Аварійні та авральні роботи на судні.

Трудові відносини на судні мають і свою специфіку. Наприклад, членам суднових екіпажів надається право на підсумовування відгулів під час рейсу і приєднання їх до відпустки, на репатріацію; передбачено обов'язкову участь членів екіпажу в аварійних і авральних роботах і т. д.

Конвенція ILO № 166 про репатріацію моряків 1987 передбачає право членів екіпажів суден на репатріацію (повернення в країну громадянства постійного перебування або походження осіб, що опинилися в силу різних обставин на території іншої держави). Не дивлячись на те, що Україна не є учасником цієї Конвенції, тим не менш загальні принципи цієї конвенції знайшли своє відображення в ст. 55 КТМ України.

Репатріація за рахунок судновласника здійснюється у таких випадках:

у разі звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу;

у разі захворювання і травми;

у разі загибелі судна;

якщо судновласник не може виконувати свої обов'язки, що випливають з чинного законодавства України, договору (контракту).

Судновласник повинен репатріювати моряка в порт, зазначений у контракті, колективному договорі, а у разі їх відсутності - в порт прийняття на роботу. Судновласник несе відповідальність за організацію і витрати на репатріацію в обсязі затрат на проїзд (як правило, літаком), оплату проживання і харчування, оплату праці і допомогу, перевезення багажу в кількості, передбаченій договором (контрактом), лікування (до тих пір, поки моряк не буде транспортабельним).

Однак якщо член екіпажу допускає серйозні порушення своїх обов'язків за трудовим договором, що призводить до його репатріації, судновласник має право утримати з нього витрати по репатріації повністю або частково.

Статтею 3 Конвенції N 166 цей перелік більш розширений і передбачає можливість репатріації члена екіпажу: 1. в державу, в якій він проживає; 2. в порт, зазначений у контракті, колективному договорі, а у разі їх відсутності - в порт прийняття на роботу; 3. в будь-який інший пункт, вказаний при наймі. При цьому вибір місця репатріації належить самому члену екіпажу.

Обов'язок судновласника здійснити репатріацію повітряним транспортом відповідає вимогам п. 1 ст. 4 Конвенції N 166, однак це не виключає можливості використання і інших видів транспорту, якщо це є більш зручним та суттєво не впливає на швидкість репатріації.

При репатріації члена екіпажа іноземного порту йому виплачується:

- середня заробітна плата в валюті з моменту списання з судна і до моменту прибуття на місце призначення;

- відрядні в іноземній валюті по нормах, встановленим для працівників, що направлені в службові відрядження за кордон (до перетинання державного кордону України);

- відрядні в національній валюті по нормах, встановленим для працівників, що направлені в службові відрядження в Україні (з моменту перетинання державного кордону України);

Член екіпажу, що знаходиться в лікарні, за кордоном замість відрядних отримує іноземну валюту в розмірі, що він отримував на судні.

У випадку репатріації члену екіпажу на території України йому виплачуються:

- середня заробітна плата в національній валюті з моменту списання з судна і до моменту прибуття на місце призначення;

- відрядні в національній валюті по нормах, встановленим для працівників, що направлені в службові відрядження в Україні.

У випадку, коли член екіпажу знаходиться в лікарні, він отримує компенсацію за тимчасову непрацездатність у порядку і в розмірах, що визначені діючим законодавством України.

На сьогодні в світовій практиці непоодинокі випадки, коли судновласник не може виконати свої обов'язки по репатріації членів екіпажу судна з ряду причин. В такому випадку ці обов'язки виконуються уповноваженим на те Кабінетом Міністрів України органом з подальшим стягненням ними з судновласника понесених затрат в безакцептному порядку, про що вказує ч. 2 коментованої статті.

Аварійні та авральні роботи, виконані членами екіпажу понад нормального робочого часу, підлягають обов'язковій компенсації. В якості компенсації за виконання аварійних робіт надається відгул, а компенсація за виконання авральних робіт передбачає оплату за встановленим тарифом або оплату за понаднормові роботи.

Аварійними роботами визнаються: роботи з усунення аварійного стану і виправленню поломок і пошкоджень як корпусу, так і механізмів під час плавання, що перешкоджають подальшому проходженню судна до першого порту заходу, роботи по рятуванню людей і судна, суднового майна і вантажів, а також роботи по наданню допомоги іншим суднам, що зазнали лиха; роботи, викликані штормовою погодою; додаткове кріплення суднового майна і вантажів, постановка та прибирання вітрил і тентів, додаткова подача швартових кінців, перешвартовка в портах і перестановка судна в безпечне місце; роботи зі зняття свого судна з мілини та по відвантаженню палива і вантажів для полегшення судна, коли воно зазнало лиха; роботи з ліквідації пожеж на судні, а також на буксируються і поруч стоять судах; роботи, викликані оголошенням пожежної та водяний тривоги і деякі інші.

Авральними роботами вважаються: роботи, пов'язані з входом судна в порт і виходом з нього, відкриттям і закриттям вантажних люків, постановкою та прибиранням трапів, подібний, швартуванням і відбуксирування судна, підйомом якорів, постановкою та прибиранням вітрил; роботи, пов'язані з виконанням санітарних, прикордонних і митних формальностей; роботи з переведення судна в межах рейду або порту (за винятком суден, спеціально працюють на рейді або в порту); роботи зі встановлення і зняття землечерпальні каравану і деякі інші.

Посвідчення особи моряка.

Посвідченням особи члена екіпажу служить документ, званий «Посвідчення особи моряка». На 91-й Генеральній конференції МОП 19 червня 2003 р. була прийнята нова конвенція № 185 про посвідчення особи моряків. Вона застосовується до всіх моряків, які зайняті або працюють у будь-якій якості на борту судна, яке зазвичай використовується в морському судноплавстві, за винятком військових кораблів. Згідно положення п. 3 ст. 2 Конвенції № 185 держава може видавати посвідчення особи моряків, лише тим особам, яким було надано статус постійного резидента на його території.

Важливим моментом є правило п. 4 (b) ст. 3 Конвенції, оскільки відповідно до нього в посвідченні прямо повинно вказуватися, що даний документ є самостійним документом, а не паспортом. Термін дії посвідчення моряка, відповідно до положень Конвенції не повинен перевищувати десяти років за умови його продовження після закінчення перших п'яти років.

У посвідчення повинні включатися такі відомості: назва органу, що видав посвідчення; дата і місце видачі; цифрова фотографія; відомості про моряка (повне ім'я моряка, стать, дата і місце народження, громадянство, будь-які особливі фізичні прикмети, які можуть допомогти ідентифікувати особу); дата закінчення терміну дії документа; номер документа; біометричний шаблон моряка, стандарт якого повинен бути розроблений і т.п. Сторінки посвідчення, що містять ці відомості, повинні бути захищені спеціальним покриття для перешкоджання підроблення фотографій і містяться на них даних. Крім того, передбачаються інші види захисту, такі, як: водяні знаки, ультрафіолетові елементи захисту, перфоровані зображення, голограми і т.п.

У відповідності з положеннями ст. 4 Конвенції кожна держава повинна вести національну електронну базу даних, яка містить відомості про всі видані, призупинених або вилучених посвідчення особи моряка. При цьому має бути створений постійно діючий координаційний центр, що задовольнятиме запити, що надходять від імміграційних служб або інших компетентних органів щодо відомостей, що містяться у виданих посвідченнях особи моряків. Перелік цих відомостей міститься в Додатку 2 Конвенції.

Загальні принципи цих правил базуються на тому, що якщо немає явних підстав вважати, що посвідчення моряка не є справжнім, моряку повинен бути дозволений доступ на берег, якщо такий доступ запитується з метою тимчасового звільнення під час перебування судна в порту. В якості загального правила отримання візи для звільнення на берег положення Конвенції не передбачають, однак припускають, що в разі якщо держава не має можливості у повній мірі слідувати цьому правилу, воно повинно забезпечити, щоб його законодавство передбачало процедуру, принципово відповідну цій вимозі. Такий підхід до вирішення цієї проблеми на практиці може означати, що в порту морякам можуть видаватися короткострокові в'їзні візи.

В Україні видача посвідчень особи моряка здійснюється відповідно до Інструкції про порядок видачі, зберігання і знищення посвідчення особи моряка, затвердженої наказом Міністерства транспорту від 27 вересня 1993 р. № 322. Посвідчення особи моряка видається на 5 років на українській та англійській мовах. Оформлення, видача, продовження, облік і збереження посвідчень особи моряка, відповідно до правил цієї Інструкції, здійснюються капітанами морських і річкових портів України відповідно до Переліку морських, річкових портів України, капітани яких мають право видавати посвідчення особи моряка, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 27 вересня 1993 р. № 322 (1.Ізмаільскій (морської) 2. Іллічівський (морський) 3. Керченський (морської) 4. Маріупольський (морський) 5. Севастопольський (морський) 6. Одеський (морський) 7. Херсонський (морської) 8. Миколаївський (морський).

 

Функції капітану судна.

 

Капітан судна займає особливе місце серед членів екіпажу. Виходячи з цього, морські законодавства більшості держав висувають спеціальні вимоги до кандидатів на зайняття посади капітана судна. Так, зокрема, відповідно до правила, що містяться у ст. 53 КТМ України, капітаном українського судна може бути тільки громадянин України. Цілою низкою міжнародних і національних нормативних актів, висуваються значні вимоги щодо кваліфікації капітана. Тому, ще в 1936 р. в рамках МОП була прийнята Конвенції № 53 про мінімальну кваліфікацію капітана та інших осіб командного складу торговельних суден. А в 1978 р. на міжнародній конференції в Лондоні була прийнята Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несення вахти, яка значну увагу приділила питанню кваліфікації капітана.

Всі функції капітана морського торговельного судна можна умовно розділити на три групи: управління судном і судноводіння; представництво інтересів судновласника і вантажовласника; адміністративно-владні функції, делеговані державними органами.

Капітан здійснює управління судном особисто або через підлеглих йому осіб. Розпорядження капітана в межах його правомочностей підлягають беззаперечному виконанню всіма особами які перебувають на судні. У разі невиконання ким-небудь з осіб, які перебувають на судні, законних розпоряджень капітана, він має право прийняти у відношенні цих осіб необхідних заходів. Зокрема, капітан вправі накладати дисциплінарні стягнення на осіб суднового екіпажу аж до усунення їх від виконання службових обов'язків (не є дисциплінарним стягненням на судні, а екстрена міра). У відношенні всіх осіб, які перебувають на судні (як членів екіпажу, так і пасажирів) капітан має право накладати адміністративні стягнення. А якщо дії особи, яка знаходиться на судні загрожують безпеці судна або перебувають на ньому людям, навіть якщо ці дії не містять кримінально караного діяння (наприклад, поведінка психічно хворого в момент нападу), примусову міру у вигляді ізоляції цієї особи в окремому приміщенні.

Капітан судна зобов'язаний приймати всі необхідні заходи, для забезпечення безпеки плавання, підтримання порядку на борту, запобігання будь-якої шкоди судну і перебувають на ньому людям і вантажу. Якщо, на думку капітана, судну загрожує неминуча загибель, після вжиття всіх необхідних заходів по рятуванню пасажирів, у відповідності до положень ст. 64 КТМ України, капітан дозволяє судновому екіпажу залишити судно. При цьому відповідно до морським звичаєм, який знайшов відображення у ч. 2 цієї статті, капітан залишає судно останнім, приймаючи всі можливі заходи по рятуванню суднових документів, карт рейсу і цінностей. Навіть у разі загибелі судна, куди б його екіпаж не був доставлений, капітан зберігає свої права і виконує обов'язки стосовно екіпажу.

Також ч. 1 ст. 98 Конвенції ООН з морського права, зобов'язує капітана будь-якого судна допомагати кожному виявленому у морі особі, якій загрожує загибель; допомагати потерпілим. Зокрема ст. 59 КТМ України зобов'язує капітану надавати допомогу людям, які зазнали лиха в морі, а ст. 60 присвячена обов'язки по наданню допомоги після зіткнення суден.

За невиконання зазначених обов'язків капітан судна несе відповідальність згідно з чинним законодавством України. Зокрема, відповідно до ст. 284 Кримінального кодексу України, ненадання допомоги капітаном судна іншому зіткнулося з ним судну, його екіпажу і його пасажирам, а також зустрінутим у морі чи іншому водному шляху особам, які зазнали лиха, якщо він міг надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів, - карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 КТМ України капітан судна внаслідок свого службового становища визнається представником судновласника і вантажовласника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна, якщо на місці немає інших представників судновласника або вантажовласника. Тому капітану не потрібно отримувати від судновласника або вантажовласників доручення на укладання таких угод і вчинення відповідних процесуальних дій.

В якості представника перевізника капітан вправі укладати договори морського перевезення, приймати і здавати вантажі, укладати угоди, пов'язані з агентуванням судна, буксирним і лоцманським обслуговуванням, придбанням продовольства, палива і постачання для судна і т.п.

В якості представника вантажовласників капітан може укладати угоди, пов'язані з навантаженням і вивантаженням вантажу, а також, коли ці обов'язки лежать на вантажовласників, угоди по здачі на зберігання вантажу, не затребуваного одержувачем в порту призначення або в порту вимушеної вивантаження цього вантажу, і т.п. Будучи законним представником судновласника і вантажовласника, капітан має право захищати їх інтереси в суді, коли в місці перебування судна немає інших, уповноважених на це представників.

Адміністративно-владні функції капітана, делеговані державними органами. У відповідності з положеннями ст. 67 КТМ України, в разі вчинення на судні, що знаходиться в плаванні, діяння, передбаченого кримінальним законодавством України, на капітана покладаються функції органу дізнання.

Дізнання здійснюється відповідно до кримінально-процесуальним законодавством України та Інструкцією про виробництво дізнання на морських суднах, що перебувають у плаванні.

Капітан провадить дізнання особисто або доручає проведення цих дій будь-кому з членів екіпажу, як правило, з командного складу. До числа цих дій відноситься: огляд, обшук, виїмка, освідування, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих і свідків, прийняття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину та осіб, які його вчинили, виявлення фактичних даних, які можуть бути використані як докази у кримінальній справі після їх перевірки відповідно до кримінально-процесуальним законодавством України, а також інші дії, які в умовах плавання судна можуть мати значення невідкладних.

Про скоєний на борту судна злочині капітан зобов'язаний повідомити транспортному прокурору за місцем приписки судна. Надалі всі вказівки прокурора стають обов'язковими для особи, яка проводить дізнання.

У відповідності з правилом ст. 70 КТМ України про кожний випадок народження дитини на судні капітан зобов'язаний скласти акт у присутності двох свідків, а також зробити запис у судновому журналі. Цей акт підлягає наданню органам реєстрації актів цивільного стану для одержання свідоцтва про народження. Акт складається у двох примірниках і засвідчується судновою печаткою. Перший примірник вручається матері дитини, а другий здається капітаном судновласнику. Згодом народження дитини має бути зареєстровано в державних органах за заявою батьків чи одного з них. Після запису народження в книзі записів актів громадянського стану цей державний орган видає свідоцтво про народження дитини. Аналогічний підхід закладений в цій статті і відносно реєстрації шлюбу на судні.

У відповідності з положеннями ст. 71 КТМ України капітан судна зобов'язаний засвідчити складений будь-якою особою, яка знаходиться на судні, заповіт, взяти його на зберігання і зберігати по одному примірнику посвідчених ним заповітів до передачі начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступного пересилання їх до державного нотаріального архіву чи нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача. Заповіт посвідчується підписом капітана і судновою печаткою.

Про кожний випадок смерті на судні згідно з правилом ч. 2 ст. 71 КТМ України капітан зобов'язаний скласти акт у присутності двох свідків, а якщо на судні є лікар або фельдшер, то і в його присутності, а також зробити відповідні записи в судновому журналі. Акт про смерть складається не менше ніж у чотирьох примірниках в довільній формі, проте в ньому обов'язково повинні вказуватися: прізвище, ім'я та по батькові померлого; підлогу; національність; дата смерті; вік; місце проживання померлого; причина смерті; назву судна; назву судновласника. Капітан судна передає акт про смерть і опис майна консулу України, якщо судно прибуває в іноземний порт, або судновласнику, якщо судно прибуває в порт України, і вживає заходів до поховання померлого. У виняткових випадках, тіло померлого може бути віддано морю. Про такі діях складається додатковий акт і вноситься відповідний запис до суднового журналу.