Договір ренти. Договір довічного утримання.

 

Згідно зі ст. 731 ЦК за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Характеристика:

Сторонами договору ренти є одержувач ренти і платник ренти, якими згідно із загальним положеннями ст. 733 ЦК можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Стосовно фізичних осіб - сторін договору ренти, незалежно від наявності чи відсутності у них статусу суб'єкта підприємницької діяльності, законодавство не висуває жодних особливих вимог. Таким чином, для набуття можливості укладання договору ренти (як і для здійснення більшості інших правочинів) фізична особа повинна мати необхідний обсяг право- та дієздатності.

У разі, якщо сторонами (або однією зі сторін) є юридичні особи, діють загальні правила щодо обмеження укладання договору ренти, як і будь-яких інших договорів, обсягом їх спеціальної праводієздатності - можливість укладання такого виду договорів повинна бути передбачена засновницькими документами юридичних осіб і їм не суперечити.

Одержувач ренти передає платникові ренти у власність майно. Термін "передає" щодо майна, що становить предмет договору ренти, тлумачиться достатньо широко і опосередковує декілька цивільно-правових способів передачі прав власності на майно. Це наочно ілюструє ст. 734 ЦК, за змістом якої договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно. Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, - положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

Майно передається у власність платника ренти за певних умов:

1) право передання майна, що є предметом договору ренти, у власність іншій особі належить власнику майна. Іншими словами, одержувач ренти повинен мати повноваження на відчуження майна, що є предметом договору ренти, які опосередковуються наявністю у нього статусу власника цього майна;

2) платник ренти повинен мати право на прийняття майна, що є предметом договору ренти, у власність;

3) майно для того, щоб стати предметом договору ренти, не повинне бути обмежене у цивільному обігу.

Платник ренти періодично виплачує одержувачеві ренти певну грошову суму або ренту в іншій формі. Відповідно до ст. 737 ЦК рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг. Форма виплати ренти, а також її розмір встановлюється договором ренти.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти. Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.

Виплата ренти може бути забезпечена також шляхом встанов-лення обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти.

Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти (ст. 738 ЦК).

Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (ч. 2 ст. 731 ЦК). Від того, якою - безстроковою чи строковою - є рента, залежать, зокрема, специфічні права сторін договору ренти на його припинення.

Так, платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти. Умови відмови можуть бути встановлені договором. У такому разі договір ренти припиняється після спливу 3 місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на 1 рік;

2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі й строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Різниця між відмовою платника безстрокової ренти від договору ренти та вимогами одержувача ренти про розірвання договору ренти полягає у тому, що відмова з боку платника здійснюється в односторонньому порядку, а примусове задоволення вимог одержувача ренти щодо розірвання договору ренти - в судовому порядку за винятком випадків розірвання договору ренти за погодженням сторін.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірвання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату чи безоплатно. Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти. Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

Згідно зі ст. 732 ЦК договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти - також державній реєстрації.

Договір ренти є консенсуальним, двостороннім договором: права і обов'язки сторін виникають після досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами.

Згідно зі ст. 744 ЦК за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Суть договору довічного утримання (догляду) зводиться до передачі майна однією особою іншій у власність в обмін на одержання утримання у вигляді коштів та (або) інших матеріальних благ та догляду у вигляді послуг. Вони надаються особі, що передає майно за договором, персонально і довічно. Майно стає власністю набувача одразу після оформлення договору і за життя відчужувача.

Характеристика:

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і набувач.

Згідно зі ст. 746 ЦК відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути лише фізична особа. Це випливає, власне, з природи цього договору - фізична особа може потребувати утримання та (або) догляду, яке їй надається за договором на відповідний період -- до її фізичної смерті (довічно) - що теж притаманне тільки фізичній особі. Відповідно, юридична особа не може бути відчужувачем за цим договором.

Фізична особа може стати відчужувачем незалежно від її віху та стану здоров'я. З огляду на те, що на відчужувачів поширюються норми гл. 4 ЦК щодо дієздатності фізичних осіб, вік та стан здоров'я мають значення для них лише у контексті моменту виникнення (обсягу існуючої) дієздатності. Відчужувачем може стати будь-яка дієздатна фізична особа; при цьому не має значення ступінь її працездатності - за ЦК відчужувачем може бути і працездатна особа - важливим є лише її бажання довічно отримувати утримання та (або) догляд. Відчужувачами можуть бути і батьки, що діють від імені малолітньої дитини (з дозволу органів опіки і піклування).

На стороні відчужувача у договорі довічного утримання (догляду) може бути як одна, так і декілька фізичних осіб. Прикладом останнього є випадок, коли майно належить відчужувачам на праві спільної сумісної власності, зокрема, майно, що належить подружжю. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення співвласниками порядку користування цим майном.

Водночас законодавство не містить заборони виступати на стороні відчужувача особам, яким майно належить на праві спільної часткової власності.

Частина 4 ст. 746 ЦК дозволяє укладення відчужувачем договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи. У цьому разі, поряд з відчужувачем, в договірні відносини вводиться новий учасник - отримувач платежів (послуг із догляду). Ця особа не вважається відчужувачем, оскільки, власне, нічого не відчужує на користь набувача, проте згідно зі ст. 511 ЦК виступає кредитором стосовно останнього, тобто особою, яка вимагатиме від набувача виконання його обов'язків за договором довічного утримання (догляду), іншими словами, договір довічного утримання (догляду) укладається набувачем з відчужувачем, який передає набувачу відповідне майно, проте набувач здійснює платежі (надає послуги із догляду) не відчужувачу, а визначеній ним третій особі. Якщо договір довічного утримання (догляду) укладається на користь третьої особи, остання повинна бути чітко вказана в договорі.

Законодавство також не забороняє передбачити в договорі обов'язки набувача одночасно стосовно відчужувача і третьої особи (або осіб). У цьому разі на боці кредитора виникає так звана "множинність", що вимагає підвищеної уваги до деталізації обов'язків набувача (боржника) стосовно кожної з таких осіб.

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути як повнолітня дієздатна фізична, так і юридична особа. На відміну від відчужувача, щодо набувача - фізичної особи ЦК чітко закріплює не тільки обов'язкову наявність у неї повної дієздатності, але й встановлює віковий ценз - досягнення особою повноліття.

Можливість участі на стороні набувача юридичних осіб обумовлене характером його обов'язків - надання утримання та (або) організація догляду, виконання яких не залежить від юридичного статусу набувача. При цьому законодавство не пред'являє жодних вимог щодо організаційно-правової форми такої юридичної особи. Таким чином, набувачами можуть бути як комерційні, так і некомерційні юридичні особи. У тих випадках, коли набувачем є юридична особа, вона повинна бути організацією, для якої в силу ЇЇ правоздатності укладення такого роду договорів і надання послуг з утримання (догляду) є однією з цілей діяльності.

На стороні набувача можуть бути як одна, так і декілька фізичних осіб. У цьому разі вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності (ч. З ст. 746 ЦК) - тобто без визначення часток кожного з них у праві власності. Незважаючи на відсутність безпосередньої вказівки у Кодексі, за аналогією у договорі довічного утримання (догляду) не виключається участь декількох юридичних осіб, а також разом - фізичних і юридичних осіб.

Законодавство допускає заміну набувача - фізичної особи за договором довічного утримання (догляду). Згідно зі ст. 752 ЦК обов'язки набувача - фізичної особи за договором довічного утримання (догляду) у разі неможливості їх подальшого виконання з підстав, що мають істотне значення, можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Відчужувач передає набувачеві нерухоме майно або рухоме майно, що має значну цінність. Загальною вимогою до відчужуваного за договором довічного утримання (догляду) майна є його оборотоздатність.

Законодавство не містить заборони на те, щоб предметом договору довічного утримання (догляду) були майнові права. Предметом договору не можуть бути права вимоги, якщо вимога має особистий характер - зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди, авторські права.

З метою забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) ч. З ст. 754 ЦК, зокрема, встановлюється, що втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.

Майно, що є предметом договору довічного утримання (догляду), передається відчужувачем набувачу у власність.

Набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом.

Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями.

Поняття "догляд" законодавством не визначене і означає в широкому розумінні нагляд за відчужувачем, станом його здоров'я, умовами побуту тощо. Догляд не обов'язково пов'язаний з наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувача, наданням відчужувачу послуг, обсяг яких передбачається договором, тощо.

Згідно зі ст. 749 ЦК у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Крім того, набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати Його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). При цьому, якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем (ч. З ст. 754 ЦК).

Також набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду)- У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ст. 750 ЦК).

Договір довічного утримання (догляду) може передбачати як суто обов'язки набувача щодо утримання відчужувача, так і обмежуватися обов'язками набувача з догляду за відчужувачем без матеріального його забезпечення; проте ці обов'язки можуть бути поєднані. У будь-якому разі конкретний обсяг обов'язків набувача визначаються договором.

Матеріальне забезпечення (утримання) та послуги із догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувача (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

Відносини довічного утримання (догляду) оформлюються договором. Згідно зі ст. 745 ЦК договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами договору довічного утримання (догляду) вимоги закону про його нотаріальне посвідчення він є нікчемним з моменту його вчинення, тобто таким, недійсність якого встановлена законом і визнання чого не вимагається судом. Проте якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ст. 220 ЦК).

Згідно з ч. З ст. 640 ЦК договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту нотаріального посвідчення, а договір, який вимагає державної реєстрації - з моменту такої реєстрації. Нотаріальному посвідченню підлягає договір довічного утримання (догляду), предметом якого є рухоме майно, що має значну цінність, а нотаріальному посвідченню із наступною державною реєстрацією - договір довічного утримання (догляду), предметом якого є нерухоме майно.

Договір довічного утримання є консенсуальним і оплатним, вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами.