Зміст і виконання договору факторингу

 

Здебільше суб'єкти ринкових відносин реалізують свої спільні інтереси за допомогою укладення цивільно-правового договору, як оптимальної правової форми реалізації сторонами правовідносини умов угоди. Оскільки договір факторингу - цивільно-правова угода, то на нього поширюються загальні правила про його дійсність: законність, збіг волі сторін, дотримання встановленої форми, правосуб'єктність сторін.

ЦК України у ч.3 ст.1079 обмежує коло осіб, які можуть виступати на стороні фактора, але не на стороні клієнтів. Відповідно до ч.2 ст.1079 ЦК України клієнтом факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Через відсутність правового регулювання умов і порядку укладення факторингових угод, процес реального укладення такого договору регулюється на підставі вироблених у практичній діяльності факторами власних схем факторингу, розроблених з урахуванням сформованої практики його застосування. Своє вираження вони знаходять у локальних нормативних актах.

Укладання договору традиційно розглядають як зустрічні договорно-процедурні дії двох і більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їхнім реальним намірам й економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (додання умовам певної форми). Відповідно до ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли погодження по всіх істотних умовах договору.

Момент укладання договору, як явища цивільно-правового, повинен співвідноситься з певними фактами, що мають юридичне значення. І до числа таких юридичних фактів віднесені оферта й акцепт, які у своїй сукупності й становлять фактичний склад, достатній для визнання договору укладеним, якщо у сторін не виникло розбіжностей.

У процедурі укладання договору можна виділити три основних етапи:

1) направлення однією стороною оферти;

2) розгляд іншою стороною оферти і її акцепт;

3) одержання акцепту стороною, що направила оферту.

При цьому, залежно від способів оферти й визначення умов договору, розрізняють договори, зміст яких сторони визначають безпосередньо при їхньому укладенні й договори приєднання, у яких однієї зі сторін надане право визначати істотні умови майбутнього договору.

Слід зазначити, що перелік документів, які надаються фактору до укладення факторингової угоди, як правило передбачений положеннями про факторинг. Даний пакет документів може включати:1) документи, що підтверджують дійсність грошових вимог; 2) документи, що характеризують власний фінансовий стан і кредитоспроможність підприємства (фінансово-економічна інформація).

Що стосується форми договору факторингу, оскільки грошові вимоги, передані за договором факторингу, практично у всіх випадках випливають із угод для яких обов'язкова письмова форма, то й сам договір факторингу повинен бути укладений у писемній формі.

Змісту договору, відповідно до ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Найбільш широке поширення в договірній практиці одержали три групи договірних умов: істотні, звичайні й випадкові [12, с.499]. Хоча ЦК України містить визначення лише істотних умов.

Істотними, відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України, є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї iз сторін має бути досягнуто згоди.

До істотних умов договору факторингу відноситься умова про предмет договору. Згідно ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути як передача грошової вимоги фінансовому агентові, строк платежу по якому наступив (існуюче вимогу), в обмін на надання клієнтові відповідних коштів, так і право на одержання коштів, що виникне в майбутньому (майбутнє вимога). Тобто в змісті договору факторингу повинні конкретизуватися передані фактору права, виражені в грошових вимогах на стягнення боргових сум. Такі права можуть бути двох різновидів: існуючі й майбутні права вимоги.

Оскільки грошові вимоги передаються фактору в обмін на надання клієнтові відповідних коштів, розмір коштів (ліміт) на оплату вимог, які переуступають, повинен бути обов'язково передбачений у змісті договору. Наступною істотною умовою договору факторингу є умова про ціну (скоріше вартість обслуговування). У договорі факторингу повинні бути обговорені процентна ставка за користування кредитом (за здійснюване фінансування) і розмір комісійної винагороди фактору.

Звичайно фактор виплачує до 90% суми грошової вимоги негайно, здійснюючи, так називану, передоплату вимог. Частина, що залишилася, виплачується пізніше, в обговореними сторонами термін, як правило, після погашення заборгованості покупцями.

Крім розглянутих, істотними вважаються умови, передбачені самими сторонами щодо яких вони повинні дійти згоди за заявою, хоча б однієї зі сторін. Їх ще називають ініціативними.

Згідно ч.1 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір, відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України, може бути змінений або розірваний і на підставі рішення суду, на вимогу однієї зі сторін у випадку істотного порушення умов договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Договір факторингу, за загальним правилом, припиняється повним виконанням сторонами своїх зобов'язань (відповідно до положень гл. 48 і 50 ЦК України). Факторингове зобов'язання буде виконано належним чином, при його виконанні належній особі, у належному місці, у належний строк, з дотриманням всіх інших вимог виконання зобов'язань.

Відповідальність сторін також повинна бути передбачена договором.

Для успішної реалізації факторингового обслуговування фактор повинен передбачити можливість (в силу певних причин) невиконання деякими боржниками грошових зобов'язань. Мова йде про способи забезпечення зобов'язань, покликаних додатково стимулювати боржника до належного виконання свого обов'язку за договором, а у випадку невиконання виступати засобами задоволення інтересу кредитора.

Способи забезпечення виконання зобов'язань передбачені гл.49 ЦК України. Відповідно з ст.546 ЦК України, до видів забезпечення виконання зобов'язань відносять: неустойку, заставу, поруку, завдаток, гарантію, притримання. Цей перелік не є вичерпним, тому сторонам договору надається воля у встановленні інших видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено ч.2 ст.546 ЦК України.

Для забезпечення факторингових зобов'язань застосовуються ті ж способи забезпечення, що й при укладенні кредитних угод, але найбільш часто використаються такі способи забезпечення як неустойка, застава, порука і банківська гарантія.

При невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань, передбачається цивільно-правова відповідальність. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відповідно до ст.611 ЦК України: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Питання відповідальності сторін за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються ст.625 ЦК України, ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

Навіть якщо договором не передбачені міри відповідальності сторін, згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виконання договору виражається в здійсненні або ж утриманні від здійснення дій, що становлять його предмет. Так, предмет виконання повинен надаватися боржником кредиторові в обумовленому сторонами кількості і якості. Відступ від цих вимог справедливо вважається неналежним виконанням.

При оцінці виконання договірного зобов'язання враховується, чи вчинені дії по виконанню зобов'язань й яким чином вони були зроблені. Тобто, по-перше, мова йде про виконання договірного зобов'язання, як такого і, по-друге, про його належне виконання. Таким чином, основним принципом виконання цивільно-правових зобов'язань, є принцип належного виконання, передбачений ст.526 ЦК України.

Якщо усі умови фактором і клієнтом дотримані, а боржник перераховує кошти на рахунок клієнта, то при таких обставинах, вважається що оплата боржником не зроблена, і належний кредитор - фактор, вправі пред'явити до клієнта й боржника вимоги про виконання боргових зобов'язань, а також про відшкодування збитків, викликаних невиконанням прийнятих зобов'язань. Зв'язано це з тим, що зобов'язання вважається припиненим, відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, при його належному виконанні, що полягає в тому числі, у виконанні зобов'язання належній особі.

Якщо клієнт або фактор не довели до відома боржника про перехід прав фактору, або фактор не надав доказів про поступку, що відбулася, у такому випадку боржник здійснює платіж, у виконання їм свого зобов'язання клієнтові, а не банку. При цьому клієнт буде нести відповідальність перед фактором лише в тому випадку, якщо договір факторингу передбачає право регресу до клієнта. Якщо договором право регресу не передбачено, то в дію вступає ч.3 ст.1081 ЦК України, відповідно до якої, “клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка заявлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу”. Але в тому випадку, якщо повідомлення боржників про укладання договору було покладено на одну зі сторін договору, як правило, клієнта - він буде нести несприятливі наслідки у вигляді відповідальності перед фактором, за невиконання своїх обов'язків.

 

Контрольні питання:

1. Передумови виникнення факторингу.

2. Поняття договору факторингу.

3. Сторони договору факторингу.

4. Предмет договору факторингу.

5. Юридична характеристика договору факторингу.

6. Види договорів факторингу.

7. Порядок укладання договорів факторингу.

8. Зміст договору факторингу.

9. Виконання договору факторингу.

10. Відповідальність сторін за договором факторингу.