Торгівля людьми, включаючи їх незаконне перевезення морем (нелегальна міграція).

Зміст поняття торгівлі людьми та експлуатації проституції третіми особами викладено в ст.1,2 Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатації проституції третіми особами 1949 року. У них, зокрема, йдеться, що під цим актом розуміються дії, коли хто-небудь:

1. (а) зводить, схиляє або спокушає з метою проституції іншу особу навіть за згодою цієї особи, (б) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи;

2. (а) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує чи бере участь у фінансуванні будинку розпусти, (б) здає в оренду або знімає будівлю або інше місце або частина такого, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами.

Конвенція РЄ Про протидію торгівлі людьми 16.05.2005, ст.4 У Протоколі ООН проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю і Протоколі про попередження, запобігання та покарання за торгівлю людьми, особливо жінками і дітьми, торгівля людьми (human trafficking) визначається наступним чином: «Здійснення з метою експлуатації: вербування, перевезення, передачі, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу». Даний вид нелегальної імміграції прирівнюється до рабства: іммігранти в надії на кращу долю потрапляють під повний контроль і в залежність від господаря, який вивозить їх з країни іноді насильницьким шляхом (викрадення), а іноді і за згодою, шляхом обману.

УНП ООН пропонує державам практичну допомогу, яка полягає не тільки в сприянні розробці законів і комплексних національних стратегій боротьби з торгівлею людьми, а й у наданні ресурсів для їх реалізації. Держави отримують спеціалізовану допомогу, в тому числі у формі розвитку місцевого потенціалу та спеціальних знань, а також практичні інструменти для налагодження міжнародного співробітництва в проведенні розслідувань і кримінальному переслідуванні.

Ухвалення у 2000 році Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї стало важливою віхою в міжнародній боротьбі з торгівлею людьми. УНП ООН виконує функцію контролю за дотриманням Протоколу і займається питаннями торгівлі людьми в рамках своєї Глобальної програми по боротьбі з торгівлею людьми. На сьогоднішній день Протокол підписали і ратифікували більше 147 держав, проте його реалізація по колишньому пов'язана з труднощами. Засуджуються дуже небагато злочинці, в той час як більшість жертв, ймовірно, ніколи не будуть виявлені і не отримають допомогу.

Незаконне ввезення мігрантів - це злочин, що передбачає отримання фінансової або іншої матеріальної вигоди від незаконного в'їзду в яке або держава будь-якої особи, яка не є її громадянином або не проживає постійно на її території. Проблема незаконного ввезення мігрантів існує практично у всіх країнах світу. Вона підриває цілісність країни і суспільства, і забирає тисячі життів щороку. Виконуючи функцію контролю за виконанням Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності 2000 (Україна ратифікувала її в 2004 р) (Конвенція проти організованої злочинності) і протоколів до неї, УНП ООН підтримує держави в їх зусиллях з виконання Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю (Протокол проти незаконного ввозу мігрантів).

Протоколи до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності (Конвенції Палермо), прийнятої в грудні 2000 року внесли поділ нелегальної імміграція на «контрабанду людей» (human smuggling), яка здійснюється за згодою мігранта, і «торгівлю людьми або трафік» (human trafficking) з метою експлуатації. Було введено Термін «полегшена нелегальна імміграція» (facilitated illegal immigration), який застосовується в Євросоюзі, по суті об'єднує ці два поняття за однією ознакою: спеціалізуються на нелегальній імміграції групи та особи «полегшують» іммігранту доступ на територію ЄС. Однак, поділ все ж визнається законодавчо, хоча найчастіше важко на практиці розпізнати, яким способом іммігрант проник на територію ЄС. Контрабанда людей вважається злочином проти держави, коли порушуються його межі і закони. Трафік - набагато більш тяжкий злочин не тільки проти держави, але й особистості. Конвенція про Європол визначає «контрабанду» іммігрантів (smuggling) як «умисні дії з метою фінансового збагачення щодо полегшення в'їзду, проживання та найму на роботу в державах-членах ЄС, c порушенням існуючих в країні правил і умов». Даний вид «полегшеної нелегальної імміграції» включає, таким чином, виготовлення і постачання іммігрантів фальшивими в'їзними документами і видами на проживання, забезпечення транспортування до місця призначення.

Оскільки на УНЗ ООН покладена функція контролю за дотриманням Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності і доповнюють її протоколів, його головна мета в боротьбі з незаконним ввезенням мігрантів - сприяти загальному приєднанню до Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів та надавати державам допомогу в їх зусиллях по його ефективному здійсненню. Мета Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів полягає в:

• запобігання незаконного ввезення мігрантів та боротьбі з ним

• забезпеченні захисту прав незаконно ввезених мігрантів

• заохоченні співробітництва між державами

При наданні технічної допомоги в досягненні цих цілей в глобальному масштабі УНП ООН зосереджує свої зусилля на двох напрямках:

• надання державам допомоги у приведенні їх законодавства у відповідність з Протоколом і

• надання державам допомоги в розробці в рамках системи кримінального правосуддя ефективних заходів протидії незаконному ввезенню мігрантів

Міжнародно-правові механізми протидії торгівлі людьми та незаконній трудовій міграції.

Уже в 1789 р. ст. 2 французькій Декларації прав людини і громадянина встановила в якості державного пріоритету забезпечення природних і невід'ємних прав людини, до яких віднесено свобода, власність, безпека і опір гнобленню. Поправка XIII (розділ 1) до американського Білля про права, ратифікована окремими штатами в 1865 р, говорить: «Ні рабство, ні підневільна робота... не повинні існувати в Сполучених Штатах або в якому-небудь іншому місці, підпорядкованому їх юрисдикції».

Ст. 4 Загальної Декларації прав людини 1948 р вказує: «Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах» положень. Ст. 8 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права 1966 р говорить про те, що ніхто не повинен утримуватися в підневільному стані (п. 2) і примушувати до примусової чи обов'язкової праці (п. 3 (а)). Що стосується Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права, то тут заборона рабської або підневільного стану побічно закріплений у п. 1 ст. 6, проголошує право кожної людини заробляти собі на життя працею, «яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується».

В рамках Ліги Націй в 1926 р держави-учасники створили спеціальний документ - Конвенцію щодо рабства, де було дано правове поняття цього явища. Ухвалення Конвенції відбулося в період активної колоніальної політики західних держав. Тому в її преамбулі йдеться про наміри країн-учасниць «покласти край торгівлі невільниками в Африці» і «повністю ліквідувати рабство в усіх його формах і торгівлю невільниками на суші і на морі». Ст. 1 визначає рабство як «стан або становище людини, над якою здійснюються атрибути права власності або деякі з них». Ст. 2 закликає держав-учасниць запобігати та припиняти торгівлю невільниками і продовжувати домагатися повної відміни рабства у всіх його формах. Ст. 6 вимагає від них вжиття необхідних заходів для суворого покарання таких злочинів.

Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1949 ставить перед державами-учасниками цілі боротьби з проституцією і супроводжує її торгівлею людьми, як не сумісних з гідністю і цінністю людської особистості. Учасники Конвенції зобов'язуються накладати кару кожну особу, яка зводить, схиляє або спокушає з метою проституції іншу особу або експлуатує таку проституцію, навіть за згодою самої жертви (ст. 1). Склади відповідних злочинів визначаються як утримання будинку терпимості, управління ним, свідоме його фінансування або участь у такому, здача в оренду або наймання будівлі або іншого приміщення для використання з метою проституції третіми особами (ст. 2). Вперше формулюється по відношенню до торгівлі людьми та проституції принцип співпраці держави у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру, відомий як aut dedere aut punere (видай або суди), закріплений у ст. 7-12.

Досить значущою для еволюції принципів протидії торгівлі людьми стала діяльність Міжнародної організації праці (МОП), створеної в 1919 р відповідно до положень Версальського мирного договору і стала в 1946 р спеціалізованою установою системи ООН.

Конвенція МОП №29 про примусову чи обов'язкову працю 1930 спрямована на скасування застосування такої праці в усіх його формах в можливо короткі терміни. Термін «примусова чи обов'язкова праця» означає «яку роботу чи службу, вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання, для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг» (п. 1 ст. 2 Конвенції). Виключення з нього складають робота або служба чисто військового характеру; або є частиною звичайних громадянських обов'язків; або необхідна від особи внаслідок винесеного щодо його судового рішення; або вироблена в умовах надзвичайних ситуацій; а також дрібні громадські роботи (п. 2 ст. 2).

Конвенція МОП №105 про скасування примусової праці 1957 доповнила Конвенцію №29 обов'язком країн-учасниць утримуватися від застосування такої праці в якості засобу:

- Політичного впливу чи виховання або міри покарання за вираження політичних поглядів чи переконань, протилежних встановленій державній системі;

- Мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку;

- Підтримання трудової дисципліни;

- Покарання за участь у страйках;

- Дискримінації за ознаками раси, соціальної та національної приналежності та віросповідання (ст. 1).

МОП в 1956 р ініціювала прийняття Додатковою Конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних з рабством. Конвенція відносить до числа таких інститутів боргову кабалу, кріпосне стан і звичаї, пов'язані з передачею жінок і дітей за винагороду (т.зв. «сімейне» рабство). У цій Конвенції розширено поняття работоргівлі. У перелік складових її злочинів включені перевезення людей (або її спроба) з однієї країни в іншу якими транспортними засобами або співучасть у таких діях. Учасники Конвенції зобов'язуються перешкоджати використанню суден і літальних апаратів під своїм державним прапором з метою перевезення рабів. Порти, аеропорти та узбережжя держав-учасниць не повинні використовуватися для перевезення рабів (п. 2 ст. 3).

П. 1 ст. 6 Конвенції 1956 включає в перелік складів злочинних діянь, пов'язаних з рабством, «звернення іншої особи в рабство або схилення іншої особи до віддачі себе або особи, залежного від цього іншої особи, в рабство або замах на вчинення таких дій, або співучасть у них». Від країн-учасниць вимагається інкорпорація даних складів у національне кримінальне законодавство і здійснення покарання винних осіб.

У контексті злочинів проти людяності розглядається таке діяння як поневолення. Ст. 6 (с) Статуту Міжнародного військового трибуналу в Нюрнбергзі 1945 включила в перелік таких злочинів поневолення, вчинене щодо цивільного населення у воєнний період. Як відомо, цивільні особи на окупованих фашистською Німеччиною територіях були піддані насильству, масовим знищенням, угону в рабство, важким примусових робіт, геноциду і нелюдському поводженню.

Римський Статут Міжнародного кримінального суду (МКС), прийнятий в 1998 р, визначає поневолення, звернення в сексуальне рабство і примус до проституції як злочини проти людяності (п. 1 с) і g) ст. 7). Термін «поневолення» означає «здійснення будь-якого або всіх правочинів, пов'язаних з правом власності стосовно особистості, і включає в себе здійснення таких повноважень у ході торгівлі людьми, і, зокрема, жінками та дітьми» (п. 2 с) ст. 7).

Також 30 липня 2010 своєю резолюцією 64/293 Генеральна Асамблея схвалила Глобальний план дій ООН по боротьбі з торгівлею людьми в якому звернулася до всіх відповідним органам ООН з рішучим і наполегливим закликом координувати зусилля для ефективної боротьби з торгівлею людьми і для захисту прав людини жертв такої торгівлі.

ООН був розроблений типовий закон про боротьбу з торгівлею людьми.

КК України містить статтю, безпосередньо спрямовану на запобігання торгівлі людьми (ст.1241). Вона визначає цю дію як «відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов'язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою, або без згоди цієї особи через державний кордон України, або без такого, для подальшого продажу, або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність або боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації праці».

Стаття навіть на перший погляд викликає сумніви з приводу своєї адекватності. Зокрема, представляється скрутним доведення цілей заволодіння - продажу, іншої оплатної передачі і т.д. За час дії нової статті КК України, а це близько 2,5 років, було порушено 37 кримінальних справ, 2 з них пройшли тільки першу інстанцію в суді, 1 закінчено. По останньому засуджено 2 жінки, що брали участь у вивезенні українок за кордон і подальшого їх продажу в борделі країн Європи.

Було ухвалено Положення про Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми (Міжвідомча координаційна рада).

Основними Завдання Міжвідомчої координаційної ради з питань протидії торгівлі людьми є: 1) організація підготовки та внесення в установленому порядку пропозицій відносно вдосконалення законодавчих та других нормативних актів, спрямованих на протидію торгівлі людьми; 2) запобігання та боротьба з торгівлею людьми, розшук зниклих за кордоном, їхнє повернення та реабілітація.