Які особливості договору факторингу?



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Які особливості договору факторингу?



За договором факторингу (фінансування під відступ-лення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факто­рові своє право грошової вимоги до третьої особи (борж­ника). Грошова вимога до боржника може бути передана клієнтом факторові також з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання факто­ра може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт.

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторин­гові операції.

Клієнтом факторингу можуть бути фізичні та юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності.

Предметом договору факторингу може бути як грошо­ва вимога, строк платежу якої закінчився (наявна вимога),

так і право на одержання коштів, Ике виникне в майбут­ньому (майбутня вимога). При переданні майбутньої вимо­ги вона вважається такою, що перейшла до фактора після того, як виникло саме право на одержання з боржника гро­шових коштів, які є предметом передання вимоги, передба­ченої договором.

Якщо передання грошової вимоги обумовлене певною подією, воно набуває чинності після настання цієї події. У цих випадках додатково передання вимоги не оформлю­ється. Договір факторингу є дійсним, навіть якщо між клі­єнтом та його боржником є угода про заборону передання грошової вимоги або її обмеження.

Клієнт несе відповідальність перед фактором за дійсність грошової вимоги, що є предметом відступлення. Але клієнт не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником вимоги, що є предметом відступлен­ня, пред'явленої до виконання фактором, якщо інше не передбачено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, вважається дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступ­лення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслі­док яких боржник має право не виконувати вимогу.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторовізаумови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення грошової вимоги цьому фак­торові й у повідомленні визначена грошова вимога, яка підля­гає виконанню, а також названо фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від факто­ра надання йому в розумні строки доказів того, що відступ­лення грошової вимоги факторові справді мало місце.

Якщо фактор не виконує цього обов'язку, боржник має право здійснити цей платіж клієнтові на виконання його зобов'язання перед ним. У разі звернення фактора до борж­ника з вимогою здійснити платіж боржник має право пред'я­вити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він був повідомлений про відступлення вимоги факто-

рові. Вимоги, які боржник міг пред'явити клієнту у зв'яз­ку з порушенням останнім угоди про заборону або обмежен­ня факторингу, не мають чинності проти фактора.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансу­вання клієнта здійснюється шляхом придбання у нього гро­шової вимоги фактором, останній набуває права на всі суми, які він одержить від клієнта на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором за те, що одержані останнім суми виявилися меншими від ціни, за яку фактор придбав вимогу.

При відступленні грошової вимоги факторові, здійсне­ному з метою забезпечення виконання йому зобов'язання і клієнта, коли договором факторингу не передбачено інше, фактор повинен надати клієнтові звіт та передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечує відступ-лення вимоги. Якщо кошти, одержані фактором від борж­ника, виявилися меншими від суми боргу клієнта перед фактором, клієнт зобов'язаний сплатити факторові зали­шок боргу.

У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за догово­ром, укладеним з боржником, останній не має права вима­гати від фактора повернення сум, уже сплачених йому на грошову вимогу, яка була передана, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошо­вою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фак­тором, коли фактор не виконав свого зобов'язання з пере­дачі клієнтові грошових коштів, пов'язаних з відступлен-ням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання пе­ред боржником, пов'язаного з відступленням права грошо­вої вимоги.

Прикладфакторингової операції придбання права вимоги поставок товарів і надання послуг, прийняття ризи­ку виконання таких вимог та інкасація цих вимог, які здійснюють комерційні банки.

У чому полягає правове регулювання розрахункових відносин?

Цивільний кодекс України передбачає обов'язкове збе­рігання всіма юридичними особами будь-якої форми влас­ності коштів на рахунках у кредитних установах.Цезумовлює необхідність здійснення платежів за зобов'язан­нями суб'єктів підприємницької діяльності, громадськими організаціями і бюджетними установами саме через уста­нови банків. Розрахунки з участю фізичних осіб, не пов'я­зані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, мо­жуть проводитися готівкою без обмеження суми або в без­готівковому порядку. Розрахунки між юридичними особа­ми, а також розрахунки з участю фізичних осіб, пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, прово­дяться в безготівковому порядку. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки платіжними дорученнями, акредитивом, чека­ми, розрахунки за інкасо, а також розрахунки в інших формах, передбачених законом, встановленими згідно з ним банківським правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обігу. Сторони в договорі ма­ють право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші кредитні організації, в яких відкрито відповідні рахунки.

Розрахунки платіжними дорученнями. Цю форму безго­тівкових розрахунків застосовують для здійснення поперед­ньої плати за отримання поставлених товарів, наданих по­слуг та ін. При розрахунках платіжними дорученнями банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок коштів, що зберігаються на його рахунку, переказати певну суму на рахунок зазначеної платником особи в цьому чи в іншо-

му банку у строк, передбачений законом або встановлений згідно з ним, — якщо більш короткий строк не передбаче­ний договором або не визначається застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обігу.

Банк приймає доручення до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними власними або взяти­ми у кредит коштами. Доручення виконується банком із додержанням черговості сплачування коштів з рахунка. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимо­гу про виконання доручення. Зміст платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, і їхня форма мають відповідати вимогам, передбаченим за­коном і встановленими згідно з ним банківськими правила­ми. У разі невиконання або неналежного виконання дору­чення клієнта банк несе відповідальність, передбачену Ци­вільним кодексом України за порушення зобов'язань.

Розрахунки за акредитивом. Акредитивну форму широ­ко застосовують в умовах ринкової економіки як у межах України, так і в міжнародних розрахунках. Сутність її по­лягає в тому, що іногородній банк покупця (імпортера) до­ручає іногородньому банку постачальника (експортера) про­вести оплату рахунків постачальника на умовах, зазначе­них в акредитивній замові.

Залежно від ступеня відповідальності банків розрізня­ють відкличні та безвідкличні акредитиви.

Відкличні акредитиви можуть бути анульовані в будь-який момент як банком, що їх випустив, так і покупцем (імпортером). Вони рідко застосовуються у зовнішньотор­говельній практиці, оскільки немає гарантії оплати.

Безвідкличні акредитиви, навпаки, не можуть зміню­ватися й анулюватися без згоди постачальника (експорте­ра). Їх сума поновлюється автоматично в межах установле­ного загального ліміту й строку дії.

За засобами забезпечення акредитиви поділяють напо­криті й непокриті. Відкриваючи покритий акредитив, банк-емітент одночасно переказує кошти для розрахунку.

| Непокритий акредитив відкривається покупцеві у банку [ постачальника шляхом надання йому права списувати всі суми акредитива з розрахунку банку-емітента, коли між банками встановлені кореспондентські відносини.

Строк відкриття і дії акредитива залежить від характе­ру товару, умов його зберігання та транспортування. Все це передбачається в договорі. Для виконання акредитива одер­жувач коштів подає до виконуючого банку документи, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконуючий банк відмовляє у прий­нятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповіда­ють умовам акредитива, він повинен негайно проінформу­вати про це одержувача коштів і банк-емітент із зазначен­ням причин відмови. Якщо банк-емітент, одержавши прий­няті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і зажадати від виконуючого банка суму, сплачену одержувачеві коштів за порушення умов акредитива, а за непокритим акредитивом відмовитися від відшкодування виплачених сум. Про за­криття акредитива виконуючий банк повинен повідомити банк-емітент. Невикористана сума покритого акредитива підлягає поверненню банку-емітентові негайно, одночасно із закриттям акредитива. Банк-емітент зобов'язаний зара­хувати повернені суми на рахунок платника, з якого депо­нувалися кошти.

Розрахунки чеками. Ця форма безготівкових розра­хунків є однією з найпоширеніших у світовій практиці. Чеком визнається документ, що містить нічим не обумов­лене розпорядження чекодавця банку провести платіж за­значеної у ньому суми чекоутримувачеві.

Платником за чеком може бути зазначений тільки банк, де чекодавець має кошти, якими він має право розпоря­джатися шляхом виставлення чеків. Відкликання чека до закінчення строку для його подання не допускається. Ви-

дача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконан­ня якого він виданий. Форма чека та порядок його запов­нення і використання визначаються законом і встановле­ними згідно з ним банківськими правилами.

Чек підлягає оплаті платником за умови подання його до оплати у строк, встановлений законом. Платник за че­ком повинен пересвідчитися усіма доступними способами у справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є правоуповноваженою за ним особою. Збитки, що виникли внаслідок оплати платником підробленого, викраденого або втраченого чека покладаються на платника або чекодавця — незалежно від того, з чиєї вини їх було завдано. Особа, що оплатила чек, має право вимагати перед ання їй чека з роз­пискою про одержання платежу.

Воля чекодавця є односторонньою, однак вона породжує правовідносини між трьома суб'єктами: між чекодавцем і чекоутримувачем, а також між чекодавцем і банком, що його обслуговує. Безпосередніх відносин між банком і чеко­давцем не виникає. Претензії за несплату чека до банку може пред'явити лише чекодавець, а не чекоутримувач. Банк буде нести відповідальність за несплату або неналеж­ну оплату чека перед чекоутримувачем у тому разі, коли це сталося з вини банка.

Здатність видавати чеки мають усі особи, наділені ци­вільною правоздатністю, тобто юридичні і фізичні особи во­лодіють активною чековою правоздатністю. Пасивна чеко­ва правоздатність обмежена, бо платником за чеком може бути лише банк, у якому відкрито рахунок чекодавця.

Є іменні чеки, чеки на пред'явника та переказні. Імен­ний чек не підлягає переданню. Він може передаватися іншим особам тільки шляхом укладання правочину про відступлення права вимоги (цесію). У переказному чеці індо­самент (напис на зворотному боці чека) на платника має силу розписки про одержання платежу. Особа, що володіє пере-казним чеком, одержаним за індосаментом, вважається його законним володільцем, якщо застосовує своє право на без­перервному ряді індосаментів.

Платіж за чеком може бути гарантований повністю або частково авалем. Гарантія платежу за чеком (аваль) може надаватися будь-якою особою, крім платника. Той, хто га­рантує платіж за чеком, несе солідарну відповідальність з особою, яка видала чек. Особа, що гарантувала платіж та оплатила чек, набуває прав, які випливають із чека, як проти того, за кого вона дала гарантію, так і проти тих, хто зобов'язаний перед останнім.

Подання чека до банку, який обслуговує чекоутримува-ча, на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу. Кошти за інкасовим чеком на рахунок чекоутримувача зараховують після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено договором між чеко­утримувачем і банком.

У разі відмови платника в оплаті чека чекоутримувач має право на свій вибір вчинити позов до однієї, кількох або усіх зобов'язаних за чеком осіб (чекодавцеві, авалістам, індосантам), які несуть перед ним солідарну відповідаль­ність. Цей позов чекоутримувача може бути вчинений про­тягом одного року від дня закінчення строку подання чека до платежу.

Розрахунки за інкасовими дорученнями. У разі розра­хунків за інкасовими дорученнями (на інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Випадки застосування та порядок здійснення роз­рахунків на інкасо встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу.

При виконанні інкасового доручення документи пода­ються платникові у тій формі, в якій вони одержані, за ви­нятком банківських відміток і виписів, необхідних для оформ­лення інкасового доручення. Документи, що підлягають оплаті при їх поданні, виконуючий банк повинен подати до платежу негайно з отриманням інкасового доручення.

Коли документи підлягають оплаті в інший строк, вико­нуючий банк зобов'язаний для одержання акцепту платни-

ка подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснитинепізніше ніж у день настання строку платежу, вказаного в документі.

Одержані (інкасовані) суми виконуючий банк негайно передає у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. При цьому викону­ючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат або видатків.

Які особливості ліцензійного договору?

Особливою правовою формою використання творів на­уки, літератури, мистецтва і об'єктів промислової власності є цивільно-правові договори, які дістали назву договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Важлива особливість цих договорів — це те, що об'єктами (предметами) їх є нематеріальні блага — твори науки, літератури, мистецтва чи винаходи. Вони стають об'єктом договору за однієї умови — якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати і роз­множувати їх.

Цивільний кодекс України визначає, що розпоряджен­ня майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі такихдоговорів:

• ліцензія на використання об'єкта права інтелектуаль­ної власності;

• ліцензійний договір;

• договір про створення за замовленнямі використанняоб'єкта права інтелектуальної власності;

• договір про передання виключних майнових прав інте­лектуальної власності;

• інший договір щодо розпорядження майновими пра­вами інтелектуальної власності.

За зазначенимидоговорами ми йрозглянемо особливості

ліцензійного договору.

За ліцензійним договором сторона, що володіє виключ­ним правом на об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та іншого закону.

Як і будь-який цивільно-правовий договір, ліцензійний договір має відповідати вимогам закону і містити всі не­обхідні умови та реквізити, без яких договір недійсний. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних дого­ворів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках. Ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності наби­рають чинності тільки після їх реєстрації в патентному відомстві України.

Ліцензійні договори про надання використання об'єктів права інтелектуальної власності можуть мати форму про­стої невиключної ліцензії або виключної ліцензії.

За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на використання об'єкта інтелектуаль­ної власності й при цьому зберігає за собою право на вико­ристання цього самого об'єкта і видачі ліцензії на право використання цього самого об'єкта іншим особам.

За договоромпро виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату) в певному обсязі, на визначеній території та на обумовлений строк. При цьому ліцензіар залишає за собою право використовувати цей самий об'єкт

у частині, що не передана ліцензіату, а також має право видавати ліцензію іншим особамза межами виданих лі­цензій.

Автор може за договором взяти на себе зобов'язання ство­ритив майбутньому твір, винахід або інший результат інтелектуальної діяльності та передати замовникові, що не є його роботодавцем, виключні права на використання цьо­го результату. Такий договір повинен визначати характер, призначення та інші вимоги до результату інтелектуальної діяльності, що має бути створений на замовлення, а також цілі або способи його використання.

Істотними умовами ліцензійного договору мають бути: способи використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за таким дого­вором; строк дії і територія, на якій передається право);

розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру ви­нагороди за кожний спосіб використання об'єкта права інте­лектуальної власності, порядок і строки її виплати, а та­кож інші умови, які сторони вважатимуть за доцільне вклю­чити до договору. Безстрокові договори не допускаються, але якщо в договорі немає умови про строк, на який ви­дається право, договір може бути розірваний ліцензіаром із закінченням п'яти років від дати його укладення, якщо користувач буде письмово повідомлений про це за шість місяців до розірвання договору. У разі відсутності в ліцен­зійному договорі умови про територію, на яку видається право, чинність його поширюється на територію України.

Якщо в договорі немає умови про спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за договором), договір вважається укладе­ним на способи використання об'єкта права інтелектуаль­ної власності, які можуть вважатися необхідними для до­сягнення наміру сторін, викладені при укладенні договору.

Розмір винагороди за використання права інтелектуаль­ної власності визначається погодженням сторін. Якщо в договорі про видання або інше відтворення твору (напри­

клад, сценарійчи драматичний твір може бути переробле­ний на розповідний) винагорода визначена у вигляді фіксо­ваної суми, то в договорі має бути встановлений максималь­ний тираж твору.

Відмова суб'єктів права на використання об'єкта права інтелектуальної власності від права на одержання винаго­роди за використання зазначених об'єктів є нікчемною (не­дійсною). Умови ліцензійного договору, що обмежують ав­торів або винахідників у створенні в майбутньому нових об'єктів права інтелектуальної власності на певну тему або в певній галузі, також є недійсними.

Відповідними відомствами і творчими спілками можуть розроблятися і затверджуватися у встановленому порядку типові ліцензійні договори на використання об'єктів пра­ва інтелектуальної власності. Ліцензійні договори на вико­ристання об'єктів права інтелектуальної власності можуть містити умови, не передбачені типовими ліцензійними до­говорами.

Умови договору, які погіршують становище автора (або його правонаступників) порівняно зі становищем, визначе­ним чинним законодавством, визнаються недійсними. До­говори, що зобов'язують автора надавати іншим особам виключні права на використання будь-яких результатів інтелектуальної діяльності, які автор створить у майбут­ньому, є нікчемними.

Сторона, що не виконала або неналежним чином вико­нала зобов'язання за ліцензійним договором, зобов'язана відшкодувати завдані іншій стороні збитки, включаючи втрачену вигоду. Якщо автор не передав замовлений резуль­тат інтелектуальної діяльності в обумовлений строк і відпо­відно до встановлених договором вимог, він повинен відшко­дувати шкоду, завдану замовникові.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть за­тверджувати типові ліцензійні договори, але ліцензійний договір, укладений сторонами, може також містити умови, не передбачені цим типовим договором. Умови ліцензійно­го договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелекту-

альної власності, що погіршують його становище порівня­но зі становищем, передбаченим законом або типовим дого­вором, є нікчемними і замінюються умовами, встановлени­ми типовим договором чи законом.

Що означає термін "комерційна концесія"?

Створення підприємницького сектору в Україні зумов­лює необхідність правової бази його функціонування. У ринковій економіці єтри головні шляхи заснування влас­ної справи:

заснування власного бізнесу;

• придбання існуючого бізнесу;

• здійснення комерційної концесії.

Якщо нормативна база для реалізації в Україні перших двох шляхів тією чи іншою мірою сформувалася, то понят­тя комерційної концесії вперше розкрито і запроваджено в Цивільному кодексі України.

Комерційна концесія— це підприємницька діяльність, яка оформлюється договором з довгострокового ділового співробітництва, у процесі якого компанія (правоволоді-лець) надає юридичній або фізичній особі (приватному підприємцю або групі підприємців) — (користувачам) за плату право користування відповідно до Ті вимог ком­плексом належних цій стороні прав з метою виготовлен­ня та (або) продажу певного виду товару та (або) на­дання послуг. •

Предмет договору— це комплекс виключних прав інте­лектуальної власності (торговельних марок, промисло­вих зразків, винаходів, товарів, комерційних таємниць

тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Дого­вором може бути передбачено використання предмета. договору із зазначенням або без зазначення території. використання щодо певної сфери цивільного обігу.

Комерційна концесія здійснюється відповідно додого­вору, який регулює правовідносини між суб'єктами під­приємницької діяльності. Договір комерційної концесії пе­редбачає використання комплексу виключних прав, діло­вої репутації, комерційного досвіду правоволодільця в по­вному обсязі (зокрема з визначенням мінімального чи мак­симального обсягу використання) із зазначенням певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одер­жаних від правоволодільця або вироблених користувачем, здійснення іншої торговельної діяльності, виконання робіт, надання послуг).

Договір комерційної концесії укладається письмово і реєструється органом, який здійснює реєстрацію юридич­ної особи або підприємця, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як юридична особа або підприємець в іноземній державі, реє­страцію договору здійснює орган, який зареєстрував юри­дичну особу або підприємця, що є користувачем.У відноси­нах з третіми особами сторони договору мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з мо­менту його державної реєстрації.

Договір комерційної концесії на використання об'єкта, що охороняється відповідно до патентного законодавства, підлягає реєстрації також у центральному органі виконав­чої влади в галузі патентів і знаків для товарів і послуг. У разі недодержання цих вимог договір комерційної концесії вважається нікчемним (недійсним).

Сторонами в цьому договорі можуть бути і юридичні, і фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Договір укла­дається з визначенням або без визначення строку його дії. В ньому може бути передбачено право користувача в межах відповідної території і ринку виступати в ролі субконцесіо-

нера, тобто дозволяти іншим особам користуватися нада­ним йому комплексом виключних прав на умовах комер­ційної концесії, погоджених із правоволодільцем або ви­значених у договорі. Договір комерційної субконцесії не може бути укладений на більш тривалий строк, ніж договір, на підставі якого він укладається. Користувач та субкори-стувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно.

Якщо користувач належним чином виконував свої обо­в'язки, він має право після закінчення строку договору на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих самих умовах.

Кожна зі сторін договору, укладеного без зазначення строку, має право у будь-який час відмовитися від догово­ру, повідомивши про це іншу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачено більш тривалий строк. Перехід до іншої особи будь-якого виключного права, що входить до комплексу наданих користувачеві прав, не визнається під­ставою для зміни або розірвання договору комерційної кон­цесії. Новий правоволоділець стає стороною цього договору в частині прав і обов'язків, що стосуються відчуженого виключного права. Форму, розмір, строки внесення та по­рядок перегляду винагороди за договором визначають за домовленістю сторін.

У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором ко­мерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо но­вого позначення правоволодільця, якщо користувач не ви­магає розірвання договору і відшкодування збитків. При продовженні чинності договору користувач має право ви­магати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати.

Які права і обов'язки сторін за договором комерційної концесії?

З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється за договором комерційної концесії,правово­лоділець зобов'язаний:

• передати користувачеві технічну та комерційну доку­ментацію і надати іншу інформацію, необхідну користува­чеві для здійснення прав, наданих йому договором комер­ційної концесії, а також проінструктувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних зі здійсненням цих прав;

• надавати користувачеві постійне технічне та консуль­тативне сприяння, включаючи проведення спеціальних навчальних курсів для персоналу його працівників;

• забезпечити державну реєстрацію договору.

Правоволоділець має право постійно перевіряти товари (роботи, послуги), що виробляються (виконуються або на­даються) користувачем споживачам відповідно до договору комерційної концесії.

Користувач зобов'язаний:

• не розголошувати секрети виробництва правоволоділь­ця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну

інформацію;

• інформувати правоволодільця про свій досвід викори­стання торговельної марки та інших позначень правоволо­дільця на договірній території та можливе його поліпшення;

• експлуатувати торговельну марку та інші позначення виключно з додержанням інструкцій і вказівок правоволо­дільця, спрямованих на забезпечення відповідності харак­теру, способів та умов використання тому, як вони викори­стовуються правоволодільцем, у тому числі вказівок щодо зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних при-

міщень, використовуваних користувачемпри здійсненні наданих йому за договором прав;

• використовувати торговельну марку та інші позначен­ня правоволодільця визначеним у договорі способом;

• забезпечити відповідність якості товарів, що виробля­ються ним на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються або надаються правоволо-дільцем;

• надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послу­ги, на які б вони могли розраховувати, купуючи (замовля­ючи) безпосередньо у правоволодільця;

• інформувати покупців (замовників) найбільш очевид­ним для них способом про те, що він використовує торго­вельну марку та інші позначення, за договором комерцій­ної концесії утримуватися від пошуку споживачів (замов­ників) за межами наданої договором території (закріпленої за користувачем);

• не брати участі та не мати будь-якого майнового інте­ресу прямо або опосередковано в будь-якій підприємницькій діяльності, що може конкурувати з діяльністю правоволо­дільця;

• дозволяти правоволодільцю інспектувати договірні приміщення, транспортні засоби, товари та послуги, що надаються, свої інвентаризаційні та фінансові документи.

Умови договору комерційної концесії, відповідно до яких правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верх­ню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемними.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.239.91 (0.024 с.)