Місце міжнародних договорів в регулюванні договірних відносин в сфері господарювання.

Виходячи з аналізу норм Конституції України, норми міжнародного права не повинні суперечити Конституції, згода на такі акти повинна надаватися лише за умови внесення змін до Конституції (ст. 9). Міжнародні акти можуть використовуватись й у відносинах резидент—резидент як звичаї ділового обороту, тобто в якості усталених у певній сфері правил поведінки.

Неможливо розглянути всі міжнародно-правові документи, які мають відношення до міжнародно-правової регламентації договірних відносин. Однак, визначимо систему міжнародно-правових актів, що регулюють такі відносини та їх місце в системі правового регулювання договірних відносин.

Врахування інтернаціоналізації договірного права починається з 1966 р. — моменту створення Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) і прийняття значної кількості документів, що регулюють договори приватноправового характеру. Хоча перші спроби уніфікації датуються ще кінцем XIX ст., саме годі була створена Гаазька конференція з міжнародного приватного права (1893 р.). Але її робота направлена переважно на уніфікацію колізійних норм з цивільного процесу.

Тобто на сьогодні ми говоримо про набір певних правил різної сили, які приймаються як у рамках міжурядових організацій, так і неурядових (ООН, УНІДРУА, МТП тощо). Процес уніфікації сприяє розвитку міжнародної торгівлі.

Уніфікація норм, що регулюють дану сферу відносин, відбувається двома шляхами:

—конвенційним, тобто прийняттям нормативних актів міжнародного характеру;

—неконвенційний (позадоговірний), тобто розробка модельних законів.

Можна говорити про створення специфічного правового поля в сфері просування товарів, послуг. Тенденція, яка існує в правовому регулюванні договірних відносин, це подальша розробка модельних законів та надання їм сторонами статусу основних регуляторів договірних відносин, адже такий інструмент правового регулювання є дійсно дієвим для правового опосередкування економічного змісту договірних відносин.

Гаазька конференція з міжнародного приватного права підготувала дві конвенції, які були присвячені питанням визначення права, які підлягають застосуванню до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Перша була прийнята в Гаазі 15 червня 1955 року і набула чинності 1 вересня 1964 р. Конвенція не отримала широкого розповсюдження і діє на сьогодні тільки в Данії, Фінляндії, Франції, Італії, Норвегії, Швейцарії, Швеції та Нігерії. Потому, за прийняттям Віденської конвенції 1980 р. учасники Гаазької конференції спробували привести раніше прийнятий документ у відповідність із Конвенцією 1980 р.

22 грудня 1986 р. в м. Гаазі була підписана Конвенція про право, яке застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, яка і замінила конвенцію 1955 р. Перед цим у Гаазі була підписана Конвенція про право, що застосовується до договорів про посередництво 1978. Хоча Конвенції і не вступили в дію, їх значення досить важко недооцінити, адже саме завдяки ним визначені та встановлені основні підходи до правового регулювання даного виду відносин. Міжнародні конвенції також ставлять на перше місце угоду сторін про вибір права, що застосовується до договірних відносин (ст. З Римської конвенції 1980 р. про право, що застосовується до договірних зобов'язань, ст. 7 Гаазької конвенції від 22 грудня 1986 р. про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу, ст. 5 Гаазької конвенції про право, яке застосовується до договорів про посередництво). Якщо сторони не скористаються можливістю вибору регулюючого права, то у випадку виникнення спірної ситуації, необхідно буде визначній, право якої держави є регулюючим.

Римська конвенція про право, яке застосовується до договірних зобов'язань, у ст. 4, передбачає, що в тій частині, в якій не було вибрано право, що має застосовуватись, договір регламентується законом тієї держави, з якою має найбільш тісний зв'язок. При цьому та частина договору, яка може бути виділена, в порядку виключення регулюватиметься правом іншої держави, тобто передбачена можливість регулювання окремих частин договору правом різних держав. У відповідності до загального правила контракт найтісніше зв'язаний з тією державою, в якій сторона, яка має виконувати характерне для даного договору зобов'язання, проживає під час укладення договору, або, якщо мова йде про юридичну особу, — місце знаходження адміністративного центру.

Однак, якщо договір укладений у зв'язку з професійною діяльністю сторони, такою державою буде та, на території якої знаходиться основне підприємство (власне це положення прописано й у Віденській конвенції 1980 р.). В тих випадках, коли у відповідності до контракту зобов'язання має бути виконано не основним, а іншим підприємством, тоді такою державою буде держава, на території якої знаходиться інше підприємство. Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 році.Вона є результатом тривалої роботи декількох міжнародних неурядових організацій, у першу чергу ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) й УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного права).Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона Діє з 1 лютого 1991 року.Головна мета Конвенції - сприяти уніфікації приватного права різних країн. Вона жодною мірою не покликана примусово встановлювати єдині стандарти для договорів купівлі-продажу товарів. Сторони міжнародного договору купівлі-продажу можуть відійти від будь-якого положення Конвенції або навіть від Конвенції в цілому. Мета Конвенції - зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть використовувати Віденську конвенцію.

Гаазька конвенція 1986 р. про право, яке застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, передбачає в ст. 8, що в даному випадку застосовується закон держави, в якій продавець має своє місцезнаходження в момент укладення договору. І далі п. З ст. 8 в якості додаткового критерію визначає, що у виключних випадках, наприклад, коли на підставі ділових відносин, які склалися між сторонами, купівля-продаж явним чином найбільш пов'язана з іншим правом, ніж право, яке визначається у відповідності до вищевикладених критеріїв^то до договору застосовується інше право.

Разом з тим у п. 5 тієї ж ст. 8 вказано, що положення п. З не застосовується до питань, які регламентуються Віденською конвенцією 1980 р., якщо в момент укладення договору продавець та покупець мають своє місцезнаходження в державах-учасницях конвенції. У випадках вступу Гаазької конвенції в силу слід дане правило прийняти до уваги.

Гаазька конвенція про право, яке застосовується до договорів посередництва в ст. 6 відсилає при виборі права, що застосовується, до права держави, де посередник мав своє місцезнаходження або місце проживання на даний момент.

Заслуговують на увагу розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) Принципи міжнародних комерційних договорів (Principles of International Commercial Contracts) або, інакше кажучи, принципи УНІДРУА

Зазначені принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних угод та підлягають застосуванню у випадку, коли контрагенти погодились про те, що їх угоди будуть регулюватися цими Принципами. Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися і для вирішення питання, яке виникає у випадку, коли не уявляється можливим визначити відповідну норму, яка підлягає застосуванню. Крім того, зазначені Принципи можуть бути використані для тлумачення міжнародних уніфікованих правових документів та слугувати в якості моделі для національного законодавства. Принципи, між іншим, містять: загальні положення, положення стосовно укладання угод, їх дійсності, тлумачення, змісту, припинення угоди тощо. Як зазначено у вказівках Принципів, для їх застосування до конкретного правочину необхідна спеціальна угода між сторонами про це.

При цьому підставою для застосування Принципів може слугувати й угода сторін в частині регулювання контракту між ними "загальними принципами права" ("General principles of Low"), торговим правом ("lex memoria") або залученням до тексту контракту таких положень, як, наприклад, посилання на "звичаї міжнародної торгівлі" ("usages & customs of international trade").