Види перевезень та їх правове регулювання

Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості), втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг.
Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.
У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.1 визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами.
Відомості Верховної Ради Укражи. — 1994. — № 12. — Ст. 10.
Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, грунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.
Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних копій, подачу і забирання вагонів тощо).
Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) по внутрішніх водних шляхах (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні.
На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а) каботажні— між портами України; б) міжнародні— між іноземними портами.
Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту — трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів по трубопроводах, регулюються або законодавством про поставки або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, одночасно є й володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі.
У ЦК України (етапі 358—368) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному транспорті діє Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому — Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., на морському — Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 р., на повітряному—Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються нормативними актами України, зокрема Статутом автомобільного транспорту України, затвердженим Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 р.
Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.

 

Договір факторингу.

Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Варто зазначити, що договір факторингу є одним із цивільно-правових договорів, за яким можуть передаватися права вимоги кредитора (здійснюватися заміна кредитора в зобов'язанні).

Договір факторингу може бути як реальним, так і консен-суальним, проте завжди відплатним. Реальність або консенсуаль-ність договору залежить від того, на яких умовах фактор фінансує клієнта (одразу передає або зобов'язується передати в майбутньому грошові кошти), а також від того, коли (одразу чи в майбутньому) клієнт відступить фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Момент набрання чинності договором факторингу, з огляду на зазначену диспозитивність у цьому питанні, повинен чітко зазначатись у договорі.

Предмет договору факторингу

Матеріальний предмет договору факторингу становлять грошові вимоги клієнта до третьої особи, що випливають з надання товарів, виконання ним робіт чи надання послуг третій особі. При цьому законодавець особливо підкреслює, що грошові вимоги можуть бути як такими, за якими вже настав термін платежу, так і майбутніми, термін платежу за якими настане пізніше. Юридичним предметом договору факторингу є дії сторін - надання фінансування під відступлення грошової вимоги.

Договір факторингу може передбачати передачу грошових коштів фактором або зобов’язання фактора передати грошові кошти в майбутньому.

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.

Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Строк у договорі факторингу визначається за домовленістю сторін. В інтересах фактора строк виконання договору може бути пов’язаний із моментом виконання боржником відступленої вимоги, особливо якщо клієнт прийняв на себе обов’язок за реальне виконання останньої.

Характерною особливістю договору факторингу є передусім наявність у договорі двох спеціальних суб’єктів — фактора, яким, як правило, виступає банка або інша фінансова установа, та клієнта — суб’єкта підприємницької діяльності. Крім того, факторинг являє собою регулярно здійснювану операцію, за якою на фактора покладаються певні додаткові обов’язки. Клієнті його боржник можуть укласти угоду про заборону передання грошової вимоги чи її обмеження, але це не звільняє клієнта від зобов’язань або відповідальності перед боржником унаслідок передання грошової вимоги на порушення укладеної між ними угоди про заборону чи обмеження факторингу.

Клієнт відповідає за дійсність грошової вимоги. Вона визнається дійсною, якщо клієнт має право на передання грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому невідомі обставини,,,.ІІ унаслідок яких боржник має право її не виконувати. Клієнт не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником вимоги.

Боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта чи фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові й у цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також зазначений фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді сталося. Якщо фактор не виконає цього обов’язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов’язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові звільняє боржника від його обов’язку перед клієнтом.

Подальше відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється за допомогою купівлі в нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, що він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо суми, які він одержав, є меншими від суми, що сплатив фактор клієнтові.

Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором, останній зобов’язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов’язаний сплатити факторові залишок боргу.

Для здійснення платежу боржник має право ставити для зарахування свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі з клієнтом, якщо вони виникли у боржника! до моменту, коли він був повідомлений про відступлення вимоги факторові.