Зобов’язання (поняття, зміст, підстави виникнення, види).

 

Зобов’язання — це правовідносини, за якими одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України). Найбільш по­ширеною підставою для виникнення зобов’язальних відносин є договір, завдяки якому головним чином і забезпечується правове регулювання відносин майнового обігу на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності його учасників.

Специфічними рисами зобов’язальних відносин, що, зокрема, дозволяють розмежувати його з речовими відносинами, є те, що сторонами зобов’язання є конкретно визначені особи: кредитор — особа, якій належить право вимоги, і боржник — особа, яка несе обов’язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов’язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), у яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов’язаних осіб, а «усі й кожен».0б’єктами зобов’язальних правовідносин можуть бути дії, пов’язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, у той час як об’єктами речових правовідносин є речі. Здійснення суб’єктивного права кредитора у зобов’язальних правовідносинах можливе тільки в разі здійснення боржником дій, що складають його обов’язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб’єктивні права самостійно, не звертаючись по допомогу до інших осіб. Зобов’язання опосередковують динаміку цивільного обігу, а речові права — його статику.

Складовими елементами зобов’язальних правовідносин є суб’єкти, об’єкт і зміст. Суб’єктами зобов’язань є кредитор і боржник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, держава та інші соціальні утворення. У зобов’язаннях, як на боці кредитора, так і на боці боржника, можуть брати участь декілька осіб (зобов’язання з множинністю осіб). Об’єктом зобов’язання є поведінка його сторін (вчинення дій або утримання від вчинення дій). Від об’єкта зобов’язання слід відрізняти предмет зобов’язання. Якщо об’єкт — це певна поведінка його учасників, то предмет — ті речі чи майно, нематеріальні блага, відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин, щодо яких виникають відносини. Змістом зобов’язання с сукупність прав та обов’язків його учасників. Суб’єктами зобов’язання є кредитор і боржник. Кредитор — це особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник — особа, яка зобов’язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утримуватися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора.

Як кредитором, так і боржником у зобов’язанні можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші суб’єкти публічного права).

Залежно від кількості суб’єктів на тій чи іншій (або на кожній) стороні зобов’язань розрізняють зобов’язання прості та складні (з множиною осіб).

Залежно від характеру розподілу прав або обов’язків між декількома кредиторами чи боржниками розрізняють зобов’язання часткові, солідарні та субсидіарні. Залежно від підстав виникнення розрізняють договірні та недоговірні зобов’язання. За характером розподілу прав та обов’язків між декількома кредиторами чи боржниками існують часткові, солідарні та субсидіарні зобов’язання. За співвідношенням (наявністю) прав і обов’язків зобов’язання поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні, зустрічні, синалагматичні). В односторонніх зобов’язаннях одна сторона має тільки права, інша — тільки обов’язки (наприклад, зобов’язання із заподіяння шкоди). У двосторонніх зобов’язаннях кожен з учасників такого зобов’язання має як права, так і обов’язки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником. Залежно від мери (спрямованості) зобов’язання поділяються на регулятивні та охоронні. Залежно від значення зобов’язання для його сторін розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зобов’язання.

 

Щодо визначеності предмета виконання можна виділити зобов’язання з конкретним предметом виконання, альтернативні та факультативні (у цьому разі доводиться відступити від принципу дихотомії й обрати множинний розподіл). Зобов’язання з конкретним предметом виконання існують тоді, коли предметом зобов’язання є цілком конкретна поведінка учасників.

Підстави виникнення. Ввиникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення може бути настання або ненастання певної події.

 

38. Принципи і способи виконання зобов’язань.

 

Зобов’язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов’язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов’язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов’язання. Але саме досягнення цієї мети пов’язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим “якісним” показникам, які загалом можна об’єднати поняттям належного виконання.

Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов’язання.

Дія принципу належного виконання спрямована на досягнення тієї мети, на досягнення якої було спрямоване відповідне зобов'язання, і охоплює його в цілому, стосуючись суб'єкта, предмета, строку, місця і способу виконання зобов'язання.

Принцип реального виконання зобов 'язання означає недопустимість заміни боржником предмета виконання грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і сплати неустойки. Згідно з цим принципом зобов'язання повинно бути виконано в натурі.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спосіб виконання договірного зобов’язання — це порядок вчинення боржником дій щодо виконання зобов’язання. Спосіб виконання договірного зобов’язання, зазвичай, визначається в договорі.

У більшості випадків здійснюється одноразове виконання договірного зобов’язання в повному обсязі. Виконання ж зобов’язання частинами вважається неналежним, якщо такій спосіб виконання прямо не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов’язку частинами, якщо це не відповідає його інтересам.

Певні особливості має спосіб зустрічного виконання зобов’язання (ст. 538 ЦК). Зустрічним виконанням зобов’язання є виконання свого обов’язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку. При зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Такій спосіб виконання зобов’язання обумовлює право однієї сторони зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі у разі невиконання іншою стороною свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає його у встановлений строк (термін) або виконає не в повному обсязі.

Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори. Боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Виконання альтернативного зобов'язання. Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту