Поняття та характеристика і система договорів перевезень



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та характеристика і система договорів перевезень



 

У статтях 908-928 ЦК України визначено загальні правила щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Основне зводиться до того, що за договором перевезення перевізник зобов’язується перевезти (пасажира та/або його багаж, вантаж тощо) у вказане місце, а пасажир чи вантажовідправник сплатити вартість проїзду, дотримуватися його правил (вантажоодержувач – отримати в установленому порядку вантаж та забезпечити його оформлення.

Зазвичай правова характеристика договорів перевезення зводиться до того, що вони двохсторонні, оплатні та консенсуальні. Водночас вказується, що договір перевезення вантажу є трьохстороннім, реальним – права та обов’язки виникають з моменту надання вантажу. Такі договори є господарськими і алеаторними. Не виключено й безоплатне перевезення пасажира чи/та його багажу, зокрема при домашньому чи попутному перевезенні.

Систематизація договорів перевезення проводиться за різноманітними критеріями. Так, основним визнаним поділом договорів перевезення є визнання: договір перевезення вантажів, пасажирів та багажу. Виділяється й договір перевезення пошти. Договір перевезення вантажу за механізмом своєї реалізації є, як правило, досить складним.

Укладенню та виконанню договорів перевезення вантажів передують довгострокові (навігаційні і т.п.) договори, договори зберігання вантажу, договори на виконання навантажно-розвантажних робіт, договори на експлуатацію колій та під’їзних шляхів, договори обслуговування чи переробку вантажу; опосередковують процес перевезення – наприклад, договір експедиції, буксирування і т.д. Тобто, мова йде про класифікацію транспортних договорів на основний та допоміжні. Допоміжні зобов’язання, як і основні, є завершеними за правовими ознаками правовідносинами, але самостійного значення в системі транспортних зобов’язань не мають, в тому розумінні, що самі безпосередньо не виражають діяльність по переміщенню вантажів, а спрямовані на забезпечення цієї діяльності.

Перевезення вантажів проводиться із дотриманням правил безпеки для людей та довкілля. У зв’язку із тим виділяють перевезення небезпечних вантажів. Крім того для таких перевезень характерне маршрутне перевезення, колит один і той же вантаж у багатьох перевізних транспортних засобах слідує одному вантажоотримувачу.

 

Договір перевезення вантажу

 

Договір перевезення вантажу - домовленість, за якою перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його управненій на отримання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення такого договору підтверджується складанням і видачею відправнику вантажу транспортної накладної, коносамента або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом або кодексом (ч.3 ст. 909 ЦК України).

Цей договір є реальним, оскільки зобов'язання перевізника виникають лише відносно такого вантажу, який зданий вантажовідправником і прийнятий перевізником для його доставки в пункт призначення (увірений перевізнику вантаж). Він є двостороннім, оскільки обов’язки є на стороні як перевізника, так і відправника вантажу; послуги перевізника з доставки вантажу підлягають оплаті відправником. В договірних відносинах по перевезенню вантажу крім перевізника і відправника приймає участь і вантажоодержувач, на стороні якого є не тільки права, але і певні обов’язки.

Крім того цей договір є оплатними, а за галузевою приналежністю – господарським.

Укладається договір перевезення вантажу шляхом подання відправником вантажу заявки перевізникові на перевезення вантажу, вказуючи в ній дані про вантаж, його призначення, відомості про упаковку, назву відправника й одержувача. Цим самим відправник виражає свій намір на укладення договору з перевізником. Це дає нам можливість встановити три важливі в правовому смислі обставини: бажання відправника укласти з перевізником договір перевезення вантажу, звернення до конкретного перевізника з такою пропозицією, викладення у своїй пропозиції основних суттєвих даних про вантаж і умов його перевезення.

В юридичній літературі існують і впливають досі на механізм правового регулювання перевезень вантажів різні точки зору на значення заявки на окремих видах транспорту та їх юридичної природи. Так, К.К.Яїчков[268], вважає, що подання заявки – це самостійна одностороння вимога відправника вантажу, яка за своєю природою є одностороннім правочином; М.М.Ніколаєва[269] вважає що визнати заявку угодою – значить надати невластиве їй значення; В.А.Єгіазаров відстоює думку оперативно-регулюючих функцій заявки[270].

Направлення заявки може бути визнане офертою, що має правові наслідки, за якою йде згода (як правило, з попереднім розрахунком вартості перевезення) чи незгода перевізника здійснити це перевезення.

У разі згоди перевізника, вантаж передається в порту перевізнику (пароплавству), на станції (залізниці) разом із заповненою накладною, автомобільному перевізнику видається товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільного транспорту), морському — коносамент (статті 134 і 135 КТМ).

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху транспортування, а перевізник зобов’язаний видати її разом з вантажем одержувачу в порту (станції) призначення (ст.67, 97 Статуту ВВТ, ст.23 Статуту залізниць України, ст.60 ПК України). Значення накладної в тому, що перевізник і відправник вантажу приймають на себе зобов’язання і відповідальність за невиконання вимог транспортних статутів, кодексів і діючих Правил перевезення.

Зобов’язання у перевізника виникають з моменту здачі йому вантажу відправником, проте у такому випадку він залишається незахищеним відносно своїх витрат на підготовку тонажу до перевезення у випадку нездачі вантажу відправником. Як вихід - укладення організаційних договорів, або законодавче конструювання даного договору не як реального, а як консенсуального.

Пред’явлення відправником вантажу разом з заповненою накладною і приймання перевізником накладної разом з вантажем є правоутворюючим моментом укладення договору перевезення і його формою. При пред’явленні вантажу до перевезення відправник зобов’язаний надати всі документи, передбачені для перевезення санітарними, карантинними та іншими правилами та несе відповідальність за наслідки їх неподання чи невідповідності.

Транспортні Статути та кодекси передбачають відомості і вказівки, які повинні бути включені до накладної, зокрема назву перевізника, назву і адресу відправника з зазначенням пункту призначення, кількості вантажу, виду сполучення, характеру тари чи упаковки, швидкості перевезення, часу пред’явлення накладної та ін.

Прийняття перевізником вантажу з накладною свідчить, що перевізник, як учасник договору погодився укласти договір перевезення наданого вантажу і прийняв всі умови, вказані відправником в накладній. З моменту прийняття вантажу з накладною договір перевезення вважається укладеним на умовах, указаних відправником у накладній (ст. 67 Статуту ВВТ, ст.22 Статуту залізниць, ст.45, 47 Статуту автомобільного транспорту).

Для підтвердження укладення договору і прийняття вантажу до перевезення відправнику видається квитанція, яка за своїм юридичним значенням є не лише доказом укладення договору перевезення, але й одночасно має значення розписки, яка засвідчує прийняття вантажу до перевезення і зобов’язання перевізника видати вантаж в пункті призначення його власнику. Квитанція є документом, який надає право розпорядження вантажем під час перевезення і пред’явлення претензії про відшкодування вартості вантажу при його повній втраті.

Передача вантажу разом із накладною відправником і прийняття цього вантажу перевізником, засвідчена квитанцією, є, по суті обміном офертою і акцептом між зацікавленими особами.

Досить своєрідним є виконання договору перевезення вантажу принаймні без надання вантажу до перевезення такий договір чи його виконання не можу відбутися. Але перевізник відповідно до поданої заявки вантажовідправника повинен подати його вказані у заявці транспортні засоби.

Розкриваючи сферу правовідносин, пов'язаних з перевезеннями вантажів, не можна обійти увагою також відносини, що виникають між вантажовідправником і перевізником на стадії узгодження обов'язків по подачі перевізником транспортних засобів під вантаження і пред'явленню відправником вантажів до перевезення, а також порядку вантаження (вивантаження) вантажу в подані транспортні засоби.

Згідно зі ст. 917 ЦК перевізник зобов'язаний подати відправнику вантажу під навантаження транспортні засоби в строк, встановлений договором. Тут є ряд зауважень. По-перше, більшість договорів перевезення вантажів сконструйовані як реальні. Тобто, договір є укладеним з моменту передачі вантажу для перевезення. По-друге, згідно ст. 917 виникає обов’язок, а ст.921 ЦК України відповідальність за ненадання транспортного засобу під завантаження. Тобто, можуть виникати зобов’язання ще до прийняття вантажу, - що вказує на можливість за певних обставин розглядати договір перевезення як консенсуальний.

Договір створює взаємні зобов’язання сторін (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). Сторонами договору перевезення вантажів є перевізник і відправник.

Перевізник - учасник договору перевезення, який бере на себе зобов’язання доставити ввірений йому вантаж у місце призначення своїми засобами. Якщо перевізник за своєю ініціативою доручає доставку вантажу іншому перевізнику, то він не звільняється від відповідальності за невиконання прийнятих на себе зобов’язань (ст. 920 ЦК України), оскільки відправник не дав згоди на передачу вантажу іншому перевізникові (ст.520 ЦК України – переведення боргу), крім випадку, коли вантаж перевозиться двома чи декількома перевізниками за однією накладною (при змішаних перевезеннях), складеною на весь шлях слідування до пункту призначення, який знаходиться за межами діяльності першого перевізника, який прийняв вантаж від відправника. У цьому випадку перевізник вступає в договір перевезення з відправником не лише від свого імені, але й від імені всіх перевізників. Відправником за цим договором є той, від чийого імені вантаж здається до перевезення незалежно від взаємовідносин з одержувачем. Зазвичай відправник у той же час є постачальником товарів для одержувача, але це не обов’язково. Відправник може бути одночасно і одержувачем.

Як правило, одержувачем є не відправник, а інша особа, яка, не беручи участі в укладенні договору перевезення, набуває права, обумовлені цим договором (право вимагати видачі вантажу, а у випадку втрати чи пошкодження - відшкодування його вартості).

Одержувач повинен прийняти вантаж і внести перевізні платежі, не внесені відправником при здачі вантажу до перевезення. Отже, договір перевезення, в якому відправник не виступає в ролі одержувача, є договором на користь третьої особи (Ст. 6 Статуту залізниць).

Цивілісти (М.О.Тарасов, М.А.Аллахвердов[271]), заперечують можливість визнання одержувача стороною в договорі, оскільки він не бере участі в укладенні договору, не пред’являє і не зобов’язаний пред’являти вантаж, не пред’являє і не підписує накладну, не відповідає за відомості, які вказані в ній, а якщо не прийме вантаж, то всі витрати по зберіганню та перевезенню відшкодовує не він, а відправник. На одержувача може бути перенесене зобов’язання сплатити за перевезення та недобір, але це відбувається не за угодою з перевізником, а за угодою перевізника з відправником та за згодою одержувача прийняти вантаж, а саме скористатися правом, наданим договором, у якому він як сторона участі не бере. Використання цього права пов’язане з обов’язком сплати за перевезення.

При морських перевезеннях вантажів перевізник повинен заздалегідь, до початку рейсу, привести судно в мореплавний стан: забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити його, укомплектувати екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, де перевозиться вантаж, у такий стан, який забезпечував би приймання, перевезення та схоронність вантажу (ст. 143 Кодексу торговельного мореплав­ства). Такі самі обов'язки перевізника передбачено правилами, що діють на річковому та автомобільному транспорті.

Носій юридичного обов’язку повинен сумлінно його виконувати. Порушення його тягне за собою застосування до порушника певних засобів примусу (санкцій).

Особливості є і у відповідальності за порушення зобов’язань з договору перевезення вантажу. Здебільшого відповідальність за втрату, псування та пошкодження вантажу є переважаючою. Аналіз цивільного та транспортного законодавства дає підстави сформулювати деякі загальні положення, які стосуються відповідальності за незбереженість вантажу в процесі перевезення. По-перше, діє принцип відповідальності за винну поведінку. Формула вини перевізника в незбереженості вантажу виражена словами: «несе відповідальність, якщо не доведе, що псування чи пошкодження вантажу виникло внаслідок обставин, які перевізник не міг попередити і усунення яких від нього не залежало». По-друге, встановлено так званий період відповідальності перевізника за незбереженість вантажу. Це час з моменту прийняття вантажу до перевезення і до видачі його одержувачу. Визначення періоду відповідальності перевізника має велике практичне значення для забезпечення збереженості якості продукції, оскільки вимагає від перевізника прикласти максимум зусиль не лише на стадії переміщення вантажу, але й при здійсненні всіх супутніх операцій: навантаженні, розвантаженні, перевалці та зберіганні. По-третє, встановлена обмежена відповідальність за псування та пошкодження вантажу. Перевізник сплачує тільки розмір тієї суми, на яку знизилася вартість вантажу.

Стаття 195 Статуту ВВТ та відповідні статті інших транспортних статутів та кодексів (ст.113 Статуту залізниць України, ст. 179 КТМ, ст. 93 Повітряного кодексу України, ст. 136 Статуту автомобільного транспорту), визначаючи відповідальність перевізників за повну чи часткову втрату, псування чи пошкодження вантажів, порушують принципи цивільного права, виключаючи можливість повного відшкодування збитків, що виникли у зв’язку із втратою, псуванням чи пошкодженням вантажу, при якому підлягають відшкодуванню не лише збитки, а й упущена вигода. Цим вводиться принцип обмеженої відповідальності.

Здебільшого відповідальність за втрату, псування та пошкодження вантажу є переважаючою. Відповідальність перевізників, відправників та одержувачів визначається Статутами та кодексами: втрату, пошкодження та псування вантажу; прострочення в доставці вантажу; простій транспортних засобів та контейнерів під завантаженням-розвантаженням та нераціональне їх використання (ст. 920 ЦК України).

Втрата вантажу – не лише його фізична загибель, але й такий, який не виданий на вимогу одержувача на залізничному (ст. 117 Статуту залізниць) та внутрішньому водному транспорті протягом 30 (ст. 190 Статуту ВВТ) діб, на повітряному – протягом 10 діб з моменту доставки, а при перевезенні в прямому змішаному сполученні – по закінченню 4-х місячного терміну з моменту прийняття вантажу (ст. 190 Статуту ВВТ). На автомобільному транспорті – якщо вантаж не виданий на вимогу протягом 10 діб при міському і приміському перевезенні, 30 діб – при закінчення строку доставки при міжміському перевезенні (ст. 140 Статуту автомобільного транспорту).

Рідше в судовій та претензійній практиці настає відповідальність за прострочення доставки вантажу. Розміри відповідальності, визначенні Статутами та Кодексами залежно від ступеня прострочення, обчислюються у відсотках від провізної плати в розмірі: (За статутом ВВТ) від 10% провізної плати при простроченні 0,1 строку доставки до 50% при простроченні більше 0,4 строку. Штрафи за затримання видачі вантажів, які прибули зі складів порту та пристані, в 2 рази менші за вказані. При перевезенні на невеликі відстані, коли загальний термін доставки менше 6 діб, розмір штрафу зменшується на 50%. Відшкодування шкоди за псування вантажу в результаті прострочення не звільняє пароплавство від сплати штрафу за прострочення.

Відповідальність за несвоєчасність доставки вантажу за договором перевезення вантажу залізницею (ст. 116 Статуту залізниць) передбачає сплату залізницею одержувачу штрафу (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати — за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати — за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати — за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Згідно ст. 138 Статуту автомобільного транспорту за прострочку в доставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні підприємства або організації сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12 процентів провізної плати за кожну добу прострочки, якщо не доведуть, що прострочка сталася не з їх вини. Загальна сума штрафу за прострочку в доставці не може перевищувати 60 процентів провізної плати.

Сплата штрафу за прострочку в доставці вантажу не звільняє перевізника або організації від відповідальності за викликані прострочкою втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу.

Згідно зі ст. 183 та 184 Статуту ВВТ, ст. 107, 108 Статуту залізниць, ст. 176 Кодексу торгівельного мореплавства сторони звільняються від відповідальності за прострочення доставки вантажу тільки в тих випадках, коли воно зумовлено обставинами, перешкодити яким перевізник не міг (шторм, повідь, закінчення проходу під мостами в результаті високих горизонтів води; заборона чи обмеження перевезення вантажів).

Так, ст. 111 Статуту залізниць передбачає, що залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов’язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;

е) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Подібні правила містять і інші транспортні Статути, але не так детально (ст. 144 Статуту автомобільного транспорту).

Відмінною особливістю пред’явлення клієнтами до перевізника вимог, які випливають з порушення договірних зобов’язань із перевезень вантажів, є обов’язкове додержання претензійного порядку. Позов може бути заявлений лише в тому випадку, якщо перевізник повністю чи частково відмовився задовольнити претензії, чи не розглянув їх у встановлений строк. До розгляду вимог відправника чи одержувача у претензійному порядку позови господарськими судами не приймаються.

Згідно ст. 134 Статуту залізниць Претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців. Проте, ч.3. ст. 925 ЦК України передбачає строк позовної давнини для всіх видів перевезень в 1 рік. Тобто, саме такий строк має застосовуватись, незважаючи на норми транспортних статутів, які передбачають строк позовної давнини в 6 місяців.

Законодавство передбачає випадки, коли договір може бути односторонніми діями одного з учасників. Це можуть бути фактичні дії, які свідчать про відмову від договору чи виконання його на інших умовах, ніж узгоджені.

Відправнику необхідно надати право вимагати дострокового розірвання договору перевезення вантажу за обставин, коли перевізник довго не приступає до перевезення зданого вантажу (за діючим законодавством за таких обставин лише стягується штраф у розмірі до 25% вартості перевізної плати – ст. 180 Статуту ВВТ, ст. 106 Статуту залізниць - з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами). Тут можна було б застосувати формулу договору підряду – право вимагати розірвання договору і стягнення, пов’язаного із затриманням перевезення вантажу та шкоди.

При зміні чи розірванні договору за згодою сторін питання про розподілення завданих цим збитків звичайно не виникає. Якщо зміна чи розірвання договору викликане порушеннями, допущеними іншою стороною, понесені нею збитки відшкодуванню не підлягають.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.102.4 (0.013 с.)