Правові наслідки розірвання договору довічного утримання 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правові наслідки розірвання договору довічного утримання



 

Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) передбачені ст. 756 ЦК України. Вони диференціюються залежно від того, хто вимагає розірвання договору і яка причина.

У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває права власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. При цьому враховується нормальний знос поверненого майна. Проте встановлення нормального чи ненормального зносу майна має певні складнощі.

1) Якщо набувач перебував власником майна, то він мав право на власний розсуд його використовувати або права набувача як власника слід було обмежити таким обов’язком.

2) Сам термін «нормальний знос» не має чітких критеріїв його встановлення, зокрема, знос автомобіля у сільській місцевості та у міській зовсім різний.

Якщо договір розірваний на вимогу третьої особи (утримуваного), то відчужувач має право вимагати повернення переданого за договором майна, у тому числі у примусовому порядку.

Витрати набувача на утримання або догляд відчужувача поверненню не підлягають. Він при користуванні належним йому на праві власності майном отримував з нього корисні властивості. Оскільки він винен у порушенні обов’язків за договором, то на нього поширюються наслідки, передбачені п. 1 ст. 611 ЦК України, а саме розірвання договору. Таким чином, цивільне законодавство покладає на набувача за невиконання чи неналежне виконання обов’язків за договором довічного утримання появу такого негативного наслідку як втрата права власності і тим самим захищає порушені права та охоронювані законом інтереси відчужувача.

Проте не досить чітко врегульовані відносини у тому разі, коли відчуження майна пройшло на користь утримання третьої особи.

Якщо і відчужувач, і утримуваний одностайні в оцінці виконання зобов’язань за договором набувачем, то особливих проблем не виникає. Але якщо їх оцінки виконання розходяться, то можливі певні варіанти:

– утримуваний вважає, що набувач належним чином виконує свої обов’язки і надане йому утримання та (або) догляд його влаштовує, а відчужувач – ні;

– відчужувач вважає, що набувач належним чином виконує свої обов’язки і надане йому утримання та (або) догляд його влаштовує, а утримуваний – ні. Суд повинен брати до уваги встановлені договором уточнення щодо утримання та догляду, а також оцінку їх утримуваним.

Законодавець не встановив можливості сторін звертатися за відшкодуванням завданих збитків. Такий підхід є виправданим, зважаючи на алеаторність та фідуціарність договору довічного утримання (догляду).

У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину з урахуванням часу, протягом якого він належно виконував обов’язки за договором (ч. 2. ст. 756 ЦК України). Тим захищаються інтереси сумлінного набувача, який з незалежних від нього підстав, не має змоги виконувати свої зобов’язання надалі.

Існують і інші ситуації, коли відчужувач починає зловживати своїми правами. Враховуючи це, на нашу думку, при вирішенні спорів про розірвання договору довічного утримання суди повинні детально досліджувати власне причини неналежного виконання цього правочину і дати їм правильну юридичну кваліфікацію.

В основному, переважають два варіанти зловживань відчужувачами своїми правами. Часто трапляється так, що відчужувач, через особисті конфлікти, відмовляється приймати належне виконання, запропоноване набувачем, аргументуючи це його низькою якістю, хоча, як правило, достатніх підстав для цього немає. Прострочення відчужувача матиме місце також і у разі, якщо він змінив своє місцепроживання і не повідомив про це набувача, внаслідок чого останній не міг виконувати свої обов’язки. За таких обставин виникає питання: чи нестиме набувач відповідальність, якщо він не міг належним чином виконувати свої обов’язки у зв’язку з простроченням відчужувача. Згідно частини другої статті 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Це означає, що набувач може не надавати утримання та догляд протягом строку, коли відчужувач відмовляється приймати належне виконання зобов’язання, запропоноване набувачем. При цьому останній не буде нести цивільно-правову відповідальність, якщо він доведе, що пропонував належне виконання, оскільки закон дає відстрочку на період, протягом якого відчужувач відмовлявся приймати таке виконання. Виконання зобов’язання може бути відстрочене і у випадку, коли відчужувач, не повідомивши набувача, змінив своє місцеперебування, внаслідок чого набувач не міг виконувати свої обов’язки. В цьому разі відстрочка діє доти, доки набувач не довідався про нове місцезнаходження відчужувача. Слід зазначити, що такі відстрочення, враховуючи те, що договір довічного утримання (догляду) укладається на строк життя відчужувача, мають, найімовірніше, характер призупинення виконання набувачем його обов’язків.

Іноді, коли відчужувач з певних причин виїжджає на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, набувач не може надавати утримання та (або) догляд в передбаченому договором обсязі, і, як правило, через деякий час відчужувач подає позов про розірвання договору довічного утримання (догляду), через те, що він не виконується належним чином. Виникає питання, як у цьому разі вчинити набувачеві? Тому необхідно звернути особливу увагу на одну із істотних умов договору а саме на місце його виконання.

По-перше, набувач може вимагати припинення договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК України) і відшкодування витрат, понесених на утримання та (або) догляд (такі випадки деколи траплялися на практиці).

По-друге, набувач може вимагати в судовому порядку зміни договору довічного утримання (догляду) за ст. 652 ЦК України, згідно якої у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

– в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

– зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

– виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

– із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно з ЦК України зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Безумовно, переїзд відчужувача на постійне місце проживання до іншого населеного пункту є істотною зміною обставин, тому, як правило, при укладенні договору набувач не може передбачити такої зміни і не може усунути її причини. Безперечно, виконання договору довічного утримання (догляду) у випадку, коли відчужувач переїжджає на нове місце проживання, порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б набувача того, на що він розраховував при укладенні договору; крім цього ризик зміни обставин не несе набувач. Отже, за цих умов є всі підстави для того, щоб вимагати в судовому порядку зміни договору довічного утримання (догляду). В цьому випадку може мати місце зміна матеріального забезпечення на грошове в розмірі грошової оцінки матеріального забезпечення. Отже, чинне законодавство достатньою мірою захищає набувача від можливих зловживань з боку відчужувача.

Все це добре, але хотілося б звернути увагу на те, що не завжди відчужувач зловживає своїми правами. Останнім часом почастішали випадки, коли шахраї, користуючись правовою необізнаністю і безпорадністю самотніх людей, привласнюють їхню нерухомість. І замість очікуваної допомоги та покращення умов свого існування літня самотня людина нічого не отримує, навіть навпаки – потрапляє у залежність від набувача. І тільки завдяки зверненню до суду і існуванню п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України, якщо відчужувач доведе, що набувач не виконував або неналежно виконував свої обов’язки за договором тоді відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. А витрати зроблені набувачем на утримання та догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Далі слід звернути увагу на те, що робити, якщо було розірвано договір довічного утримання, але на момент коли ще договір довічного утримання не був розірваний, набувач, як власник будинку, збільшив за свій рахунок корисну площу шляхом прибудови та перебудови? Законодавець залишив це поза увагою. Очевидно, що за таких умов слід застосовувати загальні правила про покращення речі, що застосовуються при її віндикації. Якщо буде встановлено, що набувач істотно покращив річ, то в разі його добросовісності він вправі залишити покращання за собою. (Якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди).

Вважаємо доцільним доповнити ст. 756 ЦК України вказівкою на те, що у випадку розірвання договору довічного утримання у зв’язку з ухиленням набувача від його виконання витрати, понесені набувачем у зв’язку з поліпшенням майна не підлягають поверненню.

Неоднозначно сприймається норма ч. 2 ст. 749 ЦК України, згідно з якою у разі вирішення спору, який виник, про обсяг утримання, що надається або має надаватися, суд повинен вирішувати спір відповідно до засад справедливості та розумності.

У цьому випадку судова практика виходить з припустимості розірвання договору довічного утримання за вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконує зобов’язання, взяті за договором. Наведемо один приклад із правозастосовчої практики.

Рішенням Московського районного суду м. Києва було задоволено позов М. П. до К. М. про розірвання договору довічного утримання.

У касаційній скарзі відповідачка просила рішення суду скасувати, посилаючись на те, що суд не уточнив істинні обставини справи і дав неправильну оцінку зібраним доказам.

Суд встановив, що 4 листопада 1995 року між позивачкою та її сестрою Д. П., з одного боку, і відповідачкою, з іншого, було укладено договір довічного утримання, згідно з яким остання взяла на себе зобов’язання довічного утримання відчужувачів спірної квартири шляхом надання їм комплексу послуг і збереження за ними права довічного безвідплатного проживання у квартирі. Позивачка, її представник, а також свідки підтвердили той факт, що відповідачка належним чином свої обов’язки з утримання квартири, прасування білизни, забезпечення продуктами харчування не виконувала. Відповідачка не брала участі у похоронах Д. П., яка померла 24 грудня 1995 року. Суд дійшов висновку, що, оскільки після смерті своєї сестри позивачка виступила спадкоємицею за законом, остання не була позбавлена можливості порушувати питання про розірвання цього договору в повному обсязі. З урахуванням викладеного Судова колегія ухвалила касаційну скаргу К. М., залишити без задоволення, а рішення Московського районного суду – без змін.

З наведеного рішення суду випливає, що за договором довічного утримання до набувача переходить право власності на майно разом із зобов’язанням нового власника надавати послуги та інші зустрічні майнові дії на користь відчужувача на умовах, визначених договором, невиконання яких є підставою для розірвання угоди і зворотного повернення майна колишнім відчужувачам чи їх спадкоємцям.

У випадку розгляду спору про розірвання договору довічного утримання щодо повернення спірного майна, яке перебуває у спільній власності позивачів, останні мають право порушувати питання про розірвання спірного договору в частині належних позивачам прав на спірне майно.

З позицій відповідності уявленням добросовісності та розумності має вирішуватися питання правомірності висновку суду про визнання одним із доказів неналежного виконання обов’язків набувачки квартири факту її неучасті в похоронах відчужувача, незважаючи на відсутність в умовах договору обов’язку набувачки надавати послуги з проведення похорон відчужувачів.

Критерій добросовісності та розумності законодавець чітко не визначив і залишає вирішення цього питання на розсуд суду. Зрозуміло, що такий підхід потребує виявлення правових критеріїв визначення поняття добросовісності та розумності.

Добросовісним та розумним доцільно вважати зустрічне майнове надання, яке проводиться зобов’язаною особою своєчасно, якісно і за обсягом, визначеним умовами договору. У випадку нечіткості або з інших причин неможливості виявлення, виходячи з аналізу умов договору, конкретного обсягу та інших суттєвих умов зустрічного надання, добросовісними та розумними можуть бути визнані дії, якими створюються адекватні умови підтримання здоров’я, фізіологічних, рекреаційних та інших соціальних потреб відчужувача, які визнаються звичайними (традиційними) і виправданими для найбільш схожих (аналогічних) за віковими, територіальними, матеріальними та іншими побутовими умовами соціальних груп потенційних осіб відчужувачів у відповідній місцевості проживання померлої особи-відчужувача.

Зокрема, традиційною і виправданою вважається участь в організації і проведенні похорон осіб-спадкоємців, які отримують у спадщину будинок або інше цінне майно померлого.

У зв’язку з цим виправданою є норма ч. 3 ст. 749 ЦК України, за якою набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Тому суд обгрунтовано визнав недобросовісними дії (бездіяльність) набувача, який не брав участі в проведенні похорон відчужувача, за умови наявності спадкового майна в померлого.

Отже, при вирішенні питання правомірності дій набувача щодо характеру і розміру нечітко визначеного в договорі майнового забезпечення суд має виходити з позицій відповідності цих дій уявленням добросовісності та розумності.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 427; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.85.250 (0.01 с.)