Завдання державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 195 земельного кодексу про {завдання ведення державного земельного кадастру} Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності. Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. 2. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

2.Структура баз даних для управління даними: ієрархічні, мережні реляційні База даних – сукупність даних організованих за певними правилами, що встановлюють загальні принципи опису,зберігають загальні принципи опису, збереження й маніпулювання даними.Створ БД та звертання до неї за запитами, здійснюється за доп с-ми керування базами даних. Логічна структура елем бази даних визнач обраною моделлю БД.Файл – просторова система огляду, що дозволяє відстежувати записи даних та одержувати дані в будь-якому порядку. Файли бувають: а) впорядковані; б) невпорядковані; в) індексовані файли.Файлова модель була першою моделлю, що використовується при розробці інформаційних систем. бази даних представляли собою набори файлів, трактування внутрішньої структури яких належала безпосередньо розробникам даної інформаційної системи, тобто була унікальна. Файлова модель мала ряд недоліків, але, незважаючи на це нею користуються досі та іноді використовується для розробки не великих однокористувацьких інформаційних систем. Перелічимо основні недоліки даної моделі.Структуру бази даних доводилося розробляти кожного разу при розробці інформаційної системи, що вимагало певних зусиль і часу. Ієрархічні бази даних Ієрархічні моделі входять до складу даних по такій моделі запису:утворюють деревовидну структуру – кожна з них пов'язана з одним записом, ієрархії, що знаходиться на більш високому рівні. Доступ до будь-якого із записів здійснюється шляхом проходу по строго певному ланцюжку вузлів дерева з подальшим переглядом відповідних цим вузлам записів. Для простих завдань ієрархічна система ефективна, але вона практично непридатна для використання в складних системах з оперативним відробітком запитів і розподіленою архітектурою. Ієрархічна організація не може забезпечити швидкодію, необхідну для роботи в умовах одночасного модифікування файлів декількома користувачами ГІС. Мережеві бази даних. Мережеві моделі були покликані усунути деякі з недоліків ієрархічних моделей. У мережевій моделі кожний з вузлів може мати не один, а декілька вузлів - батьків. Записи, що входять до складу мережевої структури, містять в собі покажчики, що визначають місцеположення інших записів, пов'язаних з ними. Така модель дозволила прискорити доступ до даних, але одне важливе завдання залишилося невирішене - зміна структури бази даних як і раніше вимагала значних зусиль і часу. Операції модифікації і видалення даних вимагали перестановки покажчиків, а маніпулювання даними залишилося орієнтованим на записі і описувалося мовою процедурною. Для пошуку окремого запису в ієрархічній або мережевій структурі програміст повинен спочатку визначити шлях доступу, а потім проглянути всі записи на цьому шляху. На кожному кроці доводиться визначати індивідуальні команди, що управляють, і умови,за допомогою яких обробляються виняткові ситуації. Реляційні бази даних. СУБД реляційного типу звільняє користувача від всіх обмежень, пов'язаних з організацією зберігання даних і специфікою апаратури.Зміна фізичної структури бази даних не впливає на працездатність прикладних програм, що працюють з нею. Ці СУБД надають користувачу потужні засоби роботи з даними і автоматично виконують такі системні функції, як відновлення після збою і одночасний доступ декількох користувачів до даних, що розділяються. Такий підхід позбавляє користувача від необхідності знати формати зберігання даних, методи доступу і методи управління пам'яттю. Переваги реляційних моделей даних полягають в наступному. У розпорядження користувача надається проста структура даних – вони розглядаються як таблиці. Користувач може не знати, яким чином його дані структуровані в базі - це забезпечує незалежність даних. Можливо використання простих не процедурних мов запитів.

3. Обчислення координат точок розімкнутого теодолітного ходу. Обчислення координат точок Після ув’язки приростів координат, маючи координати початкової точки, шляхом послідовного алгебраїчного додавання ув’язаних приростів до координат одержують координати всіх точок. Х2 = Х1+ΔХ1-2; У2 = У1+ΔУ1-2; Х3= Х2+ΔХ2-3; У3 = У2+ΔУ2-3 і т.д. Контроль: в замкнутому теодолітному ході в кінці обчислень одержують координати вихідної точки, в розімкнутому – кінцевої Теодолитные ходы. Теодолитным ходом называют ход полигонометрии, выполненный методами, достаточными для обеспечения точности, требуемой в съемочных сетях. По форме теодолитный ход может быть разомкнутым - опирающимся на два исходных пункта и два исходных направления; замкнутым - опирающимся на один исходный пункт и одно направление; висячим - разомкнутым ходом, опирающимся на один исходный пункт и одно направление. Теодолитные ходы могут образовать систему теодолитных ходов с узловыми точками в местах их соединения Обработка разомкнутого теодолитного хода. Исходными данными в разомкнутом ходе являются координаты начального и конечного пунктов 1 и 4 (, , , ) и дирекционные углы начального A -1 и конечного 4- B направлений ( и ). При обработке вручную записи ведут в ведомость установленной формы (табл. 6.3). В графу 1 вписывают названия или номера точек. Вписывают исходные данные: в соответствующие строки графы 3 - начальный и конечный дирекционные углы, а в графы 7 и 8 – координаты начального и конечного пунктов (исходные данные в таблице выделены жирным шрифтом). Вписывают результаты измерений: измеренные углы – в графу 2, горизонтальные проложения сторон хода – в графу 4. Уравнивание углов. Подсчитывают сумму измеренных углов . Теоретически эта сумма должна быть равна:

для правых углов - ;

для левых углов - ,

где n - число измеренных углов. В табл. 6.3 углы - правые.

Отличие фактической суммы углов от теоретической представляет угловую невязку хода:

. (6.2)

Вычисленную угловую невязку сравнивают с допустимой

.

Если угловая невязка меньше допустимой, что указывает на доброкачественность угловых измерений и правильность вычислений, то невязку распределяют поровну во все измеренные углы со знаком, противоположным знаку невязки. Полученные при этом поправки

вписывают над измеренными углами в графу 2. Невязка редко делится на число углов без остатка. Поэтому поправки округляют, вводя бо¢льшие в углы с более короткими сторонами. При этом сумма поправок должна равняться невязке с обратным знаком: Sd_b = - f _b.

Вычисление дирекционных углов. Дирекционные углы вычисляют, используя начальный дирекционный угол и измеренные углы b _i, исправленные поправками d_b, по формулам:

для правых углов - ;

для левых углов - .

Здесь индексы i = 1, 2, …, n соответствуют номерам углов и сторон на рис. 6.5 а, причем a₀ = a_нач и a _n = a_кон.

Контролем правильности вычислений служит равенство вычисленного и заданного значений конечного дирекционного угла.

Вычисление приращений координат выполняют по дирекционным углам и длинам сторон хода (графы 5 и 6).

; (i = 1, 2, …, n -1).

Вычислив суммы приращения абсцисс и ординат , находят координатные невязки

, . (6.3)

Вычисляют абсолютную невязку и относительную невязку хода f / P,где - длина хода. Если относительная невязка не превосходит допустимой (обычно, 1/2000), то невязки f_x и f_y распределяют (см. записи курсивом в графах 5 и 6), в виде поправок к приращениям координат,пропорциональных длинам сторон, и со знаками, противоположными знакам невязок:

; . (6.4)

Суммы поправок должны равняться невязкам с обратным знаком:

; .

 

Вычисление координат точек теодолитного хода выполняют по формулам (см. графы 7 и 8)

; (i = 1, 2, …, n -1).

Контролем правильности вычислений служит совпадение вычисленных и заданных координат последней точки теодолитного хода.

4.Компютерна класифікація об’єктів на космічних знімках Класифікація – автоматизоване розподілення всіх пікселів знімка на групи, які відповідають різним об’єктам (класам), загалом за спектральними ознаками, тобто на основі відмін у значеннях спектральної яскравості.Основним у класифікації є правильний вибір ознак. Способи класифікації залежать від того, як виділяють і обмежують область значень яскравості класу. Групи способів класифікації за використанням розподілу значень яскравості ділять на непараметричні та параметричні. У групі непараметричних способів розподілення значень яскравості всередині класу не враховується і не описується ніякими параметрами. Цей розподіл може бути неоднорідним, клас може включати довільне скупчення сполучень спектральних яскравостей. У непараметричних способів два основних застосування. По-перше, їх використовують для дуже простих класифікацій, коли необхідно розрізнити 2-4 контрастних за яскравістю об’єктів. По-друге, їх застосовують в складних випадках, коли класи тісно розподілені в просторі спектральних ознак і внутрішньо неоднорідні, через що неможливе застосування параметричних способів. Друга група включає параметричні способи класифікації, при яких розподіл значень спектральної яскравості всередині класу відповідає певному закону. Майже завжди використовують закон нормального (гаусова) розподілу. Для нього є характерним симетричний розподіл значень яскравостей навколо середнього значення, безперервність і переважання малих відхилень від середнього. Чим більше параметрів у класифікації, тим краще розрізняються класи, близькі за значеннями яскравості, однак тим більше машинного часу необхідно для її виконання. Параметричні методи застосовують для класифікацій середньої й високої складності з помірною кількістю класів (від 3 до 100), всередині яких значення яскравості розподіляються відповідно нормального закону. Групи способів класифікації за характером реалізації. Виділяють способи комп’ютерної класифікації з навчанням (контрольована) та без навчання (неконтрольована). Контрольована класифікація. Суть контрольованої класифікації полягає у віднесенні кожного з пікселів знімка до певного класу об’єктів на місцевості. Класифікація включає декілька етапів: Перший етап полягає у визначенні, які класи об’єктів будуть виділені в результаті виконання всієї процедури. На другому етапі для кожного з класів об’єктів обираються типові для нього піксели, тобто формується навчальна вибірка. Третій етап – вирахування параметрів «спектрального образу», що сформовано в результаті набору еталонних пікселів. Четвертий етап – процедура класифікації – перегляд всього зображення і віднесення кожного з пікселів до певного класу.

 

 

Білет № 10

1 Основні принципи земельного кадастру. Вся сист. дер. зах. перебіг зем-кад проц. підпорядковується осн. принципам: єдності; об’єктивності; невпинності; зручності. Пр. єдності полягає в тому, що відбув. за єдино. сист. захПр. об’єктивності – всі дані з-к. інф. повинні бути цілком повноцінними і вірогідними.Ефективність зах. з. к. цілком пов’язано з принц. невпинності – передбачає постійне урахував. змін у стані дослідж. зем. Пр. зручності - головна ознака, як сприйм. результат з.к., як успішно викор. дані його споживачі. Сист. зах дер. зем. кад. спирається на комплекс забезпечувальних робіт серед яких: топогр-геод. вишук; картогр. т-р; грунт. геофон обстеж., які забезпечують д.з.к конкрет. відомостями. Цей етап започатковує в з.к. процес просторово-якісних визнач., що є його основною, навколо якої обертє. вся сист. держ. заходів. З.К. процес просторово-якісн. визню відбувається в етапи: 1) забезпечувальний к. процесу (просторові визнач. і рельєф, гр., росл.). 2) правовий етап кад. процесу – вивч. пр.. стан. зем., тобто відповідність їх викор. законодавству. 3) обліковий етап – забезп. вихід. даними і прав. ознак. з. об’єкти підлягають урахуванню. Завершується процес аналітичним етапом, де аналізують прир. госп. стан зем; бонітет грунту; ек. оцінка земель. В залежності від характеру заходів д.з.кад. існують 2 його різновиди: первиний (основний) і поточний (черговий). Первиний вик. після утвор. нових, або трансф. колишн. землеволодіння. На основі всебічних обстежень, має періодичність 10, 15, 20 років. Він забезп. первину інф. про правове, прир. і господ. становище землі. Поточний призн. для фіксування змін, які відбул. у стані зем після провед. осн. з.к., спирається на правову базу; фіксує в докум. тільки ті зміни, які виникли на закон.

2 Картографічна генералізація в цифровій картографії Картографічна генералізація – відбір, узагальнення, виділення головних типових характеристик об’єкта (процесу чи явища), що виконується згідно з цензами і нормами відбору, що встановлюються картографом або редактором карти, які здійснюють узагальнення якісних і кількісних показників зображуваних об’єктів, спрощують обриси, поєднують чи виключають контури, іноді важливі, але дуже дрібні об’єкти показують з незначним збільшенням.Генералізація просторових даних – узагальнення позиційних і атрибутивних даних про просторові об’єкти в ГІС в автоматичному чи інтерактивному режимах з використанням операторів генералізації, їх наборів або послідовностей, частина з яких має відповідність у прийомах і методах картографічної генералізації (спрощення, згладжування, зменшення товщини ліній, розріджування – тобто видалення надмірних проміжних точок у цифровому записі ліній, вибір, пере класифікація, агрегування – об’єднання суміжних полігонів з видаленням границь між ними, злиття, маскування, переривання ліній та спотворення форм та розмірів, зменшення вимірності об’єктів чи згортка, колапс).Оператори генералізації просторових даних можуть застосовуватись глобально (до шару в цілому) або локально (до фрагменту шару, сегмента лінії тощо), обслуговувати суто графічні (позиційні) або структурні перетворення даних.При зменшенні чи збільшенні масштабу електронної карти, відбувається генералізація.Втручання користувача в процес автоматичної генералізації просторових даних зазвичай передбачає індикацію й усунення графічних конфліктів у відображеннях однотипних і різнотипних об’єктів шляхом їх зсуву або переміщення, мінімізації синергетичних ефектів при багаторазовому застосуванні однотипних чи послідовно-різнотипних операторів, зменшення або усунення геометричних і топологічних погрішностей, контролю цілісності даних і непорушності зв’язку позиційної й атрибутивної частини даних. Відбір здійснюється на основі узагальнення позиційних і атрибутивних даних, виділення головних типових якісних і кількісних рис об’єкта. Серед основних завдань генералізації в ГІС реалізуються такі:- розріджування – усунення надмірних вершин в межах лінії;- згладжування – спрощує обрис звивистих контурів на основі певного допуску;- спрощення – спрощення форми просторового об’єкта;- відбір – відбір за певним критерієм;-декласифікація (декласифікація) – пере класифікація однієї множини об’єктів в іншу за певними критеріями.Декласифікація є поширеною на практиці операцією аналізу, сутність якої полягає в зміні змісту растрової карти або на основі характеристик які містяться в іншій карті (чи картах) з наявної бази даних, або отриманих в результаті просторового аналізу, або на основі сформульованої умови. Операція застосовується для створення нових шарів просторових даних для даної території на основі вже наявної цифрової картографічної бази даних. Шляхом декласифікації можуть бути побудовані тематичні карти, що мають самостійне наукове або прикладне значення, наприклад, карти еколого-технічних груп земель, побудовані на основі карти крутизни схилів за методикою Українського НДІ землеробства (Тараріко 1990), або карти оцінки умов життя людей для гірських територій, побудовані шляхом рекласифікації цифрової моделі рельєфу. Ще більш активно ця процедура використовується для побудови карт просторового розподілу характеристик компонентів природно-господарських або соціально-економічних територіальних систем, параметрів їх математичних моделей на основі інтерполяції з використанням додаткової інформації

3 Корелатний та параметричний спосіб вимірювання геодезичних мереж.. Корелатний спосіб (спосіб умовних рівнянь) вимірювання мереж. Процедура вирівнювання трилатерації полягає в наступному: – складанні рівнянь зв’язку, виражених залежністю між кутами та сторонами; – переході від рівнянь зв’язку до рівнянь поправок в кути; – заміні в отриманих рівняннях поправок в кути поправками в сторони; – переході від лінійних рівнянь поправок до нормальних рівнянь; – розв’язку нормальних рівнянь і знаходження поправок у виміряні значення сторін; – оцінці точності результатів вирівнювання. Таким чином, одним з основних допоміжних етапів є заміна поправок в кути поправками в сторони. Параметричний спосіб (спосіб необхідних невідомих) вимірювання геодезичних мереж. Суть параметричного методу вирівнювання полягає в тому, що безпосередньо із результатів вирівнювання знаходять поправки в деякі величини, які називають параметрами. Як правило, при вирівнюванні планових геодезичних мереж в якості параметрів приймають координати невідомих пунктів. Таким чином, із процесу вирівнювання знаходять поправки до наближених координат невідомих пунктів. Зауважимо, що координати невідомих пунктів повинні бути напере відомі. Маючи поправки в координати, по відомим формулам стає можливим знайти при потребі поправки в результати вимірів. В параметричному методі поправку в кожний вимір представляють як функцію поправок в координати пунктів, які зв’язує даний вимір. Найбільш поширеними геодезичними вимірами є напрямки та їх похідні кути, а також довжини ліній. 2 варіант відповіді: Складаємо систему рівнянь поправок. Вибираємо вектор поправок або параметрів (неоднозначно), але всі невідомі повинні визначатися однозначно. Тобто всы результати вимырювань повинны виражатись через вектор параметру. В геод. практиці при вирівнюванні планової мережі за вектор параметрів беруть координати точок, які визначаються, а у висотній системі – тих реперыв, що визначаються. Записуємо параметричні рівняння поправок. Приводим параметричні рівняння поправок до лінійного виду: 1)знаходимо окіл точного рішення, 2)обчислюєм вільні члени, 3)обчислюєм коефіцієнти системи лінійних рівнянь. Х=-(А^ТА)^-1А^ТW – класичний розвязок. А^ТА – це матриця нормальних рівнянь параметричного методу (квадратна, симетрична, розмірністю m*n). Переваги: чітка логіка, легко формалізується. Недоліки: система нормальних рівнянь значно гірше зумовлена, ніж початкова система

4.Принципи картографічного моделювання

Розгляд загальних принципів моделювання та можливостей карт як моделей, дає змогу визначити специфічні принципи картографічного моделювання. К.О. Саліщев відзначив три основні принципи. Перший принцип математичної формалізації забезпечує перехід від сферичної поверхні земної кулі до площини шляхом особливих картографічних проекцій; другий — картографічної символізації — базується на використанні систем умовних знаків; третій — картографічної генералізації — знаходить застосування у відборі головного, суттєвого та його цілеспрямованого узагальнення відповідно до призначення, тематики та масштабу карти. О.М.Берлянт додає до цих трьох ще принципи системності та історизму. Принципу системності має додержуватися дослідник на всіх етапах наукового пошуку, що здійснюється за допомогою карт, особливо на етапах проектування, створення карт, генералізації понятійної та картографічного зображення, проектування легенд, підбору знакових систем, оцінки існуючих карт щодо їх відповідності об'єкту тощо. Він тотожний принципу системності, який застосовується в науках про Землю (про природу Землі) та про суспільство, проте конкретизується в методології картографічного моделювання стосовно просторових та часових геосистем. Він поширюється на геоінформаційну сферу картографічного моделювання, де задіяно класифікації об'єктів, склад бази даних, системи картографічних показників. Як вважає О.М. Берлянт, принцип історизму розкривається у порівняльному та актуалістичному підходах. На нашу думку, порівняльний підхід виходить за межі історичного принципу, а історичний принцип полягає у створенні систем ретроспективних карт, підпорядкованих певним геохронологічним системам (геологічної, палеогеографічної, археологічної тощо). Якщо розглядати системи прогнозних карт поряд з ретроспективними та актуалізованими, то принцип історизму має бути розширений до принципу часу, який діє в картографічному моделюванні.

 

Білет № 11

1 Зміст земельної власності та його види Це: право володіти(утримання землю під своєю владою),право розпорядж.(право передав. інш. особам окремі повноваження чи уск право власності),користув. (викор. зем. і отрим. прибуток неї). Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, З. Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Це пішло з Франц.,де було створ. кодекс Напалеона, де власність включали продукти,що породж. землею,споруди,надра,воду.(19 ст.),але з часом змін. право вл. і сприч. 2 обставини:1)вплив жовтневої револ.1917,де скасув. пр. вл.,2)фактор зростаючої цивіл. сусп-ва та підвищ. світ. культури. Все це привело до відмови від необмеж. умови пр.вл.на зем. та до біл.контролю за викор.зем. з боку сусп-ва. Прикл. є Вемарська констит. введена у 1919 в Німеч.(прогол. нова соц-на концепц. форми пр. влас. на зем. підпорядк-чись інтересам сусп-ва.,при цьому держ.регулює викор. зем. ресур.з метою надання громадянам доступ до зем. і викор.нею.У державі посилилася контрол. функція у викор. зем.Відповідно до Земельного кодексу України від 1 січня 2002 р. в Україні встановлено дві форми земельної власності: 1 публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність; 2приватна власність, яка охоплює власність фізичних осіб і недержавних юридичних осіб.

2 Вибір способу цифрування.Переваги та недоліки різних способів. Цифрування карт – відносно недорогий спосіб отримання цифрових даних, до того ж не потребуючий, порівняно з іншими методами, великих витрат часу. Основним методом створення електронних карт є математико-картографічне моделювання змісту, навантаження та умовних знаків з використанням візуальної оцінки отриманого зображення. Зазвичай, паперові топографічні карти є майже на всю територію країни, і за допомогою їх цифрування можна отримати майже всю необхідну інформацію. Разом з тим, треба пам’ятати, що дані про висоту рельєфу, отримані шляхом цифрування ізогіпс, менш надійні, на відміну від даних точкової геодезичної зйомки.Оцифровані ізогіпси можна відтворити в ГІС, але для їх практичного використання необхідно виконати цілий ряд процедур по перетворенню даних в формат нерегулярної тріангуляційної мережі (TIN) або цифрової моделі рельєфу (ЦМР). Для цифрування карт використовується пристрій, котрий називається дигітайзером. В останній час, роль цих пристроїв помітно знизилась, через тотальне використання сканерів і постійно зростаючу кількість готових цифрових даних, котрі постачаються державними і комерційними організаціями. Дигітайзер представляє собою подобу стільниці або кульману, до якого приєднаний курсор. Курсор дигітайзера, це пристрій, схожий на комп’ютерну мишу у комплекті з кнопками і лінзою з перехрестям. Цифрування відбуваються після закріплення паперової карти і обведенням вздовж ліній карти за допомогою курсору з перехрестям на лінзі.Дигітайзери розрізняються по розміру і розрізнюваності, котра зазвичай складає 0, 025 мм. Вони повинні відповідати певним технічним вимогам до стабільності роботи, точності і повторюваності результатів цифрування і припустимій величині перекручувань. Інший спосіб перетворення паперових карт в цифровий формат полягає у використанні сканера з наступною векторизацією отриманих даних. Цей спосіб часто називають растровим, або швидким цифруванням. За допомогою цього методу можна виконати цифрування великої кількості карт за відносно короткий проміжок часу, причому вартість такої роботи буде порівняна з вартістю цифрування традиційними методами. Після сканування карти потрібно виконати ще певну роботу, пов’язану з розподілом даних на тематичні шари, виділенням лінійних об’єктів, реконструкцією відсутніх сегментів і т. ін. Спочатку растрове зображення, отримане після сканування, перетворюють у векторне. Це необхідно для визначення топології шарів, а значить і таких понять як близькість, зв’язність та вкладеність, а також для того, щоб пов’язати просторові об’єктів з їх атрибутами. Як і дигітайзери, сканери повинні відповідати певним технічним вимогам до розрізнюваності, точності, розмірів полів сканування, вихідному формату файлів і функціональним можливостям програмного забезпечення. Підводячи підсумок сказаному, можна стверджувати, що технологія створення електронних карт залежить від їх вигляду; вимог, що пред'являються до їх точності, змісту і умовних знаків; вихідних картографічних даних; знімків; структур вхідних та вихідних інформаційних масивів.

3.Визначення координат точки прямою кутовою засічкою. Засечкой называется метод определения координат отдельной точки измерением элементов, связывающих ее положение с исходными пунктами.

Для определения планового положения точки необходимо измерить два элемента. Для контроля, кроме необходимых, выполняют избыточные измерения. Засечки различают прямые, обратные и комбинированные. В прямой засечке измерения выполняют на исходных пунктах (рис. 6.6 a, г); в обратной – на определяемом пункте (рис. 6.6 б, д); в комбинированной – на исходных и определяемом пунктах (рис. 6.6 в). В зависимости от вида измерений засечки бывают угловые (рис. 6.6 a, б, в), линейные (рис. 6.6 г), линейно-угловые (рис. 6.6 д). Измеренные углы на рис. 6.6 отмечены дугами, измеренные расстояния – двумя штрихами.

Рассмотрим вычисление координат в некоторых засечках.

Прямая угловая засечка. На исходных пунктах A и B с координатами , , , . (рис. 6.6 а) измеряют углы и . При обработке измерений сначала вычисляют дирекционные углы направлений AP и BP:

; .

Дирекционные углы с координатами связаны формулами обратной геодезической задачи

; .

Решая эти уравнения относительно x_p и y_p, получим формулы, по которым вычисляют координаты определяемой точки Р (формулы Гаусса):

; (6.5)

.

Для контроля ординату y_P вычисляют вторично по формуле:

.

 

Рис. 6.6. Схемы засечек: а – прямая угловая; б – обратная угловая; в – комбинированная угловая; г – линейная; д – линейно-угловая

Если один из дирекционных углов или близок к или , то вместо формул (6.5 – 6.7) вычисления выполняют по формулам

;

.

Для контроля аналогичные измерения и вычисления выполняют, опираясь на другую исходную сторону BC. За окончательные значения координат определяемой точки принимают средние.

Существуют и иные формулы решения прямой угловой засечки, например, формулы котангенсов углов треугольника (формулы Юнга):

; .

4.Тонова і кольорова корекція зображень. Всі розглянуті в даному розділі методики і прийоми за рідкісним виключенням, призначені для обробки півтонових зображень, тобто оригіналів, які представлені в градаціях сірого. Колірна корекція фото» – це продумана корекція кольору на фотографічному знімку з метою досягнення кращого та більш ефективного результату. Вона може полягати у зміні як цілої кольорової гами, так і у внесенні змін у вибрані кольори. Тонова корекція фото» – це корегування балансу між світлими ділянками на фотографії та темними. Фактично, це виправлення недоліків в освітленні та контрасті.

 

Білет №12