників набуває права і несе обов'язки щодо замовника лише у межах своєї частки.

Сторони за договором про надання послуг можуть передбачити право виконавця покласти виконання на іншу особу. Це може відбуватися як шляхом включення такої умови в основний договір, так і в результаті укладення додаткової угоди. Відносини між виконавцем та третьою особою можуть регламентуватися окремим договором або ж включенням останньої в основний договір на правах сторони (ч. 4 ст. 626, ч. 2 ст. 628 ЦК). У цьому разі кредитор повинен прийняти за боржника виконання іншою особою. Якщо третя особа, що включена як сторона в основний договір, відмовиться від виконання зобов'язання, то це позбавляє виконавця можливості застосовувати ч. 2 ст. 902 ЦК. Разом з тим відповідно до ч. 2. ст. 528 ЦК у випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам. Таким чином, дозволивши виконавцю покладати обов'язок по наданню послуги на іншу особу, замовник має право вимагати надання послуги як від виконавця, так і від третьої особи. Але у будь-якому випадку відповідальним за виконання в повному обсязі залишається генеральний виконавець.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.232.99 (0.01 с.)