ТОП 10:

Розділ І. Загальна характеристика шлюбного договору



Вступ

Актуальність теми: Цього року Україна буде відзначати 24 річчя незалежності. За ці роки українське суспільство кардинально змінилося. Події Майдану не тільки загартували народ, але й допомогли українцям обрати проєвропейський вектор розвитку держави. Нарешті,незважаючи на тяжке економічне становище, трагічні події на Сході України, все ж таки, не озираючись назад, ми вірно крокуємо до створення сучасної, потужної, європейської держави.

Суспільство почало розривати кайдани, якими були стиснуті їх дії радянською владою. Наше осмислення життя почало відрізнятися від того, яким воно було років 10 - 15 тому, сучасне покоління стало більш модернізованим, освіченішим та перспективним. В сучасних розвинених державах рівень правової обізнаності суспільства займає на крок вищу позицію, порівняно з українським. Цим громадянам значно простіше пристосуватися до бурхливого потоку життя, адже вони знають як потрібно вчинити в конкретній ситуації.

В Україні, на сьогоднішній день, дуже актуальною являється проблема відносин у сім’ї. Переважна більшість молодят, одружившись, через певний проміжок часу, з різних причин, подають заяву до Реєстрації Актів Громадянського Стану щодо розторгнення шлюбу. Існує безліч випадків, коли вчорашня молода пара, уже завтра є злісними опонентами на засіданні суду. А вся проблема в тому, що при одруженні не було створено шлюбного договору, який би попередив таку небажану для обох сторін ситуацію, визначивши, вигідні умови для кожного з подружжя. Адже укладення шлюбного контракту вирішило б багато проблем. У цьому випадку розділ майна при розлученні пройшов би інтелігентно без зайвих витрат сил, а також коштів на адвокатів.

Взагалі, існує безліч причин, дивлячись на які, молодята не хочуть укладати шлюбного договору: по-перше в Україні не прийнято укладати шлюбних договорів. Тому,що в період одруження молоді не задумуються над тим, що можуть коли-небудь подати заяву на розлучення. По-друге у більшості людей при одруженні відсутнє спільно нажите майно, тому вони вважають шлюбний договір нікчемним та непотрібним. По-третє – одружуються і заможні люди, котрим є що ділити, в силу своєї неосвіченості та відсутності досвіду ці люди вважають, що під час розлучення вони зможуть поділити майно по-справедливості, але, як показує практика, переважна більшість таких розлучень закінчуються гучними скандалами,адже навряд чи хтось із подружжя буде справедливо ділити спільно нажите майно .

Отже, на мою думку, актуальність теми укладення шлюбного контракту в тому, що укладаючи його, подружжя звільниться від проблем під час розлучення , як моральних ,так і матеріальних, а вирішення питання поділу майна подружжя стане більш зручним та цивілізованим, що наблизить українське суспільство на крок вперед – до європейських цінностей!

Мета дослідження - розгляд, становлення і розвиток інституту шлюбного договору в Україні , виявити його характерні особливості та дати правову оцінку врегулювання даного інституту з боку нашої держави.Об'єктом дослідження є шлюбно-сімейні відносини, врегульовані нормами інституту шлюбного договоруПредметом дослідження є Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, а також нормативно-правові акти, які визначають порядок укладення шлюбного договору

 

Розділ І. Загальна характеристика шлюбного договору

Поняття та значення

Шлюбний договір – це угода, що укладена особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніх майнових відносин. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім’ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо.

Вперше інститут шлюбного контракту був передбачений Законом України від 23 червня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України», згідно з яким до Кодексу було включено ст. 27–1. Зокрема, в статті про право подружжя укладати між собою дозволені законом угоди зазначено, що подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов’язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб[1].

Єдиної форми для документа немає, він може складатися як з одного пункту, так і з кількох сторінок, із докладним, вичерпним і розгорнутим описанням умов. Порядок укладання шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.[2] Визначенням правової природи шлюбного договору присвятили праці такі науковці, як Антокольська М.В., Дзера О.В., Жилінкова І.В., Красько І.Є, Червоний Ю.С., Явор О.А. Ульяненко Є. та інші.

Згідно з ч. 1 ст. 99 СК дружина і чоловік можуть передбачити у шлюбному договорі додаткові умови надання утримання одним з подружжя другому з них. Правовий режим майна подружжя також має сімейно-правовий, а не цивільно-правовий характер.

Шлюбний договір за своєю природою є сімейно-правовим договором. Його суб'єктами є лише подружжя. Регулювання шлюбним договором шлюбних відносин між подружжям спрямоване на виконання завдань, передбачених ч. 2 ст. 1 СК.Водночас шлюбний договір є різновидом правочину. Тому для його дійсності, крім спеціальних умов, передбачених гл. 10 СК, необхідне додержання усіх умов чинності правочину, передбачених частинами 1-5 ст. 203 ЦК.Зміст та форма шлюбного договору

Відповідно до статті 93 СК зміст шлюбного договору формується самим сторонами, ними ж узгоджуються умови щодо їх домовленості і ніхто не має права ці умови корегувати, змінювати, в тому числі і нотаріус, який посвідчує цей договір, за винятком випадків, коли такий договір укладається неповнолітніми нареченими, що передбачено статтею 92 СК, тобто зміст їх договору і умови можуть корегуватися батьками, піклувальниками, а за відсутності згоди батьків, піклувальників — судом при оскарженні Цих умов батьками, піклувальниками, іншими особами.

Незважаючи на те що нареченим, подружжю надані широкі повноваження щодо формування змісту і умов шлюбного договору, є і ряд умов, які не можуть бути включені в договір, що випливає із змісту статті 93 СК, розділу 13 Інструкції від 03.03.2004 р. № 20/5 [ 9 ], а саме:

а) шлюбним договором не можуть регулюватися особисті відносини сторін, а також особисті відносини між ними і дітьми;

б) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом;

в) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне становище;

г) за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. [ 9 ]

Можуть бути й інші не дозволені законом умови, які не повинні включатися до шлюбного договору: умови, які обмежують право і дієздатність подружжя, такі як: заборона звертатися до суду, робити заповіт, здійснювати різні правочини відносно до власності без згоди другого з подружжя. У шлюбному договорі неможливо передбачати умови, за якими зобов'язана особа було стороною (подружжя або особи, які вступають в шлюб — наречені), а стороною були б треті особи — діти подружжя або їх родичі та інші умови.

Сторони шлюбного договору відповідно до статті 93 СК можуть:

а) закріпити положення про поширення на набуте в шлюбі майно права спільної часткової власності замість права спільної сумісної власності (ст. 60 СК, п. 133 Інструкції № 20/5);

б) про можливість передачі у власність одного з подружжя рухомого майна, право на яке не підлягає державній реєстрації, що належить іншому з подружжя (ч. 2 ст. 97 СК, ч. 2 ст. 64 СК);

в) встановити положення, згідно з яким набуте в майбутньому в шлюбі нерухоме майно та рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, набуватиметься в приватну власність одного з подружжя;

г) урегулювати порядок користування одним з подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їх спільною власністю, власністю їхніх родичів (п. 134 Інструкції № 20/5);

д) передбачення можливості утримання одному з подружжя незалежно від працездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

є) визначення умов, розміру та строків виплати аліментів.

Даний пункт договору виконується примусово, якщо особа, яка взяла на себе за шлюбним договором зобов'язання щодо утримання добровільно та їх не виконує, шляхом видачі нотаріусом нотаріального напису в порядку, встановленому розділом 32 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 р. і Законом України «Про виконавче провадження» [10, п.2 ст. 2].

Оскільки договір є актом вільного волевиявлення подружжя, наречені можуть включати до нього інші, не названі, умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у статті 7 Сімейного кодексу України.

Відповідно до чинного сімейного законодавства, шлюбний договір може включати положення про порядок зміни його умов, загальний строк його дії, також тривалість окремих прав та обов'язків.

У шлюбному договорі можуть бути встановлені умови чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.

В ч. 3 ст. 93 СК передбачено, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Що стосується частини 4 статті 93 СК щодо того, що шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, тобто такими, коли дитина буде залишена без аліментів, права на одержання майна у власність, права на проживання у визначеному житловому приміщенні, права вибору, з ким із розлучених батьків проживатиме дитина, то ці умови не повинні включатися до шлюбного договору і у разі оскарження вони будуть судом виключені.

Шлюбний договір, як вказано у ч. 4 ст. 93 СК, не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідні матеріальне становище. Поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» буде визначатися судом, якщо виникне спір про виключення цієї умови з шлюбного договору, яка ставить одного з подружжя в таке становище, або при визнанні такого договору недійсним.

Наприклад, суд може визнати протиправною умовою, яка ставить одного з подружжя в тяжке матеріальне положення, передачу життєво важливого майна — квартири при поділі майна, за автомобіль, передачу малоцінного майна взамін дорогоцінного, інші кабальні умови (обов'язки) під час шлюбу і після його розірвання з утримання родини подружжя тощо.

За укладеним між сторонами шлюбним договором подружжя не може передати у власність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає Державній реєстрації, що належать другому подружжю (частина 5 статті 93 СК).

Щодо форми шлюбного договору то в статті 94 СК зазначено, що даний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується, за його укладення п. 3 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України « Про державне мито», передбачується стягнення мита [11].

Шлюбний договір, як будь-який цивільно-правовий правочин, може бути визнаний за рішенням суду дійсним (стаття 220 ЦК) або недійсним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» дав роз'яснення наступного характеру: «Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясовувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилялася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочинів.

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК.» [12].

Висновок до розділу I:

Підсумовуючи викладену інформацію щодо даного розділу можна зробити висновок, що шлюбний договір - це новий для українського договірного права інститут, що має певну специфіку і потребує подальшого наукового дослідження та вдосконалення. Але водночас в сучасних ринкових умовах і на шляху України до європейської інтеграції шлюбний договір є надзвичайно важливим правовим інститутом, що розширює диспозитивні можливості суб’єктів сімейно-правових відносин, надаючи їм можливість відійти від законом встановленого режиму майна подружжя і регулювати свої майнові відносини відповідно до своїх індивідуальних потреб.

Вступ

Актуальність теми: Цього року Україна буде відзначати 24 річчя незалежності. За ці роки українське суспільство кардинально змінилося. Події Майдану не тільки загартували народ, але й допомогли українцям обрати проєвропейський вектор розвитку держави. Нарешті,незважаючи на тяжке економічне становище, трагічні події на Сході України, все ж таки, не озираючись назад, ми вірно крокуємо до створення сучасної, потужної, європейської держави.

Суспільство почало розривати кайдани, якими були стиснуті їх дії радянською владою. Наше осмислення життя почало відрізнятися від того, яким воно було років 10 - 15 тому, сучасне покоління стало більш модернізованим, освіченішим та перспективним. В сучасних розвинених державах рівень правової обізнаності суспільства займає на крок вищу позицію, порівняно з українським. Цим громадянам значно простіше пристосуватися до бурхливого потоку життя, адже вони знають як потрібно вчинити в конкретній ситуації.

В Україні, на сьогоднішній день, дуже актуальною являється проблема відносин у сім’ї. Переважна більшість молодят, одружившись, через певний проміжок часу, з різних причин, подають заяву до Реєстрації Актів Громадянського Стану щодо розторгнення шлюбу. Існує безліч випадків, коли вчорашня молода пара, уже завтра є злісними опонентами на засіданні суду. А вся проблема в тому, що при одруженні не було створено шлюбного договору, який би попередив таку небажану для обох сторін ситуацію, визначивши, вигідні умови для кожного з подружжя. Адже укладення шлюбного контракту вирішило б багато проблем. У цьому випадку розділ майна при розлученні пройшов би інтелігентно без зайвих витрат сил, а також коштів на адвокатів.

Взагалі, існує безліч причин, дивлячись на які, молодята не хочуть укладати шлюбного договору: по-перше в Україні не прийнято укладати шлюбних договорів. Тому,що в період одруження молоді не задумуються над тим, що можуть коли-небудь подати заяву на розлучення. По-друге у більшості людей при одруженні відсутнє спільно нажите майно, тому вони вважають шлюбний договір нікчемним та непотрібним. По-третє – одружуються і заможні люди, котрим є що ділити, в силу своєї неосвіченості та відсутності досвіду ці люди вважають, що під час розлучення вони зможуть поділити майно по-справедливості, але, як показує практика, переважна більшість таких розлучень закінчуються гучними скандалами,адже навряд чи хтось із подружжя буде справедливо ділити спільно нажите майно .

Отже, на мою думку, актуальність теми укладення шлюбного контракту в тому, що укладаючи його, подружжя звільниться від проблем під час розлучення , як моральних ,так і матеріальних, а вирішення питання поділу майна подружжя стане більш зручним та цивілізованим, що наблизить українське суспільство на крок вперед – до європейських цінностей!

Мета дослідження - розгляд, становлення і розвиток інституту шлюбного договору в Україні , виявити його характерні особливості та дати правову оцінку врегулювання даного інституту з боку нашої держави.Об'єктом дослідження є шлюбно-сімейні відносини, врегульовані нормами інституту шлюбного договоруПредметом дослідження є Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, а також нормативно-правові акти, які визначають порядок укладення шлюбного договору

 

Розділ І. Загальна характеристика шлюбного договору

Поняття та значення

Шлюбний договір – це угода, що укладена особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніх майнових відносин. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім’ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо.

Вперше інститут шлюбного контракту був передбачений Законом України від 23 червня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України», згідно з яким до Кодексу було включено ст. 27–1. Зокрема, в статті про право подружжя укладати між собою дозволені законом угоди зазначено, що подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов’язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб[1].

Єдиної форми для документа немає, він може складатися як з одного пункту, так і з кількох сторінок, із докладним, вичерпним і розгорнутим описанням умов. Порядок укладання шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.[2] Визначенням правової природи шлюбного договору присвятили праці такі науковці, як Антокольська М.В., Дзера О.В., Жилінкова І.В., Красько І.Є, Червоний Ю.С., Явор О.А. Ульяненко Є. та інші.

Згідно з ч. 1 ст. 99 СК дружина і чоловік можуть передбачити у шлюбному договорі додаткові умови надання утримання одним з подружжя другому з них. Правовий режим майна подружжя також має сімейно-правовий, а не цивільно-правовий характер.

Шлюбний договір за своєю природою є сімейно-правовим договором. Його суб'єктами є лише подружжя. Регулювання шлюбним договором шлюбних відносин між подружжям спрямоване на виконання завдань, передбачених ч. 2 ст. 1 СК.Водночас шлюбний договір є різновидом правочину. Тому для його дійсності, крім спеціальних умов, передбачених гл. 10 СК, необхідне додержання усіх умов чинності правочину, передбачених частинами 1-5 ст. 203 ЦК.Зміст та форма шлюбного договору

Відповідно до статті 93 СК зміст шлюбного договору формується самим сторонами, ними ж узгоджуються умови щодо їх домовленості і ніхто не має права ці умови корегувати, змінювати, в тому числі і нотаріус, який посвідчує цей договір, за винятком випадків, коли такий договір укладається неповнолітніми нареченими, що передбачено статтею 92 СК, тобто зміст їх договору і умови можуть корегуватися батьками, піклувальниками, а за відсутності згоди батьків, піклувальників — судом при оскарженні Цих умов батьками, піклувальниками, іншими особами.

Незважаючи на те що нареченим, подружжю надані широкі повноваження щодо формування змісту і умов шлюбного договору, є і ряд умов, які не можуть бути включені в договір, що випливає із змісту статті 93 СК, розділу 13 Інструкції від 03.03.2004 р. № 20/5 [ 9 ], а саме:

а) шлюбним договором не можуть регулюватися особисті відносини сторін, а також особисті відносини між ними і дітьми;

б) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом;

в) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне становище;

г) за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. [ 9 ]

Можуть бути й інші не дозволені законом умови, які не повинні включатися до шлюбного договору: умови, які обмежують право і дієздатність подружжя, такі як: заборона звертатися до суду, робити заповіт, здійснювати різні правочини відносно до власності без згоди другого з подружжя. У шлюбному договорі неможливо передбачати умови, за якими зобов'язана особа було стороною (подружжя або особи, які вступають в шлюб — наречені), а стороною були б треті особи — діти подружжя або їх родичі та інші умови.

Сторони шлюбного договору відповідно до статті 93 СК можуть:

а) закріпити положення про поширення на набуте в шлюбі майно права спільної часткової власності замість права спільної сумісної власності (ст. 60 СК, п. 133 Інструкції № 20/5);

б) про можливість передачі у власність одного з подружжя рухомого майна, право на яке не підлягає державній реєстрації, що належить іншому з подружжя (ч. 2 ст. 97 СК, ч. 2 ст. 64 СК);

в) встановити положення, згідно з яким набуте в майбутньому в шлюбі нерухоме майно та рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, набуватиметься в приватну власність одного з подружжя;

г) урегулювати порядок користування одним з подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їх спільною власністю, власністю їхніх родичів (п. 134 Інструкції № 20/5);

д) передбачення можливості утримання одному з подружжя незалежно від працездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

є) визначення умов, розміру та строків виплати аліментів.

Даний пункт договору виконується примусово, якщо особа, яка взяла на себе за шлюбним договором зобов'язання щодо утримання добровільно та їх не виконує, шляхом видачі нотаріусом нотаріального напису в порядку, встановленому розділом 32 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 р. і Законом України «Про виконавче провадження» [10, п.2 ст. 2].

Оскільки договір є актом вільного волевиявлення подружжя, наречені можуть включати до нього інші, не названі, умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у статті 7 Сімейного кодексу України.

Відповідно до чинного сімейного законодавства, шлюбний договір може включати положення про порядок зміни його умов, загальний строк його дії, також тривалість окремих прав та обов'язків.

У шлюбному договорі можуть бути встановлені умови чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.

В ч. 3 ст. 93 СК передбачено, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Що стосується частини 4 статті 93 СК щодо того, що шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, тобто такими, коли дитина буде залишена без аліментів, права на одержання майна у власність, права на проживання у визначеному житловому приміщенні, права вибору, з ким із розлучених батьків проживатиме дитина, то ці умови не повинні включатися до шлюбного договору і у разі оскарження вони будуть судом виключені.

Шлюбний договір, як вказано у ч. 4 ст. 93 СК, не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідні матеріальне становище. Поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» буде визначатися судом, якщо виникне спір про виключення цієї умови з шлюбного договору, яка ставить одного з подружжя в таке становище, або при визнанні такого договору недійсним.

Наприклад, суд може визнати протиправною умовою, яка ставить одного з подружжя в тяжке матеріальне положення, передачу життєво важливого майна — квартири при поділі майна, за автомобіль, передачу малоцінного майна взамін дорогоцінного, інші кабальні умови (обов'язки) під час шлюбу і після його розірвання з утримання родини подружжя тощо.

За укладеним між сторонами шлюбним договором подружжя не може передати у власність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає Державній реєстрації, що належать другому подружжю (частина 5 статті 93 СК).

Щодо форми шлюбного договору то в статті 94 СК зазначено, що даний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується, за його укладення п. 3 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України « Про державне мито», передбачується стягнення мита [11].

Шлюбний договір, як будь-який цивільно-правовий правочин, може бути визнаний за рішенням суду дійсним (стаття 220 ЦК) або недійсним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» дав роз'яснення наступного характеру: «Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясовувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилялася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочинів.

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК.» [12].

Висновок до розділу I:

Підсумовуючи викладену інформацію щодо даного розділу можна зробити висновок, що шлюбний договір - це новий для українського договірного права інститут, що має певну специфіку і потребує подальшого наукового дослідження та вдосконалення. Але водночас в сучасних ринкових умовах і на шляху України до європейської інтеграції шлюбний договір є надзвичайно важливим правовим інститутом, що розширює диспозитивні можливості суб’єктів сімейно-правових відносин, надаючи їм можливість відійти від законом встановленого режиму майна подружжя і регулювати свої майнові відносини відповідно до своїх індивідуальних потреб.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.57.84 (0.014 с.)