Ідентифікація та реєстрація морського судна.

Ідентифікація (від лат. «Identifico» - впізнання) судна - закріплення за ним назви, позивного сигналу, ідентифікаційного номера суднової станції супутникового зв'язку і номери вибірного виклику суднової радіостанції.

На сьогоднішній день питань ідентифікації суден приділяється значна увага в цілому ряді міжнародних нормативних документів. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 5 Конвенції про умови реєстрації суден 1986 р., держава реєстрації судна повинне вимагати «надання всієї відповідної інформації, необхідної для повної ідентифікації та підзвітності у відношенні суден, що плавають під її прапором». Ці питання більш конкретизовані в ст. 6 цієї Конвенції, яка називається «Ідентифікація та підзвітність».

З метою припинення шахрайства, яке часто здійснюється шляхом зміни назви судна та його прапора, Асамблея IMO на своїй 15-й сесії прийняла резолюцію «Система розпізнавальних номерів суден IMO», а номер IMO являє собою номер Регістру судноплавства Ллойда, присвоєний під час будівлі або коли судно вперше включається до реєстру.

Конференція, що проходила в 1994 р. доповнила Міжнародну конвенцію з охорони людського життя на морі 1974 р. (SOLAS-74) Главою XI, правило 3 якій присвячено Розпізнавальному номеру IMO. Ці доповнення вступили в силу з 1 січня 1996 р. і, таким чином, наявність розпізнавального номера IMO стало обов'язковим для всіх судів. Згодом, на дипломатичній конференції IMO, що проходила в Лондоні з 9 по 13 грудня 2002 р. був схвалений ряд поправок до SOLAS-74. Зокрема в главі XI-1 практично повністю змінені норми, що відносяться до Розпізнавального номера судна (Правило 3), встановлено нову вимогу про наявність на судні синопсису (Правило 5), тобто документа, що містить безперервну інформацію про судно (назва держави реєстрації і дату реєстрації; судновий розпізнавальний номер; назва судна; порт приписки; найменування судновласника і його адресу; найменування бербоут-чартерного фрахтувальника, якщо такий є; найменування класифікаційного товариства, що здійснює технічний нагляд за судном і т. п.).

У національному морському законодавстві України питанням ідентифікації суден присвячена ст. 21 КТМ, а також цілий ряд підзаконних нормативних актів. Зокрема: Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. № 1069; Порядок присвоєння ідентифікаційного номера Міжнародної морської організації суднам, які мають право плавати під Державним прапором України, затверджений наказом Міністра транспорту України від 14 червня 2000 р. № 316 та ін..

Так, відповідно до ст. 21 КТМ України судно повинно мати свою назву. Цю назву може привласнювати власник судна або судновласник (за письмовою згодою власника). Вимоги до назви судна, а також процедура його присвоєння встановлюється Порядком присвоєння судну назви, затвердженим наказом Міністра транспорту України від 21 січня 1998 р. № 19. Цей Порядок поширюється на всі торгові судна, незалежно від форми власності, які підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України. Він встановлює вимоги щодо присвоєння назви як новому судну, так і зміни назви судна, яке вже знаходиться в експлуатації.

Організація роботи, пов'язаної з присвоєнням (зміною) назв українських торгових суден, і керівництво цією роботою покладається Положенням на Державну інспекцію України з безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до правил Положення, назви судам повинні присвоюватися з урахуванням географічних, історичних, національних, побутових та інших місцевих умов. Причому ці назви мають бути прості й небагатослівні і відповідати вимогам топоніміки.

Перейменування суден, що перебувають в експлуатації, здійснюється у виняткових випадках, таких як: зміна власника, судновласника або фрахтувальника; зміна типу та призначення судна; форс-мажорні обставини, в яке потрапило судно.

Що стосується реєстрації, то документи, в яких реєструються судно в різних державах, називаються по-різному. Більш того, в одній і тій ж державі для реєстрації різних категорій суден можуть існувати кілька документів з різними назвами. Так, наприклад, в Україні судно може бути зареєстровано у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України. У Державному судновому реєстрі України у відповідності зі ст. 26 КТМ України підлягають реєстрації українські судна, технічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства. Таким чином, реєстрації, відповідно до положень ст. 22 КТМ України, підлягають лише: самохідні судна з потужністю головних двигунів 55 кВт і більше; суду (як самохідні, так і несамохідні) валовою місткістю 80 одиниць і більше; пасажирські, наливні судна, судна, призначені для перевезення небезпечних вантажів, а також буксири незалежно від потужності головних двигунів і валової місткості.

Документом, що підтверджує факт реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України, є Свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент).

Всі інші українські судна підлягають реєстрації у Судновій книзі України, реєстрація в якій засвідчується видачею документа, який називається Суднові квитком.

Від реєстрації звільняються лише плавучі засоби, які є приналежністю будь-якого судна (шлюпка, плавбаза де чистять рибу).

Крім українських суден у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України може бути зареєстроване судно, зафрахтоване за договором бербоут-чартер. Однак така реєстрація можлива лише за заявою фрахтувальника і на строк не більше терміну дії договору фрахтування. Порядок реєстрації іноземних суден, що експлуатуються на умовах договору бербоут-чартер, передбачено Положенням про порядок державної реєстрації іноземних суден, що експлуатуються на умовах договору бербоут-чартеру суб'єктами підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1994 р. N559.

Згідно зі ст. 2 Конвенції про умови реєстрації суден 1986 р. «регістр суден» означає офіційний регістр або регістри, в які заносяться докладні дані про судно. Перелік цих даних наведено в п. 2 ст. 11 Конвенції.

Перелік умов, виключення з Реєстру: скасування відповідним компетентним органом держави іноземної реєстрації судна свого дозволу на паралельну реєстрацію в Україні; закінчення терміну дії договору бербоут-чартер; наявність інших умов, передбачених законодавством України.

Керівництво та контроль за реєстрацією і веденням обліку суден в Україні здійснює Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому, яка входить до складу управління Міністерства транспорту та зв’язку, і діє відповідно до Положення про Державну інспекцію України з безпеки на морському та річковому транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 р. № 300.

Відповідно до Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України (Постанова КМУ від 26.09.1997 №1069), реєстрацію морських торговельних суден в Україні здійснюють капітани морських портів на підставі погодженого з Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, письмовою заявою судновласника. Рішення про реєстрацію судна або про відмову в його реєстрації приймається протягом 10 днів з дня одержання заяви і необхідних документів. За реєстрацію судна стягується збір відповідно до Положення про збір за реєстрацію суден у Державному судновому реєстрі України і Судновій книзі України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 27 березня 1998 р. № 93. У відповідності з цим положенням ставки збору за реєстрацію суден встановлюються в доларах США в залежності від валової місткості судна (зазначеної в обмірному свідоцтві), і стягуються за кожну надану судновласникам послугу з диференціацією в залежності від спеціалізації судна, його віку та інших критеріїв.

Після внесення придбаного судна до Державного суднового реєстру України або до Суднової книги України всі раніше зроблені записи в суднових реєстрах інших держав вважаються анульованими і не мають юридичної сили.

Судно підлягає виключенню з Державного суднового реєстру України або Суднової книги України у разі: визнання судна непридатним для подальшої експлуатації (конструктивна загибель судна); загибелі судна або пропажі його безвісти; втрати права плавання під Державним прапором України (наприклад, при відчуженні судна іноземній державі, іноземній фізичній або юридичній особі).

Наслідками державної реєстрації судна є право плавання судна під прапором держави реєстрації.