ТОП 10:

Особливості укладання шлюбного договору



 

Шлюбний договір може розглядатися як згода або домовленість наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, док пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням.

На відміну від інших договорів подружжя, шлюбний договір має суттєві особливості:

1) має комплексний характер і може одночасно включати умови, які складають зміст окремих видів договорів. Так, сторони можуть включити в шлюбний договір умови щодо правового режиму їхнього майна, умови про надання взаємного утримання та умови, що стосуються утримання дитини. Але при посвідченні шлюбного договору нотаріус зобов’язаний роз’яснити сторонам зміст та значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваного правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін (п. 36 Інструкції) і можливість внесення змін до шлюбного договору, право сторін за згодою обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його частково або повною мірою недійсним у суді тощо;

2) це єдиний вид договорів, предметом яких може бути не наявне, а так зване майбутнє майно, тобто майно, що буде придбане сторонами в майбутньому, коли ймовірність його придбання не є абсолютною;

3) має особливий суб’єктний склад. Його учасниками можуть бути не лише дружина та чоловік, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречені). Тому при посвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з’ясувати, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та їх наслідки (обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину). Але якщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей про ви­знання особи недієздатною чи обмежено діє­здатною немає, нотаріус відкладає вчинення правочину і з’ясовує питання про наявність відповідного рішення суду. Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді.

 

При укладенні шлюбного договору виникають певні труднощі щодо суб’єктного складу, а саме:

1. Якщо серед осіб, які укладають шлюбний договір, одна чи обоє є неповнолітні особи, і вони ще не одружені, а тільки збираються взяти шлюбпотрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

2. Загалом для жінки та чоловіка шлюбний вік становить 18 років. При цьому СКУ встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 16 років (ч. 2 ст. 23 СКУ), для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Набуття законної сили рішенням суду надає неповнолітнім особам в даному випадку пов­ної дієздатності як фізичним особам після реєстрації шлюбу, і тим самим набуває право на посвідчення шлюбного договору. Таким чином в цьому випадку не потребується письмова згода батьків на посвідчення шлюбного договору, але спочатку батьки мають надати згоду на надання права нашлюб. Тому неотримання згоди на шлюб неповнолітній особі унеможливлює посвідчення шлюбного договору.

3. Якщо неповнолітній особі судом не буде надано права на шлюб, то укладений та посвідчений у нотаріальному порядку шлюбний договір, навіть за згодою батьків, не набере чинності.

4. Щодо згоди батьків чи піклувальників на укладення та посвідчення неповнолітньою особою у нотаріуса шлюбного договору до реєстрації шлюбу (ст. 92 СКУ), то вона може бути безпосередньо висловлена нотаріусу, коли батьки чи піклувальники особис­то з’являться до нього. Нотаріус установлює особу заявника, перевіряє дійсність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, його номер, дату видачі та назву установи, що видала документ, який стверджує особу. Заява про згоду на посвідчення правочину може бути викладена на звороті примірника правочину, що залишається в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або на окремому аркуші [9].

5. Якщо ж до нотаріуса з’являться самі особи, які подали заяву на реєстрацію шлюбу, то вони мають йому подати належним чином оформлену згоду батьків чи піклувальників на укладення та посвідчення шлюбного договору і така згода повинна бути нотаріально засвідчена (справжність підпису батьків чи піклувальника має бути нотаріально засвідчена на цій згоді).

6. Відповідно до ч. 2 ст. 238 ЦКУ не допускається укладання через представника правочину, який за своїм характером може бути укладено лише особисто. Це стосується і шлюбного договору як правочину майнового характеру, нерозривно пов’язаного з особою його учасника.

7. Якщо предметом шлюбного договору, що укладається неповнолітньою особою, яка не має повного обсягу дієздатності, є транспортні засоби або нерухоме майно, то для укладання договору (крім згоди батьків дитини потрібен також дозвіл органу опіки та піклування);

8. За бажанням сторін шлюбний договір може укладатись у присутності свідків, про що слід зробити відповідний запис у тексті правочину, і свідки після встановлення їх особистості та перевірки дієздатності мають підписуватися у шлюбному договорі.

9. Якщо ж особи, які укладають шлюбний договір, уже одружені, то дозволу батьків, усиновителів, опікунів не потрібно, оскільки неповнолітні, які беруть шлюб, згідно зч. 2 ст. 34 ЦКУ, набувають цивільної дієздатності в повному обсязі з моменту реєстрації шлюбу.

10. Якщо ж особи проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), то шлюбний договір між ними не може бути укладено, тому що він пов’язаний з реєстрацією шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст. 93 СКУ шлюбний договір регулює лише майнові відносини подружжя (установлюються їхні майнові права й обов’язки). Шлюбним договором можуть регулюватися три основних види майнових відносин:

а) правовий режим майна (ст. 97 СКУ);

б) порядок користування житлом (ст. 98 СКУ);

в) право на утримання (ст. 99 СКУ).

Згідно з ч. 2 ст. 93 СКУ шлюбний договір регулює лише майнові відносини подружжя (установлюються їхні майнові права й обов’язки). Шлюбним договором можуть регулюватися три основних види майнових відносин:

а) правовий режим майна (ст. 97 СКУ);

б) порядок користування житлом (ст. 98 СКУ);

в) право на утримання (ст. 99 СКУ).

9) сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу їх майна (як наявного на момент укладення шлюбного договору, так і майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому);

10) шлюбний договір не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно;

11) посвідчення шлюбних договорів є можливим і під час перебування в шлюбі, а тому може стати необхідним установлення і зміна правового статусу майна, набутого в період з реєстрації шлюбу до посвідчення шлюбного договору (ч. 1 ст. 92 СК).

Особливості дії шлюбного договору полягають у такому:

– дія шлюбного договору, укладеного до його реєстрації, починається з моменту реєстрації шлюбу. Отже, початок дії шлюбного договору не збігається з моментом його укладення, проте шлюбний договір спричиняє виникнення права власності на майно у другого з подружжя. Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦКУ право власності на майно за договором, що підлягає нотаріальному посвідченню, виникає в набувача з моменту такого посвідчення. Крім того, слід зазначити, що такий договір може й не набрати чинності, якщо подружжя не зареєструє шлюб або якщо один із подружжя неповнолітній та йому судом не буде надане право на шлюб (ст. 23 СКУ);

– якщо шлюбний договір укладено особами в період шлюбу, то він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення, тобто час посвідчення договору має місце як після реєстрації шлюбу, так і доки існуватиме по­дружжя;

– якщо предметом шлюбного договору є майбутнє майно (майно, що є для подружжя юридично відсутнім на час укладення шлюбного договору), виникнення права власності на нього не може пов’язуватися з: а) моментом нотаріального посвідчення договору (для шлюбного договору); б) моментом реєстрації шлюбу (для дошлюбного договору). Тож, якщо сторони уклали шлюбний договір за моделлю умовного правочину (якщо…, то…), право власності на набуту в подальшому річ має, очевидно, виникати з моменту набуття такої речі;

– початок дії шлюбного договору або частини його умов сторони можуть пов’язати з відкладальною умовою (та, щодо якої наперед невідомо, настане вона чи ні, як тільки вона настане, права та обов’язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бути розірвання шлюбу, окреме проживання тощо.

– у разі спільної відмови від реєстрації шлюбу або якщо з ініціативи однієї зі сторін шлюб не буде зареєстровано, шлюбний договір набуде статусу неукладеного, а тому може застосовуватися за аналогією ч. 3 ст. 635 ЦКУ, тобто одна зі сторін може запропонувати зареєструвати шлюб в інший час;

– сторони можуть розірвати шлюбний договір за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Але у випадку встановлення судом режиму окремого проживання подружжя права та обов’язки, передбачені шлюбним договором, який не втратив чинності, не можуть бути припинені (ст. 120 СКУ);

— на вимогу одного з подружжя або особи права та інтереси якої порушено цим договором, його може бути визнано недійсним з підстав, установлених ЦКУ (загальні правила визнання недійсності правочинів). Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.57.84 (0.005 с.)