Обов’язки сторін договору доручення

Як ми вже визначилися вище, і це прямо випливає з предмета договору доручення, основним обов’язком повіреного є вчинення юридичних дій від імені та за рахунок довірителя. При цьому повірений зобов’язаний учиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Проте, із цього правила можуть бути окремі винятки. Так, відповідно до ст. 1004 ЦКУ, у випадку якщо цього вимагають інтереси довірителя та повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит, повірений може відступити від змісту доручення. У такому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки це стане можливим.

Сторони також вправі передбачити в договорі доручення право повіреного, який діє як комерційний представник, відступати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це.

Проте, навіть якщо в договорі доручення повіреному — комерційному представнику дозволено відступати в інтересах довірителя від змісту доручення, такий комерційний представник за загальним правилом повинен у розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення.

Іншим обов’язком повіреного є обов’язок виконати дане йому доручення особисто. Це загальне правило також містить два винятки:

1. Сторони прямо визначили в договорі доручення право повіреного передати виконання доручення іншій особі (замісникові). При цьому важливим аспектом у розподілі ризиків є те, хто саме визначає особу замісника. У ч. 4 ст. 1005 ЦКУ прямо зазначено: якщо замісник повіреного був указаний у договорі доручення, повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії. В інших випадках — повірений відповідає за вибір замісника.

 

2. Повірений був вимушений залучити замісника обставинами з метою охорони інтересів довірителя. Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. У цьому разі повірений відповідає лише за вибір замісника.

Оскільки зазвичай договір доручення є двостороннім, з моменту його укладення певні обов’язки виникають і в довірителя.

Передусім, якщо укладений договір доручення є оплатним, довіритель зобов’язаний виплатити повіреному належну за договором плату. Договором доручення може бути передбачена пеня за прострочення виконання цього зобов’язання.

Довіреність на вчинення дій

Відповідно до ч. 1 ст. 1007 ЦКУ, довіритель зобов’язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Довіреність дозволяє підтвердити правомірність вчинення повіреним дій від імені довірителя перед третіми особами. Зміст довіреності повинен відповідати положенням договору доручення.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Якщо довірителем виступає юридична особа, довіреність від її імені видається її уповноваженим органом (як правило директором) та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

У довіреності повинна зазначатися дата її вчинення. В іншому випадку така довіреність є нікчемною. Що ж стосується строку довіреності, він не обов’язково має визначатися. Так, якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Однак у будь-якому разі строк дії довіреності повинен узгоджуватися зі строком дії договору доручення.

Форма договору доручення

ст. 205 ЦКУ, договори доручення можуть укладатися усно чи в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину на власний розсуд.

У окремих випадках договір доручення повинен укладатися виключно в письмовій формі. Зокрема така вимога застосовується до договорів доручення, укладених між юридичними особами, або договорів доручення фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

За домовленістю сторін договір доручення може бути посвідчений нотаріально.

Припинення договору доручення

 

Договір доручення може припинятися на загальних підставах, що застосовуються до будь-яких цивільних договорів.

Так, у ст. 599 ЦКУ встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, якщо сторони договору доручення в повному обсязі виконали зобов’язання один перед одним, такий договір припиняється.

Договір доручення може бути припинений за домовленістю сторін. У цьому випадку слід формалізувати таку домовленість у формі, в якій укладався договір доручення.

 

ДОГОВІР ЗБЕРІГАННЯ

Договір зберігання — один із найдавніших різновидів договорів, він призначений забезпечити схоронність речі особи, яка не може здійснювати за нею нагляд.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яку їй передала друга сторона (поклажодавець), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦК). Регулювання договору зберігання здійснюється главою 66 ЦК.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та безвідплатний. Однак якщо зберігання здійснюється на засадах підприємницької діяльності (професійним зберігачем), то він перетворюється на взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами за цим договором є поклажодавець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ на зберігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або інша особа, що уповноважена на передачу речі на зберігання. В окремих випадках до поклажедавця та зберігача за деякими різновидами договору зберігання можуть пред'являтись додаткові вимоги.

Істотною умовою є предмет договору. Предметом договору зберігання є послуга, яка полягає в сукупності корисних дій, що спрямовані на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного об'єкта. Ще однією істотною обставиною цього договору є його строк (термін), тобто період часу, впродовж якого (чи до досягнення якого) зберігач зобов'язаний зберігати передану йому річ. Договір зберігання може бути строковим (тобто таким, що укладено на певний визначений у договорі строк) і безстроковим (тобто таким, що припиняється вимогою повернути майно, яке перебуває на зберіганні). Якщо договір є відплатним, то істотною умовою також є ціна договору.

 

Форма договору зберігання залежить від виду договору і може бути як усною, так і письмовою, в тому числі шляхом видання певних документів (розписка, квитанція чи інший документ), що підписано зберігачем.

Змістом договору зберігання є такі, що кореспондують права та обов'язки сторін.

До обов'язків поклажодавця належать:

1) обов'язок попередити про властивості речі, яку передано на зберігання, та особливості її зберігання;

2) обов'язок оплатити витрати, що пов'язані зі зберіганням, якщо це обумовлено договором чи законом;

3) обов'язок сплатити за зберігання винагороду, за умови, що її та строки її внесення встановлено договором;

4) обов'язок відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 966 ЦК);

5) обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

До обов'язків зберігача належать:

1) обов'язок прийняти річ на зберігання у разі, якщо договір консенсуальний

2) обов'язок зберігати річ упродовж всього обумовленого договором строку або до моменту витребування речі поклажодавцем;

3) обов'язок забезпечувати схоронність речі;

4) обов'язок піклуватися про річ, як про свою власну, якщо зберігання здійснюється безоплатно;

5) обов'язок надавати послуги зі зберігання особисто;

6) обов'язок не користуватися річчю, яку передано поклажодавцем, а також не передавати її у користування іншій особі;

7) обов'язок негайно повідомляти поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі та отримати його відповідь;

8) обов'язок повернути поклажодавцеві річ, яку було передано на зберігання або відповідну кількість речей того самого роду та якості у разі зберігання речей, що визначені родовими ознаками (іррегулярне зберігання).

За порушення своїх обов'язків сторони повинні нести цивільно-правову відповідальність.

Окрім загальних положень про зберігання, розглядають також і різновиди зберігання.

Специфіку цього договору втілено і в правах та обов'язках сторін, що дістало закріплення у ст.ст. 978 і 979 ЦК. Ще однією істотною відмінністю цього договору від загальних умов договору зберігання є порядок оформлення складського зберігання складськими документами, до яких належать: складська квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.

Під поняттям "складська квитанція" слід розуміти документ, яким засвідчується факт прийняття товару на товарний склад, основні показники товару (кількість, якість, асортимент тощо), а також посвідчує право поклажодавця вимагати повернення товару. Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин — складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта). Вимоги до змісту цих документів передбачено у ст.ст. 962 і 965 ЦК.

До спеціальних видів зберігання також належать:

• зберігання речей у ломбарді.

• зберігання цінностей у банку проводиться як шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що охороняється банком, так і шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що не охороняється банком.

• зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, яке здійснюється або шляхом зберігання у власне камерах схову чи автоматичних камерах схову.

• зберігання речей у гардеробі організації.

• зберігання речей пасажира під час його перевезення.

• зберігання речей у готелі.

• зберігання речей, що є предметом спору (секвестр).

• зберігання автотранспортних засобів здійснюється у боксі та гаражі або на спеціально відведених місцях (стоянках).

• договір охорони, здійснюється як договір охорони майна, так і як договір охорони особи.