Зміст договору лізингу складають його умови.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зміст договору лізингу складають його умови.



Предмет договору.

1. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ,
визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до
законодавства до основних фондів.

2. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки
та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Предмет лізингу (Закон України «Про фінансовий лізинг»)

3.Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші
природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх
відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

 

Відплатність за договором.

.Лізингові платежі (Закон України «Про фінансовий лізинг»)

1. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку,
встановленому договором.

2. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг
майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з
виконанням договору лізингу.

 

-Строки у договорі лізингу.

-Договір лізингу укладається на строк, встановлений
договором.

Якщо строк лізингу не встановлений, договір лізингу вважається укладеним на невизначений строк.

Визначення фінансового лізингу

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується передати у користування річ лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року.

Ризики у договорі лізингу.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження
предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не
встановлено договором або законом.

2. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник)
прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу
або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору
лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового
пошкодження несе сторона, яка прострочила.

 

36. Стаття 1190. Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами

1. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. 2. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

 

Стаття, що коментується, визначає особливості відповідальності осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди. Такі особи несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов'язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Як правило таке завдання шкоди має місце при скоєнні злочину кількома особами або в разі завдання шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого. Відповідальність осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, будується з врахуванням загальних положень ст. 543 ЦК України, тобто кредитор (потерпілий) має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників (завдавачів шкоди) разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі. Частина 2 статті, що коментується, надає суду можливість встановити часткову відповідальність осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди. Така можливість може бути реалізована судом не самостійно, а виключно за заявою потерпілого. В якості критерію для визначення частки кожного завдавача

 

шкоди у відшкодуванні, що належатиме потерпілому, пропонується застосувати ступень вини кожного із завдавачів. Дана норма є одним з небагатьох випадків, визначених у ЦК, коли ступень вини (умисел або необережність) спливає на розмір відповідальності завдавача шкоди.

37. Договір будівельного підряду в цей час втратив плановий характер і полягає, як правило, за вільним розсуд сторін. Це, однак, не означає, що відпали всі адміністративно-правові передумови договірних відносин у даній області. І зараз, щоб реально приступити до будівництва того чи іншого об'єкта, необхідно отримати дозволи та погодження цілого ряду уповноважених державних органів. Інвестор (замовник) зазвичай приймає рішення про початок будівництва на основі підготовленого за його завданням техніко-економічного обгрунтування будівництва об'єкта. Однак саме техніко-економічне обгрунтування (ТЕО) і складена на його основі проектна документація підлягають, по-перше, обов'язковій державній експертизі і, по-друге, затвердження в установленому законом порядку.
Експертиза містобудівної та проектно-кошторисної документації незалежно від джерел фінансування, форм власності та належності споруджуваних об'єктів проводиться уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції.

 

Цивільним кодексом України не встановлено спеціального порядку укладення договору будівельного підряду.

Його укладення здійснюється в загальному порядку, встановленому для укладення цивільно-правових договорів, передбаченому ст.ст. 641-646 ЦК України.

Процедури закупівлі, встановлені законом про закупівлі за державні кошти застосовується до всіх закупівель робіт , що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі становить або перевищує для робіт - 300 тисяч гривень.

 

-Форма договору будівельного підряду повинна відповідати загальним положенням про форму правочину (ст.ст. 205-209 ЦК).

Спеціальних положень щодо форми договору будівельного підряду ЦК не містить.

 

-Зміст договору будівельного підряду складають його умови.

Істотними умовами договору будівельного підряду є:

4) предмет договору;

5) ціна договору;

6) строки виконання робіт;

7) ризик за договором

 

- Предметом договору будівельного підряду є:

1) кінцевий результат діяльності підрядника (відповідний об’єкт будівництва);

2) будівельні роботи:

- капітальний ремонт;

- реконструкція;

- виконання монтажних робіт;

- виконання пусконалагоджувальних робіт;

- виконання інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта.

 

- Ціна договору визначається за домовленістю сторін.

- У договорі будівельного підряду визначаються такі строки:

1) початок і закінчення робіт в цілому;

2) окремі строки виконання певних етапів робіт;

3) гарантійні строки експлуатації об’єкта.

 

- Умови договору будівельного підряду відображаються в проектно-кошторисній документації.

 

- Ризик у договорі будівельного підряду.

Відповідно до ч.2 ст.1172 ЦК України замовник несе ризик завдання шкоди підрядником, який полягає у тому, що замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

-Права та обов’язки замовника і підрядника.

-Замовник за договором будівельного підряду має такі права:

1) вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання, за умови, що додаткові роботи, викликані таким змінами, за вартістю не перевищать 10 відсотків визначеної у кошторисі ціни і не змінять характеру робіт, передбачених у договорі;

2) здійснювати контроль та нагляд за будівництвом.

 

-Замовник за договором будівельного підряду зобов’язаний:

1) надати підрядникові підготовлений будівельний майданчик (фронт робіт) на підставі отриманого дозволу на виконання будівельних робіт (порядок видачі відповідного дозволу регулюється Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим Державним комітетом України з будівництва, архітектури та житлової політики від 5 грудня 2000 року);

2) передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника;

3) сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг;

4) застрахувати об’єкт будівництва або комплекс робіт відповідно до законодавства;

5) у разі необхідності консервації робіт з незалежних від сторін обставин оплатити підрядникові виконані до консервації роботи та відшкодувати йому витрати, пов’язані з консервацією;

6) прийняти закінчений будівництвом об’єкт, або завершені інші роботи;

7) оплатити вартість виконаних робіт.

Оплата робіт провадиться після прийняття замовником
збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок
розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

У разі руйнування або пошкодження об'єкта будівництва
внаслідок непереборної сили до спливу встановленого договором
будівельного підряду строку здачі об'єкта, а також у разі
неможливості завершити будівництво (будівельні роботи) з інших
причин, що не залежать від замовника, підрядник не має права
вимагати від замовника плату за роботу або оплату витрат, якщо
інше не встановлено договором.

 

- Підрядник за договором будівельного підряду має такі права:

1) відмовитися від договору у таких випадках:

- якщо він прийде до висновку про неможливість використання матеріалу (деталей, конструкцій) або устаткування, наданих замовником, без погіршення якості робіт, що підлягають виконанню;

- якщо замовник намагається внести зміни до проектно-кошторисної документації, що потребують додаткових робіт, вартість яких перевишує 10 відсотків, визначеної у кошторисі ціни.

 

-Підрядник за договором будівельного підряду зобов’язаний:

1) надавати матеріально-технічне забезпечення будівництва, якщо договором цей обов’язок не покладено на замовника;

2) надати замовникові проектно-кошторисну документацію, якщо це передбачено договором;

3) здійснювати будівництво та пов’язані з ним будівельні роботи відповідно до до проектно-кошторисної документації;

4) повідомляти замовника про виявлені в ході будівництва необхідні додаткові роботи, здійснення яких призводить до збільшення кошторису;

- у разі неодержання від замовника відповіді у розумний строк – зупинити виконання робіт;

5) страхування об’єкта будівництва та комплексу робіт, якщо це передбачено договором;

6) усувати за свій рахунок недоліки робіт або матеріалу, що використовується під час їх виконання, якщо вони допущені з його вини.

 

- Прийняття завершеного будівництвом об’єкта, або виконаних робіт.

Стаття 882.

38.ст.1130-1143

39. Перелік об'єктів оренди (предметів договору найму) в чинному ЦК України закріплений у ст. 760. Новелою сучасного цивільного законодавства є розширення кола об'єктів договору найму в порівнянні із законодавством інших часів. Так, ЦК визначає два основні об'єкти найму - це речі та майнові права.

Річ є класичним об'єктом відносин найму, відомим законодавству різних країн. ЦК України встановлює певні обмеження щодо передачі речей у користування. Так предмет договору найму має бути наділений такими властивостями: по-перше, така річ має бути індивідуально визначеною, а по-друге, - неспоживною. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦК України). Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (ст. 185 ЦК України).

Майнове право може бути об'єктом найму тільки у випадках, коли це право може бути передане третій особі. Майнові права, нерозривно пов'язані з особою (право на отримання аліментів, право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я тощо), в оренду передаватися не можуть.

Не допускається передача в оренду грошових коштів, оскільки гроші належать до родових споживних речей, а також фізичних осіб (наприклад спортсменів у сфері ігрових видів спорту), оскільки фізичні особи є суб'єктами цивільних прав та за жодних обставин не можуть визнаватися об'єктами цивільних договорів.

Суб'єктами (сторонами) договору найму (оренди), є дві особи: наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).

Стаття 761 ЦК України визначає коло осіб, які можуть бути наймодавця ми.

1. Власник речі або особа, яка має майнові права.

Наявність у особи права власності на річ означає наявність у неї класичної тріади повноважень власника: володіння, користування та розпорядження. Реалізація цих повноважень може здійснюватися в напрямі передачі речі в тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. За загальним правилом, наймодавця ми можуть виступати будь-які власники майна: фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. Лише для окремих видів договору найму законодавець встановив обмеження щодо суб'єктного складу наймодавців (договір прокату, договір оренди державного та комунального майна тощо).

Володілець майнових прав, як і власник речі, має повноваження здійснювати розпорядження майновими правами, в тому числі передавати їх у тимчасове оплати е використання іншим особам.

2. Особа, уповноважена на укладення договору найму.

Розпорядчі повноваження такої особи мають бути засновані на законі або на спеціальному волевиявленні власника (зокрема в договорі між власником та цією особою). Так, Господарський кодекс України (ст. 287) наділяє державні та комунальні підприємства (які не є власниками закріпленого за ними майна) повноваженнями виступати орендодавцями окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу органів, уповноважених розпоряджатися державним та комунальним майном - також цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Якщо повноваження здавати майно в найм не випливає із закону, наймодавець повинен мати спеціальне уповноваження власника здавати його майно в оренду. Такі повноваження особи, яка не є власником речі, можуть бути закріплені договором комісії або договором управління майном. Як приклад таких відносин можна визначити і договір піднайму (суборенди) (ст. 774 ЦК України).

На стороні наймача в договорі найму може виступати будь-який суб'єкт цивільних правовідносин (дієздатна фізична особа, юридична особа, держава). ЦК України не містить якихось спеціальних правил, які обмежували би права суб'єктів цивільного обороту на отримання майна в тимчасове користування. Певні обмеження встановлюються лише спеціальними нормами, що регулюють окремі види договорів найму (наприклад, відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції від 14 березня 1995 р. із змінами та доповненнями, фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності).

40. Закріплення у цивільному законодавстві принципу «відповідальності за вину» свідчить, що цивільно-правова відповідальність не є абсолютною, тобто вона поширюється до певних меж. Ці межі становлять обставини, наявність яких призводить до звільнення особи від обов’язку нести несприятливі майнові наслідки.

Під підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності розуміються обставини, з якими закон або договір пов’язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення.

Стаття 617 ЦК вперше закріплює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Так, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Правовий випадок (казус) та непереборна сила, як обставини, що звільняють від відповідальності за порушення зобов’язання, були передбачені ще у римському приватному праві.

Усталеним є твердження, що випадок - це антипод вини. Відсутність вини свідчить про випадковість порушення суб’єктивного цивільного права. Під правовим випадком (казусом) розуміється така подія або її результат (наслідки), яких могло б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх не можливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання. Отже, випадковою може бути подія, яка є причиною завдання шкоди, або сама шкода, як наслідок певної події. Випадковою визнається шкода, заподіяння якої особа не змогла відвернути, незважаючи на те, що вона вжила всіх залежних від неї заходів, спрямованих на її запобігання. Особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вона вчинила усі необхідні дії для належного його виконання.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Значення випадку полягає у тому, що незважаючи на наявність протиправної поведінки особи, шкоди та причинного зв’язку між ними, він стає підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності. За загальним правилом, випадок (відсутність вини) звільняє суб’єкта від цивільно-правової відповідальності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Непереборна сила - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву.

Непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання.

Надзвичайним визнається явище, яке перевищує все ординарне, типове і звичайне. Надзвичайність явищ може проявлятися в різних аспектах. Як правило, такі явища мають велику потужність та руйнівну силу, а їх виникнення є екстраординарною, несподіваною подією. У деяких випадках надзвичайність полягає в рідкості виникнення тієї чи іншої події, сильному первісному імпульсі або масштабності.

Невідворотність дії непереборної сили або шкоди, що заподіюється нею, тісн

 

о пов’язана з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є подія, яка є об’єктивно невідворотною. Запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов будь-яка інша особа, враховуючи існуючий стан науки та техніки. Однак невідворотність не означає абсолютну неможливість відвернути негативні наслідки ніякими людськими силами. Такий підхід значно звузив би сферу застосування цієї правової категорії.

Передбачуваність настання певної події, як суб’єктивний елемент, не має юридичного значення для звільнення боржника від відповідальності. Наслідки дії непереборної сили неможливо відвернути будь-якими засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах, навіть у ситуації, коли про її виникнення відомо заздалегідь. Наприклад, наявність відомостей у капітана корабля, що перебуває у морі, про шторм, все одно тягне неможливість запобігти загибелі або пошкодженню вантажу внаслідок дії цього шторму.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо). Вважається, що й суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше) можуть також визнаватися непереборною силою.

Категорія «непереборна сила» має відносний характер. Це означає, що одне і те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Саме з цієї причини не можливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила. У кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з´ясовувати усі конкретні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов. До того ж, розвиток науки і техніки та обумовлене цим підвищення можливостей опору стихійним явищам, змінюють уявлення про непереборну силу. Те, що донедавна було надзвичайним і невідворотнім, може стати звичайним та переборним.

Вплив непереборної сили на діяльність особи може здійснюватися по-різному. Непереборна сила може завадити особі вчинити певні дії, що призвело до порушення зобов’язання. Або ж, навпаки, непереборна сила може спонукати до таких дій, наслідком яких стало заподіяння шкоди. Головним у всіх цих ситуаціях є наявність причинного зв’язку між непереборною силою та негативними наслідками.

Хоча непереборна сила й характеризується об’єктивною невідворотністю, але особа не повинна миритися з неминучістю настання шкоди внаслідок її дії. Вона не позбавляється обов’язку здійснювати опір негативному впливу непереборної сили усіма можливими засобами.

Категорія «непереборна сила» є межею «підвищеної» цивільно-правової відповідальності у випадках відповідальності особи незалежно від її вини. Зокрема, саме дія непереборної сили звільняє від відповідальності «професійного зберігана» за втрату, нестачу або пошкодження переданого на зберігання майна (ч. 2 ст. 950 ЦК) та володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну цим джерелом (ст. 1187 ЦК).

Випадок та непереборна сила не є однаковими за змістом категоріями, проте вони є загальними обставинами звільнення як від договірної, так й недоговірної відповідальності.

Ще однією обставиною, яка звільняє від цивільної відповідальності, є форс-мажор.

Форс-мажором визнається обставина (дія чи подія), що спричиняє неможливість виконання договірних зобов’язань у обумовлений сторонами строк. Отже, на відміну від випадку та непереборної сили, форс-мажор є спеціальною підставою звільнення від відповідальності лише за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань.

Категорія «форс-мажор» традиційно в законодавстві визнавалася підставою звільнення від відповідальності у зовнішньоекономічній діяльності. У Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) зазначено, що форс-мажор є обставиною, яка звільняє сторони договору від відповідальності у випадках невиконання ними взятих на себе зобов’язань або прострочення виконання договору.

Залежно від часу існування форс-мажорні обставини поділяються на тривалі і короткострокові. До перших відносяться, як правило, заборона експорту певної сировини (продукції), війна, валютні обмеження тощо. Короткостроковими, здебільшого, є стихійні лиха. У будь-якому випадку ці обставини розглядаються як юридичні факти, які спричиняють неможливість виконання договірних зобов’язань. При цьому неможливість виконання цивільних обов’язків може бути фізичною, економічною, юридичною або іншою. Короткострокові форс-мажорні обставини зумовлюють тимчасову неможливість виконання зобов’язань. У цих випадках вони виступають як підстави відстрочки виконання. При дії форс-мажорних обставин тривалий час, що перевищує зазначений у договорі строк, або коли виконання договору втрачає економічну доцільність, домовленістю сторін такі обставини визнаються перешкодою, яка призводить до звільнення сторін від виконання договору.

Для визнання обставин форс-мажором, необхідна наявність певних умов. По-перше, виникнення їх після укладення договору. По-друге, неможливість виконання зобов’язання у період їх існування. По-третє, закріплення цих обставин у договорі. Сторони у договорі повинні узгоджувати форс-мажорні обставини шляхом прямого зазначення їх переліку. При цьому цей перелік вважається вичерпним й не підлягає розширювальному тлумаченню.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.173 (0.014 с.)