Правові наслідки порушення зобов’язання

У разі невиконання своїх обов’язків, визначених у законі або договорі, або іншого порушення боржником умов договору настають невигідні для нього наслідки, що виражаються у примушенні його виконати покладені на нього обов’язки в натурі та (або) стягненні з нього певної грошової компенсації.

Виконання обов’язку в натурі означає вчинення саме тих дій, які боржник зобов’язаний був виконати на основі договору або внаслідок заподіяння шкоди: передати майно, сплатити гроші, надати послугу, відновити ушкоджене майно, замінити річ і т.ін. Безумовно, такий спосіб захисту інтересів кредитора може застосовуватися у випадках, коли обов’язком боржника є вчинення позитивних дій, і неприйнятний для зобов’язань, змістом яких є утримання від певної дії.

У доктрині та судовій практиці зарубіжних країн щодо вирішення проблеми юридичних наслідків невиконання чи неналежного виконання зобов’язання сформувалися протилежні підходи. За правом країн континентальної правової сім’ї обов’язок виконати зобов’язання в натурі є основним, а вимога щодо грошової компенсації збитків, як суто майнова санкція, розглядається як другорядна.

У французькому праві розроблено судовою практикою, а в подальшому закріплено в процесуальному законодавстві так званий інститут примушення до виконання зобов’язання в натурі, який застосовується багатьма країнами цієї цивільно-правової системи: якщо боржник ухиляється від виконання дій, до яких його зобов’язує судове рішення, то він присуджується до сплати на користь кредитора певної грошової суми — штрафу за кожен день прострочення виконання (astreinte). Розмір штрафу встанов­люється на розсуд суду й не обмежується; він може зростати довільно та ніяк не залежить від розмірів завданих збитків, понесених кредитором, що може призвести до істотних некомпенсованих втрат боржника.

Якщо виконання зобов’язання в натурі фізично можливе та на цьому наполягає кредитор, то за романо-германським правом суд зобов’язаний винести рішення про примусове виконання боржником обов’язку в натурі.

Присудження грошового відшкодування, як вже зазначалося, у континентальному праві розглядається як другорядна санкція у відповідальності за невиконання зобов’язання, що встановлена на випадок, якщо виконання в натурі виявляється неможливим або ж кредитор втратив інтерес до такого виконання. Хоча в торгових (комерційних) угодах така форма є найпоширенішою.

В англо-американському праві склався протилежний континен­тальному праву принцип, згідно з яким основним у цивільно-правовій відповідальності за невиконання зобов’язання є спосіб грошового відшкодування, який передбачено нормами загального права. Відшкодування збитків розглядається тут як основний засіб захисту інтересів кредитора, який у разі невиконання договору боржником завжди має право претендувати на грошову компенсацію.

Примусове виконання зобов’язання в натурі як додатковий захід відповідальності склалося в англо-американській правовій сис­темі в практиці судів справедливості. Новітня судова практика застосовує його більш широко, особливо щодо торгових (підприємницьких) угод, і в тому числі, примусове виконання поширилося на угоди, щодо яких не застосовувалося раніше: будівель­ний підряд, трудовий найм (виявляється в поновленні на роботі), угоди не лише з нерухомістю, але й з іншими речами, які віднесено до унікальних (антикварні, дорогоцінні, інші товари, які неможливо придбати на доступному для покупця ринку) і т.ін.Однак, примусове виконання все ж розцінюється як винятковий захід, який застосовується судом у тому разі, коли грошова компенсація не може бути адекватним засобом, і за умови, що відсутня вина потерпілої сторони й договір укладено на умовах адекватного зустрічного надання (винагороди). Рішення про приму­сове виконання зобов’язання в натурі може бути винесено залежно від змісту порушеного боржником обов’язку або у вигляді покладення обов’язку виконання певних дій в натурі (specific per­formance), або у вигляді заборонного наказу суду (injunction), який забороняє боржнику вчиняти певні дії, які порушують його обов’язки за договором.

Відшкодування боржником, який не виконав або неналежно виконав зобов’язання, шкоди, що виникла у зв’язку з цим у кредитора, у всіх правових системах розглядається як засіб цивільно-правової відповідальності, що має суто майновий характер. Загальними для всіх країн є принципи відшкодування збитків: відшкодування має бути повним, тобто відшкодовується як позитивна шкода (реальні витрати й втрати кредитора), так і неодержані ним доходи (які він міг би отримати, якби зобов’язання було виконане боржником належно); грошове відшкодування має суто компенсаційний характер, тобто воно повинно відновити становище кредитора і поставити його у таке положення, в якому б він знаходився, якби зобов’язання було виконане, але цим і обмежується обсяг відповідальності боржника. Існують окремі винятки з цих загальних правил.

Умовами настання цивільно-правової відповідальності для всіх країн є наявність таких елементів: шкода, протиправність діяння, яке спричинило шкоду, причинний зв’язок між діянням і шкодою, вина заподіювача шкоди.

Протиправним за правом усіх країн є діяння, яким порушено умови договірного зобов’язання або суб’єктивне право іншої осо­би. Відповідальність настає за умови, що шкода є прямим наслідком такого діяння; доктрина розглядає теорії прямого та непрямого причинного-наслідкового зв’язку як умови цивільно-право­вої відповідальності.

Єдиним для всіх країн є поняття шкоди, яке охоплює витрати, понесені кредитором та втрату, пошкодження (зменшення вартості) його майна (пряма, позитивна шкода), а також неотримані кредитором доходи, які він міг би отримати, якби боржник належ­но виконав зобов’язання (упущена вигода).

У вирішенні проблеми вини як підстави відповідальності в договірних зобов’язальних відносинах у континентальній та англо-американській правових системах також склалися дещо різні підходи. У романо-германському праві вина боржника є обов’яз­ковою умовою відповідальності; її наявність припускається, а обов’язок спростовувати цей факт покладається на боржника. Принцип презумпції вини боржника закріплено у відповідних нормах ФЦК (ст.1147) і НЦК (пар.282).

Доктрина розглядає такі форми вини боржника: умисел, який, безумовно, спричиняє відповідальність, зокрема можливість стягнення непрямих збитків; недбалість (вважається грубою виною), за якої боржник не виявляє звичайної обережності, притаманної поміркованій людині; необережність (вважається легкою виною; термін застосовується в безоплатних угодах) — боржник не виявляє турботливості, яка властива йому в особистих справах.

Якщо відповідач доведе відсутність своєї вини, то він звільняється від відповідальності. До обставин, що звільняють боржника від відповідальності, належать також невідворотні й непередбачувані обставини: непереборна сила як природного, так і сус­пільного характеру; випадок (обставини, за які не відповідає жодна зі сторін); економічна неможливість виконання зобов’язання внаслідок різкої зміни кон’юнктури ринку, підвищення цін, девальвації та інших обставин, які неможливо було передбачити. В окремих видах договірних відносин відповідальність може наставати, проте, і в разі дії непереборної сили чи випадку (повітряні перевезення, схов тощо).

24. Поняття та види цивільно- правової відповідальності
Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.
Умови цивільно-правової відповідальності: 1) наявність майнової шкоди; 2) протиправність дії, якою заподіяно шкоду; 3) причинний зв‘язок між протиправною дією і шкодою; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду. Цивільна відповідальність настає при наявності всіх 4х умов одночасно.
Цивільно-правову відповідальність можна класифікувати за різними критеріями.
1. Залежно від підстави виникнення цивільно-правова відповідальність буває договірна та недоговірна. Договірна відповідальність настає у разі порушення договору однією із сторін. Позадоговірна відповідальність має місце у разі заподіяння шкоду чужому майну чи здоров'ю, а також в інших випадках заподіяння шкоди, якщо між заподіювачем шкоди і потерпілою стороною не існувало договірних правовідносин.
2. Залежно від кількості осіб, які беруть участь у виконанні зобов'язання, застосовують часткову (дольову), солідарну чи субсидіарну (додаткову) відповідальність. Часткова (дольова) відповідальність полягає в тому, що кожен із учасників зобов'язання несе відповідальність у межах своєї частки. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо вказаних в законі чи договорі, і при цьому кредитору надається право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом або від одного із боржників. Субсидіарна (додаткова) відповідальність має місце у разі, якщо її прямо передбачено в законі чи договорі, вона не може перевищувати обсягу повної відповідальності.
3. Залежно від обсягу відповідальності виділяють повну, обмежену та підвищену (кратну) відповідальність. За загальним правилом, цивільно-правова відповідальність настає в повному обсязі, а це означає, що розмір відшкодованої шкоди не повинен перевищувати суму заподіяних збитків, тобто відшкодування не повинно призводити до збагачення потерпілого. Проявом обмеженої цивільно-правової відповідальності може бути встановлення у договорі правил про залікову, виключну або альтернативну неустойку (ст. 624 ЦК). У певних випадках законом може бути передбачено застосування підвищеної цивільно-правової відповідальності, яка полягає у застосуванні до правопорушника додаткових санкцій у порядку та розмірах, визначених законом. Наприклад, у разі визнання недійсним правочину, який учинено під впливом насильства, винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичній або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі (ст. 231 ЦК).
Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що в окремих випадках допускається відповідальність за дії інших осіб. Наприклад, якщо шкоди завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними через психічний розлад або недоумство, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди (ст. 1186 ЦК).
Підставами звільнення боржника від відповідальності є випадок і непереборна сила.
Під поняття непереборної сили підпадають як руйнівні сили природи (землетрус, повідь), так і деякі суспільні явища (військові дії, масові заворушення, страйки тощо). Непереборна сила (форс-мажорні обставини) - це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, яка порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. Відповідно до ст. 614 ЦК України особа визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання

25. Відповідальність і виконання зобов’язання в натурі
див. пит. № 24
+
Виконання зобов'язання в натурі означає, що боржник має виконати всі дії, які передбачені змістом зобов'язання Це доводить принцип реального виконання, який означає, що незалежно від того, що боржник поніс відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання (сплатив неустойку, відшкодував збитки тощо), він все одно має виконати зобов'язання в натурі.. Зазначене правило не є імперативним, отже сторони в договорі можуть передбачити звільнення боржника від обов'язку виконання зобов'язання в разі понесення ним цивільно-правової відповідальності.
Боржник звільняється від обов'язку виконання зобов'язання в натурі в таких випадках: 1) У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (див. коментар до ст. 612 ЦК). В такому випадку кредиторові не потрібне виконання зобов'язання в натурі, а отже він шляхом відмови від прийняття виконання звільняє боржника від такого обов'язку. 2) В разі передання відступного (див. коментар до ст. 600 ЦК). Передання відступного є способом припинення зобов'язання, а отже боржник звільняється від обов'язку виконати його в натурі. 3) В інших випадках відмови кредитора від договору (див. коментар до ст. 615 ЦК).
Стаття 615 ЦК, а також інші статті, присвячені регулюванню окремих видів цивільно-правових договорів, надають можливість кредиторові в разі допущення боржником порушень зобов'язання, відмовитися від договору. В разі реалізації кредитором права на відмову, зобов'язання вважається припиненим, а отже боржник звільняється від обов'язку виконувати його в натурі. Звільнення боржника від обов'язку виконання зобов'язання в натурі не означає, що боржник взагалі звільняється від будь-яких обов'язків. Він має відшкодувати кредиторові завдані порушенням збитки, сплатити штрафні санкції, в разі їх встановлення договором або законом та нести інші негативні наслідки, передбачені законодавством або положеннями договору.

26. Умови цивільно-правової відповідальності
Сукупність умов, які необхідні для виникнення при настанні цивільно-правової відповідальності, називають складом цивільного правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов:
- протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;
- шкідливого результату такої поведінки (шкоди);
- причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;
- вини особи, яка заподіяла шкоду.
Перші три умови - протиправність, шкода та причинний зв'язок - є об'єктивними, а четверта - вина - є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.Протиправними можуть бути не лише дії, а й бездіяльність. Наприклад, капітан не надав допомоги іншому судну; адміністрація транспортного-підприємства не забезпечила належний технічний огляд транспортних засобів перед виходом на лінію та ін.
Протиправність поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або кредитора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи договором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наявність (або відсутність) такого виконання у визначений час. Простроченням боржника є невиконання ним зобов'язання в обумовлений строк (термін). Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України). Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання (ч. 1 ст. 613 ЦК України).
П ротиправність є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності, тому її й називають юридичною підставою відповідальності.

Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (наприклад, моральну) шкоду.
Шкода може бути заподіяна і правомірними діями. Так, правомірними вважаються дії щодо здійснення прав та виконання обов'язків (наприклад, працівники санепідемстанції знищують хворих тварин; пожежники, гасячи пожежу, заливають сусідні квартири), при згоді потерпілого на заподіяння шкоди (потерпілий попросив зламати сарай, щоб побудувати гараж); при протиправній поведінці самого потерпілого (шкода заподіяна у стані необхідної оборони).
Наслідком порушення цивільно-правових норм може бути також і моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала через каліцтво або інше ушкодження здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК). Зазначена шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпшої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, - наслідком протиправної поведінки заподіювача.
Для покладення відповідальності за цивільне правопорушення, крім зазначених вище трьох об'єктивних умов - протиправності, збитків і причинного зв'язку, за загальним правилом, необхідна ще одна умова - вина заподіювача.

Вина в цивільному праві зазвичай розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення, тобто зобов'язана особа вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини.Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, стягуваних з боржника (ст. 616 ЦК). Іноді невиконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів до зменшення їх (ст. 616 ЦК України).

Таким чином, для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

 

27. Протиправна поведінка як умова цивільно-правової відповідальності
Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.Протиправними можуть бути не лише дії, а й бездіяльність. Наприклад, капітан не надав допомоги іншому судну; адміністрація транспортного-підприємства не забезпечила належний технічний огляд транспортних засобів перед виходом на лінію та ін.
Протиправність поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або кредитора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи договором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наявність (або відсутність) такого виконання у визначений час. Простроченням боржника є невиконання ним зобов'язання в обумовлений строк (термін). Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України). Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання (ч. 1 ст. 613 ЦК України).
П ротиправність є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності, тому її й називають юридичною підставою відповідальності.

28. Шкода як умова цивільно-правової відповідальності
Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (наприклад, моральну) шкоду.
Майнова шкода може настати як у вигляді:
а) реальних збитків (витрат, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа понесла або повинна понести для відновлення порушеного права - наприклад, витрати, пов'язані із ремонтом автобуса після дорожньо-транспортної пригоди);
б) упущеної вигоди (доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене - прибуток, втрачений автотранспортним підприємством у зв'язку з тим, що автобус був знятий з лінії і протягом трьох днів перебував у ремонті).
Шкода може бути заподіяна і правомірними діями. Так, правомірними вважаються дії щодо здійснення прав та виконання обов'язків (наприклад, працівники санепідемстанції знищують хворих тварин; пожежники, гасячи пожежу, заливають сусідні квартири), при згоді потерпілого на заподіяння шкоди (потерпілий попросив зламати сарай, щоб побудувати гараж); при протиправній поведінці самого потерпілого (шкода заподіяна у стані необхідної оборони).
В юридичній літературі інколи використовуються поняття "шкода" і "збитки ". Ці поняття не є тотожними і не збігаються. "Шкода" за своїм змістом більш широке поняття, оскільки шкода може бути заподіяна як майновим, такі немайновим інтересам.
Якщо шкода заподіюється особистим немайновим благам, то поняття " збитки " законодавець не використовує, оскільки неможливо поновити у повному обсязі немайнові права у тому вигляді, як вони існували до порушення. Наприклад, коли йдеться про шкоду, яка заподіяна особі при розголошенні таємниці усиновлення, смерті близького родича, честі та гідності тощо. У цих випадках йдеться не про відшкодування збитків, а саме про відшкодування шкоди.
Наслідком порушення цивільно-правових норм може бути також і моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала через каліцтво або інше ушкодження здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК). Зазначена шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

29. Вина як умова цивільно-правової відповідальності
Вина в цивільному праві зазвичай розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.
У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення, тобто зобов'язана особа вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини.Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, стягуваних з боржника (ст. 616 ЦК). Іноді невиконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів до зменшення їх (ст. 616 ЦК України).
Необережну вину в цивільному праві традиційно поділяють на легку (просту) необережність та грубу необережність. Під простою (легкою) необережністю розуміють таке ставлення особи до своєї поведінки, коли вона не передбачала і не бажала тих наслідків, які фактично настали, хоча, виходячи із конкретних обставин, об'єктивно могла і зобов'язана була їх передбачити
Груба необережність має місце, коли особа не бажала настання несприятливих наслідків, але передбачала і ставилася до цього байдуже або намагалася їх самовпевнено уникнути..
Незважаючи на поділ вини у цивільному праві на умисну, просту (легку) необережність (необачність) та грубу необережність, ця класифікація на впливає на вирішення питання щодо стягнення збитків, оскільки вони повинні відшкодовуватися у повному обсязі за наявності будь-якої форми вини.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором (наприклад, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, яку прийнято на зберігання (ст. 950 ЦК) та ін.). Так, за ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення.
Законодавство встановлює специфіку з'ясування вини в окремих випадках. Наприклад, у разі покладання обов'язку на батьків щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, відповідно до ст. 1178 ЦК України береться до уваги їх вина у несумлінному здійсненні або ухиленні ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

 

30. Припинення зобов’язання
Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати.
Для припинення зобов'язання необхідне існування певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.
Юридичні факти можуть бути різноманітними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо у законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.

Припинення зобов'язань за волею сторін.
Підстави припинення зобов'язання з волі сторін за своєю юридичною природою належать до правочинів, оскільки є діями, спрямованими на припинення цивільних прав та обов'язків. До підстав цієї групи належать: належне виконання зобов'язання, передання відступного, зарахування зустрічних однорідних вимог, домовленість сторін і прощення боргу.
1) Припинення зобов'язання виконанням (ст. 599 ЦК України) є найбільш поширеним і нормальним способом його припинення, способом досягнення мети, заради якої воно створювалося. Як встановлено ст. 599 ЦК України, зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що висуваються щодо об'єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов'язання.

2) Припинення зобов'язання переданням відступного як підстава встановлене ст. 600 ЦК України. Передання відступного - це така підстава припинення зобов'язання, яка полягає в переданні майна, грошей, робіт, послуг, інших благ взамін його виконання, заснована на домовленості сторін зобов'язання, відповідно до якої встановлюється розмір, строки і порядок такої заміни. Предмет відступного передається кредитору до виконання основного зобов'язання і звільняє боржника від його виконання. Оскільки розмір відступного встановлюється сторонами, він не обов'язково повинен співпадати з розміром виконання за зобов'язанням. Якщо відступне передається після того, як зобов'язання порушене, то це вже будуть або збитки, або неустойка.
Відступне припускає повне припинення юридичного зв'язку між сторонами

3) Припинення зобов'язання зарахуванням (ст. 601 ЦК України) також здійснюється з волі сторін зобов'язання. Зарахуванням може бути погашене дійсне зобов'язання, забезпечене судовим захистом. Тому не допускається зарахування зустрічних вимог щодо зобов'язання, за яким спливла позовна давність,про стягнення аліментів,щодо довічного утримання,про відшкодування шкоди,завданої каліцтвом,іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 602 ЦК України).

4) Новація (оновлення зобов'язання) - це домовленість сторін щодо заміни первинного зобов'язання, яке існувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове зобов'язання має новий предмет або новий спосіб виконання. Новація перериває перебіг строку позовної давності, оскільки первісне зобов'язання припиняється, а з моменту укладання нової угоди виникає нове.
Частина 3 ст. 604 ЦК України встановлює заборону новації щодо зобов'язань особистого характеру: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новацію характеризує те, що вона припиняє пов'язані з первісним (основним) зобов'язанням додаткові зобов'язання, що забезпечували виконання основного, якщо інше не встановлено договором. Передусім йдеться про засоби забезпечення виконання первісного зобов'язання, що носять акцесорний (додатковий) характер, - неустойку, заставу, поруку тощо, хоч сторонам не забороняється передбачити засоби забезпечення виконання нового зобов'язання в цьому самому зобов'язанні.

5) Прощення боргу - це звільнення кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Боржник має право заперечувати проти зняття з нього боргу, але тільки доти, доки не настав строк виконання зобов'язання.

6) Окремо слід зупинитися на припиненні зобов'язання внаслідок о дносторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. У вигляді загального правила ця підстава закріплена у п. 1 ст. 611 ЦК України, із назви якої стає зрозумілим, що в ній ідеться про припинення зобов'язання як один із правових наслідків його порушення.

Припинення зобов'язань за обставин, що не залежать від волі сторін.
Цю групу підстав складають підстави, що не належать до правочинів і припиняють зобов'язання незалежно від досягнення його мети: поєднання боржника і кредитора в одній особі; неможливість виконання; смерть фізичної особи і ліквідація юридичної особи.
1) Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України) на практиці є досить поширеною підставою припинення договірного зобов'язання.
У такому випадку має місце своєрідне правонаступництво, оскільки права й обов'язки переходять від боржника до кредитора, і навпаки. Оскільки внаслідок об'єднання із двох самостійних сторін утворюється одна, всі зобов'язання між ними анулюються. Такі випадки мають місце при реорганізації юридичних осіб шляхом злиття і приєднання, при спадкуванні, коли, наприклад, боржник за договором позики стає спадкоємцем свого кредитора.
Стосовно до юридичних осіб мається на увазі їхня реорганізація у формі злиття (обоє раніше існували як юридичні особи до реорганізації були різними сторонами в тому самому зобов'язанні) або приєднання (збережене і приєднане юридичні особи виступали відповідно боржником і кредитором того самого зобов'язання). Аналогічна ситуація можлива і стосовно до громадян, коли кредитор і боржник в зобов'язанні виступали як майбутній спадкоємець і спадкодавець.

2) Неможливість виконання зобов'язання. Ця обставина може стати підставою припинення зобов'язання, якщо її настання зумовлене обставинами, за які боржник НЕ відповідає і які виключають відповідальність боржника. Неможливість виконання може бути зумовлена такими чинниками: а) фактична неможливість виконання; б) юридична неможливість виконання.
Під юридичною неможливістю розуміють неможливість виконати зобов'язання, оскільки існують перешкоди законного чи морального характеру. Наприклад, предмет зобов'язання вилучено з обігу, видання певного нормативного акта робить неможливим виконання зобов'язання повністю чи частково. Фактична ж неможливість пов'язана насамперед із обставинами, які мають характер непереборної сили. Якщо ж неможливість виконання спричинена винними діями боржника, тобто обставинами, за які він відповідає, то зобов'язання не припиняється, а змінюється: замість обов'язку виконання настає відповідальність боржника за невиконання зобов'язання. У грошових зобов'язаннях неможливість виконання як підстава їх припинення виключається.
Обов'язок доводити неможливість виконання покладається на боржника.

3) Смерть громадянина, якщо зобов'язання пов'язане з його особою(стаття 608). За загальним правилом смерть громадянина - учасника зобов'язання, НЕ припиняє зобов'язальних правовідносин. Водночас у випадках, коли права та обов'язки нерозривно пов'язані з особою боржника чи кредитора, с мерть однієї зі сторін зобов'язання приводить до його припинення. Так, смерть особи, яка отримує аліменти, припиняє зобов'язання. Із смертю особи припиняється договір доручення, заповідальний відказ, договір поруки, виконання творчої роботи за договором тощо.

4) Ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника) (стаття 609). На відміну від реорганізації юридичної особи, коли створена юридична особа виступає правонаступником за зобов'язаннями, при ліквідації правонаступництво відсутнє. Ініціатори ліквідації встановлюють строк і порядок ліквідації, призначають ліквідаційну комісію, остання виявляє кредиторів, визначає строки і порядок задоволення їх вимог. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи, окрім випадків, коли за законом виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу особу.