Державна реєстрація земельних ділянок

Реєстрація земельних ділянок – це правова сторона земельного кадастру. Вона забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду країни й охорону прав власників та землекористувачів на надані їм в установленому порядку землі [5].

Держава, проводячи реєструвальні роботи, з одного боку, виступає гарантом права власності на землю, з другого боку, здійснює контроль за використанням свого стратегічного потенціалу. Спираючись на реєстрацію земель, вона завжди використовувала її як правову підставу для стягнення земельного податку, через що земельний кадастр виконує свою найвідомішу з найдавніших часів фіскальну функцію.
Залишаючи право людини на земельну власність і її право на справедливий податок за цю власність, реєстрація земель спрацьовує як механізм правового регулювання і впорядкування земельних відносин, будучи надбанням суспільства і ознакою рівня його цивілізованості [67; 69; 70].
В умовах економічних реформ в Україні значно зросло значення реєстрації прав на земельні ділянки і тісно пов'язані з ними інші об'єкти нерухомого майна. Існуюча практика реєстрації земельних ділянок та нерухомого майна, розміщеного на ній, має численні недоліки і в цілому не відповідає новим, розширеним державним і суспільним потребам, перебуває на стадії становлення й удосконалення. Фактично сучасна цілісна система введення, накопичення, зберігання, пошуку, обробки і видачі даних про земельні ділянки відсутня.

Реєстрація – це внесення в реєстри (списки, описи, переліки, відомості, спеціальні книги) записів про особи, предмети, певні факти тощо з метою обліку, падания їм законної сили.

Державна реєстрація – це процес, необхідний для виникнення, зміни, переходу, обмеження і припинення прав власності або інших прав.

Таким чином, державна реєстрація земельних ділянок – це система юридичних та технічних дій із закріплення прав власників землі та землекористувачів на земельні ділянки та нерухомість відповідно до чинного законодавства, на основі документів, що підтверджують ці права.

Схема (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Суб'єктами реєстрації земельних ділянок є уповноважені державою реєстраційні органи (установи). Згідно з "Положенням про реєстрацію землеволодінь та землекористувань", затвердженим Державним комітетом по земельних ресурсах за № 144 від 23.08.2001 p., державну реєстрацію покладено на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України (Центр ДЗК).
Знаряддям реєстрації землі та нерухомості є реєстраційна система, яка включає персонал, інформаційну техніку, технологію тощо. До складу системи входять фахівці, які офіційно здійснюють реєстрацію, права і обов'язки яких регламентуються спеціальним положенням. Методом реєстрації є внесення записів у державний реєстр землі та нерухомості на підставі заяв і відповідних документів, отриманих від власників та користувачів і з інших джерел [6; 58].

Відповідно до ст. 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі Державного реєстру земель. Державний реєстр складається з двох частин:
- Книги записів реєстрації державних актів на право власності та на право користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;
- Поземельної книги, яка містить відомості про кадастровий номер, місцезнаходження, площу, цільове призначення, правовий режим, у тому числі обмеження і обтяження щодо використання землі, вартість земельної ділянки, кадастровий план [9].

Внесення відомостей про земельні ділянки в державний реєстр земель проводиться після:
> формування кадастрової справи;
> нанесення земельної ділянки на черговий кадастровий план;
> присвоєння земельній ділянці кадастрового номера.

Формування кадастрової справи – процес опису конкретної земельної ділянки і міцно пов'язаного з нею нерухомого майна та складання безпосередньо справи, що містить необхідні документи і матеріали.

Документи і матеріали, що описують власне земельну ділянку, можна поділити на три основні групи:
- документи і матеріали, що складаються зі свідоцтва про місце розташування та просторово-площинні характеристики (адреса, розміри (площа), опис меж: на місцевості, координати поворотних точок, розміри і планування об'єктів нерухомого майна на території земельної ділянки, матеріали погодження меж: із суміжними землекористувачами і матеріали їх закріплення на місцевості, дані про наявність і межі функціональних зон і зон особливого режиму використання на земельній ділянці та прилеглих ділянок, відомість площ, експлікація будівель і споруд);
- документи і матеріали, що складаються з технічних характеристик об'єктів і нерухомого майна, розміщених на земельних ділянках;
- документи і матеріали, які містять відомості про економічні характеристики земельної ділянки і тісно пов'язаного з нею нерухомого майна (результати оцінки, відомості про податки, платежі, пільги тощо).

Кадастрова справа ідентифікується тим же номером, що й земельна ділянка. Земельну ділянку наносять на черговий кадастровий план із зазначеним кадастровим номером, наданим їй в процесі кадастрових зйомок. Дані про нерухомість, яка тісно пов'язана із земельною ділянкою, одержують інвентарний номер майнового об'єкта, наданий внаслідок підготовки відповідної технічної документації спеціалізованими організаціями або установами із зазначенням номерів правовстановлювальних документів на конкретні об'єкти нерухомості [17].
Підставою для реєстрування будь-якої земельної одиниці, незалежно від її адміністративного підпорядкування, є документи єдиного для держави зразка, серед яких: державний акт на право власності; державний акт на право постійного користування землею та договори оренди землі.
Відповідно до «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі» [15], затвердженої наказом Держкомзему України від 29.02.2000 р. № 27, для того, щоб відбувся факт реєстрації, виконують комплекс забезпечувальних робіт, внаслідок яких бланки документів наповнюються конкретним змістом і перетворюються на повноцінні документи, які реєструються у відповідних Книгах записів реєстрації.

Спираючись на матеріали цієї інструкції, в опрацюванні державних реєструвальних документів доцільно виділити чотири основні етапи:
> підготовчі роботи;
> визначення меж земельної ділянки на місцевості;
> заповнення бланків державних актів і договорів;
> реєстрація і видача документів.

Виконавши комплекс робіт, здійснюється запис документів у відповідній Книзі записів реєстрації.

Відповідно до вказівки Держкомзему України від 1.08. 2002р. №24 запроваджено форми Книги у складі:
Книга 1 – Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю громадян;
Книга 2 – Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю юридичних осіб;
Книга 3 – Книга записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею;
Книга 4 – Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Внесення відомостей до Поземельної книги здійснюється після внесення запису про земельну ділянку до відповідних Книг записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та право постійного користува'ння нею, договорів оренди землі.
Поземельна книга, відповідно до вказівки Держкомзему України №11 від 20.03.2002 р. "Про запровадження форми Поземельної книги та порядку її ведення", містить всі необхідні правові, територіальні, кількісні та якісні дані і є єдиним джерелом офіційної земельно-кадастрової інформації, що гарантується державою фізичним та юридичним особам.

До складу Поземельної книги входять:
• опис земельної ділянки (об'єкта реєстрації);
• опис будівель і споруд на земельній ділянці;
• кадастровий план земельної ділянки;
• опис правових документів земельної ділянки та об'єктів нерухомості;
• інформація щодо власника (користувача) земельної ділянки;
• опис правового режиму на земельній ділянці та об'єкта нерухомості.

Номер Поземельної книги відповідає кадастровому номеру земельної ділянки.

 

 

2.

При кореляційній залежності будь - якому значенню однієї змінної величини може відповідати декілька чи навіть безліч різноманітних, тобто варіюючих значень іншої змінної величини

Кореляційний зв'язок величин полягає в тому, що при завданні однії з них встановлюється не одне точне значення, а ймовірності різноманітних значень іншої. Таким чином, залежність виявляється не між самими величинами, а між кожною з них і відповідним математичним очікуванням іншої.

Вивчення взаємозв'язків кореляційного типу має істотне значення особливо при аналізі явищ, які складаються під впливом великої кількості певних умов.

За своїми математичними особливостями кореляційні залежності можуть бути додатними і від'ємними, прямолінійними і криволінійними, простими і множинними.

Коли визначається зв'язок між двома ознаками, кореляція називається простою; якщо ж явище розглядається як результат впливу декількох факторів - множинною. За формою кореляційна залежність буває прямолінійною і криволінійною, за напрямком - прямою (додатною) і оберненою (від'ємною).

Необхідно підкреслити дві особливості, властиві кореляційному аналізу:

1) при використанні кореляційного методу вирішальне значення має всебічний, економічно усвідомлений попередній аналіз даних господарської діяльності. Слід пам'ятати, що зв'язок між ознаками і властивостями не є результатом математичних розрахунків, а лежить в природі самих економічних явищ і за допомогою методів математичної статистики можна лише виразити об'єктивно існуючі закономірності економічних процесів;

2) кореляцію можна виявити, лише досліджуючи достатньо велику сукупність спостережень, оскільки кореляційні зв'язки виявляються в формі спряженого варіювання двох або кількох зіставлених ознак.

Трилатерація — один з методів визначення на місцевості координат пунктів геодезичних мереж, що здійснюється шляхом побудови системи трикутників та вимірів всіх їх сторін. На відміну від тріангуляції, де здійснюється вимір кутів усіх трикутників, у трилатерації застосовують саме вимір сторін

До недавнього часу полігонометрія і тріангуляція були основними методами побудови державної геодезичної мережі. Вони були добре вивчені як у теоретичному так і в практичному плані. В останній час широке застосування находять методи побудови геодезичної мережі - трилатерація і лінійно-кутовий метод. Схема побудови геодезичної мережі в трилатерації і лінійно-кутовому методі така сама, як і в тріангуляції. У першому методі вимірюються лише сторони трикутників (кутів не виміряють), а в другому виміряють всі кути і всі сторони. В трилатерації виміряють всі довжини сторін радіовіддалемірами або світловіддалемірами, що дає більшу точність.

Мережі трикутників повинні опиратися на дві або більше вихідні сторони.

На одному кінці кожної з цих сторін виконуються астрономічні

спостереження, з яких визначають координати вихідних пунктів та азимути

(дирекційні кути) вихідних сторін.

 

В останні десятиріччя в зв’язку з швидким розвитком супутникової

геодезії при оновленні та реконструкції планової ДГМ, згідно з

“Основними положеннями створення державної геодезичної мережі України”

1998р. [4] у геодезичне виробництво широко впроваджено новий метод

створення геодезичних мереж з використанням супутникових

радіонавігаційних систем GPS (Global Position Station). В цьому методі

положення кожного пункту геодезичної мережі визначається незалежно від

інших пунктів мережі за результатами спостережень штучних супутників

Землі.

Трилатерація — побудова на місцевості у вигляді мережі трикутників, у яких вимірюються три сторони (рис. 1.3).

 

Рисинок 1.3 - Мережа трилатерації

 

Мережі трикутників повинні опиратися на дві або більше вихідні сторони. На одному кінці кожної з цих сторін виконуються астрономічні спостереження, з яких визначають координати вихідних пунктів та азимути (дирекційні кути) вихідних сторін.

 

Дотримання принципу врахування психо фізич -них обмеженьсприймання інформації людиною за -без печує ефективність користування класи фіка -цій ною системою. При класифікації географічних

карт дотримання розроблених критеріїв до "дерева

цілей" забезпечує виконання принципу найкра що -го наочного сприйняття інформації та користу ван -ня класифікацією.

БЫЛЕТ 32

1. кадастрова справа

Формування кадастрової справи – процес опису конкретної земельної ділянки і міцно пов'язаного з нею нерухомого майна та складання безпосередньо справи, що містить необхідні документи і матеріали.

Документи і матеріали, що описують власне земельну ділянку, можна поділити на три основні групи:
- документи і матеріали, що складаються зі свідоцтва про місце розташування та просторово-площинні характеристики (адреса, розміри (площа), опис меж: на місцевості, координати поворотних точок, розміри і планування об'єктів нерухомого майна на території земельної ділянки, матеріали погодження меж: із суміжними землекористувачами і матеріали їх закріплення на місцевості, дані про наявність і межі функціональних зон і зон особливого режиму використання на земельній ділянці та прилеглих ділянок, відомість площ, експлікація будівель і споруд);
- документи і матеріали, що складаються з технічних характеристик об'єктів і нерухомого майна, розміщених на земельних ділянках;
- документи і матеріали, які містять відомості про економічні характеристики земельної ділянки і тісно пов'язаного з нею нерухомого майна (результати оцінки, відомості про податки, платежі, пільги тощо).

Кадастрова справа ідентифікується тим же номером, що й земельна ділянка. Земельну ділянку наносять на черговий кадастровий план із зазначеним кадастровим номером, наданим їй в процесі кадастрових зйомок. Дані про нерухомість, яка тісно пов'язана із земельною ділянкою, одержують інвентарний номер майнового об'єкта, наданий внаслідок підготовки відповідної технічної документації спеціалізованими організаціями або установами із зазначенням номерів правовстановлювальних документів на конкретні об'єкти нерухомості [17].
Підставою для реєстрування будь-якої земельної одиниці, незалежно від її адміністративного підпорядкування, є документи єдиного для держави зразка, серед яких: державний акт на право власності; державний акт на право постійного користування землею та договори оренди землі.
Відповідно до «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі» [15], затвердженої наказом Держкомзему України від 29.02.2000 р. № 27, для того, щоб відбувся факт реєстрації, виконують комплекс забезпечувальних робіт, внаслідок яких бланки документів наповнюються конкретним змістом і перетворюються на повноцінні документи, які реєструються у відповідних Книгах записів реєстрації.

Спираючись на матеріали цієї інструкції, в опрацюванні державних реєструвальних документів доцільно виділити чотири основні етапи:
> підготовчі роботи;
> визначення меж земельної ділянки на місцевості;
> заповнення бланків державних актів і договорів;
> реєстрація і видача документів.

Виконавши комплекс робіт, здійснюється запис документів у відповідній Книзі записів реєстрації.

Відповідно до вказівки Держкомзему України від 1.08. 2002р. №24 запроваджено форми Книги у складі:
Книга 1 – Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю громадян;
Книга 2 – Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю юридичних осіб;
Книга 3 – Книга записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею;
Книга 4 – Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Внесення відомостей до Поземельної книги здійснюється після внесення запису про земельну ділянку до відповідних Книг записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та право постійного користува'ння нею, договорів оренди землі.
Поземельна книга, відповідно до вказівки Держкомзему України №11 від 20.03.2002 р. "Про запровадження форми Поземельної книги та порядку її ведення", містить всі необхідні правові, територіальні, кількісні та якісні дані і є єдиним джерелом офіційної земельно-кадастрової інформації, що гарантується державою фізичним та юридичним особам.

До складу Поземельної книги входять:
• опис земельної ділянки (об'єкта реєстрації);
• опис будівель і споруд на земельній ділянці;
• кадастровий план земельної ділянки;
• опис правових документів земельної ділянки та об'єктів нерухомості;
• інформація щодо власника (користувача) земельної ділянки;
• опис правового режиму на земельній ділянці та об'єкта нерухомості.

Номер Поземельної книги відповідає кадастровому номеру земельної ділянки.

 

2. Легенди карт відрізняються за змістом, складністю, обсягом і структурою, що обумовлено типом і видом карт, а також графічною формою.

Елементарні легенди будують для карт вузької теми з однобічною характеристикою окремих об'єктів природи чи суспільства. Це найпростіші легенди, структура яких визначається характером показників (кількісних чи якісних) і, відповідно, способами їх картографічного зображення.

Комбіновані елементарні легенди складаються з кількох показників чи характеристик, що взаємопов'язані й передаються одним або різними способами зображення.

Типологічні легенди ґрунтуються на наукових класифікаціях, від яких залежить глибина й повнота характеристики об'єктів. Систематизуючи об'єкти, що картографуються, виділяють їх класи, типи, види тощо.

Комплексні легенди подаються на комплексних картах з різнобічною характеристикою кожного з об'єктів.

Синтетичні легенди відображають цілісну інтегральну характеристику зображуваних об'єктів з урахуванням системи показників. Такі легенди складаються до карт фізико-географічного районування.

За особливостями розміщення складових розрізняють легенди рядкові, шкальні (шкалоподібні) й табличні.

Рядкові легенди - це традиційна форма, за якою всі картографічні позначення й пояснення до них розміщують рядками. Якщо за змістом легенду розбивають на частини, то кожна з них може мати назви, які подають збільшеними за розмірами буквами.

Шкальні легенди містять шкалу у вигляді безперервної смуги, поділеної на частини (ступені), межі яких служать поділками шкали, біля яких подають послідовні числові значення певного показника.

Табличні легенди мають форму таблиці, у якій приведені до певної системи елементи змісту (їх позначення), що подані за графами (стовпцями, рядками). Розрізняють табличні легенди з класифікаційним розграфленням і легенди-графіки

3. При роботі з електронними тахеометрами застосовують спеціальні віхи для віддалемірних відбивачів.
При виконанні знімання потрібно контролювати стабільність орієнтування приладу, результати перевірки записують у журнал і реєструють у терміналі цифрових даних електронних тахеометрів.
Зміна значення орієнтирного напрямку за період знімання на станції допускається не більше 20'‘ при зніманні електронними тахеометрами.
З метою контролю, треба визначати з кожної станції декілька пікетів (як правило тверді контури місцевості — кути будівель, люки), що визначені із сусідніх станцій.
Перевищення при зніманні рівнинних ділянок рекомендується визначати горизонтальним променем. Горизонтальність візирної осі забезпечується встановленням по вертикальному кругу відліку, що дорівнює місцю нуля.
Виміряні на станції віддалі до пікетних точок реєструють у терміналі даних електронних тахеометрів, не має необхідності записувати у польовий журнал всі дані.
Паралельно із записами в польовому журналі при виконанні знімання оптичними приладами на кожній станції ведуть абрис. Абриси оформлюють умовними знаками (з пояснювальними написами), приблизно дотримуючись масштабу знімання, на окремих для кожної станції аркушах, що орієнтовані по ходу і на яких показують напрям орієнтування лімба. В абрисах показують структурні лінії рельєфу (тальвеги, вододіли, перегини схилів і т. ін.) і схематично рельєф (горизонталями).
При виконанні знімання з використанням електронних тахеометрів та польових комп'ютерів з необхідним програмним забезпеченням створюють безпосередньо в полі електронний план місцевості («режим розумного знімання»).
Пікетні точки повинні бути без пропусків і рівномірно покривати територію знімання. Для забезпечення цієї вимоги детально оглядають місцевість, що підлягає зніманню з даної станції, і порівнюють дані огляду з абрисами суміжних точок.
Виконання польових робіт при зніманні слід поєднувати з негайною повною камеральною обробкою матеріалів знімання. При цьому здійснюють:
— перевірку польових журналів і складання детальної схеми знімальної основи;
— обчислення координат і висот точок (з точністю до 0,01 м) тахеометричних (теодолітних) ходів;
— обчислення висот усіх пікетів на станціях;
— накладання точок знімальної основи, тахеометричних (теодолітних) ходів, пікетних точок; проведення горизонталей і накладання ситуації.
Для автоматизації даних робіт використовуються різноманітні програмні комплекси, які дають змогу виконувати всі обчислення та формувати топографічні плани в цифровому і графічному вигляді.

4. Важливою властивістю географічної карт є можливість безпосередньо огляду та вивчення дійсності у просторі будь-якої протяжності і площі. Ця властивість карти зумовлена використанням масштабу та передачею картографованих явищ в генералізованому вигляді.

У визначенні генералізації вказані основні її фактори.

1. Вплив призначення карти на її зміст (і форму) можна проілюструвати на прикладі двох загальногеографічних карт, одна із яких довідкова, інша – для середньої школи. На довідковій карті значно більше географічних об’єктів, зображених точно, детально, в той же час, як на навчальній – схематичніше, яскравіше, крупніше. Величина умовних позначень та шрифтів продиктована призначенням карти – демонстрація в класі на значній відстані.

2. Тематика карти безпосередньо вказує на головні, суттєві елементи змісту карти. На загальногеографічній карті та карті земельних угідь є населені пункти та шляхи сполучення, але на другій вони мають значення орієнтирів, а тому зазнали більшого відбору й узальнення. Іншим прикладом може бути зображення рельєфу на гіпсометричній карті і карті шляхів сполучення в ”Атласе СССР“.

3. Вплив масштабу карти не обмежується технічними можливостями карти: зменшення загальних розмірів зображення не дозволяє зобразити місцевість і взагалі картографовані явища із збереженням всіх їх деталей.

Масштаб карти визначає її просторові межі. Карти великих масштабів зображають на окремих аркушах (порівняно невеликі території), тоді як аркуші дрібномасштабні карти охоплюють великі території. Різне просторове охоплення дає різну оцінку деталей. Те, що для територій малих розмірів (район) є важливою деталлю, для території значно більшої (область, країна) буде другорядною або взагалі втратить своє значення (актуальність). На районній карті можуть детально зображатися навіть ґрунтові дороги, на карті області і країни їх не зображають взагалі, тут пріорітетним є показ доріг обласного, державного і міждержавного значення.

У цьому випадку генералізація, пов’язана із масштабом, необхідна для переходу від індивідуальних рис до родових характристик, до понять загального значення.

 

Білет №33

1. Призначення Поземельної книги та її складові частини.

Поземельна книга – це документ, який є складовою частиною Державного земельного кадастру та містить відомості про земельну ділянку, обмеження на використання земельної ділянки, суб'єктів прав на земельну ділянку та правовстановлюючі документи, а також дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її цільове призначення, склад земельних угідь. Поземельна книга є власністю держави.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється шляхом відкриття на неї Поземельної книги. Поземельна книга має формат А4 (210 х 297 міліметрів).

Номер Поземельної книги відповідає кадастровому номеру земельної ділянки. Інструкція з внесення відомостей до Поземельної книги затверджується Держземагентством. Поземельна книга відкривається та ведеться на кожну земельну ділянку:

у паперовому вигляді - територіальними органами Держземагентства;

в електронному вигляді - операторами - структурними підрозділами державного підприємства "Центр державного земельного кадастру".

 

2. Зміст редакційних робіт при створенні тематичних карт.

Редагування карт - це розроблення редакційних документів зі складання карти й науково-технічного керівництва на всіх етапах її створення. Редагування передбачає: редакційно-підготовчі роботи, редакційне керівництво й контроль якості робіт в процесі складання, підготовлення до видання й видання карти; редакційно-контрольну перевірку й приймання авторських й видавничих оригіналів, штрихових та кольорових проб; редакційний аналіз виданих карт.

Редагування в процесі складання карти забезпечує:

- правильність побудови математичної й геодезичної основи карти та точність монтажу основних картографічних матеріалів;

- повноту й правильність використання картографічних матеріалів;

- дотримання необхідної точності при зображенні на карті елементів й об’ єктів місцевості;

- достовірність й правильність передавання на карті назв географічних об’ єктів й пояснювальних підписів;

- правильність відбирання й узагальнення об’єктів і явищ, що зобра­жені на картографічному матеріалі, наочність зображення характеру й осо­бливостей території та правильність використання умовних знаків;

- узгодження змісту створеної карти з однотипними раніше виданими картами;

- правильність використання джерел, що заново надходять..

Завершується редагування контрольним оглядом оригінала карти, що складається.

 

3. Системи координат, що застосовуються в геодезії.

Світова геодезична система - систем координат 1984 року (WGS-84) являє собою загальноземну систему, отриману шляхом уточнення доплеровськой опорної системи NSWC 9Z-2 за результатами доплеровських вимірювань супутникової радіонавігаційної системи ВМС США ТРАНЗИТ.

Основні параметри визначають форму земного еліпсоїда, його кутову швидкість і масу Землі, яка включена в еліпсоїд.

Точність (1 σ) координат WGS-84, виражена через геодезичні широту φ, довгота λ і висоту h.

Референцна система координат 1942 року (СК-42) - Система координат 1942 року — референцна система прямокутних координат на площині, яка базується на використанні конформної проекції Ґаусса-Крюгера з вихідними даними:

— референц-еліпсоїд Красовського — велика піввісь 6 378 245 м, стиснення 1:298,3;

— висота геоїда в Пупково над референц-еліпсоїдом дорівнює нулю;

—геодезичні координати Пулковської обсервагорії (центр сигналу А): широта — 59°46'15,359", довгота від Ґршвіча 30°19'28,318";

— геодезичний азимут з Пулково на пункт- Бугри — 121 °06'42,305"; Центр еліпсоїда Красовського збігається з початком референцної СК, вісь175 обертання еліпсоїда рівнобіжна (паралельна) осі обертання Землі, а площина нульового меридіана визначає положення початку відліку довгот. Всі інші параметри еліпсоїда є похідними.

Державна нівелірна мережа поширює на всю територію країни систему нормальних висот (Балтійська система 1977 року), вихідним початком якої є нуль Кронштадтського футштока. Прямокутні координати Державної геодезичної мережі обчислювалися на пгющині в конформній проекції Ґаусса-Крюгера в шестиградусних зонах, осьовими меридіанами яких є меридіани з довготами 21°, 27°, 33°, 39°. Початком координат у кожній зоні є точка перетину осьового меридіана з екватором. Значення ординати на осьовому меридіані приймається рівним 500 км.

Прямокутна еліпсоїдна система координат X,Y та її вплив на структурне формування інших систем. Масова система позиціювання прикмет на озброєння прямокутну (декартову) систему X, Y, Z і еліпсоїдну систему B, L, H. Пояснимо, про який еліпсоїд йде мова. Загальноземний еліпсоїд вважається особисто нескладною в математичному толку моделлю Території. Еліпсоїд підшукують так, щоб його площина як можливо ближче личила до площини геоида. Геоїд можливо передбачити собі як площину, схожу з необуреною поверхнею крупного океану і в думках продовжену під материками.

 

4. Системи управління базами даних.

Системи управління базами даних – це програмні засоби, за допомогою яких можна створювати бази даних, заповнювати їх та працювати з ними. У світі існує багато різноманітних систем управління базами даних. Багато з них насправді є не закінченими продуктами, а спеціалізованими мовами програмування, за допомогою яких кожний, хто вивчить дану мову, може сам створювати такі структури, які йому потрібні, і вводити в них необхідні елементи управління. До таких мов відносяться Clipper, Paradox, FoxPro та інші.

Система управління базами даних (СУБД) поєднує відомості з різних джерел в одній реляційній базі даних. Створювані форми, запити і звіти дозволяють швидко й ефективно обновляти дані, отримувати відповіді на питання, здійснювати пошук потрібних даних, аналізувати дані, друкувати звіти, діаграми і поштові наклейки.

Основне призначення СУБД — створення та підтримка в актуальному стані бази даних, а також зв'язок її з програмами розв'язування економічних завдань (прикладні програми користувачів).

 

БІЛЕТ 34