Поняття про редукційну задачу.

Редукційною задачею називають теорію переходу від безпосередньо виміряних на фізичній поверхні Землі величин (довжин ліній, горизонтальних напрямів та вертикальних кутів, прискорень сили ваги) до відповідних їм величин на поверхні прийнятого еліпсоїда.

Існує два методи розв’язання редукційної задачі: математично строгий метод - метод проектування, і наближений - метод розгортання.

Для застосування методу проектування вже повинна бути з достатньою точністю відома фігура Землі. А саме, потрібно знати:

§ з похибкою декількох мінут геодезичні координати пунктів та геодезичні азимути напрямів;

§ з похибкою 1-3 м, а в деяких випадках і точніше, геодезичні висоти пунктів ;

§ з похибкою 1-2 " складові відхилення прямовисної лінії і .

Наближені значення геодезичних координат , які необхідні для редукування тріангуляції, можна зняти з топографічної карти або обчислити шляхом розв’язування прямих геодезичних задач на поверхні еліпсоїда, використовуючи при цьому виміряні (не редуковані) горизонтальні напрями.

 

4. Комп’ютерна побудова картографічних знаків (методи їх побудови).

Для побудови картографічних позначень існують правила, які визначаються способами зображення. Вони взаємопов’язані з характером просторового відображення явищ. У значковому способі умовні позначення не виражають площі, яку займає на карті конкретний об’єкт, а вказують на його положення. При використанні геометричних фігур (кружків, квадратів) відповідно центр кола або кута квадрата визначає точну локалізацію об’єктів на карті. При наявності в одному пункті декількох об’єктів застосовують структурні знаки різної форми з локалізацією в одній точці. При великій різнорідності об’єктів можливі різнобічні графічні прийоми їх взаємного розміщення відносно пунсонів відповідних пунктів. Однак на картах можна зустріти неточну, нечітку локалізацію позначень, де порушені правила побудови, які відповідають значковому способу зображення. Локалізовані діаграми будуються за пунктами спостереження і їх можна розглядати як модифікацію значкового способу. Ці діаграми і графіки мають вигляд геометричних фігур, їх графічна форма відрізняється великим різноманіттям. Геометричні значки застосовуються в картодіаграмі аналогічно значковому способу. Це - стовпчикові діаграми, площинні (круги, квадрати) і об’ємні (шари, куби). Але прийоми побудови і розміщення знаків на карті принципово відрізняються, оскільки вони в даному випадку не передають точного місцеположення об’єкта або явища. В картодіаграмі розміщення знаків прив’язано до сітки адміністративного (або іншого територіального) поділу. Зазвичай позначення, які виражають сумарну величину явища в межах територіальних одиниць розміщуються в середині площі району або області, чітко вказуючи приналежність знаку до певної адміністративної одиниці.
На розміщення знаків впливає вибрана шкала, в якій будуються картодіаграмні знаки. У залежності від вибору мінімального і максимального розмірів шкали їх побудова створює не тільки різний зоровий ефект сприйняття величини об’єкту, але при невдалому рішені може погіршити зовнішній графічний вигляд зображення і понизити його читаність. Нераціональний розмір знаку інколи призводить до його розміщення поза сіткою територіального поділу, тобто поза картографічним зображенням.Лінійні позначення (лінії, стрічки, стрілки) реалізуються в способах ліній руху, лінійних знаків, ізоліній. Особливості їх побудови пов’язані з точністю картографування тих або інших об’єктів. Так, на загальногеографічних картах або географічних основах тематичних карт позначення річок, дорожньої мережі, кордонів передають місцеположення об’єктів, яке відповідає осьовій лінії знаку. Тематичний зміст (наприклад найважливіші види вантажів по залізним дорогам) відображають стрічками або стрілками різного рисунку і ширини, які розміщуються біля знаку дороги. Схематичне передавання явищ обумовлює довільну побудову знаків.Площинні знаки використовуються в способах якісного і кількісного фону, картограм, ареалів. Їх положення визначається межами поширення явища картографування. Картографічні знаки, які поділяють площу на однорідні в якісному відношенні ділянки, будують з використанням кольору, внутрішнього рисунка знаків або штриховок різного виду, орієнтування і кольору. Вони повинні зорово відображати лише якісні відмінності об’єктів. Площинні знаки, які відображають кількісні зміни явищ способами картограми, кількісного фону, будують в основному з використанням таких графічних засобів, як колір, рисунок знаків і світлота. Для передавання відмінностей в інтенсивності, зростанні, розвитку явищ застосовують різноманітні види штриховок різної світлоти або рисунку зі збільшенням/зменшенням щільності шрихування. А для кольору використовують різну ступінь насиченості.Площині знаки для оформлення ареалів виділяються багатообразними графічними засобами. Їх вибір обумовлюється характером ареалів, точністю передавання на карті. Крім рисунка знаків, штриховок також використовують лінії різного рисунка, смуги (кольорові або штрихові), буквенні позначення, натуралістичні, художні знаки. Їх графічне різнобіччя пояснюється частим використанням ареалів з іншими способами зображення, що вимагає використовувати не площинні рисунки, а лінійні позначення, пояснювальні підписи.

1. Вкажіть зміст і види робіт із внутрішньогосподарського землеустрою. Внутрішньогосподарський землеустрій (землевпорядкування) проводиться з метою територіальної організації землі і виробництва в основному сільськогосподарських підприємств, селянських та фермерських господарств у межах їх землекористування, яка забезпечує: 1)ефективність сільськогосподарського виробництва; 2)раціональне використання земель; 3)створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. Згідно зі статтею 184 ЗКУ, включає види робіт з: а) зі складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; б) з розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель.

2. Зміст основних етапів лабораторного виготовлення карт. 1 етап — редакційно-підготовчі роботи — містить у собі збір і вивчення карт матеріалів і вивчення географічних особливостей території, що картографується, і розробку керівних редакційних документів (редакційних указівок, редакційного плану, зразків карти тощо).При складанні топографічних і оглядово-топографічних карт вихідними керівними документами є наставляння, що випускаються, (інструкції) по складанню карт і умовні знаки. Всі інші редакційні документи уточнюють і розвивають положення цих основних посібників стосовно до конкретних умов району, що картографується. 2 етап — складання оригіналу карти — складається з підготовки карт матеріалів до використання, побудови геодезичної і мат основ карти (нанесення координатної сітки, опорних пунктів, рамки), перенесення з картографічних матеріалів необхідних елементів змісту карти, картографічної генералізації зображення і закріплення його тушшю і фарбами. У результаті виходить складальний оригінал карти, що піддається ретельній усебічній перевірці (коректурі) і виправляється відповідно до отриманих коректурних зауважень. 3 етап — підготовка карти до видання — полягає в кресленні чистового видавничого оригіналу, необхідність якого викликається тим, що складальний оригінал за своїми графічними якостями не забезпечує високої якості відтворення карти в друці. У підготовку карти до видання входить також виготовлення спеціальних макетів, що пояснюють розподіл і використання фарб, якими видається карта. 4 етап — видання карти — містить у собі виготовлення друкованих форм і друкування з них карт, у вигляді багатоколірних відбитків, що є кінцевим продуктом усього процесу створення карти.

 

3. Принципова схема будови електронного тахеометра. Тахеометр (електронний) — електронно-оптичний інструмент, що використовується у сучасній геодезії. Геодезичний прилад, призначений для вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів, віддалей та перевищень, тобто для виконання планово-висотної (тахеометричної) зйомки місцевості полярним способом.

4. Геометричне коригування знімків. Геометричне коригування - пов’язане з виправленням геометричних спотворень космознімка. Геометричне(просторове) спотворення космознімка – неоднаковість відтворення геометричних харак-к об’єкта зондування на зображенні. ГК призначене для виправлення викривлень у відносному позицію ванні пікселів, викликаному кривизною та обертанням Землі, недосконалістю апаратури знімання. Поділяється на первинне систематичне(виконується на рівні 1Б – виправляються геометричні спотворення за кривизну і обертання Землі) і несистематичне(помилки усуваються на рівні 2Б – геометрична трансформація невиправлених зображень із системи координат зображення в географічну систему координат за опорними точками з використанням полігонів перетворень.

 

 

1. Вкажіть зміст і види робіт із зокремленого землекористування. Зокремлене землевпорядкування- це система ґрунтозахисних, природоохоронних, меліоративних та заходів по збереженню і підвищенню родючості земель щодо окремої земельної ділянки або території, які вимагають капітальних вкладень або розробки спеціальних технологій організації використання земель. Основними завданнями зокремленого землевпорядкування є
а)уточнення місця розміщення і меж земель, які підлягають поліпшенню;
б) встановлення найбільш економічно й екологічно безпечних технологій виконання меліоративних та інших будівельних робіт;
в) уточнення порядку, умов і режиму використання і охорони земель після меліорації;
г)розробка проекту первинного окультурення земель;
ґ) визначення об'ємів, кошторисної вартості, черговості організації робіт, потреби в будівельних матеріалах, машинах, механізмах і робочій силі.

2. Програма карти зміст розділів.

Проектування карти починається з завдання на її розробку, в якому вказується: назва карти, масштаб і призначення карти. Серед інших факторів, які враховуються при розробці програми, найбільш істотні регіональні особливості картографованих явищ і забезпеченість проектованої карти джерелами. В процесі ознайомлення з районом картографування виявляються типові риси і характерні особливості вивчаємих явищ – закономірності їх розміщення, взаємозв’язки, тенденції розвитку – все те, що повинно знайти відображення на проектованій карті в відповідності з її призначенням, темою і масштабом. При наявності і високій якості картографічних джерел відкривається можливість до створення карти, найкраще відповідаючій поставленій меті. Для будь-яких джерел, в тому числі для всіх некартографічних, обов’язкова їх просторова локалізація (прив’язка), без чого вони втрачають цінність. Місцеположення об’єктів до яких відносяться дані некартографічних джерел, фіксуються на картах – джерелах або визначаються координатами. Аналіз призначення карти, попереднє знайомлення з джерелами і специфікою регіону, а також досвід аналогічних карт дозволяє скласти попередню програму-нарис її основних положень. Керуючись цим документом, організовують і проводять збір, систематизацію і оцінку джерел, а також цілеспрямоване географічне вивчення картографованих явищ, після чого складають детальну програму карти. У вступному розділі програми, який визначає завдання на розробку карти, вказується її призначення і користувачі, істину задач, для рішення яких призначається карта, і умови користування нею. В особливому розділі обгрунтовуються масштаб і проекція, яка вибирається для карти, визначаються межі картографованої території, встановлюється компоновка карти і в випадку багатолистої карти, розграфка її листів. Найбільш важливий розділ програми, визначаючий зміст карти: перелік елементів змісту; їх класифікації, характеристики і показники; способи зображення і системи графічних символів; межі норми і цензи генералізації, а також їх географічне районування. Програму завершує технологічний розділ, що визначає порядок виготовлення оригіналу карти і технологію підготовки карти до видання. Складанням карти називають сукупність робіт по виготовленню оригіналу карти, який включає повністю зміст карти і виконаний у встановлених картографічних знаках з обумовленою точністю і генералізацією. В складання карти входять слідуючі процеси: підготовка картографічних джерел до складання; побудова координатних сіток карти; перенесення інформації з джерел на оригінал; обробіток цієї інформації і графічне оформлення оригіналу (викреслювання, фарбування і т. д.). Підготовка картографічних джерел проводиться з приведенням їх до вигляду, який полегшує або дає можливим безпосереднє використання джерел в процесі створення карти. Така підготовка передбачає перехід від координат, класифікацій, показників, способів зображення, дат і т. п. до складання карт. Робота по графічній побудові оригіналу карти, починається з нанесення координатної сітки меридіанів і паралелей, сітки прямокутних координат або обох сіток разом. Вони служать каркасом для укладки його в ланки змісту джерел з необхідною точністю. Для перенесення зображення з карт – джерел на оригінал, застосовують різні технічні способи: фотомеханічний, оптичне проектування, перемальовку по координатній сітці.

3. Циліндричні проекції. Циліндричними називаються такі проекції, у яких паралелі нормальної сітки зображуються рівнобіжними прямими, а меридіани - рівновіддаленими прямими, перпендикулярними до ліній паралелей. Геометрично картографічну сітку в цих проекціях можна отримати шляхом проектування меридіанів і паралелей глобуса на бічну поверхню циліндра з наступним розгортанням цієї поверхні в площину. Найменші спотворення відзначаються на там, де глобус тісно прилягав до карти. При з'єднанні даних точок утворюється нульова лінія з мінімальними спотвореннями. Чим далі від неї, тим спотворення виражені сильніше. У залежності від положення осі циліндра щодо осі глобуса циліндричні проекції можуть бути нормальними, поперечними і косими.

4. Оптичні властивості природних об’єктів. Типи поверхонь землі за характером відбивання. Світловий потік – світлова енергія, що випромінюється джерелом світла за одиницю часу (люмен). Світимість – відношення світового потоку, що випромінюється деякого поверхнею до площі цієї поверхні. Освітленість – величина, яка характеризує світлову енергію, що проходить на одиницю освітлюваної поверхні (люкс). Сила світла – відношення світлового потоку до тілесного кута в межах якого розповсюджується цей потік (кандела). Дзеркальна поверхня (спокійна водна гладь, чистий лід, дороги); Слабошорсткі (сипучі піски, пустельна рослинність, розсипчастий сніг); Змішана (рослинний покрив, зоране поле, рідколісся).

 

1. Охарактеризуйте склад і цільове призначення земель України. Згідно ст. 18 ЗКУ До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Ст. 19 а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Поділ земель на категорії "за цільовим призначенням" є інструментом регулювання їх використання.

2. Значення загальногеографічних карт, їх класифікація, мат основа. Географічні карти служать найважливішим засобом вивчення земної поверхні, дозволяючи одночасно обдивлятися територію будь-яких розмірів. Географічні карти застосовуються в різних галузях народного господарства і науки. Вони потрібні для виробництва різних вишукувань і проектування (як основи), для організації землевпорядження й адміністративно-господарського керування, для навчання і наукових досліджень. Від кожної карти потрібно, щоб вона була достовірною, точною, досить повною і докладною, наочною й могла зручно читатись. Класифікація. Географічні карти класифікують за змістом, масштабом, призначенню територіальній ознаці. За змістом всі карти підрозділяються на загально географічні та спеціальні. Загальногеографічними називаються карти, на яких з однаковим ступенем повноти і подробиці зображуються елементи місцевості: гідрографія, рельєф, рослинність, населені пункти, шляхи, кордони, різні місцеві предмети тощо Спеціальними називаються карти, на яких більш повно зображуються окремі елементи змісту загально географічних карт або показуються інші природні і суспільні явища, не відображувані загально географічними картами. Серед спеціальних карт розрізняють карти фізико-географічні (кліматичні, геологічні, ґрунтові, гіпсометричні тощо) і соціально-економічні (економічні, політичні, політико-адміністративні, історичні тощо). Загально географічні карти, виходячи з їхнього масштабу, підрозділяють на топографічні, оглядово-топографічні та оглядові. За призначенням географічні карти поділяють на довідкові, навчальні, морські, аеронавігаційні, дорожні, автомобільні, туристські й інші. За територіальною ознакою географічні карти підрозділяються на світові, карти океанів і морів, материків і їхніх частин, держав, областей, районів.

3. Обернена лінійна просторова геодезична засічка динамічних об’єктів.

4. Характеристики космічних знімків: просторова, радіометрична, спектральна, часова. Просторова – харак-ка зображення, створювана видовим тех. засобом ДЗЗ, яку визначає розмір найменшого компактного об’єкта, який можна визначити на зображенні. Радіометрична – найменша різниця інтенсивностей сигналів, що надходять від об’єкта зондування, яку може розрізнити тех. засіб ДЗЗ. Спектральна – найменша різниця частот сигналів, що надходить від об’єкта зондування, яку може визначити тех. засіб ДЗЗ. Часова – найменший інтервал часу, через який можливе повторне знімання.

Класифікація знімків за просторовою роздільною здатністю:

· знімки дуже низької роздільної здатності 10 000 - 100 000 м.;

· знімки низької роздільної здатності 300 - 1 000 м.;

· знімки середньої роздільної здатності 50 - 200 м.;

· знімки високої роздільної здатності:

1. відносно високої 20 - 40 м.;
2. високої 10 - 20 м.;
3. дуже високої 1 - 10 м.;
4. знімки надвисокої роздільної здатності 0,3 - 0,9 м.

 

 

1. Методи землевпорядного проектування. Включають в себе: 1) методи економічного районування (зонування): а) інтегральне економічне районування (зонування) - такий поділ території, що виходить з об’єктивних закономірностей природних умов територіального поділу праці, формування територіально-виробничих комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки адміністративно-територіальних утворень і є найважливішою передумовою дійового регіонального чи територіального програмування, проведення ефективної державної земельної політики; б)галузеве районування – головними ознаками є спеціалізація, концентрація, структура виробництва, система галузевих центрів, стійкість зв’язків цього виробництва з іншими галузями у межах певної території, особливості балансів продукції тощо; 2) Методи типології території і класифікації: під типологією розуміють метод наукового пізнання, що ґрунтується на поділі сукупності об’єктів на групи за певними характерними ознаками. метод типології дає змогу як складати впорядковані описи множин однорідних об’єктів, так і вивчати будь-які закономірності на основі аналізу таких множин. 3) Методи оцінювання економіко-географічного положення і природно-господарського використання території. 4) Методи комплексного економічного оцінювання розвитку системи землекористування. 5) Методи аналітико-розрахункового обґрунтування і моделювання розвитку землекористування: а)нормативний метод - передбачає використання науково обґрунтованих норм і нормативів; б) балансовий метод використовують для узгодження обсягу і структури суспільних потреб із земельними, матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами; в) метод циклів - застосовують два методичних підходи: метод енерговиробничих циклів і метод довгих хвиль; г) Картографічний метод — це сукупність заходів і засобів для просторової інтерпретації та аналізу розміщення об’єктів і явищ навколишнього середовища; д) еколого-ландшафтний метод - ураховує ландшафтну диференціацію території з виділенням еколого-ландшафтних зон (типів, підтипів, видів) і передбачає устрій території по визначених частинах агроландшафту.

2.Топокарти. Зміст. Основні методи створення та оновлення топокарт. На топографічних картах, з відповідною масштабу карти точністю та генералізацією зображуються: - математичні елементи;- пункти геодезичної основи; - гідрографія та гідротехнічні споруди; - населені пункти;- промислові, сільськогосподарські та соціально-культурні об'єкти; - дороги та дорожні споруди; - рельєф; - рослинний покрив та ґрунти;- кордони та межі; - відомості про схилення магнітної стрілки.

Топографічні карти в графічній формі створюються методами топографічних зйомок аналоговими або цифровими технологіями - первинні карти, та методом складання - похідні карти. Основним методом зйомки є аерофототопографічна зйомка. Інші методи зйомок (мензульна, тахеометрична тощо) застосовуються у виняткових випадках у разі відсутності матеріалів аерофотозйомки, а також під час зйомки невеликих ділянок. Створення похідних топографічних карт методом складання виконується з використанням оригіналів топографічних карт і планів більшого масштабу чи інших картографічних матеріалів за аналоговими або цифровими технологіями. Топографічні карти оновлюються за періодичною системою. Способи оновлення топографічних карт зводяться до: - камерального внесення змін у зміст оновлюваної карти за аерофотознімками, даними космічного знімання тощо; - камерального внесення змін у зміст оновлюваної карти за даними картографічних матеріалів більшого і цього ж масштабу, отриманих у результаті нового знімання або оновлення; - польового внесення змін у зміст оновлюваної карти за допомогою мензульного (чи іншого) знімання.

 

3. Загальна теорія карт проекцій. Зображення еліпсоїда обертання на площині. За математичну поверхню Землі приймається поверхня еліпсоїда обертання з полярним стисненням або поверхня кулі, якщо умови задачі дозволяють нехтувати значенням полярного стиснення. Математичну поверхню Землі можна визначити за результатами геодезичних, астрономічних, гравіметричних вимірювань; вона однозначно описується рівнянням еліпсоїда. Але навіть за такого спрощення передавати на паперових картах зображення значних за розмірами ділянок земної поверхні не можливо без вирішення ще однієї задачі - перетворення зображення на поверхні еліпсоїда у зображення в картографічній проекції. Картографічні проекції - це спосіб зображення на площині математичної поверхні Землі. Картографічна проекція задається математичним законом, що встановлює однозначний зв'язок між координатами математичної поверхні Землі і відповідними плоскими координатами цих же точок у зображенні. Цей математичний закон записується у вигляді рівнянь картографічної проекції. Зобразити поверхню еліпсоїду або кулі в площину можна за законами проективної геометрії. Картографічні проекції, які отримують геометричним шляхом за законами лінійної перспективи, мають назву перспективних проекцій. А площина, на яку відображаються об'єкти за законами проективної геометрії, має назву картинної площини.Найчастіше в таких проекціях математична поверхня Землі представлена кулею. Залежно від віддалі точки зору до центру кулі перспективні проекції поділяють на гномонічні, стереографічні, ортографічні та зовнішні проекції.

4. Колір та його характеристики (світло і колір; поглинання, пропускання та відбиття; сприйняття та гармонія кольорів). Світло — це електромагнітний хвильовий рух, який око сприймає як світловий потік. Отже, колір може бути тільки там, де є світло. Око реагує на цій вплив, викликають кольорові відчуття та пов`язані з ними емоції. Якщо відчуття кольору можна розуміти як найпростіший фізіологічний акт, а сприйняття кольору — як більш складний процес, обумовлений рядом закономірностей психологічного порядку, то почуття кольору вже відноситься до емоційної та естетичної сфери. Колірний тон — це така ознака хроматичного кольору, за якою один колір або відтінок відрізняється від іншого. Світлість кольору (або яскравість), як хроматичного, так і ахроматичного — це ступінь різниці визначеного кольору від чорного або білого. Синоніми — тон, світлосила, тональність. Насиченість — ступінь кольоровості плями фарби порівняно рівною їй за світлістю ахроматичною плямою. У кольорознавстві часто вимірюють не насиченість, що сприймається візуально, а так звану чистоту, або колориметричну насиченість кольору, котра визначається відношенням яскравості спектральної складової до загальної яскравості кольору. Чистота кольору — відносна величина та виражається звичайно у відсотках.

 

Білет № 21

1. Суть та зміст правового забезпечення землеустрою.

Землеустрій належить до основних функцій управління в галузі використання та охорони земель. Основними цілями землеустрою є організація раціонального використання та пере­розподілу земель в усіх галузях економіки, реорганізація систем землеволодіння і землекористування, створення сприятливого навколишнього середовища, підтримка екологічно сталих ландшафтів і охорона земель. Згідно зі ст. 1 Закону "Про земле­устрій" та ст. 181 ЗК землеустрій становить сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації те­риторії адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-вироб­ничих відносин і розвитку продуктивних сил. В обов'язковому порядку землеустрій проводиться на землях усіх категорій та форм власності у разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; встановлення та зміни меж об'єктів земле­устрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обме­жених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою; виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоак­тивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самовряду­вання, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями. Зазначені особи при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають земле­устрою.

2. Оглядово-топографічні карти. Призначення, математична основа.

Топографічна карта — це зменшене узагальнене відображення зем­ної поверхні, побудоване за обумовленими математичними закономірнос­тями. Топографічні карти складають в рівнокутній поперечно-циліндрич­ній проекції Гауса, що обчислюється за елементами еліпсоїда Красовського, і в Балтійській системі висот. Положення будь-якої точки фізичної по­верхні Землі визначається проекцією цієї точки на поверхні земного еліп­соїда (геодезичні або прямокутні координати). Ділянки місцевості на карті відображають в зменшеному вигляді. На топографічних картах відображається територія земної поверхні, яка обмежена на заході і сході меридіанами, на півночі і півдні - паралеля­ми з відомими довготою і широтою. На північній і південній опорних рамках трапеції нанесені мінутні поділки по довготі, а на західній і східній сторонах - по широті у вигляді чорних і білих шашок, які чергу­ються. Кожна мінута довготи і широти поділена точками на шість частин, відстань між якими відповідає 10". З’єднавши прямими відповідні точки на протилежних широтах і довготах трапеції, можна одержати геодезичну сі­тку координат у вигляді ліній паралелей і меридіанів. В кутках рамки на­ведені їх географічні координати. Прямокутна система координат на топографічній карті зображена лі­ніями кілометрової сітки. Горизонтальні лінії сітки, що парале­льні проекції екватора на горизонтальну площину, - осі ординат, а верти­кальні лінії, паралельні осьовому меридіану, - осі абсцис. Виходи ліній ко­ординатної сітки написані між внутрішньою і мінутними рамками, що до­зволяє визначити плоскі прямокутні координати точок. Крупномасштабні топографічні карти (1:10 000....1:50 000) викорис­товують для детального вивчення місцевості, орієнтування на ній, а також для різних за призначенням точних вимірювань та розрахунків.Середньомасштабні топографічні карти (1:100 000000) є підґрунтям для вибору трас доріг, проведення геологічних вишукувань, для попередніх розрахунків при проектуванні відповідальних споруд. Дрібномасштабні топографічні карти (1:500 000....1:1000 000) вико­ристовуються для вирішення задач науково-дослідного й прикладного ха­рактеру з використання ресурсів й економічного освоєння територій. Всі топографічні карти є основою для створення різних тематичних карт: гео­логічних, гідрогеологічних, геоботанічних тощо.

3. Азимутальні проекції.

Азимутальними називають проекції, в яких паралелі (альмукантарати) зображаються концентричними колами, а меридіани (вертикали) - прямими лініями, пересічними в центрі кіл під кутами, рівними різницям довгот відповідних меридіанів. Азимутальні проекції використовуються, головним чином, для створення дрібномасштабних карт. В цьому випадку Земля (інші небесні тіла) приймається за кулю. Полюс системи координат, що використовується, розташовують на заданій точці: звично в центрі території, що картографується, в географічному полюсі при використовуванні нормальної сферичної (сфероєдичної) системи координат. Косі та поперечні азимутні проекції: При створенні карт в цих проекціях, як правило, Землю приймають за кулю, тому отримання вказаних проекцій зводиться до визначення координат полюса косої, або поперечної системи, обчисленню полярних сферичних координат, визначенню прямокутних координат, часткових масштабів та інших характеристик відповідної азимутної проекції. Різноманітні за характером спотворень косі і поперечні азимутні проекції одержали широке вживання при з створенні карт світу та крупних регіонів. Так, наприклад, коса азимутна проекція Ламберта використовувалася для створення карт півкуль, карт Азії, а також карт інших материків. Для створення карт Північних та Південних півкуль, Азії та інших крупних регіонів застосовувалася коса азимутна рівнопроміжна проекція Постеля. Поперечна ортографічна проекція застосовувалася для зображення півкулі Місяця, Землі як планети та інших небесних тіл. Коса азимутна проекція, розроблена Г. А. Гінзбургом у 1946 р., застосовувалася для карт частин земної поверхні, що перевершуючих за площею земну півкулю.

4. Види космічних знімань і їх характеристики.

Космічне знімання – метод отримання інформації про Землю, інші планети Сонячної системи, небесні тіла, різні космічні явища за допомогою знімальних систем, розміщених на космічних станціях і кораблях, штучних супутниках Землі. Є розвитком аерознімання (знімальна апаратура не має принципових відмінностей), але володіє великою оглядовістю. Дає можливість періодично знімати одні й ті ж ділянки земної поверхні, а за допомогою декількох геостаціонарних супутників неперервно спостерігати за глобальними природними процесами. Космічне знімання базується на вимірюванні та реєстрації власного й відбитого електромагнітного випромінювання Землі. Фотографічне знімання застосовують для комплексного та тематичного середньо - і дрібномасштабного картографування і оглядового вивчення місцевості. За характером покриття земної поверхні космічними знімками виділяють: одиночне фотографування, маршрутну, прицільну й глобальну зйомку.

Одиночне (вибіркове) фотографування виконується космонавтами ручними камерами. Знімки зазвичай виходять перспективними із значними кутами нахилу. При виконані маршрутної зйомки вздовж траси польоту космічного корабля фотографування місцевості виконується таким чином, щоб суміжні знімки мали поздовжне перекриття, а при виконанні багато маршрутної зйомки – поздовжне і поперечне перекриття. Величини поздовжнього перекриття знімків залежить від їх подальшого використання й коливається від 20 до 60 %. Це дозволяє одержати стереопари знімків, за якими можна отримати об’ємне зображення моделі місцевості і виконувати вимірювання перевищень. Для збереження однакового перекриття знімків по всій трасі польоту КЛА зйомка виконується через певні інтервали часу, які задаються програмним часовим пристроєм.

Прицільна (вибіркова) зйомка проводиться для отримання знімків спеціально заданих ділянок земної поверхні в стороні від траси. Для чого напрям зйомки відхиляється від надиру на визначений кут. Програмно-прицільна зйомка – основний вид космічної зйомки для отримання знімків надвисокої роздільної здатності.

Глобальна зйомка виконується з геостаціонарних та полярно-орбітальних супутників. 4 - 5геостаціонарних супутника на екваторіальній орбіті забезпечують практично безперервне отримання дрібномасштабних оглядових знімків всієї Землі, за виключенням приполярних територій.

 

Білет №22

1. Державний контроль за проведенням землеустрою і здійсненням землевпорядних заходів.

Державний контроль за використання і охорони земель є діяльн органів держави, яка спрямована на додержання вимог земле законод. Гарантій реаліз зем форм та законів зем відносин

Зем контроль охопл всі категор земель незалежно від їх форм власності. Крім того контролю підпорядков певним принципам:

1. Забезпечення рац викор та охор земель як осн нац. багатства, що перебув від особливим наглядом держави;

2. Пріорітети вимог еколог безпеки у викор зем рес над економ інтересами

3. Повне відшкодування школи заподіян довкіллю внасл поруш зем законод Укр.

4. Поєдн заходів екон стимулюв і відповідн у сфері викор та охор земель.

Контроль буває:

- державний – гр