Відповідальність сторін за договором перевезення вантажу

Головні обов'язки перевізника за договором перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість й схоронність вантажу і доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному і внутрішньому водному транспорті протягом ЗО днів, на повітряному — протягом 10 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні — по закінченні 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст.154 Статуту залізниць, ст.190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу:

при міському і при приміському перевезенні — протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні — ЗО днів після закінчення строку доставки (ст.140 Статуту автомобільного транспорту).

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника по одному транспортному документу. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб тощо.

Псування — це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження — механічні зміни (поломка, руйнування), що ви-клика-ють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів криються у порушенні температурного режиму при перевезенні вантажів, які швидко псуються, в неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.

Відповідно до частини першої статті 362 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за не схоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема зіслатись на обставини, які він не міг відвернути чи усунення яких від нього не залежало. В транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях ними є:

— вина відправника або одержувача;

— особливі природні властивості вантажу;

— недоліки тари чи упаковки, які не могли бути поміченими за зовнішнім виглядом під час приймання вантажу до перевезення, чи застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу, встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари в дорозі;

— здача до перевезення вантажу без зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу при перевезенні;

— здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму (ст.

148 Статуту залізниць).

Майже аналогічні переліки обставин для звільнення перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу даються в статтях 133 Статуту автомобільного транспорту та 191 Статуту внутрішнього водного транспорту. Особливості перевезення вантажів морським транспортом пов'язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища обумовили розширення кола обставин, за яких морський перевізник звільняється від відповідальності за несхоронність вантажу. Зокрема:

— непереборна сила;

— небезпеки та випадковості на морі;

— рятування людей, суден і вантажів;

— пожежі, що виникли не з вини перевізника;

— дії або розпорядження властей (затримання, арешт, карантин тощо);

— військові дії та народні заворушення;

— страйки чи інші обставини, які викликали зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства).

Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу, небезпеки та випадковості на морі. Якщо непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (ст.78 ЦК України), то небезпеками та випадковостями на морі в практиці прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх неперед-баченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин діяльності добросовісного перевізника.

В транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача чи відправника. Так, залізниця звільняється від відповідальності, якщо:

— вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) і зі справними пломбами відправника або на справному відкритому рухомому складі без перевантаження в дорозі, зі справною захисною маркіровкою або справною зв'язкою чи за наявності інших ознак, які свідчать про схоронність вантажу;

— нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

— вантаж перевозився в супроводі провідника вантажопровід-ника або вантажоодержувача;

— нестача не перевищує норм природної втрати.

У зазначених випадках на залізницю можна покласти відповідальність за несхоронність вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, нестача, псування чи пошкодження вантажу сталися з вини перевізника (ст.149 Статуту залізниць). Отже, у цих випадках діє презумпція відсутності вини перевізника, що не позбавляє пред'явника претензії доводити протилежне. Так, при перевезенні вантажу в супроводі провідника всі заходи щодо забезпечення схоронності вантажу, крім перевізника, повинен вживати й провідник, але і в цьому разі пошкодження вантажу може статись внаслідок сильного поштовху вагона локомотивом, тобто з вини перевізника, проте це слід документально довести.

Випадки, коли вину перевізника в несхоронності вантажу повинен доводити відправник або одержувач, не завжди однотипні, в них проявляється й специфіка окремих видів перевезення (ст.192, 193 Статуту внутрішнього водного транспорту, ст.178 Кодексу торговельного мореплавства, ст.134 Статуту автомобільного транспорту). Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляються між ними пропорційно ступеню їх вини за принципом змішаної відповідальності (ст.211 ЦК України).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості зарубіжних країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За

втрату, нестачу і пошкодження вантажу, викликані діями та упущеннями вже зазначених осіб при прийомні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник несе відповідальність на загальних засадах, тобто за наявності вини (ст.176, 177 Кодексу торговельного мореплавства).

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначені транспортними статутами (кодексами), а щодо автомобільних перевезень також статтею 363 ЦК України. Зокрема, автотранспортна організація відповідає: 1) в разі втрати або нестачі вантажу і багажу — в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено чи якого не вистачає;

2) в разі пошкодження вантажу або багажу — в розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; 3) в разі втрати вантажу або багажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності,— в розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде доведено, що вона нижче дійсної його вартості.

Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе відповідальність, якість вантажу або багажу змінилась настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вправі відмовитись від вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж буде згодом знайдено, одержувач має право вимагати видачі йому цього вантажу чи багажу, повернувши відшкодування, одержане за його втрату або нестачу.

Майже аналогічно вирішувалось питання про розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу й на інших видах транспорту (ст.151 Статуту залізниць, ст.179 Кодексу торговельного мореплавства, ст.93 Повітряного кодексу України, ст.195 Статуту внутрішнього водного транспорту).

При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу. В разі використання вантажу залізницею для своїх потреб вона відшкодовує вартість вантажу в подвійному розмірі.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про транспорт» підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Отже, обсяг відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу тепер розширено, адже крім вартості втраченого, зіпсованого вантажу і вартості нестачі, а також відповідної суми перевізної плати, з нього можуть бути стягнуті й інші фактичні збитки, яких зазнав одержувач. Однак ця відповідальність залишається обмеженою, бо неодержані доходи в цих зобов'язаннях не відшкодовуються.

Як зазначалось раніше, перевезення вантажу морським транспортом пов'язане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками й випадковостями), що нерідко завдають шкоди судну чи вантажу.

Іноді треба навмисно вдаватись до витрат або пожертв, щоб врятувати судно й решту вантажу (наприклад, викинути за борт вантаж, який сам загорівся). Такі збитки можуть бути визнані загальною чи окремою аварією.

Відповідно до статті 277 Кодексу торговельного мореплавства загальною аварією визнаються збитки, яких зазнають внаслідок надзвичайних витрат і пожертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахта і вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії відносяться збитки, заподіяні судну або вантажу навмисною посадкою судна на мілину або гасінням пожежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких збитки можуть бути загальною аварією, визначено в статтях 279 та 280 Кодексу торговельного мореплавства. Загальна аварія розподіляється між судном, фрахтом і вантажем відповідно до їхньої вартості. Пропорційний розподіл загальної аварії між учасниками перевезення застосовується й у тому разі, коли небезпека, що викликала надзвичайні витрати або пожертви, виникла з вини одного з учасників договору морського перевезення чи третьої особи.

Проте зазначений розподіл не позбавляє учасників загальної аварії права на стягнення з відповідальної особи понесених збитків (ст.281 Кодексу торговельного мореплавства). Для цього спочатку встановлюється наявність загальної аварії. Розрахунок її розподілу (диспаша} проводиться за заявою зацікавлених осіб диспашерами, які володіють знаннями та досвідом у галузі морського права. За складення диспаші береться збір. Розмір його включається в диспашу і розподіляється між усіма зацікавленими особами пропорційно до часток їхньої участі у загальній аварії.

Витрати та пожертви, що не мають ознак загальної аварії, визнаються окремою аварією. До неї відносяться: збитки й втрати, понесені судном або вантажем внаслідок продовження тривалості рейсу (від простою, зміни цін тощо); вартість викинутого за борт вантажу, який самозайнявся, чи вантажу, що перевозився на судні всупереч правилам і звичаям торговельного море плавства, та інші (ст.294, 295 Кодексу торговельного мореплавства). Окрема аварія не підлягає розподілові між судном, фрахтом і вантажем. Збитки несе або той, хто їх потерпів, або той, на кого падає відповідальність за їх заподіяння.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що прострочення сталося не з його вини (частина друга ст.364 ЦК України). Відповідальність за прострочення настає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить від перевізної плати і тривалості прострочення. Так, на залізничному транспорті цей штраф сплачується у розмірах від 15 до 75%, внутрішньоводному — від 10 до 50%, повітряному — від 5 до 50% плати за перевезення (ст.153 Статуту залізниць, ст.188 Статуту внутрішнього водного транспорту, ст.94 Повітряного кодексу України). За прострочення в доставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні організації сплачують одержувачам штраф у розмірі 12% перевізної плати за кожну добу прострочення, але не більше 60% цієї плати (ст.138 Статуту автомобільного транспорту).

За договором на перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред'являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті призначення.

Якщо прострочення у доставці вантажу призвело до його псування чи загибелі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у межах вартості зіпсованого або втраченого вантажу і перевізної плати, що на нього припадає. Інші збитки, що виникли в одержувача внаслідок прострочення доставки вантажу, перевізник не відшкодовує.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідальність відправників та одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у накладній найменування вантажу або за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезення чи потребує особливих запобіжних заходів, з відправника стягуються штраф і заподіяні перевізникові збитки (ст.155 Статуту залізниць, ст.198 Статуту внутрішнього водного транспорту). Відправник та одержувач відповідають за простій вагонів або інших транспортних засобів, поданих під навантаження чи розвантаження. Вони звільняються від спла -ти штрафу за простій, якщо він був викликаний стихійними явишами, аварією на підприємстві, а також у разі подачі залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну технічну здатність пунктів навантаження або розвантаження в одержувача чи відправника (ст.158 Статуту залізниць, ст.144 Статуту автомобільного транспорту).

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують штраф: на залізничному транспорті у розмірі п'ятикратної, на річковому — трикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, понесені перевізником внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу на інший засіб (ст.162 Статуту залізниць, ст.203, 204 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника по даному перевезенню (ст. 164 Статуту залізниць, ст.205 Статуту внутрішнього водного транспорту).