Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Які особливості договору факторингу?
За договором факторингу (фінансування під відступ-лення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Грошова вимога до боржника може бути передана клієнтом факторові також з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом факторингу можуть бути фізичні та юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Предметом договору факторингу може бути як грошова вимога, строк платежу якої закінчився (наявна вимога), так і право на одержання коштів, Ике виникне в майбутньому (майбутня вимога). При переданні майбутньої вимоги вона вважається такою, що перейшла до фактора після того, як виникло саме право на одержання з боржника грошових коштів, які є предметом передання вимоги, передбаченої договором. Якщо передання грошової вимоги обумовлене певною подією, воно набуває чинності після настання цієї події. У цих випадках додатково передання вимоги не оформлюється. Договір факторингу є дійсним, навіть якщо між клієнтом та його боржником є угода про заборону передання грошової вимоги або її обмеження. Клієнт несе відповідальність перед фактором за дійсність грошової вимоги, що є предметом відступлення. Але клієнт не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником вимоги, що є предметом відступлення, пред'явленої до виконання фактором, якщо інше не передбачено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, вважається дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення грошової вимоги цьому факторові й у повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названо фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумні строки доказів того, що відступлення грошової вимоги факторові справді мало місце.
Якщо фактор не виконує цього обов'язку, боржник має право здійснити цей платіж клієнтові на виконання його зобов'язання перед ним. У разі звернення фактора до боржника з вимогою здійснити платіж боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він був повідомлений про відступлення вимоги факто- рові. Вимоги, які боржник міг пред'явити клієнту у зв'язку з порушенням останнім угоди про заборону або обмеження факторингу, не мають чинності проти фактора. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом придбання у нього грошової вимоги фактором, останній набуває права на всі суми, які він одержить від клієнта на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором за те, що одержані останнім суми виявилися меншими від ціни, за яку фактор придбав вимогу. При відступленні грошової вимоги факторові, здійсненому з метою забезпечення виконання йому зобов'язання і клієнта, коли договором факторингу не передбачено інше, фактор повинен надати клієнтові звіт та передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечує відступ-лення вимоги. Якщо кошти, одержані фактором від боржника, виявилися меншими від суми боргу клієнта перед фактором, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу. У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, останній не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому на грошову вимогу, яка була передана, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта. Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, коли фактор не виконав свого зобов'язання з передачі клієнтові грошових коштів, пов'язаних з відступлен-ням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.
Приклад факторингової операції — придбання права вимоги поставок товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог, які здійснюють комерційні банки. У чому полягає правове регулювання розрахункових відносин? Цивільний кодекс України передбачає обов'язкове зберігання всіма юридичними особами будь-якої форми власності коштів на рахунках у кредитних установах. Це зумовлює необхідність здійснення платежів за зобов'язаннями суб'єктів підприємницької діяльності, громадськими організаціями і бюджетними установами саме через установи банків. Розрахунки з участю фізичних осіб, не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися готівкою без обмеження суми або в безготівковому порядку. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки з участю фізичних осіб, пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковому порядку. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки платіжними дорученнями, акредитивом, чеками, розрахунки за інкасо, а також розрахунки в інших формах, передбачених законом, встановленими згідно з ним банківським правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обігу. Сторони в договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші кредитні організації, в яких відкрито відповідні рахунки. Розрахунки платіжними дорученнями. Цю форму безготівкових розрахунків застосовують для здійснення попередньої плати за отримання поставлених товарів, наданих послуг та ін. При розрахунках платіжними дорученнями банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок коштів, що зберігаються на його рахунку, переказати певну суму на рахунок зазначеної платником особи в цьому чи в іншо- му банку у строк, передбачений законом або встановлений згідно з ним, — якщо більш короткий строк не передбачений договором або не визначається застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обігу. Банк приймає доручення до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними власними або взятими у кредит коштами. Доручення виконується банком із додержанням черговості сплачування коштів з рахунка. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання доручення. Зміст платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, і їхня форма мають відповідати вимогам, передбаченим законом і встановленими згідно з ним банківськими правилами. У разі невиконання або неналежного виконання доручення клієнта банк несе відповідальність, передбачену Цивільним кодексом України за порушення зобов'язань.
Розрахунки за акредитивом. Акредитивну форму широко застосовують в умовах ринкової економіки як у межах України, так і в міжнародних розрахунках. Сутність її полягає в тому, що іногородній банк покупця (імпортера) доручає іногородньому банку постачальника (експортера) провести оплату рахунків постачальника на умовах, зазначених в акредитивній замові. Залежно від ступеня відповідальності банків розрізняють відкличні та безвідкличні акредитиви. Відкличні акредитиви можуть бути анульовані в будь-який момент як банком, що їх випустив, так і покупцем (імпортером). Вони рідко застосовуються у зовнішньоторговельній практиці, оскільки немає гарантії оплати. Безвідкличні акредитиви, навпаки, не можуть змінюватися й анулюватися без згоди постачальника (експортера). Їх сума поновлюється автоматично в межах установленого загального ліміту й строку дії. За засобами забезпечення акредитиви поділяють на покриті й непокриті. Відкриваючи покритий акредитив, банк-емітент одночасно переказує кошти для розрахунку. | Непокритий акредитив відкривається покупцеві у банку [ постачальника шляхом надання йому права списувати всі суми акредитива з розрахунку банку-емітента, коли між банками встановлені кореспондентські відносини. Строк відкриття і дії акредитива залежить від характеру товару, умов його зберігання та транспортування. Все це передбачається в договорі. Для виконання акредитива одержувач коштів подає до виконуючого банку документи, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно проінформувати про це одержувача коштів і банк-емітент із зазначенням причин відмови. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і зажадати від виконуючого банка суму, сплачену одержувачеві коштів за порушення умов акредитива, а за непокритим акредитивом відмовитися від відшкодування виплачених сум. Про закриття акредитива виконуючий банк повинен повідомити банк-емітент. Невикористана сума покритого акредитива підлягає поверненню банку-емітентові негайно, одночасно із закриттям акредитива. Банк-емітент зобов'язаний зарахувати повернені суми на рахунок платника, з якого депонувалися кошти.
Розрахунки чеками. Ця форма безготівкових розрахунків є однією з найпоширеніших у світовій практиці. Чеком визнається документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку провести платіж зазначеної у ньому суми чекоутримувачеві. Платником за чеком може бути зазначений тільки банк, де чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом виставлення чеків. Відкликання чека до закінчення строку для його подання не допускається. Ви- дача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Форма чека та порядок його заповнення і використання визначаються законом і встановленими згідно з ним банківськими правилами. Чек підлягає оплаті платником за умови подання його до оплати у строк, встановлений законом. Платник за чеком повинен пересвідчитися усіма доступними способами у справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є правоуповноваженою за ним особою. Збитки, що виникли внаслідок оплати платником підробленого, викраденого або втраченого чека покладаються на платника або чекодавця — незалежно від того, з чиєї вини їх було завдано. Особа, що оплатила чек, має право вимагати перед ання їй чека з розпискою про одержання платежу. Воля чекодавця є односторонньою, однак вона породжує правовідносини між трьома суб'єктами: між чекодавцем і чекоутримувачем, а також між чекодавцем і банком, що його обслуговує. Безпосередніх відносин між банком і чекодавцем не виникає. Претензії за несплату чека до банку може пред'явити лише чекодавець, а не чекоутримувач. Банк буде нести відповідальність за несплату або неналежну оплату чека перед чекоутримувачем у тому разі, коли це сталося з вини банка. Здатність видавати чеки мають усі особи, наділені цивільною правоздатністю, тобто юридичні і фізичні особи володіють активною чековою правоздатністю. Пасивна чекова правоздатність обмежена, бо платником за чеком може бути лише банк, у якому відкрито рахунок чекодавця. Є іменні чеки, чеки на пред'явника та переказні. Іменний чек не підлягає переданню. Він може передаватися іншим особам тільки шляхом укладання правочину про відступлення права вимоги (цесію). У переказному чеці індосамент (напис на зворотному боці чека) на платника має силу розписки про одержання платежу. Особа, що володіє пере-казним чеком, одержаним за індосаментом, вважається його законним володільцем, якщо застосовує своє право на безперервному ряді індосаментів. Платіж за чеком може бути гарантований повністю або частково авалем. Гарантія платежу за чеком (аваль) може надаватися будь-якою особою, крім платника. Той, хто гарантує платіж за чеком, несе солідарну відповідальність з особою, яка видала чек. Особа, що гарантувала платіж та оплатила чек, набуває прав, які випливають із чека, як проти того, за кого вона дала гарантію, так і проти тих, хто зобов'язаний перед останнім.
Подання чека до банку, який обслуговує чекоутримува-ча, на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу. Кошти за інкасовим чеком на рахунок чекоутримувача зараховують після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено договором між чекоутримувачем і банком. У разі відмови платника в оплаті чека чекоутримувач має право на свій вибір вчинити позов до однієї, кількох або усіх зобов'язаних за чеком осіб (чекодавцеві, авалістам, індосантам), які несуть перед ним солідарну відповідальність. Цей позов чекоутримувача може бути вчинений протягом одного року від дня закінчення строку подання чека до платежу. Розрахунки за інкасовими дорученнями. У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (на інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків на інкасо встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу. При виконанні інкасового доручення документи подаються платникові у тій формі, в якій вони одержані, за винятком банківських відміток і виписів, необхідних для оформлення інкасового доручення. Документи, що підлягають оплаті при їх поданні, виконуючий банк повинен подати до платежу негайно з отриманням інкасового доручення. Коли документи підлягають оплаті в інший строк, виконуючий банк зобов'язаний для одержання акцепту платни- ка подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснити не пізніше ніж у день настання строку платежу, вказаного в документі. Одержані (інкасовані) суми виконуючий банк негайно передає у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. При цьому виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат або видатків. Які особливості ліцензійного договору? Особливою правовою формою використання творів науки, літератури, мистецтва і об'єктів промислової власності є цивільно-правові договори, які дістали назву договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Важлива особливість цих договорів — це те, що об'єктами (предметами) їх є нематеріальні блага — твори науки, літератури, мистецтва чи винаходи. Вони стають об'єктом договору за однієї умови — якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати і розмножувати їх. Цивільний кодекс України визначає, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів: • ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; • ліцензійний договір; • договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; • договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; • інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. За зазначеними договорами ми й розглянемо особливості ліцензійного договору. За ліцензійним договором сторона, що володіє виключним правом на об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та іншого закону. Як і будь-який цивільно-правовий договір, ліцензійний договір має відповідати вимогам закону і містити всі необхідні умови та реквізити, без яких договір недійсний. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках. Ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності набирають чинності тільки після їх реєстрації в патентному відомстві України. Ліцензійні договори про надання використання об'єктів права інтелектуальної власності можуть мати форму простої невиключної ліцензії або виключної ліцензії. За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на використання об'єкта інтелектуальної власності й при цьому зберігає за собою право на використання цього самого об'єкта і видачі ліцензії на право використання цього самого об'єкта іншим особам. За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату) в певному обсязі, на визначеній території та на обумовлений строк. При цьому ліцензіар залишає за собою право використовувати цей самий об'єкт у частині, що не передана ліцензіату, а також має право видавати ліцензію іншим особам за межами виданих ліцензій. Автор може за договором взяти на себе зобов'язання створити в майбутньому твір, винахід або інший результат інтелектуальної діяльності та передати замовникові, що не є його роботодавцем, виключні права на використання цього результату. Такий договір повинен визначати характер, призначення та інші вимоги до результату інтелектуальної діяльності, що має бути створений на замовлення, а також цілі або способи його використання. Істотними умовами ліцензійного договору мають бути: способи використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за таким договором; строк дії і територія, на якій передається право); розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності, порядок і строки її виплати, а також інші умови, які сторони вважатимуть за доцільне включити до договору. Безстрокові договори не допускаються, але якщо в договорі немає умови про строк, на який видається право, договір може бути розірваний ліцензіаром із закінченням п'яти років від дати його укладення, якщо користувач буде письмово повідомлений про це за шість місяців до розірвання договору. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку видається право, чинність його поширюється на територію України. Якщо в договорі немає умови про спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за договором), договір вважається укладеним на способи використання об'єкта права інтелектуальної власності, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, викладені при укладенні договору. Розмір винагороди за використання права інтелектуальної власності визначається погодженням сторін. Якщо в договорі про видання або інше відтворення твору (напри клад, сценарій чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний) винагорода визначена у вигляді фіксованої суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Відмова суб'єктів права на використання об'єкта права інтелектуальної власності від права на одержання винагороди за використання зазначених об'єктів є нікчемною (недійсною). Умови ліцензійного договору, що обмежують авторів або винахідників у створенні в майбутньому нових об'єктів права інтелектуальної власності на певну тему або в певній галузі, також є недійсними. Відповідними відомствами і творчими спілками можуть розроблятися і затверджуватися у встановленому порядку типові ліцензійні договори на використання об'єктів права інтелектуальної власності. Ліцензійні договори на використання об'єктів права інтелектуальної власності можуть містити умови, не передбачені типовими ліцензійними договорами. Умови договору, які погіршують становище автора (або його правонаступників) порівняно зі становищем, визначеним чинним законодавством, визнаються недійсними. Договори, що зобов'язують автора надавати іншим особам виключні права на використання будь-яких результатів інтелектуальної діяльності, які автор створить у майбутньому, є нікчемними. Сторона, що не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання за ліцензійним договором, зобов'язана відшкодувати завдані іншій стороні збитки, включаючи втрачену вигоду. Якщо автор не передав замовлений результат інтелектуальної діяльності в обумовлений строк і відповідно до встановлених договором вимог, він повинен відшкодувати шкоду, завдану замовникові. Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори, але ліцензійний договір, укладений сторонами, може також містити умови, не передбачені цим типовим договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелекту- альної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором чи законом. Що означає термін "комерційна концесія"? Створення підприємницького сектору в Україні зумовлює необхідність правової бази його функціонування. У ринковій економіці є три головні шляхи заснування власної справи: • заснування власного бізнесу; • придбання існуючого бізнесу; • здійснення комерційної концесії. Якщо нормативна база для реалізації в Україні перших двох шляхів тією чи іншою мірою сформувалася, то поняття комерційної концесії вперше розкрито і запроваджено в Цивільному кодексі України. Комерційна концесія — це підприємницька діяльність, яка оформлюється договором з довгострокового ділового співробітництва, у процесі якого компанія (правоволоді-лець) надає юридичній або фізичній особі (приватному підприємцю або групі підприємців) — (користувачам) за плату право користування відповідно до Ті вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. • Предмет договору — це комплекс виключних прав інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, товарів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором може бути передбачено використання предмета. договору із зазначенням або без зазначення території. використання щодо певної сфери цивільного обігу. Комерційна концесія здійснюється відповідно до договору, який регулює правовідносини між суб'єктами підприємницької діяльності. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу виключних прав, ділової репутації, комерційного досвіду правоволодільця в повному обсязі (зокрема з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначенням певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одержаних від правоволодільця або вироблених користувачем, здійснення іншої торговельної діяльності, виконання робіт, надання послуг). Договір комерційної концесії укладається письмово і реєструється органом, який здійснює реєстрацію юридичної особи або підприємця, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як юридична особа або підприємець в іноземній державі, реєстрацію договору здійснює орган, який зареєстрував юридичну особу або підприємця, що є користувачем. У відносинах з третіми особами сторони договору мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації. Договір комерційної концесії на використання об'єкта, що охороняється відповідно до патентного законодавства, підлягає реєстрації також у центральному органі виконавчої влади в галузі патентів і знаків для товарів і послуг. У разі недодержання цих вимог договір комерційної концесії вважається нікчемним (недійсним). Сторонами в цьому договорі можуть бути і юридичні, і фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Договір укладається з визначенням або без визначення строку його дії. В ньому може бути передбачено право користувача в межах відповідної території і ринку виступати в ролі субконцесіо- нера, тобто дозволяти іншим особам користуватися наданим йому комплексом виключних прав на умовах комерційної концесії, погоджених із правоволодільцем або визначених у договорі. Договір комерційної субконцесії не може бути укладений на більш тривалий строк, ніж договір, на підставі якого він укладається. Користувач та субкори-стувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно. Якщо користувач належним чином виконував свої обов'язки, він має право після закінчення строку договору на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих самих умовах. Кожна зі сторін договору, укладеного без зазначення строку, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це іншу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачено більш тривалий строк. Перехід до іншої особи будь-якого виключного права, що входить до комплексу наданих користувачеві прав, не визнається підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії. Новий правоволоділець стає стороною цього договору в частині прав і обов'язків, що стосуються відчуженого виключного права. Форму, розмір, строки внесення та порядок перегляду винагороди за договором визначають за домовленістю сторін. У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків. При продовженні чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати. Які права і обов'язки сторін за договором комерційної концесії? З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється за договором комерційної концесії, правоволоділець зобов'язаний: • передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних зі здійсненням цих прав; • надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи проведення спеціальних навчальних курсів для персоналу його працівників; • забезпечити державну реєстрацію договору. Правоволоділець має право постійно перевіряти товари (роботи, послуги), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем споживачам відповідно до договору комерційної концесії. Користувач зобов'язаний: • не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну інформацію; • інформувати правоволодільця про свій досвід використання торговельної марки та інших позначень правоволодільця на договірній території та можливе його поліпшення; • експлуатувати торговельну марку та інші позначення виключно з додержанням інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання тому, як вони використовуються правоволодільцем, у тому числі вказівок щодо зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних при- міщень, використовуваних користувачем при здійсненні наданих йому за договором прав; • використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом; • забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються або надаються правоволо-дільцем; • надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послуги, на які б вони могли розраховувати, купуючи (замовляючи) безпосередньо у правоволодільця; • інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про те, що він використовує торговельну марку та інші позначення, за договором комерційної концесії утримуватися від пошуку споживачів (замовників) за межами наданої договором території (закріпленої за користувачем); • не брати участі та не мати будь-якого майнового інтересу прямо або опосередковано в будь-якій підприємницькій діяльності, що може конкурувати з діяльністю правоволодільця; • дозволяти правоволодільцю інспектувати договірні приміщення, транспортні засоби, товари та послуги, що надаються, свої інвентаризаційні та фінансові документи. Умови договору комерційної концесії, відповідно до яких правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемними.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 255; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.221.141.44 (0.075 с.) |