ТОП 10:

Глава 49. Договір про спільну діяльність



1. Загальні положення про спільну діяльність.

2. Поняття договору простого товариства.

3. Елементи договору простого товариства.

4. Зміст договору простого товариства.

5. Відповідальність сторін за договором простого товариства.

6. Припинення договору простого товариства.

7. Правові наслідки припинення договору простого товариства.

 

Нормативні акти:гл. 77 ЦК України.

Додаткова література: Договірне право України. Особлива частина : навч. посіб. / Т.В.Боднар, О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова та ін.: за ред. О.В.Дзери. –К.: Юрінком. Інтер, 2009. – 1200 с., Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с. Зобов’язальне право України: Підручник / За ред.. Є.О.Харитонової, Н.Ю.Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 848 с., Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності : навч. посіб. – 2-е вид., перероб. і допов. / В.В.Луць. –К.: Юрінком Інтер, 2008. – 576 с.

Ключові слова: договір, спільна діяльність, просте товариство

 

Загальні положення про спільну діяльність

 

Договір про спільну діяльність (договір простого товариства) є одним з найдавніших правових інститутів. Він зумовлений складністю деяких об’єктів, які забезпечують потреби людей, розподілом праці та комунікативності у суспільстві. Товариські об’єднання декількох осіб для спільного досягнення певної господарської мети були уже в давнину. Правове регулювання спільної діяльності (простого товариства) досі перебуває в межах правового механізму, який було розроблено у римському праві. Ще в Інституціях Гая були викладені основні положення договору товариства (societas)[317].

В класичному римському праві розрізняли два види товариств: 1) товариства за спільним проживанням та спільною діяльністю, учасники якого домовлялися про спільність всього теперішнього та майбутнього майна і розподіл між собою всього, що їм належало. Як правило договір виникав між членами однієї сім’ї (співвласниками), а такі домовленості – прототип так званих цивільних товариств або договорів про спільну діяльність, які не мали підприємницького характеру; 2) виробничі товариства, учасники яких об’єднували частину власного майна для виконання певної роботи або ведення спільної господарської діяльності та отримання спільних доходів. Подібні договори укладалися між купцями чи ремісниками для спільного ведення торгівлі, промислу або іншої діяльності з метою отримання спільних доходів. Так виникли різні промислові та торговельні товариства.

Положення актів законодавства щодо товариських об’єднань займали важливе місце і в системі дореволюційного законодавства. Опорним в тому було поняття «товариства» як договірне об’єднання осіб, які мають спільну мету та ведуть спільну справу. Питання щодо правосуб’єктності цих об’єднань (наявності або відсутності ознак юридичної особи) спричинило спори в цивілістичній науці та неоднозначно вирішувалося на практиці.

Не змогло обійтись без регулювання правовідносин щодо товариств і законодавство радянського періоду, яке використовувало терміни «просте товариство» і «договір про спільну діяльність» як синоніми, причому спільна діяльність учасників для досягнення спільної мети вважалась необхідною ознакою цього договору (ст. 122 – 125 Основ цивільного законодавства 1991 р.). Насправді цей договір є різновидом договору про спільну діяльність.

Договір про спільну діяльність (простого товариства) врегульовано і в сучасному цивільному законодавстві. Його значення і місце в цивільному обігу обумовлено тим, що це єдиний в ЦК України договір, який регулює спільну діяльність його учасників на засадах рівносторонності, а не синалагматичності. Така діяльність може бути спрямована на досягнення будь-якої законної мети: спорудження будинку, благодійність, здійснення різних комерційних проектів тощо. При цьому спільна діяльність не є самоціллю для учасників договору, вона є більше засобом досягнення певного результату, спільної для всіх учасників мети.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників (ст. 1130 ЦК).

Договір про спільну діяльність є специфічним і відрізняється від інших цивільно-правових договорів певними особливостями: 1) його сторони мають спільну мету, заради досягнення якої вони об’єднують свої матеріальні та організаційні зусилля на відміну від інших цивільно-правових договорів у яких мета їх сторін не співпадають ; 2) специфічними є структура та характер прав і обов’язків сторін: його учасники мають рівні суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що і характеризує його як багатосторонній; 3) він не укладається в рамки поділу договору на односторонній чи двосторонній, оскільки взаємна пов’язанність правами та обов’язками одночасно більше двох осіб перетворює його на багатосторонній договір.

Договору про спільну діяльність притаманні й інші особливості, які відрізняють його від інших цивільно-правових договорів, що можна буде прослідкувати надалі при юридичній характеристиці договору простого товариства, як одного із різновидів договору про спільну діяльність.

Форма договору про спільну діяльність – письмова.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК України).

Розрізняють два види товариських договорів:

1) договір простого товариства без створення юридичної особи;

2) договір про створення товариства як юридичної особи, або установчий договір.

Отже договір простого товариства не є єдиним договором про спільну діяльність, до яких відноситься й установчий договір. Специфіка установчого договору полягає в тому, що він не тільки регулює спільну діяльність учасників, особливо на етапі створення корпоративної особи та виконання інвестиційних зобов’язань. Він визначає правове становище юридичної особи, яка виникає при спільній діяльності .

 

Договір простого товариства

 

За договором простого товариства сторони (учасники) зобов’язані об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутків або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК). Договір простого товариства є більш високим ступенем об’єднання майна, діяльності його учасників та організації зусиль кожного із них.

У договорі простого товариства його учасники: мають єдину (спільну) мету; виконують дії, які є необхідними для досягнення поставленої мети; формують за рахунок вкладів майно, яке становить їх спільну часткову власність; несуть тягар витрат та збитків від спільної справи; розподіляють між собою отримані результати (порівно чи пропорційно їх внеску).

Договори, в яких ці умови відсутні, кваліфікуються інакше. Наприклад, угода про спільну діяльність, за якою одна сторона за плату надає право користування приміщенням, а інша відкриває в ньому кафе, може бути визнано удаваною угодою, яка здійснена з метою прикрити договір оренди, щоб обійти заборону орендодавця на надання приміщення в суборенду.

Не є договором простого товариства розповсюджений в капітальному будівництві багатосторонній інвестиційний контракт, згідно з яким підрядник за завданням замовника здійснює будівництво жилого будинку на кошти, які надані громадянами-інвесторами, оскільки учасники договору переслідують різну мету. Підрядник за таким договором бажає отримати прибуток від виконання будівельних робіт. Організація-замовник хоче отримати дохід, який становить різницю між затратами на будівництво і ціною, за якою квартири будуть передаватися громадянам-інвесторам. В свою чергу громадяни-інвестори бажають отримати квартири у власність як результат їх інвестицій.

Правова мета договору простого товариства: забезпечити досягнення шляхом об’єднання вкладів та спільних дій спільного для всіх учасників результату.

За юридичною природою договір простого товариства є: консенсуальним, багатостороннім, взаємозобов’язуючим (взаємним), відплатним і фідуціарним.

Договір простого товариства є консенсуальним, оскільки вважається укладеним в момент досягнення домовленості між сторонами, а не в момент, коли кожна із сторін вносить свій вклад у здійснення спільної діяльності, що охоплюється уже наявністю виконання зобов’язання, яке виникло із договору. Тобто права та обов’язки у товаришів виникають з моменту досягнення ними згоди з всіх істотних умов договору та письмового оформлення його у відповідності до вимог закону.

На відміну від інших цивільно-правових договорів, у договорі простого товариства в основному приймають участь більше двох сторін, і тому такі договори є багатосторонніми правочинами. Причому кожна із сторін має одинакові права і обов’язки. Відповідно кожний із учасників договору по відношенню один до одного виступає в якості управомоченої і зобов’язаної особи. Закон не встановлює числа учасників договору, воно зазвичай обумовлюється метою договору простого товариства та іншими обставинами.

Відповідно ч. 1 ст. 1130 ЦК України сторони (учасники) об’єднуються для досягнення спільної мети без створення юридичної особи. Всі правочини та інші юридичні дії, які необхідні для досягнення спільної мети сторони (учасники) здійснюють і підписують всі разом або на підставі доручення від імені інших – один або кілька учасників.

Спільна діяльність учасників спрямована на отримання прибутку чи досягнення іншої мети, що не суперечить закону (ч. 1 ст. 1130, ст. 1132 ЦК України). Отже мета повинна бути спільною для всіх учасників. Без встановлення обов’язку спільно діяти щодо загальної, єдиної для всіх мети договір простого товариства виникнути не може.

Наявність спільної мети в договорі простого товариства пояснює єдність інтересів сторін (учасників) договору і часте співпадання змісту їх основних прав і обов’язків. Остільки оскільки кожний із учасників договору простого товариства має права і обов’язки, його слід віднести до категорії двосторонньо-зобовязуючих (взаємних) договорів. Проте на відміну від інших взаємних договорів інтерес будь-якого учасника договору простого товариства виходячи із спільної мети договору є не тільки його особистим інтересом, оскільки у виконанні договору зацікавлені і всі інші його учасники.

Згідно закону учасники договору простого товариства зобов’язані об’єднати свої вклади для досягнення спільної мети, де під вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки (ч. 1 ст. 1133 ЦК України). Обов’язок поєднання вкладів учасників договору – одна із основних ознак, яка визначає суть договору простого товариства, оскільки без цього не виникне просте товариство.

Можна сказати, що договір простого товариства має відплатний характер.

Однак така позиція підтримується не всіма юристами, які вказують, що ні один із учасників не зобов’язаний здійснювати будь-які дії безпосередньо в інтересах інших сторін, тобто боржника і кредитора в традиційному сенсі відсутні [318]. Прибічники позиції від платності договору простого товариства вказують, що оскільки всі учасники зобов’язані внести та поєднати свої вклади для досягнення спільної мети, то відповідно вони будуть отримувати вигоду, користь від цих вкладів і діяльності інших учасників договору простого товариства. Вони мають право вимагати від інших (іншого) учасників (учасника) відповідного виконання, що й слід вважати своєрідним зустрічним задоволенням своїх потреб[319]. Крім того, підставою участі в такому договорі для кожного із учасників є участь в ньому інших сторін, а виконання зобов’язань щодо досягнення спільної мети обумовлено аналогічними зобов’язаннями інших учасників. Це і дозволяє кваліфікувати договір простого товариства як відплатний.

Договір простого товариства, за яким його учасники об’єднуються для досягнення спільної мети є фідуціарним правочином, тобто коли відносини між учасниками ґрунтуються на взаємній довірі.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.10.17 (0.008 с.)