Презумпції у спадковому праві

Ми відповідальні за тих, кого приручили

 

Спадкування – важливий соціально-правовий інститут який заснований на сімейному добрі та справедливості. Відповідно така підгалузь стосується приватного інтересу та традиційно вважається центральною у цивільному праві.

Спадкування забезпечує правонаступництво у цивільних майнових правах та обов’язках спадкодавця і тим стабілізує інші правові інститути: права власності, зобов’язального права, сім’ї та шлюбу.

Спадкування, особливо спадкування за заповітом стосується права власності і заповіт є одним із способів розпорядження власністю на випадок смерті

Предметом спадкового права є спадкові правовідносини як відносини:

1) з розпорядження своїм майном на випадок смерті (майнові відносини чи відносини права власності);

2) частина зобов’язальних відносин стосовно гарантій кредитора заявляти вимоги до особи, яка вступила у зобов’язання на підставі спадкування та заміни боржника у зобов’язанні;

3) як відносини посмертного правонаступництва у майні померлого;

Надання переваги волевиявленню власника у розпорядженні його майном на випадок смерті перед вказівкою закону: перевага спадкування за заповітом над спадкуванням за законом.

Тісним зв’язком спадкування із сімейними правовідносинами, що проявляється у інституті спадкування за законом (ст. 1260-1265 ЦК України).

Деталізацією регулювання відносин зі спадкування та подолання всіх можливих конфліктів як виникають при спадкуванні.

Правове регулювання спадкових правовідносин започатковане на низці правових та соціальних презумпцій. У літературі вони розглядаються як принципи чи засади спадкового права. До них відноситься:

1) свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців. Вона проявляється через тестаментоздатність як різновид дієздатності, зокрема спадкодавець в будь-який час має свободу та можливість скласти заповіт на все майно чи його певну частку, змінити заповіт чи скасувати взагалі, а спадкоємця після відкриття спадщини прийняти її чи відмовитися від неї. Принцип свободи волевиявлення спадкодавця закріплений у статтях 1234-1237, 1240, 1242-1244, 1246, 1254, 1302, 1308 ЦК України;

2) універсальність спадкового правонаступництва внаслідок якого спадкоємці набувають усіх прав та обов’язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Особливості спадкування окремих видів майна (право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві) визначені в ст. 1227 ЦК та окремими підзаконними актами. Так окремо встановлено порядок спадкування мисливської зброї, спеціальних засобів тощо. Спадщина не приймається по часткам. Проте передбачена можливість спадкоємця відмовитися від обов’язків правонаступника за договором довічного утримання;

3) черговість закликання до спадщини при спадкуванні за законом, що закріплено у ст. 1258, 1260-1265 ЦК України відповідно до яких кожна наступна черга спадкоємців за законом набуває право на спадщину лише у випадку від­сутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Із цього загального правила виняток може зробити лише суд у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 1259;

4) рівність спадкових часток при спадкування за законом. Що закріплено у ст. 1267 ЦК. Виняток з цього правила має місце при спадкуванні спадкоємцями, які закликаються до спадкування за правом представлення;

5) державно-правовий захист непрацездатних родичів, членів сім’ї та утриманців. Законодавець в ЦК 1922 p., ЦК 1963 p., і ЦК 2003 p. захищав інтереси обов’язкових спадкоємців.

Від принципів спадкового права, як підгалузі цивільного законодавства, відрізняють принципи окремих інститутів спадкового права, які не відіграють самостійної ролі, а лише сприяють належній реалізації спадкових принципів. Йдеться про принципи: таємниці заповіту, охорони спадкового майна, відшкодування витрат особам, які здійснювали догляд за спадкодавцем чи понесли витрати у зв’язку з його похованням

 

Поняття спадкування та спадкового права

Спадкування відноситься до опорних категорій цивільного, та його різновиду – спадкового права. Воно уперше отримало легальне визначення у ЦК України. Відповідно ст. 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування засноване на певних історико-правових постулатах: 1) наступництва у майнових правах та обов’язках; 2) сімейних цінностях та традиціях; 3) праві розпоряджатися своїм майном, у тому числі на випадок своєї смерті; 4) турботі держави про цілісність основної ланки суспільства – сім’ї та особливо тих, які потребують підтримки (дітей та непрацездатних батьків, інших членів сім’ї та родини; 5) забезпеченні стабільності суспільного порядку; 6) забезпеченості виконання зобов’язань перед кредитором.

Спадкування започатковане на праві людини: розпорядитися своїм майном на випадок своєї смерті, праві на спадкування. Право на спадкування: є елементом змісту цивільної правоздатності; як суб’єктивне право – скористатися можливістю отримати спадок у разі його відкриття або відмовитися від прийняття спадщини; як право, яке виникає за певних обставин (смерті чи оголошення померлим спадкодавця).

Право на спадкування врегульоване системою правових норм, які отримали назву спадкове право. Як і всяке право воно розглядається у об’єктивному та суб’єктивному сенсі.

У об’єктивному сенсі спадкове право – система правових норм, які регулюють спадкові правовідносини, зокрема забезпечують право на спадкування і на заповіт, визначають підстави, порядок, види та межі переходу спадщини, забезпечують виконання заповіту, визначають форми, способи та порядок здійснення права на спадщину. У такому сенсі правове регулювання спадкових правовідносин виходить за межі книги УІ ЦК і охоплює інші нормативні акти, у які вкраплені норми про спадкування, або процесуально забезпечують здійснення права на заповіт та права на прийняття і оформлення спадщини.

У суб’єктивному сенсі спадкове права зводиться до права заповісти своє майно, права вимог, майнові права інтелектуальної власності, визначити коло спадкоємців та покласти на них певні юридичні обов’язки, а також право бути спадкоємцем і обирати спосіб прийняння спадщини.

Спадковим правовідносинам притаманний відповідний категоріальний апарат:

об’єкт – спадщина;

учасники: спадкодавець – фізична особа, яка залишила чи після якої остався спадок; заповідач – фізична особа, яка в установленому порядку склала і залишила заповіт; спадкоємці - фізичні та юридичні особи, а в передбачених випадках органи місцевого самоврядування, держава, АРК, які здійснили право на спадкування; вигодонабувачі – треті особи на користь яких заповідачем встановлено певне право, а спадкоємець який прийняв обтяжену ним спадщину чи її частину повинен виконати на користь вигодонабувача волю заповідача; виконавці заповіту – особи, яких заповідач призначив виконавцями заповіту;

зміст - право скласти заповіт, право прийняти спадщину чи відмовитися від неї, обов’язок, виконати заповідальний відказ та розпорядження, тощо, у передбачених законом випадках усунути від спадщини (ст.1224 ЦК).

Спадщина та її склад

 

Спадкове право тісно пов’язане із правом власності, майновими правами інтелектуальної власності, правами вимог та боргами. Тому наступництво за ними після смерті померлого торкається не тільки інтересів спадкоємців, але суспільства, держави, органів місцевого самоврядування.

Спадщина - це система прав та обов ’ язків, які належали спадкодавцеві і після його смерті переходять до спадкоємців. Спадщина йменується спадковою масою і включає у себе активи (майно, майнові права та права вимог) та пасиви (борги). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов ’ язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

- особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право авторства);

- право на участь у товариствах; членство в об’єднаннях, якщо інше не встановлено законом або їх статутними документами (гл. 7 ЦК);

- право на отримання аліментів, пенсії, допомоги або інших виплат, встановлених законом (ст. 1227 ЦК);

- право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров’я (ст. 1195-1208 ЦК);

- права та обов’язки особи як кредитора або боржника передбачені ст. 608 ЦК України.

Об’єктами спадкування є цивільні права та обов’язки спадкодавця, які не є нерозривно пов’язаними з його особою та які не припинилися внаслідок його смерті.

У спадщину можуть передаватися як певні речі (жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, предмети особистого користування, земельні ділянки, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери тощо), так і майнові права (пайовий внесок членів ЖБК, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативів, члена садівничого товариства).

До складу спадщини можуть також належати й інші права померлого громадянина:

- право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які були нараховані, але не були отримані ним за життя(ст.1227 ЦК);

- право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач(ст.1229 ЦК);

- право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах(ст.1230 ЦК);

- право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, але не встигли виплатити та ін.(ст.1230 ЦК).

До спадкоємців переходять не лише права, а й обов’язки померлого: відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця; повернути борги тощо(ст.1231 ЦК).

Стаття 1218 ЦК встановлює, що склад спадщини визначається на момент відкриття спадщини. У ч. 2 ст. 1220 ЦК зазначається, що моментом або ж часом (на наш погляд, ці терміни можна розглядати як рівнозначні) відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Отже, на наш погляд, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві до кінця тієї доби, коли сталася смерть спадкодавця.