Договір міжнародного морського перевезення пасажирів.

Морські перевезення пасажирів регулюються: Міжнародною конвенцією про уніфікацію деяких правил про перевезення пасажирів морем 1961р., Афінською конвенцією про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р., Протоколом 1976 до Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р., а також внутрішньодержавними нормативними актами в цій сфері торговельного мореплавства.

Поняття договору морського перевезення пасажира дано в ст. 184 КТМ України - договір, укладений між перевізником і пасажиром, за яким «перевізник зобов'язується перевести пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і плату за провезення багажу».

Як видно з визначення договору морського перевезення пасажира, його сторонами є перевізник і пасажир. Відповідно в п. 1 «а» і п. 4 ст. 1 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р., до якої в 1994 р. приєдналась Україна, під п еревізником слід розуміти «особу, якою або від імені якої укладено договір перевезення, незалежно від того, чи здійснюється фактично перевезення ним самим чи замінюючим перевізником». Пасажиром відповідно до п. 4 Конвенції визнається «будь-яка особа, яка перевозиться на судні: за договором морського перевезення або за згодою перевізника для супроводження машини або живих тварин, що є предметом договору перевезення вантажів». Не вважаються пасажирами як стороною договору малолітні діти, які вчиняють поїздку (без надання їм окремого місця і проїзного квитка) за договором, укладеним дорослим пасажиром для власного проїзду. Вони користуються лише певними правами пасажира.

Укладення договору морського перевезення пасажира посвідчується у відповідній письмовій формі - проїзним квитком пасажира, іншим проїзним документом (туристської путівкою, єдиним квитком на групу пасажирів та ін.), а здача пасажиром багажу - багажною квитанцією. Квитки іменні та не підлягають передачі іншим особам.

Також морська перевезення пасажира може супроводжуватися перевезенням його речей - багажу. Відповідно до п. 5 ст. 1 Конвенції «багаж» означає будь-який предмет чи автомашину, що перевозяться перевізником за договором перевезення, за винятком: речей або автомашини, що перевозяться за договором фрахтування, коносаментом чи іншим договором, який стосується головним чином перевезення вантажів, живих тварин».

Багаж пасажира зазвичай прийнято поділяти на: каютний багаж; та багаж, який слідує хоча і на цьому ж судні, проте окремо від пасажира (в камері схову, вантажному трюмі або на палубі).

Під каютним багажем, відповідно до п. 6 ст. 1 Конвенції 1974 р. слід розуміти «багаж, який знаходиться в каюті пасажира або іншим чином знаходиться в його володінні, під його охороною чи контролем», наприклад, багаж який знаходиться в салоні або багажнику його автомобіля.

На відміну від каютного багажу, основний багаж, якщо він здається пасажиром, оформляється багажною квитанцією і передається у володіння перевізника під його відповідальність, причому кожне місце багажу повинно бути підготовлено до перевезення виходячи з вимог забезпечення збереження такого при зберіганні, транспортуванні і вивантаженні. Пасажир може оголосити його цінність - як загальну, так і для кожного місця окремо. Сума оголошеної цінності вноситься в багажну квитанцію, за якою він видається в порту призначення пред'явнику багажної квитанції.

Пасажир має право перевозити з собою безоплатно:

- У закордонному сполученні - відповідно до пільговим тарифом однієї дитини віком не старше 6 років без надання їй окремого місця (інші діти від 6 до 14 років можуть перевозитися у відповідності з пільговим тарифом з наданням їм окремих місць) (ст. 190 КТМ України);

- Каютний багаж у межах встановленої норми.

Обов'язки перевізника: - безпечна доставка пасажира разом з його багажем, якщо такий є, в пункт призначення; - приведення судна в належний морехідний стан та утримання його в такому стані протягом усього рейсу; - здійснення перевезення певним судном і у відповідності з розкладом; - забезпечити пасажиру безпечну посадку і висадку з судна, а також безпечне перебування на судні; - надати пасажиру певне місце, зазначене у квитку і всі зручності, передбачені договором (організоване харчування, побутові послуги, екскурсії); - відповідно до ст. 191 КТМ України застрахувати пасажира від нещасного випадку.

Обов'язки пасажира: - внесення перевізнику плати за проїзд; - своєчасно з'явитися на посадку; - у випадку нанесення шкоди перевізнику - зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду; - дотримуватись порядку, що діє на морському транспорті, а також правила техніки безпеки і пожежної безпеки.

У відповідності зі ст. 188 КТМ України пасажир має право в будь-який час як до початку рейсу, так і після у будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитись від договору морського перевезення. При цьому пасажир має право отримати назад плату за проїзд і провіз багажу. Розмір цієї плати залежить безпосередньо від декількох факторів: часу відмови (до відходу судна або після, за скільки часу до відходу або через скільки після відходу й т.п.); причини відмови (хвороба пасажира, перенесення часу відходу судна і т.п.).

Відмова перевізника від договору морського перевезення пасажира відповідно до ст. 189 КТМ України може мати місце у разі: військових або інших дій, які можуть загрожувати небезпекою захоплення судна; блокади порту відправлення або призначення; затримання судна за розпорядженням властей з причин, не залежних від сторін договору; залучення судна для спеціальних потреб держави.

Крім того, перевізник вправі в певних випадках відмовити пасажиру в здійсненні перевезення, договір на яку вже укладено (на борт судна не допускаються особи в нетверезому стані, до перевезення не приймаються душевнохворі, хворі заразними хворобами, тяжкохворі т.п.).

В усіх таких випадках перевізник зобов'язаний: повернути всю плату за проїзд і провіз багажу, якщо відмова відбулася до відходу судна з порту відправлення, і частина суми, пропорційну відстані, на яке перевезення не була завершена, в разі відмови після початку рейсу.

Невиконання або неналежне виконання будь-якої з сторін умов договору тягне за собою майнову відповідальність цієї сторони, яка виражається у відшкодуванні шкоди, завданої іншій стороні. Стаття 193 КТМ України передбачає майнову відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну в результаті смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, а також в результаті втрати багажу під час перевезення, якщо ця подія була наслідком вини або недбалості перевізника або інших осіб, які виступають від імені перевізника і діючих в межах своїх службових повноважень.

Межі відповідальності перевізника за різними пригод встановлені ст. 194 КТМ України та ст. 7 і 8 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р. Так, межі відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю пасажира, не повинні перевищувати 175 тис. розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому. За втрату або пошкодження каютного багажу його відповідальність не повинна перевищувати 1,8 тис. розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому. За втрату або пошкодження автомашини, включаючи перевезений на ній багаж, відповідальність перевізника не повинна перевищувати 10 тис. розрахункових одиниць за автомашину щодо перевезення в цілому. Нарешті, за втрату або пошкодження багажу, іншого ніж каютний, відповідальність перевізника не повинна перевищувати 2,7 тис. розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому (ст. 194 ТМ Україна).

Агентування морських суден.

Організація міжнародних морських повідомлень вимагає обслуговування морських суден в портах іноземної держави, що дуже важливо для скорочення стояночного часу і підвищення ефективності експлуатації морського флоту. Таке обслуговування виконується спеціалізованими організаціями - агентами судновласників - і іменується агентуванням судів. Агентське обслуговування морських суден в портах здійснюється спеціалізованими фірмами, що діють на підставі угод з судновласниками або їх разових доручень. Суспільні відносини з приводу морського агентування регулюються ст.ст. 116 - 119 Кодексу торговельного мореплавства України (КТМ).

В основні обов'язки агента зазвичай входить:

- виконання всіх формальностей і вимог, пов'язаних із заходом судна в порт і виходом з нього, такими як митні та санітарні огляди, сплата встановлених зборів, отримання різних документів та інше;

- своєчасне забезпечення судна буксирами, лоцманами;

- сприяння в організації та виробництві вантажних операцій;

- організація постачання судна паливом, продовольством, водою, матеріалами;

- регулярне інформування судновласника про прихід судна, про хід вантажних і допоміжних операцій і про інших суттєво важливих обставин, пов'язаних зі стоянкою судна в порту, про відправлення судна і кількості вантажу на його борту;

- оплата за рахунок судновласника всіх зборів і витрат по судну;

- регулярне інформування вантажовласника і капітана про діючі в даному порту або портах звичаях, правилах, обов'язкових постановах та інших інформаційних даних;

- підготовка та оформлення документів;

- участь у розслідуванні в зв'язку з аваріями, а також у складанні всякого роду актів (пов'язаних з аваріями, експертизою, оглядом);

- виконання окремих доручень капітана, судновласника.

Фрахтування морських суден.

 

Фрахтування морських суден на час може здійснюватися в різних цілях торгового мореплавання: перевезення вантажів та пасажирів, здійснення круїзних рейсів, ведення рибного промислу, буксирування і т.п. По предмету договору зазвичай виділяють дві форми або два види договору фрахтування морських суден: тайм-чартер і бербоут-чартер. Сторонами цих договорів є судновласник і фрахтувальник, обидва договори укладаються на певний час, є консесуальним договором і т.п.

У законодавстві України відповідно до ст. 203 КТМ України: «За договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час». При цьому надане фрахтувальнику судно «може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер)». Договір фрахтування судна на час, відповідно до ст. 204 КТМ України повинен бути укладений у письмовій формі. Як правило, використовуються типові проформи договору, розроблені зацікавленими організаціями.