Міжнародні документи та проблеми в боротьбі з морським піратством.

Основними міжнародними документами у боротьбі з піратством є Конвенція ООН з морського права 1982 р. Статтею 105 Конвенції ООН визначено, що у відкритому морі або в будь-якому іншому місці поза юрисдикцією якої б то не було держави будь-яка держава може захопити піратське судно або судно, захоплене за допомогою піратських дій та яке знаходиться у владі піратів, заарештувати знаходяться на них осіб і захопити знаходиться на ньому майно. Морське право дає військовому кораблю будь-якої держави можливість протидіяти піратству у відкритому морі. Якщо акт піратства здійснений в межах району, на який поширюється суверенітет держави, наприклад в архіпелажних водах, то інші держави не можуть прийняти які-небудь заходи проти піратів. Це ж стосується міжнародних проток, якщо вони знаходяться в зоні територіальних вод держав. Право мирного проходу не дає можливості вести боротьбу з піратством, не припускає можливості надання допомоги суднам, що піддаються нападу піратів, і затримання піратів з використанням зброї. Військовий корабель зобов'язаний лише поінформувати влади прибережної держави про подію. Пірати користуються даною обставиною, часто міняючи райони своєї діяльності і прибережні води держав, часто навіть ховаючись від переслідування в чужих територіальних водах.

Поняття піратства дуже складно для юридичної кваліфікації ще й тому, що в міжнародному праві поки не встановлено чітке визначення цього злочину в різних формах його прояву і суміжних з ним складів (тероризм, рибальське піратство, морське шахрайство).

Враховуючи, що напади на судна часто трапляються в тих водах, які входять до складу державної території, на дипломатичній конференції в Римі 1-10 березня 1988 р., в якій взяли участь 76 держав, була прийнята Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованим проти безпеки морського судноплавства, та Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, набула чинності 1 березня 1992р., одночасно вступив в силу і Протокол 1988р.

Ні в Конвенції, на в Протоколі до неї термін «піратство» не згадується. Вона застосовується до всіх суден, за винятком військових кораблів; суден, які належать державі або експлуатуються ним в якості військово-допоміжних суден, у митних або поліцейських цілях; або виведені з експлуатації. Таким чином, Конвенція не зачіпає імунітету військових кораблів та інших державних суден, що експлуатуються в комерційних цілях.

При порівнянні Конвенції 1988 р. з Конвенцією про відкрите море 1958 р. і Конвенцією ООН з морського права 1982 р. можна виявити істотні розходження. По-перше, можна говорити про відмінності в цілях і наборі діяльності, що регламентуються цими актами. Конвенція 1988 р. спрямована на припинення більш широкого кола злочинних посягань. Предметом регулювання в ній визначається боротьба з незаконними актами в міжнародному морському судноплавстві.

По-друге, істотна відмінність Конвенції 1988 р. полягає в просторовій сфері застосування. Піратські діяння відбуваються в просторах, на які не поширюється суверенітет якоїсь держави. Конвенція 1988 р. поширюється на діяння, вчинені у різних категоріях морських просторів: у внутрішніх морських водах, у територіальних водах, у відкритому морі.

По-третє, безпосередній об'єкт злочинного посягання при піратстві - судно, майно пасажирів і членів екіпажу, вантажі та літальні апарати, у випадках, прямо передбачених міжнародно-правовими актами. Дія конвенції не поширюється на літальні апарати.

По-четверте, в Конвенції 1988 р. інакше, ніж у згадуваних міжнародних договорах, вирішено питання про юрисдикцію держав щодо злочинних посягань. Так, при піратстві будь-яка держава має право на припинення (універсальна юрисдикція) актів насильства. А Конвенція 1988 р. встановлює юрисдикцію над злочинами: - держави, на території якої (включаючи територіальне море) були скоєні злочини, - держави, на території якої знаходиться злочинець, - держави, громадянином якої є злочинець або на території якої постійно проживає особа без громадянства, яка вчинила злочин, - держави, громадянин якої під час вчинення злочину був захоплений, йому погрожували, завдали поранення або вбили, - держави, яку намагалися змусити зробити яку-небудь дію чи утриматися від неї, і при цьому було вчинено злочин.

Загальним для піратства і діянь, передбачених ст. 3 Конвенції 1988 р. - юридична кваліфікація їх як міжнародних злочинів. Вони спрямовані і проти національних інтересів, тому абсолютно виправдано включення в Конвенцію новели (ст. 5): «Кожна держава - учасниця передбачає покарання за злочини, зазначені у статті 3, з урахуванням тяжкого характеру цих злочинів». Така вимогу треба поєднувати зі ст. 15 Конвенції про відкрите море і ст. 101 Конвенції з морського права.

Крім прямого захоплення і грабежу судів в морі, на якірних стоянках і навіть у портах існує і новий прояв піратства - викрадення вантажів з використанням раніше викрадених судів з піратськими екіпажами і фальшивими документами на реєстрацію судна і вантажу (так звані «фантомні суду»). Після продажу вантажу зовсім в іншому місці, ніж порт призначення, «фантомне» судно перефарбовується, перейменовується і перереєстровується під іншим прапором. Дані карні діяння також підпадають під визначення морського піратства.

Також представляє інтерес з юридичної точки зору і Ніонська угода 1937 року. В період італо-німецької інтервенції в Іспанії (1936-1939 рр.), коли підводні човни Німеччини та Італії здійснювали піратські напади на торгові судна СРСР, Великобританії, Франції та інших країн, виникла проблема боротьби з державним піратством. 14 вересня 1937 учасники Міжнародної конференції в Ніоні (Швейцарія) по боротьбі з піратством на Середземному морі підписали Ніонську угоду про колективні дії проти піратських підводних човнів. З цього моменту підводні човни стали «законними» суб'єктами піратських нападів. Ніонська угода має юридичну силу і донині, тому що Російська Федерація є правонаступницею СРСР.

Міжнародні конвенції 1958 і 1982 років відносять до піратства також напад з повітря, з літальних апаратів, що виразилися в обстрілі і бомбардуванні судна. Хоча їх більше можна кваліфікувати як акти тероризму за аналогією з нападом літальних апаратів на суші.

З 1 липня 2004 р. набув чинності Міжнародний кодекс з охорони суден і портових споруд (ОСПС) Міжнародної морської організації, який увійшов складовою частиною (гл. XI 2) у Міжнародну конвенцію з охорони людського життя на морі (СОЛАС 74). Кодекс встановлює уніфіковані стандарти безпеки, обов'язкові для всіх учасників міжнародних морських перевезень вантажів і пасажирів. Міжнародною морською організацією також був розроблений ряд рекомендацій з метою попередження і припинення піратства і збройних пограбувань суден:

рекомендації урядам щодо попередження та припинення піратства і збройних пограбувань морських суден (1999 р.);

інструкція судновласникам, судноплавним компаніям, капітанам та екіпажам суден по запобіганню і припиненню піратства і збройних пограбувань морських суден (2002 р.);

директиви для Центрів координації по рятуванню на морі (ЦКСМ) (2000 р.);

тимчасові процедури для ЦКСМ по отриманню сигналів лиха (2000 р.);

резолюція А. 922 (22) кодекс поведінки при розслідуванні актів піратства і збройних пограбувань морських суден;

Резолюція А. 923 (22) суду «примари» і процес реєстрації.

На прохання Перехідної федерального уряду Сомалі Рада Безпеки ООН 2 червня 2008 строком на шість місяців прийняв резолюцію № 1816 про посилення боротьби з піратством в зоні Африканського Рогу, яка була продовжена в грудні того ж року. 11.04.2011 Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію по піратству біля берегів Сомалі. Вона передбачає необхідність створення спеціалізованих судових інстанцій для переслідування осіб, підозрюваних у скоєнні піратства як в Сомалі, так і в регіоні, включаючи екстратериторіальний сомалійський спеціалізований суд. Резолюція закликає держави передбачити у своєму законодавстві кримінальну відповідальність за піратство і розглянути можливість судового переслідування морських розбійників. Прийняття Радою нової резолюції, що передбачає створення антипіратських національних судів в Сомалі і спеціалізованого сомалійського антипіратського суду з міжнародним компонентом на території третьої держави. Через чотири місяці, на початку жовтня, Рада безпеки ООН ухвалила нову резолюцію, в якій пропонує направляти до узбережжя Сомалі військові кораблі та літаки і застосовувати у відповідності з міжнародним правом всі необхідні засоби для припинення актів морського піратства.

Резолюція СБ ООН 1846 дала право державам, чиї кораблі борються з піратами, входити в територіальні води Сомалі (в строк на 6 місяців) («переслідувати по гарячих слідах») і боротися з морськими розбійниками так, як це дозволено робити в міжнародних водах (де-факто, у внутрішніх водах Сомалі їм дозволено застосовувати зброю).