Права та обов’язки сторін за договором зберігання

.

Права і обов’язки сторін за договором зберігання обумовлюється його спрямованістю. Забезпечення схоронності майна, як загальна мета договору зберігання, передусім впливає на формулювання змісту основного обов’язку зберігача.

Водночас особливістю відносин зі зберігання є те, що обов’язку однієї із сторін не завжди кореспондує зустрічний обов’язок іншої сторони. Зокрема, за консенсуальним характером договору зберігання обов’язок зберігача прийняти річ на зберігання у майбутньому не породжує зустрічного обов’язку поклажодавця – передати річ. Такий обов’язок має умовний характер. Зберігач не має права ні відмовитися від прийняття речі, ні вимагати її передання від поклажодавця. Відмова зберігача прийняти річ на зберігання у майбутньому можлива винятково у випадку наявності обставин, які мають істотне значення і унеможливлюють забезпечення схоронності речі (ст. 940 ЦК). Зазначені особливості відображають специфіку самого предмета зобов’язання – надання послуги.

Для поклажодавця, який не передав річ на зберігання і не попередив у розумний строк про відмову від договору, настають правові наслідки у вигляді обов’язку відшкодувати зберігачеві збитки, завдані у зв’язку з тим, що зберігання не відбулося (ч. 2 ст. 939 ЦК). При чому норми про зберігання не визначають, який строк у даному разі є розумним. Сторони можуть тлумачити його по-різному, що для поклажодавця може бути однією із підстав звільнення його від відповідальності. Оскільки зберігач не може висувати будь-яких вимог до поклажодавця, то загальні положення про строк виконання зобов’язань у даному випадку не можуть бути застосовані. Зважаючи на те, йдеться про консенсуальний договір зберігання, який у відповідності зі ст. 937 ЦК повинен укладатися у письмовій формі, то й зазначений строк має завжди обумовлюватися сторонами на момент підписання договору.

Оскільки критерієм оцінки дій зберігача ч. 1 ст. 942 ЦК є вжиття усіх заходів, встановлених договором або законом, для забезпечення схоронності речі, то й основний обов’язок зберігача за договором зберігання обумовлений здійсненням комплексу заходів (дій), спрямованих на відвернення будь-яких небезпек, що можуть загрожувати недоторканості, цілісності, якості об’єкта зберігання. Цей обов’язок виникає з моменту прийняття майна на зберігання і може не співпадати з моментом укладення договору (наприклад, при укладенні консенсуального договору зберігання).

Характер здійснюваних зберігачем заходів може мати різний зміст: одні – спонукають його до вжиття активних дій для забезпечення схоронності майна; інші – вимагають утримуватися від вчинення певних дій (наприклад, встановлена ст. 944 ЦК заборона користуватися переданою на зберігання річчю). У законі чи договорі може міститися і загальна вказівка про те, що передбаченими в договорі заходами обов’язок зберігача вичерпується.

З позиції того, що «схоронність» майна включає як обов’язок збереження, так і обов’язок охорони речі,[283] то перш за все невід’ємною частиною забезпечення належного виконання зобов’язання зі зберігання, його супутнім, додатковим елементом є обов’язок з охорони. Зміст дій зберігача може різнитися залежно від ряду обставин: виду зберігання (професійне чи ні); оплатності чи безоплатності договору; властивостей речей, що передаються на зберігання. Але в усіх випадках зберігач зобов’язаний здійснити необхідні заходи з охорони майна від можливого розкрадання[284]. Залежно від властивостей (якостей) речі дії зберігача щодо забезпечення її схоронності можуть полягати у дотриманні вимог протипожежної безпеки, санітарних норм, необхідного температурного, технологічного режиму зберігання, провітрювання та здійсненні інших необхідних превентивних заходів, які забезпечать повернення майна у тому стані, в якому воно передавалось на зберігання.

З виконанням основного обов’язку щодо забезпечення схоронності речі закон встановлює для зберігача й інші вимоги: особисте виконання обов’язків зберігачем (ч. 1 ст. 943 ЦК); необхідність попередження поклажодавця про зміну умов зберігання (ч. 1 ст. 945 ЦК). Встановлення зазначених вимог повністю узгоджується з принципом належного виконання зобов’язання. Поклажодавець, укладаючи відповідний договір, зазвичай враховує індивідуальні особливості зберігача, оцінює його можливість забезпечити належні умови зберігання, зважає на його фінансову спроможність нести відповідальність, якщо така матиме місце. Тому передання речі на зберігання іншій особі, так само як і зміна умов зберігання, може викликатися виключно загрозливими обставинами, які виключають можливість належного забезпечення схоронності речі даним зберігачем чи за даних умов, про що негайно має бути повідомлений поклажодавець. У разі передання речі на зберігання іншій особі первісний зберігач повністю відповідає за дії вказаної особи (ч. 3 ст. 943 ЦК). Оскільки у даному випадку йдеться не про переведення боргу, а лише про покладення виконання обов’язку на іншу особу, за дії якої, як за свої власні, в повному обсязі відповідає зберігач, то закон не передбачає можливості пред’явлення поклажодавцем будь-яких вимог до нового виконавця, як і виконавцем – до поклажодавця.

ЦК наділяє зберігача правом продажу речі або її частини у разі, якщо річ пошкоджена або виникла реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змогу забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо (ч. 2 ст. 945). Розміщення даної норми серед загальних положень про зберігання (у ст. 945, яка говорить про зміну умов зберігання), а отже і можливість її розповсюдження на спеціальні різновиди зберігання, свідчить про недосить вдалий юридико-технічний прийом законодавця. Оскільки у зберігача завжди існує можливість змінити умови зберігання, навіть не чекаючи відповіді поклажодавця, або передати річ на зберігання іншій особі для забезпечення її схоронності, то навряд чи можна наділити зберігача правом розпорядження об’єктом зберігання, якщо йдеться про індивідуально-визначену річ, а тим більше, якщо поведінка поклажодавця характеризується бездоганністю. Уявляється, доречність застосування вказаної норми може мати місце тільки при зберіганні родових речей.

Належне виконання зберігачем обов’язку щодо забезпечення схоронності речі обумовлює наступний обов’язок зберігача – повернути річ, передану на зберігання. При чому особливість даного обов’язку полягає у тому, що вимогу про повернення речі зберігач має виконати у будь-який момент, коли цього зажадає поклажодавець, незалежно від строку дії договору (ст. 953 ЦК). Разом з річчю зберігач зобов’язаний передати плоди і доходи, які були ним одержані від речі. У випадку виникнення спору щодо тотожності речі, прийнятої на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, закон допускає використання свідчень свідків (ч. 3 ст. 949 ЦК).

У безоплатному договорі зберігання поклажодавець наділяється лише правом вимоги до зберігача про повернення речі, переданої на зберігання. Однак, враховуючи, що зберігач у деяких випадках може нести певні витрати, пов’язані зі зберіганням речі, закон зобов’язує поклажодавця у цьому разі відшкодувати зазначені витрати, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 947 ЦК).

З огляду на оплатний характер договору зберігання у безпосередньому зв’язку з основним обов’язком зберігача знаходиться основний обов’язок поклажодавця – сплатити обумовлену в договорі ціну наданих послуг. За загальним правилом плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором (ч. 1 ст. 946 ЦК України). Розмір плати за зберігання спеціалізованими організаціями (автостоянками, ломбардами, камерами схову підприємств транспорту тощо) зазвичай визначається єдиними ставками і тарифами. Понад сплати ціни зберігання на поклажодавця може бути покладений обов’язок з відшкодування витрат (надзвичайних витрат), пов’язаних зі зберіганням. При цьому під надзвичайними витратами слід розуміти витрати, не передбачувані сторонами під час укладення договору зберігання, які перевищують звичайні витрати при зберіганні подібних речей, і необхідність здійснення яких обмовлена наявною загрозою пошкодження чи втрати речі. Розмір надзвичайних витрат у будь-якому разі не може перевищувати дійсної вартості речі.

У договорі з визначеним строком зберігання на поклажодавця покладається обов’язок забрати річ по закінченню строку зберігання. Невиконання поклажодавцем зазначеного обов’язку може служити підставою для звуження відповідальності професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі. Тобто після прострочення поклажодавця, зберігач буде відповідати за втрату (нестачу) або пошкодження речі тільки за наявності його умислу або грубої необережності (ч. 3 ст. 950 ЦК).