Предмет курсу «Господарські договори»

Предмет курсу «Господарські договори»

Спецкурс «Господарські договори» визначено навчальним планом юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Предметом вивчення цієї навчальної дисципліни є норми права, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності на підставі господарських договорів, зокрема відносин, що виникають при укладенні та виконанні господарських договорів, їх зміни або припинення, визнання господарських договорів недійсними, визначення загальних засад договірної відповідальності у сфері господарювання; а також відносини, що виникають при укладенні та виконанні окремих видів господарських договорів.

Предметом курсу також охоплюється вивчення теоретичних засад формування законодавчої бази, що регулює здійснення господарської діяльності на підставі господарських договорів, аналіз колізій та прогалин чинного законодавства, дослідження судової практики та досвіду зарубіжних країн.

Для засвоєння спецкурсу необхідні ґрунтовні знання основних теоретичних положень і норм цивільного, господарського, адміністративного та фінансового права.

Предмет

– коло сусп. відносин, що регул. нормами інституту госп. законодавства

- його складають відносини, що виникають між суб’єктами господарювання, а також між суб’єктами господарювання та не господарюючими суб’єктами – юр.особами на підставі договорів, що опосередковують здійснення господарської діяльності.

В основу виокремлення – суб’єктний критерій (виключно). Ст..85 ГК - суб’єкти – на 2 групи: 1) фіз..особи, зареєстровані як СПД; 2) господарські організації – юр.особи, які створ. та здійсн. госп.діяльність

Ч.2 ст.175 ГК: Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. – зобов’язання виникають, хоч одна із сторін – не суб’єкт.

Ст. 55 ГК «Поняття суб'єкта господарювання»

1. Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

2. Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Хоч ст..1 ГК наголошує на предметному критерії, діє в нас лише суб’єктний – наслідком є вирішення спорів на основі різного законодавства різними судами.

В ідеалі госп.договір – 2 сторони, які здійснюють господарську діяльність – договір має мати відношення до здійснення ними господарської діяльності.

 

 

Характеристика та правова природа відносин, що складають предмет курсу, їх класифікація.

Характеристика та правова природа відносин, що складають предмет курсу, їх класифікація.

Предметом курсу є суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності на підставі господарських договорів.

Характерними ознаками цих відносин є:

· обмежене (у порівнянні з цивільними правовідносинами) коло суб’єктів: юридичні та фізичні особи – суб’єкти господарювання;

· майново-господарський або організаційно-господарський характер відносин;

· зобов’язальний характер відносин;

· вільне волевиявлення сторін.

За правовою природою ці відносини є цивільно-правовими і зобов’язальними, коли учасники господарських відносин при здійсненні господарської діяльності повинні вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Класифікація: За часом виникнення можна виділити відносини при укладенні господарських договорів, при їх виконанні, зміні та припиненні.

Залежно від спеціальних правових режимів: господарські відносини в процесі організації та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі іноземного інвестування; щодо концесійної діяльності; щодо капітального будівництва; щодо інноваційної діяльності; щодо професійної фінансової діяльності; щодо лізингової діяльності; інші.

За видами господарських договорів: при укладенні попередніх договорів; договорів за державним замовленням; договорів на основі вільного волевиявлення сторін; інші.

 

Методи правового регулювання відносин, що складають предмет курсу.

Методи у комплексі забезпечують ефективне регулювання господарських відносин з врахуванням правового статусу їх суб'єктів, зв'язків між ними тощо).

Метод приписів: передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії чи її анулювання; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах)

Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення іі обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень

Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору)

Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажано для суспільства, ефективної) і поведінки (порядку дій) у сфері господарювання (примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи гос­подарських організацій, у тому числі ВАТ акціо­нерних товариств).

- Диспозитивний – до регул. приват. відносин (з ц-п природою). Ознаки: юр.рівність, майнова самостійність

 

Класифікація джерел курсу.

Нормативно-правові акти, міжнародні акти, судова практика.

Нормативно-правові акти: Конституція, закони, підзаконні акти (постанови ВРУ, укази Президента, постанови КМУ і так далі), локальні акти.

Міжнародні акти: кодифіковані звичаї ділового обороту (ІНКОТЕРМС-2010), двосторонні договори про співпрацю, багатосторонні договори

Судова практика: рішення КСУ (наприклад, щодо офіційного тлумачення Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»), постанови пленуму ВСУ («Про застосування Цивiльного та Господарського Кодексів при здiйсненнi правосуддя»), Вищого господарського суду, узагальнення судів і т.п.

Система актів господарського законодавства в ієрархічному порядку описується в ст. 7 ГК: Конституція України, Господарський кодекс, закони України, нормативно-правові акти Президента та Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Оскільки в ст. 7 ГК перелік нормативних актів, які регулюють господарську діяльність, не є вичерпним, слід зазначити, що до системи джерел господарського договірного права входять типові і примірні договори як особливі нормативно-правові акти (Примірний договір фінансового лізингу, затв. Наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59; Положення про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201 та ін.), а також окремі акти Союзу РСР, які зберігають чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», в частині, що не суперечить Конституції і Законам України.

 

Контрактація с/г продукції

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272-274 ГК України, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію манна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірним зобов'язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. З ст. 272 ГК є:

види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Факультативні (необов'язкові умови) договору (частини 3-4 ст. 273 ГК України):

визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника;

порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання виробникові.

Порядок виконання цього різновиду договору на реалізацію майна має свої особливості, що фіксуються не лише в договорі, а й закріплюються в законі. Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ГК України передбачається обов'язковість і порядок дій сторін, спрямованих на досягнення мети договору, а саме:

обов'язок виробника не пізніше ніж за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі;

обов'язок контрактанта прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договірних зобов'язань у формі неустойки має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності й навіть вид та розмір неустойки передбачається в законі. Так, згідно зі ст. 274 ГК України:

• за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку у розмірі, передбаченому договором (якщо інше не встановлено актами законодавства);

• за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови у прийманні продукції, пред'явленої виробником у строки і порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі 5% вартості неприйнятті продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, що швидко псується, - повну її вартість. Відповідальність у формі відшкодування збитків передбачена ч. З ст. 274 ГК за порушення з боку виробника - у разі якщо він несвоєчасно підготував продукцію до здавання-приймання г не попередив про це контрактанта, якому й мають бути відшкодовані завдані подібним порушенням збитки.

Відповідальність за порушення зобов'язань за державним контрактом або у разі фінансування виконання договірних зобов'язань за рахунок Державного бюджету чи за рахунок державного кредиту передбачаються ч. 2 ст. 231 ГК України у формі штрафних санкцій таких розмірів (якщо інше не передбачено законом або договором):

за порушення зобов'язань щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - штраф у розмірі 20% неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання - пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, а за прострочення виконання зобов'язання понад ЗО днів - штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Предмет курсу «Господарські договори»

Спецкурс «Господарські договори» визначено навчальним планом юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Предметом вивчення цієї навчальної дисципліни є норми права, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності на підставі господарських договорів, зокрема відносин, що виникають при укладенні та виконанні господарських договорів, їх зміни або припинення, визнання господарських договорів недійсними, визначення загальних засад договірної відповідальності у сфері господарювання; а також відносини, що виникають при укладенні та виконанні окремих видів господарських договорів.

Предметом курсу також охоплюється вивчення теоретичних засад формування законодавчої бази, що регулює здійснення господарської діяльності на підставі господарських договорів, аналіз колізій та прогалин чинного законодавства, дослідження судової практики та досвіду зарубіжних країн.

Для засвоєння спецкурсу необхідні ґрунтовні знання основних теоретичних положень і норм цивільного, господарського, адміністративного та фінансового права.

Предмет

– коло сусп. відносин, що регул. нормами інституту госп. законодавства

- його складають відносини, що виникають між суб’єктами господарювання, а також між суб’єктами господарювання та не господарюючими суб’єктами – юр.особами на підставі договорів, що опосередковують здійснення господарської діяльності.

В основу виокремлення – суб’єктний критерій (виключно). Ст..85 ГК - суб’єкти – на 2 групи: 1) фіз..особи, зареєстровані як СПД; 2) господарські організації – юр.особи, які створ. та здійсн. госп.діяльність

Ч.2 ст.175 ГК: Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. – зобов’язання виникають, хоч одна із сторін – не суб’єкт.