Глава 51. Зобов’язання із спричинення шкоди

1. Загальні положення про відшкодування шкоди.

2. Види деліктних зобов’язань

3. Умови виникнення деліктних зобов’язань.

4. Цивільно-правова відповідальність за завдання шкоди

5. Положення про порядок та обсяг відшкодування заподіяної шкоди.

 

Нормативні акти: гл. 82-83 ЦК України, Закон України: Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду; Постанови ПВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6. від 27.03.1992 р., Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: від 31 березня 1995 р. № 4 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2003. - № 3. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю/ Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, І.Ф.Іванчук, Ю.В.Трало; М-во юстиції України.– К.: [ТОВ “Поліграф-Експрес”], 2006. – 58 с. Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010–2011 роках

Додаткова література: Агарков М.М. Вина потерпевшего в обязательствах из причинения вреда // Избранные труды по гражданскому праву: в 2 т. Т. 2. – М.: АО Центр ЮрИнфоР, 2002., Андреев Ю.Н. Гражданско-правовая ответственность государства по деликтным обязательствам: Теория и судебная практика. – СПб: Юридический центр Пресс, 2006., Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005., Болдинов В.М. Ответственность за причинение вреда источником повышенной опасности. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002., Васильев С.В. Деликтное судопроизводство (судопроизводство о возмещении вреда): учебное пособие. – Х.: Одиссей, 2005., Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву / Избранные труды: в 4т. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – Т. 1., Ківалова Т.С. Зобов’язання відшкодування шкоди у цивільному законодавстві України (теоретичні аспекти): монографія / Т.С. Ківалова; М-во освіти і науки України; Одеська нац. юрид. акад. – Одеса: Юридична література, 2008., Пендяга А.Л. Деліктні зобов’язання в цивільному праві: Навч. посібник. –К.: «Вид-во «Синопсис», 2012., -256 с., Про українське право. Часопис кафедри теорії та історії держави і права Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка / За ред. проф. І. Безклубого. – К.: 2010.- Чис. V. – 367 с., Шишка Р.Б. Цивільна відповідальність та цивільно-правова відповідальність // Право та управління: електронне наукове видання [Електронний ресурс] 2010. – № 2. – Режим доступу http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/.

Ключові слова: збиток, шкода, відшкодування шкоди, цивільне правопорушення, причинни й зв'язок, вина, цивільно-правова відповідальність, розмір шкоди.

 

1. Загальні положення про відшкодування шкоди

 

Зобов'язання із відшкодування завданого збитку чи шкоди відомі давно. Проте у цивільне право вони були введені законом Аквілія (286 р. до н.е.) яким було встановлено відповідальність за завдання шкоди.

У поняття «позадоговірні зобов’язання» входять два їх види: 1) перш за все, зобов’язання внаслідок спричинення шкоди (деліктні зобов’язання); 2) зобов’язання внаслідок безпідставного збагачення (кондиційні зобов’язання). В даній главі будуть розглянуті саме зобов’язання внаслідок спричинення шкоди, які врегульовані гл. 83 ЦК України та іншими актами. Змістом таких зобов’язань є відповідальність особи, яка спричинила шкоду.

В законодавстві і в літературі поняття «деліктні зобов’язання» і «відповідальність за шкоду» (деліктна відповідальність) використовуються зазвичай як однозначні, що не виправдано: 1) деліктне зобов’язання деліквентом чи іншими особами може бути виконане добровільно; 2) відповідальність виходить від держави і до неї деліквенти чи відповідальні за них особи притягуються судом, а рішення суду підлягає при зверненні державною виконавчою службою.

Правопорушник за завдання шкоди зобов’язаний її відшкодувати (добровільно або примусово як деліктна відповідальність) при наявності передбачених законом умов. Таку відповідальність з часів римського права, прийнято називати деліктною, а зобов’язання, змістом якого вона є, - деліктним.

Визначення деліктного зобов’язання закон не дає. Однак основна ідея, яка його характеризує, міститься в ч.1 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тут встановлено три презумпції: 1) обов’язковості відшкодування шкоди деліквентом (тим ким вона завдана); 2) відшкодування шкоди у повному обсязі; 3) винуватості деліквента у завданні шкоди доти доки він не доведе відсутність своєї вини. Тим на деліквента покладено обов’язок доказувати відсутність його вини у виникненні у потерпілого збитку чи/та шкоди.

Обов’язок деліквента відшкодувати шкоду потерпілому є суттю так званого генерального делікту. Також із закону виходить, що потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди, оскільки обов’язок може існувати тільки щодо того, хто має право вимагати його виконання.

Деліктне зобов’язання – вид зобов’язань, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від особи, яка завдала шкоду (деліквента) чи яка відповідальна за заподіяння шкоди деліквентом, (боржника) відшкодувати майнову шкоду шляхом надання майна в натурі або відшкодувати її у повному обсязі. Воно характеризується: наявністю презумпцій; регулюється виключно законом; є різновидом зобов’язань і підпорядковується загальним правилам про зобов’язання; виникає в разі порушення абсолютних прав; завжди проявляється як майнове відшкодування; підпорядковане меті компенсувати втрати потерпілого.

Зміст деліктного зобов’язання становлять право кредитора (потерпілого) вимагати відшкодування шкоди в натурі або відшкодування збитків і обов’язок боржника (деліквента) чи відповідальних за нього осіб вчинити дії щодо відшкодування завданої шкоди. Якщо шкоду завдано життю та здоров’ю громадянина, то потерпілий має право вимагати компенсації немайнової (моральної) шкоди, а деліквент чи відповідальна за нього особа, зобов’язані виплатити відповідну компенсацію.

Предметом деліктних зобов’язань є відшкодування, яке деліквент зобов’язаний надати потерпілому чи особі, яка управнена потерпілим. Воно полягає у поновленні майнового інтересу потерпілого в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін.) або у відшкодуванні заподіяних збитків у грошовій формі та компенсації моральної шкоди.

Сторонамизобов’язання із завдання шкоди є потерпілий і деліквент. У передбачених законом випадках їх можуть представляти представники. Оскільки для виконання зобов’язання перед потерпілим не має значення хто його виконає, то це можуть зробити й інші особи, які в силу закону не зобов’язані це робити, але проявили свою ініціативу (родичі чи друзі деліквента). Це має_значення коли шкоду завдано злочином і відшкодування шкоди є обставиною, яка помягшує вину.

Потерпілий – особа, якій завдано шкоду, є кредитором. Потерпілим може бути фізична (дієздатна і недієздатна) особа, Юридична особа, публічні утворення, що вказані у ч. 2 ст. 2 ЦК України (держава, АРК, органи місцевого самоврядування). Потерпілим при виконанні трудових обов’язків є працівник (службовець), який працює за трудовим договором, або член виробничого кооперативу або, який працює за договорами підряду. Потерпілим може бути організація, наділена правосуб’єктністю.

Боржником є особа, яка безпосередньо завдала шкоду (деліквент) або особа, яка відповідальна за дії деліквента у силу закону. Заподіювачем шкоди є фізична особа незалежно від її дієздатності, проте боржником може бути лише за наявності деліктоздатності, тобто здатності відповідати за свої дії. Вона виникає у фізичної особи з 14 років, а у юридичної особи – з моменту державної реєстрації.

У передбачених законодавством випадках борг стягується не із деліквента, а відповідальної за нього особи: (батьки (усиновителі), опікун, інші фізичні, юридичні особи, що здійснюють на правових підставах виховання і нагляд за малолітньою особою, опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за нагляд за недієздатною особою). Так, якщо безпосереднім деліквентом є малолітня особа до 14 років, то відповідальними за завдання нею шкоди є батьки (усиновителі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч.1 ст. 1178 ЦК України). Обов’язок визначених осіб, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а їх батьки (усиновителі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють їх виховання, є неплатоспроможними або померлими (ч.5 ст. 1178 ЦК України).

Відповідальними є юридичні особи і дієздатні громадяни. Згідно із ч.1 ст. 1172 Ц України, якщо шкоду безпосередньо причинив працівник при виконанні ним трудових (службових, посадових) обов’язків, то відповідальною за відшкодування шкоди вважається організація, в якій працює фактичний заподіювач шкоди. Йдеться про роботодавця. Так, якщо при здійсненні підприємницької або іншої діяльності господарського товариства чи виробничого кооперативу завдано шкоду їх учасниками (членами), то вона підлягає відшкодуванню товариством чи кооперативом (ч.3 ст. 1172 ЦК України).

Боржником може бути також держава, АРК, територіальна громада. Деліктний борг може сплатити інша особа, яка заявить, що вчиняє це за деліквента.

Якщо шкоду було завдано спільними діями або бездіяльністю кількох осіб, то ці особи несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст.1190 ЦК).

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану деліквентом у силу припису закону, має право зворотної вимоги (регресу) до нього у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ст. 1191 ЦК України). При добровільному відшкодуванні регресна вимога можлива лише за письмово правочину між деліквентом та відшкодовувачем.

Якщо юридична особа або громадянин застрахували добровільно чи обов’язково (у силу припису закону) ризик своєї відповідальності, то страховик при настанні передбаченого страхового випадку виплачує страхову виплату (страхове відшкодування). У разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди (здебільше у розмірі маржі) деліквент зобов’язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), що передбачено ст. 1194 ЦК України.

 

Види деліктних зобов’язань

 

Норми про деліктні зобов’язання поділяються на дві групи: загальні та спеціальні. До загальний відноситься встановлення імперативу про обов’язкове відшкодування завданої шкоди деліквентом у повному обсязі та норми, які визначають способи, розмір відшкодування і підстави звільнення від відповідальності чи зменшення розміру відшкодування. Спеціальні норми побудовані за певними критеріями: відшкодування шкоди, яка завдана смертю чи каліцтвом; відшкодування шкоди яка завдана власними діями; відповідальність за чужу шкоду; відповідальність за шкоду, яка завдана у особливому стані (перевищення необхідної оборони і здійсненні права на самозахист, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій, коли деліквент діяв у стані крайньої необхідності); за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У їх межах виділені певні різновиди зобов’язань, яким присвячені окремі статті ЦК України.

Така особливість надає підставу виділити генеральний делікт (загальне деліктне зобов’язання для якого встановлені умови) та спеціальні делікти, які окрім загальних мають ще додаткові умови.

Систематизація деліктних зобов’язань здійснюється за суб’єктивним складом, об’єктом правової охорони, особливостями умов виникнення, а також факторами, що впливають на відшкодування шкоди. На підставі цих ознак виділяються такі різновиди деліктних зобов’язань, як:

1) відшкодування шкоди, завданої особою під час здійснення нею права на самозахист, у тому числі у стані крайньої необхідності;

2) відшкодування (компенсація) моральної шкоди;

3) відшкодування фізичною або юридичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою;

4) відшкодування шкоди, завданої актами, діями або бездіяльністю органів державної влади, влади АРК, місцевого самоврядування, їх службовими та посадовими особами;

5) відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду;

6) відшкодування шкоди, завданої особами з частковою, неповною, обмеженою дієздатністю, недієздатними, або особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;

7) відшкодування шкоди, завданої злочином;

8) відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

9) відшкодування ядерної шкоди;

10) відшкодування фізичній особі шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю;

11) відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).