ТОП 10:

Оформлення права на спадщину



Для підтвердження своїх прав на спадщину спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися в нотаріальну контору по місцю відкриття спадщини з письмовою заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину. Для всіх спадкоємців як за законом, так і за заповітом встановлено єдиний порядок видачі свідоцтва про спадкування. Свідоцтво про прийняття спадщини видається лише тим спадкоємцям, які належним чином прийняли спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців (ст. 1296 ЦК України).

Однак право на прийнятий спадок виникає у спадкоємця з моменту відкриття спадщини і незалежно від отримання свідоцтва. Свідоцтво про право на спадщинуце офіційний документ встановленого зразка, який тільки підтверджує факт прийняття спадщини.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, але, це стосується тільки рухомого майна, що не підлягає державній реєстрації. Таке свідоцтво необхідно спадкоємцю в тому випадку, коли без нього неможливо реалізувати набуте право на спадкове майно, яке підлягає, наприклад, спеціальній державній реєстрації. Це стосується, зокрема, нерухомого майна. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦК України). Також спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (ст. 1299 ЦК України). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Строк видачі свідоцтва про право на спадщинупередбачений статтею 1298 ЦК України. Для видачі свідоцтва нотаріальна контора встановлює, в якому порядку повинно здійснюватися перехід спадкового майна – за законом чи за заповітом, хто із спадкоємців прийняв спадок, хто відмовився від нього. У зв’язку з цим свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, як правило, тільки після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, так як на протязі цього строку можуть бути здійснені дії по прийняттю або відмови від спадщини.

Кінцевого строку для отримання свідоцтва про право на спадщину закон не встановлює. По закінченню шести місяців з моменту відкриття спадщини спадкоємець, який прийняв спадок може отримати таке свідоцтво в будь-який час.

Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Такі ж вимоги висуваються і у випадку, коли заповіт складено на користь зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення. Наприклад, це стосується безумовних витрат на догляд, медичне обслуговування, поховання спадкодавця.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та його анулюваннязакріплено у статті 1300 ЦК України.. За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У вище перерахованих випадках, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених чинним законодавством, щодо визнання правочинів недійсними (ст. 1301 ЦК України).

 

Контрольні питання:

1. Відкриття спадщини.

2. Право на прийняття спадщини.

3. Строк на прийняття спадщини.

4. Дії, які свідчать про прийняття спадщини.

5. Право на відмову від прийняття спадщини.

6. Поділ спадщини між спадкоємцями.

7. Охорона спадщини і управління нею.

8. Оформлення права на спадщину.

9. Момент переходу права на спадщину у право власності на успадковане майно.

 

 

Глава 57. Спадковий договір

1. Поняття і юридична природа спадкового договору.

2. Сторони спадкового договору.

3. Форма спадкового договору.

4. Зміст спадкового договору.

5. Виконання спадкового договору.

6. Припинення спадкового договору.

 

Нормативно-правові акти:Гл. 90 ЦК.Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. , закони України: Про нотаріат, Про авторське право та суміжні права, Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: ППВС України від 28 березня 1972 р. № 3, Про практику розгляду судами України справ про спадкування: ППВС України від 18 вересня 1987 р. №4.

Джерела: Мазуренко С. В. Спадковий договір у цивільному праві України: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. - О., 2004 р., Шама Н.П. Спадковий договір у цивільному праві України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / - Львів, – 2008 р.

Ключові слова:спадковий договір, зміст спадкового договору,форма спадкового договору, сторони спадкового договору, виконання спадкового договору, припинення спадкового договору.

1. Поняття і юридична природа спадкового договору

 

Особливе місце серед норм цивільного права, які регулюють відносини спадкування, посідають ті норми, що стосуються спадкового договору, який став абсолютною новелою ЦК України 2003 р., оскільки не був передбачений ні ЦК Української РСР 1963 р., ні іншими законодавчими актами в галузі регулювання спадкових відносин.

Спадковий договір виник та розвивався в рамках німецького національного права. Спадкові договори в Німеччині первісно охоплювали три види договорів: договір про призначення спадкоємця, який в сучасному німецькому праві, власне і позначається терміном «спадковий договір», договір про встановлення легату та договір про відмову від спадкування. На даний час в німецькому спадковому праві договір про встановлення легату втратив самостійне значення і став одним із розпоряджень, що складають зміст спадкового договору в сучасному його розумінні, а договір про відмову від права спадкування став самостійним видом договору в рамках спадкового права. Згідно доктрини німецького спадкового права спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором. Це означає, що такий спадковий договір є однією із підстав спадкування, а зроблене у ньому розпорядження на випадок смерті не підлягає односторонній зміні чи скасуванню.

Застосування спадкового договору на території України відбувалось задовго до його законодавчого закріплення у гл. 90 ЦК України 2003 року. Це пов’язано з поширенням у 1811 році на території західноукраїнських земель дії положень ЦК Австрії, які застосовувалися аж до 1933 року, коли почав діяти польський кодекс зобов’язань. Згідно законодавства, яке діяло в той час, спадковий договір був однією з підстав спадкування, поряд із заповітом та законом, і вважався чинним лише за умови укладення його між подружжям.

Сучасне правове регулювання інституту спадкового договору в Україні кардинально відрізняється від його правового регулювання за часів перебування західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії: спадковий договір є інститутом зобов’язального, а не спадкового права.

Поняття спадкового договору закріплене у ст. 1302 ЦК України. Сутність його полягає в тому, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір є одним із видів правочину. Тому на нього поширюються усі вимоги щодо чинності правочину (ст. 203, 215 ЦК). Недотримання цих вимог тягне за собою відповідні наслідки, що передбачені гл. 16 ЦК стосовно недійсності правочинів. Але враховуючи те, що спадковий договір не є заповітом, на нього не поширюються правила про обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК).

Юридичною характеристикою спадкового договору є те, що він є: консенсуальний – вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами договору; односторонній – за договором обов’язки несе набувач, натомість, відчужувач володіє лише правами; оплатний замість наданих відчужувачу послуг, виконання його розпорядження, набувач стає власником майна після смерті відчужувача, алеаторний – тобто на момент укладення договору не відомо суму витрат які набувачу доведеться здійснити, так само не відомо, якою буде вартість майна на момент переходу права власності до нього: здебільше – фідуціарний.

Істотними умовами спадкового договору є предмет та строк.

Предметом цього договору є майно, яке належить відчужувачу і яке переходить у власність набувача у випадку смерті відчужувача. Хоча слід зауважити, що ні в ст. 1302 ЦК, ні в інших нормах не конкретизовано, яке майно може бути предметом договору, тому вважається, що будь-яке коштовне (яке має значну цінність) майно (як рухоме, так і нерухоме) може бути предметом договору.

Характеризуючи час переходу права власності на майно відчужувача до набувача, слід зазначити його певну неузгодженість з часом виконання набувачем обов’язків за договором. Так, у ст. 1302 ЦК йдеться про те, що набувач стає власником майна вразі смерті відчужувача. Якщо виконання зобов’язання направлене на самого відчужувача та діє до моменту його смерті, тоді положення закріплене в цій нормі коректне і майно перейде у власність набувача після виконання зобов’язання у разі смерті відчужувача. Якщо ж виконання зобов’язання не припиняється зі смертю відчужувача, а стосується третіх осіб, або потребує вчинення певних дій після його смерті, наприклад встановлення пам’ятника, то ця норма стає неконкретною, оскільки залишається не визначеним, що передує: перехід права власності чи виконання зобов’язань.

Умовою придбання права власності на майно відчужувача є не тільки смерть, а й оголошення особи померлою. Проте у разі визнання громадянина померлим набувач протягом п’яти років не має право відчужувати нерухоме майно, яке перейшло йому за договором. Нотаріус накладає на це нерухоме майно заборону відчуження (ч. 2ст. 47 ЦК).

 

Сторони спадкового договору

 

Сторонами в спадковому договорі є відчужувач та набувач.

Відчужувачем іменують особу, яка за спадковим договором передає у власність іншій особі своє майно за виконання вчинених нею і прийнятих набувачем розпоряджень (конкретних умов як майнового, так і немайнового характеру) як до, так і після її смерті.

Набувачем є особа, яка за спадковим договором виконує розпорядження відчужувача (як при його житті, так і після його смерті), за що після смерті останнього набуває право власності на майно відчужувача, передане договором.

Відчужувачем може бути одна або кілька фізичних осіб: подружжя, один з подружжя. Зі змісту ст. 1302 ЦК України випливає, що відчужувачем може бути лише фізична особа, оскільки лише для фізичної особи можливе настання смерті. Набувачем у спадковому договорі може бути як фізична так і юридична особа (ст. 1303 ЦК України). При цьому набувачем може бути як стороння фізична особа, яка не має жодного стосунку до спадщини, так і фізична особа, яка є спадкоємцем за заповітом або за законом. При укладенні спадкового договору фізична особа-набувач , якщо вона є спадкоємцем за заповітом або за законом, не втрачає права на спадкування у тій частині майна, яка не була зазначена у спадковому договорі.

Законом не визначено, чи може на стороні набувача бути кілька осіб, а також чи можуть бути встановлені щодо кожного з набувачів різні обов’язки, і чи припустимо встановлення спільної часткової власності на майно, яке є предметом спадкового договору.

Подружжя має право укласти спадковий договір щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності, або щодо особистого майна. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя майно переходить до набувача за договором. Проте слід зазначити, що спадщина та майно, що є предметом спадкового договору – це зовсім різні поняття, які можуть і співпадати. У разі, коли відчужувачем за спадковим договором є подружжя, цей договір набуває ознак заповіту подружжя: в обох випадках у разі смерті одного з подружжя його майно переходить до іншого з подружжя; у випадку смерті останнього нотаріусом знімається заборона відчуження майна та право власності на майно подружжя переходить до набувачів.

І відчужувачем, і набувачем може бути як повністю дієздатна особа, так і особа з неповною дієздатністю (ст. 32 – 33 ЦК України). Однак, якщо спадковим договором передбачається вчинення дій, які мають бути вчинені набувачем особисто і можуть бути вчинені лише повністю дієздатною особою, набувачем може бути лише повністю дієздатна фізична особа. Укладення спадкового договору в інтересах частково дієздатної особи, недієздатної особи, особи з обмеженою дієздатністю можливе з дотриманням положень зазначених в статтях 37, 41, 67-71 ЦК України. Отже, закон не обмежує прав на укладення спадкового договору малолітніх та неповнолітніх осіб, лише вимагає дотримання вищезгаданих правил, а недотримання цих умов тягне за собою наслідки, передбачені ст. 221-226 ЦК України. Якщо вічужувачем або набувачем є фізична особа з неповною дієздатністю, спадковий договір може укладатися за допомогою інституту представництва (гл. 17 ЦК України).

Закон не встановлює окремих вимог до юридичних осіб, які виступають набувачами в спадковому договорі. Тому набувачами в спадковому договорі можуть стати комерційні особи, особи з іноземними інвестиціями та громадські організації. Слід також зауважити, що при виборі набувача слід враховувати мету діяльності юридичної особи та цілі відчужувача майна. Враховуючи все вище зазначене, перевага серед інших юридичних осіб надається громадським об’єднанням, які не мають на своїй меті отримання прибутку. Зокрема, на відміну від громадських об’єднань, юридичні особи метою яких є отримання прибутку, сплачують високі податки. Також слід відмітити, що якщо для вчинення дій, що покладаються спадковим договором на набувача, потрібний спеціальний дозвіл, ліцензія тощо, юридична особа-набувач повинна мати відповідну спеціальну правосуб’єктність (ст. 91, 92 ЦК України).

До участі в спадковому договорі повинна залучатися особа, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору (контролер), якщо на набувача або контролера покладаються певні права та обов’язки особистого характеру. Контролером може бути й особа, на користь якої встановлено певні умови спадкового договору (наприклад особа, яка матиме право на проживання у будинку, що є предметом договору). Контролер може бути призначений відчужувачем. Однак закон не передбачає, в якій формі таке призначення відбудеться. Це не може бути зроблено довіреністю або дорученням, або будь-яким іншим договором, оскільки вони припиняються зі смертю відчужувача. Тому призначення контролера повинно відбутися одночасно з укладенням спадкового договору, і особа контролера повинна бути відома набувачеві.

 

Форма спадкового договору

 

Спадковий договір укладається у письмовій формі, підписується сторонами у присутності нотаріуса і підлягає нотаріальному посвідченню за місцем знаходженням основної маси спадкового майна (ст. 55 Закону України «Про нотаріат»).

На нотаріуса покладається обов’язок впевнитись, що у відчужувача є правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності на майно. До таких документів належать: свідоцтво про право приватної власності, свідоцтво про право на спадщину, договір про розділ майна, нотаріально завірений договір купівлі-продажу, дарування або інші договори; рішення суду тощо.

Правоустановчий документ на майно після його огляду нотаріусом повертається власнику майна (відчужувачу), а в тексті договору зазначають назву цього документу, номер і дату його видачі та найменування юридичної особи, яка його видала.

У разі невідповідності закону умов спадкового договору нотаріус має право відмовити у посвідченні договору і запропонувати сторонам внести необхідні зміни у зміст договору.

Спадковий договір, як правочин, безпосередньо пов’язаний з особистими якостями відчужувача, має бути вчинений особисто сторонами, які його укладають. Проте у випадках, коли відчужувач не може вчинити підпис особисто (хвороба, фізичні вади тощо), за аналогією закону (ст. 8 ЦК), що регулює вчинення письмового правочину та складання заповіту (ст. 207, 1247 ЦК), спадковий договір може бути підписаний іншою особою. Спадковий договір у цьому випадку вчиняється у присутності нотаріуса, сторін і особи, яка його підписує. Кожен з учасників підписує всі примірники та отримує свій примірник. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним.

При посвідченні спадкового договору нотаріус накладає заборону на відчуження майна, яке є предметом зазначеного договору (п. 236 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Якщо предметом договору є нерухоме майно, нотаріус після заборони відчуження, робить напис про це на всіх примірниках договору та передає інформацію до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, до Державного реєстру правочинів, Спадкового реєстру. Стосовно рухомого майна здійснюється реєстрація його у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Щоб уникнути у майбутньому проблем з розшуком правовстановлюючого документа, пропонується в тексті договору робити примітку, відповідно до якої оригінал правовстановлюючого документу при укладенні спадкового договору повинен передаватися нотаріусу на зберігання або передбачити положення, що особа, на яку покладається обов’язок щодо здійснення контролю за виконанням договору, повинна подати нотаріусу правовстановлюючий документ після смерті відчужувача і виконання набувачем обов’язків за спадковим договором.

У разі призначення відчужувачем особи, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті, згода такої особи повинна бути нотаріально посвідчена.

Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про необхідність його реєстрації після смерті відчужувача у відповідному органі, що здійснює реєстрацію.

Передбачено окрему процедуру передачі транспортного засобу, вони залишаються у власності відчужувача, однак відчужувати такий транспортний засіб заборонено.

У разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження та за письмовою заявою набувача припиняє дію спадкового договору.

У разі смерті фізичної особи-набувача або ліквідації юридичної особи-набувача за спадковим договором нотаріус, за письмовою заявою відчужувача, припиняє дію цього договору, про що на всіх примірниках робить відповідний напис.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.248.180 (0.019 с.)