Поняття зобов’язання, його характерні риси та види

Поняття зобов’язання, його характерні риси та види

Цивільне зобов'язання (далі цив. з-ня)— це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання з моменту його виникнення висуває перед сторонами основну мету — виконати це зобов'язання, тобто досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання.

- Зобов'язання має бути виконано:

- належним суб'єктом

- у належному місці

- в належний строк, спосіб

- щодо належного предмету

У ст. 526 ЦК передбачено, що з-ня має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а якщо таких умов та вимог немає — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають. Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що основоположним при визначенні виконання з-ня є принцип належно виконаного з-ня.

Принципи:

- Незамінності - передбачена законом заборона односторонньої відмови від з-ня чи односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

- Реальності - обов'язковість виконання з-ня в натурі, тобто здійснення боржником саме тієї дії, яку прямо передбачено в з-ні, без заміни цієї дії грошовим еквівалентом.

Види цивільних зобов'язань:

1) по спрямованості:

• регулятивні — спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному стані (договірні відносин, які здійснюються без їх порушення)

• охоронні — спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані на їх відновлення (деліктні з-ня).

2) Від підстав виникнення, що виникають з:

• з правочинів (договірні з. та з., що виникають з односторонніх правочинів);

• із неправомірних дій (ті, що виникають з деліктів, кондиційні зобов'язання);

• з інш. юр. фактів, в основі виникнення яких лежать юр. вчинки та події.

3) від співвідношення пр. та обов'язків учасників:

• 1-стор. —1 сторону наділено правами стосовно іншої сторони, а іншу стор. — обов'язками, (за деліктними з-ми 1 сторону наділено правом вимагати відшкодування шкоди, а інша — зобов'язана здійснити таке відшкодування);

• 2-стор. (взаємні) — кожну зі сторін наділено взаємними пр-ми та обов’язками щодо одна одної, (за договором купівлі-продажу кожну із сторін наділено стосовно іншої правами та обов'язками).

4) від характеру правових зв'язків між їх суб'єктами:

• прості — в яких сторони наділені по 1 взаємопов'язаному праву та обов'язку (договір позики);

• складні — в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків (договір підряду).

5) від значимості цив. з-нь:

• основні— які можуть існувати самостійно, наприклад договір купівлі-продажу;

• додаткові (акцесорні) — які забезпечують належне виконання основного з-ня та виникають і існують лише за умови існування основного (з-я із застави, яке забезпечує виконання з-ня за кредитом).

6) від того, наскільки виконання залежить від персоніфікації суб'єктів:

• неперсоніфіковані — в яких для виконання зобов'язання не має значення суб'єкт зобов'язання;

• фідуціарні (особистісні) — в яких з-ня повинно бути виконано конкретною особою чи перед конкретною особою, а у разі відсутності цієї особи вони не переходять у правонаступництво та припиняються (з-ня із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю).

Суб’єкти зобов’язання. Множинність осіб у зобов’язанні. Заміна осіб у зобов’язанні.

Суб'єктами цив. зобов’язань є кредитор і боржник.

Кредитором - сторона у зобов'язанні, яка наділена стосовно іншої сторони правом вимоги щодо вчинення або ж відмови від учинення певної дії. Тобто можна зробити висновок, що кредитор здійснює панування над поведінкою боржника.

Боржник – сторона зобов'язана - суб'єкт зобов'язання, який повинен здійснити на користь кредитора певну дію чи утриматися від її виконання.

Не слід ототожнювати поняття "сторони" та "особи", бо в зобов'язанні є дві сторони (ст. 510 ЦК), однак на кожній зі сторін може бути по декілька осіб. Таке зобов'язання має назву зобов'язання з множинністю осіб.

Зобов’язання з множинністю суб'єктів поділяють на:

• дольові зобов'язання, тобто такі, в яких кожен із кредиторів має право вимагати виконання зобов'язання, а кожен із боржників зобов'язаний виконати зобов'язання в рівній частці з іншими особами, якщо інше не встановлено договором чи актами цивільного законодавства (ст. 540 ЦК)

• які виконуються на користь третьої особи

• субсидіарні (додаткові) з-ня, є основний та субсидіарний (додатковий) боржник.

• солідарні зобов'язання, тобто такі, в яких право вимоги чи право виконання неподільні.

 

Заміна осіб у зобов'язанні - коли зобов'язання не виконуються конкретно визначеній особі на стороні кредитора, або не виконується конкретно визначеною особою на стороні боржника. Однак якщо у разі участі третіх осіб зобов'язання виконується на користь третьої особи (третьою особою), то у разі заміни осіб у зобов'язанні воно виконується на користь сторони (стороною), однак іншої особи (іншою особою). Тобто у цьому разі відбувається заміна особи на стороні кредитора чи боржника, що супроводжується відповідним правонаступництвом.

Можна виділити такі можливі основні варіанти: а) відступлення права вимоги (цесія); б) переведення боргу (делегація).

У разі відступлення права вимоги (цесії) відбувається заміна особи на боці кредитора. Первісний кредитор, який передає своє право вимоги — це цедент, а той кредитор, який приймає це зобов'язання — цесіонар. Сама ж цесія здійснюється шляхом правочину, за яким цедент передає за правонаступництвом цесіонару належні йому права вимоги за цивільним зобов'язанням. Обсяг та зміст прав, а також умови, на яких вони здійснюються, переходять до цесіонара від цедента на умовах, що існували до моменту укладення правочину. Згода боржника на проведення цесії не вимагається, оскільки презюмується, що для боржника в зобов'язанні не має значення перед якою особою на стороні кредитора виконувати зобов'язання.

Однак якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, наприклад, якщо боржник виконає це зобов'язання перед первісним кредитором, яке в цьому разі вважатимуть таким, що належно виконано (ч. 2 ст. 516 ЦК). Здійснивши цесію, цесіонар стає повноправним кредитором за зобов'язанням, а це означає, що він наділяється правом вимоги за цим зобов'язанням. Однак, у свою чергу, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. А у разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання (ст. 518 ЦК). І посилання цесіонара на неучасть у попередніх зобов'язаннях до уваги не береться.

Вихід попереднього кредитора (цедента) із зобов'язання означає, що він припиняє бути стороною у зобов'язанні, а значить не відповідає перед цесіонарем за невиконання боржником свого обов'язку, окрім випадку, що він поручився за таке виконання. Окрім цього, цедент залишається відповідальним перед цесіонарем за недійсність переданої йому вимоги.

Заміна боржника також опосередковується певним правочи-ном, форма якого також залежить від форми правочину, яким опосередковується зобов'язання. Як і при цесії, новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст. 522 ЦК).

Договір міни

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ст. 715 ЦК). Правове регулювання договору здійснюється ЦК та іншими актами. Крім того, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або інші договори, елементи яких є в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Сторонами договору є продавець і покупець. Причому кожна із сторін договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує. Істотними умовами договору є умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами договору купівлі- продажу (якщо це не суперечить суті зобов'язання). Форма договору визначається відповідно до загальних умов, що їх висувають до форми будь-якого цивільно-правового договору. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак сторони за домовленістю між собою можуть це правило змінити.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін, які полягають у тому, що кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар взамін на інший. Зокрема, розподіл прав та обов'язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов'язання). Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов'язковим, оскільки ціною є інший товар, що передається взамін. Договором може бути встановлено доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар. Поняття "міни" досить часто ототожнювали з поняттям "бартер". ЦК бартер розглядає як різновид договору міни, що застосовується у разі обміну не лише одного товару на інший товар, а й майна на роботи (послуги). Правове регулювання бартерних правочинів здійснюють закони України "Про правове регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", "Про оподаткування прибутку підприємств" та інші акти.

Спеціальні види зберігання.

До спеціальних видів зберігання також належать:

• зберігання речей у ломбарді

Суб'єктами зберігання речей у ломбарді є, з одного боку, ломбард (зберігач) як юридична особа, а з іншого — фізична особа (поклажодавець).

Форма договору зберігання в ломбарді є письмовою і оформляється шляхом видачі поклажодавцю іменної квитанції.

Особливість прав полягає в тому, що зберігач (ломбард) зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, що прийнято на зберігання, у повній сумі їх. оцінки. Окрім цього, у разі, якщо поклажодавець не виконає свого обов'язку забрати річ — зберігати її ще впродовж 3 місяців від дня закінчення строку договору, після чого реалізувати її;

• зберігання цінностей у банку

- проводиться як шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що охороняється банком, так і шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що не охороняється банком.

Зберігачем за цим договором є виключно банк.

Об'єктом цього виду зберігання є не будь-яка річ, а лише документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.

Укладення договору посвідчується видачею банком поклажодавцю іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей;

• зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту,

- яке здійснюється або шляхом зберігання у власне камерах схову чи автоматичних камерах схову.

Особливим суб'єктом цього договору є зберігач, яким може виступати тільки організація, підприємство транспорту. Поклажодавцем за цим різновидом зберігання може бути тільки фізична особа.

Укладення договору та факт прийняття речей на зберігання підтверджується видачею поклажодавцю квитанції або номерного жетону.

Строк зберігання визначається правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. У разі втрати, нестачі або пошкодження речі, яку було здано до камери схову, заподіяні поклажодавцю збитки відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування;

• зберігання речей у гардеробі організації.

Специфічними ознаками цього спеціального виду зберігання є місце зберігання — гардероб, тобто спеціально відведене та обладнане місце (частина приміщення) організації, що призначено для зберігання верхнього одягу, головних уборів та інших подібних речей.

Зберігачем за цим договором є відповідна юридична особа.

Об'єктом за договором зберігання, як правило, є верхній одяг, головні убори, взуття, сумки, портфелі, дипломати, інша ручна поклажа та подібні речі. Укладення договору та факт передачі речі на зберігання у гардероб може посвідчуватись легітимаційним знаком (номерним жетоном);

• зберігання речей пасажира під час його перевезення.

Зберігачем за цим договором буде власник відповідного транспортного засобу, поклажодавцем може бути тільки пасажир, який уклав відповідний договір перевезення.

Об'єктом може бути валіза (сумка), особисті речі пасажира, які містяться у спеціально відведених для цього місцях (багажневідділення, багажник тощо);

• зберігання речей у готелі.

Зберігачем є готелі, гуртожитки, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії та інші подібні організації.

Поклажодавцем — особа, яка тимчасово проживає в них.

Об'єкто м цього зберігання можуть бути як особисті речі поклажодавця (валіза, сумки, автомобіль тощо), так й інші речі, що він має при собі.

Специфікою цього виду зберігання є обов'язок поклажодавця негайно повідомити готель чи іншу організацію про втрату або пошкодження речі; • зберігання речей, що є предметом спору (секвестр). Специфікою цього договору є те, що об'єктом зберігання в порядку секвестру є річ, яка становить предмет спору.

Закон визначає такі види секвестрів: договірний (якщо річ передано особі на зберігання за домовленістю сторін, між якими виник спір, до його розв'язання у судовому порядку) та судовий (якщо річ передано за рішенням суду);

• зберігання автотранспортних засобів здійснюється у боксі та гаражі або на спеціально відведених місцях (стоянках). Специфікою цього договору є об'єкт, тобто транспортний засіб. Іноді укладення цього договору та факт прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном);

• договір охорони, здійснюється як договір охорони майна, так і як договір охорони особи. Специфікою цього договору є те, що його суб'єктом є не зберігач, а охоронець. Об'єктом цього права є майно або недоторканність особи.

Спадковий договір

ЦК (ст. 1302) визначення спадкового договору не містить, описуючи, натомість, його зміст. Згідно з цією нормою за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

З характеристики спадкового договору, яка міститься у ст. 1302 ЦК, випливає, що його о знаками є:

1) наявність домовленості сторін про особливий порядок визначення долі майна після смерті його власника;

2) спеціальний суб'єктний склад такої домовленості;

3) виникнення на підставі спадкового договору сукупності зобов'язальних та речових відносин (зобов'язальних - до смерті відчужувача, речових - після його смерті);

4) виникнення права власності на майно відчужувача на підставі складної юридичної сукупності: укладення договору, виконання набувачем дій відповідно до розпоряджень відчужувача, смерть відчужувача;

5) поетапне виникнення прав та обов'язків у його сторін (у набувача виникає обов'язок виконувати розпорядження відчужувача вже після укладення договору, а права власника на майно відчужувача він отримує лише після смерті останнього).

Сторонами спадкового договору є відчужувач і набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути тільки фізична особа.

Відчужувачами за спадковим договором можуть виступати не лише одинокі фізичні особи, але також подружжя або один із подружжя.

Набувачем у спадковому договорі, може бути фізична або юридична особа (ч. 2 ст. 1303 ЦК). При цьому фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність.

Юридична особа може бути набувачем в спадковому договорі, якщо її цивільна правосуб'єктність не обмежена спеціальним законом, судом або установчими документами.

Істотною умовою спадкового договору є його предмет. Предметом спадкового договору є як набуття права власності на майно відчужувача, так і дії (виконання робіт, надання послуг тощо) набувача.

Стаття 1306 ЦК розрізняє дві ситуації:

1) предметом спадкового договору є майно, що знаходиться в особистій власності одного з подружжя;

2) предметом спадкового договору є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Крім істотних, у спадковому договорі можуть бути і звичайні умови. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність.

Спадковий договір має бути укладеним письмово з наступним нотаріальним посвідченням (ст. 1304 ЦК). Договір стосовно майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, що встановлюють право власності (меблі, коштовності, посуд тощо). Спадковий договір щодо майна, яке потребує державної реєстрації, дійсний після нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Зміна і припинення спадкового договору можливі із загальних або спеціальних підстав.

За загальним правилом, це допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або припинення договору, вчиняється в такій самій формі, в якій був вчинений договір. Проте угодою сторін може бути передбачений спрощений порядок зміни або припинення спадкового договору за погодженням сторін.

Ст. 1308. Розірвання спадкового договору

1. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.

2. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Шлюбний договір.

Шлюбний договір - це цивільний правочин, що базується на домовленості наречених або подружжя відносно встановлення майнових прав та обов'язків подружжя на період існування та припинення шлюбу.

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені лише майнові права, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

Шлюбний договір не може:

- зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СКУ;

- ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище;

- включати положення про передачу у власність одному з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке піддягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується та починає діяти:

- з моменту нотаріального посвідчення, якщо договір укладений між подружжям;

- з дня реєстрації шлюбу, якщо договір укладений між нареченими.

У шлюбному договорі може бути встановлений загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

Змістом шлюбного договору може бути:

1) визначення майна, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї;

2) правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи набутого під час шлюбу;

3) домовленість про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4) використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

5) порядок користування житловим приміщенням одним із подружжя, якщо це приміщення належить другому з подружжя, а також про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

6) про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Він може бути змінений за згодою подружжя. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси неповнолітніх та непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний або визнаним недійсним за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання.

Припинення шлюбу

Припинення шлюбу пов'язане з настанням юридичних наслідків від наявності факту смерті одного з подружжя, оголошення його судом померлим чи розірвання шлюбу -це припинення між чоловіком і жінкою відносин, які виникли на підставі реєстрації шлюбу.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану незалежно від наявності між подружжям майнового спору, а також за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

- визнаний безвісно відсутнім;

- визнаний недієздатним;

- засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

Шлюб може бути припиненим шляхом розірвання за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей, при цьому до заяви додається письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя, але не може бути пред'явлений:

- протягом вагітності дружини;

- протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини;

- якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя та постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови, а при розірванні шлюбу судом - у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про це, особа має право на повторний шлюб, або поновити старий шлюб за умови, що жоден з колишнього подружжя не перебував після цього у повторному шлюбі.

Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, ЇЇ шлюб з іншою особою може бути поновлений за їхньою заявою, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі.

За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені Сімейним кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором. У разі встановлення режиму окремого проживання:

- майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;

- дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка;

- дружина, чоловік можуть усиновлювати дитину без згоди другого з подружжя.

Якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжують проживати однією сім'єю і не мають наміру припинити шлюбні відносини після їх офіційного розірвання, суд за заявою заінтересованої особи може визнати припинення шлюбу фіктивним. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Прийомна сім’я

Прийомна сім’я – це сім’я або окрема особа, що не перебуває у шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання і спільне проживання.

Особливістю прийомної сім’ї, як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, є те, що дитина не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей.

Кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаних із приходом у сім’ю нового вихованця. Утримання прийомної дитини в сім’ї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення. Прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють із соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї, що передбачає надання комплексу соціальних послуг. Прийомні діти мають право підтримувати контакти з біологічними батьками й іншими родичами в тому разі, якщо таке спілкування не суперечить інтересам дитини і не заборонені рішенням суду.

Окрім проходження спеціальної підготовки, до кандидатів на створення прийомної сім’ї висуваються вимоги щодо достатнього матеріального забезпечення. Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім’ї кандидатів не може бути меншим, ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого законодавством, а житлова площа повинна відповідати вимогам на одну особу.

Прийомні діти виховуються у прийомній сім'ї до досягнення

18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації - до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

У разі утворення прийомної сім'ї прийомні батьки беруть за плату прийомних дітей на власну житлову площу за наявності відповідних санітарногігієнічних та побутових умов.За прийомними дітьми зберігаються пільги і державні гарантії, передбачені законодавством для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Поняття зобов’язання, його характерні риси та види

Цивільне зобов'язання (далі цив. з-ня)— це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання з моменту його виникнення висуває перед сторонами основну мету — виконати це зобов'язання, тобто досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання.

- Зобов'язання має бути виконано:

- належним суб'єктом

- у належному місці

- в належний строк, спосіб

- щодо належного предмету

У ст. 526 ЦК передбачено, що з-ня має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а якщо таких умов та вимог немає — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають. Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що основоположним при визначенні виконання з-ня є принцип належно виконаного з-ня.

Принципи:

- Незамінності - передбачена законом заборона односторонньої відмови від з-ня чи односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

- Реальності - обов'язковість виконання з-ня в натурі, тобто здійснення боржником саме тієї дії, яку прямо передбачено в з-ні, без заміни цієї дії грошовим еквівалентом.

Види цивільних зобов'язань:

1) по спрямованості:

• регулятивні — спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному стані (договірні відносин, які здійснюються без їх порушення)

• охоронні — спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані на їх відновлення (деліктні з-ня).

2) Від підстав виникнення, що виникають з:

• з правочинів (договірні з. та з., що виникають з односторонніх правочинів);

• із неправомірних дій (ті, що виникають з деліктів, кондиційні зобов'язання);

• з інш. юр. фактів, в основі виникнення яких лежать юр. вчинки та події.

3) від співвідношення пр. та обов'язків учасників:

• 1-стор. —1 сторону наділено правами стосовно іншої сторони, а іншу стор. — обов'язками, (за деліктними з-ми 1 сторону наділено правом вимагати відшкодування шкоди, а інша — зобов'язана здійснити таке відшкодування);

• 2-стор. (взаємні) — кожну зі сторін наділено взаємними пр-ми та обов’язками щодо одна одної, (за договором купівлі-продажу кожну із сторін наділено стосовно іншої правами та обов'язками).

4) від характеру правових зв'язків між їх суб'єктами:

• прості — в яких сторони наділені по 1 взаємопов'язаному праву та обов'язку (договір позики);

• складні — в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків (договір підряду).

5) від значимості цив. з-нь:

• основні— які можуть існувати самостійно, наприклад договір купівлі-продажу;

• додаткові (акцесорні) — які забезпечують належне виконання основного з-ня та виникають і існують лише за умови існування основного (з-я із застави, яке забезпечує виконання з-ня за кредитом).

6) від того, наскільки виконання залежить від персоніфікації суб'єктів:

• неперсоніфіковані — в яких для виконання зобов'язання не має значення суб'єкт зобов'язання;

• фідуціарні (особистісні) — в яких з-ня повинно бути виконано конкретною особою чи перед конкретною особою, а у разі відсутності цієї особи вони не переходять у правонаступництво та припиняються (з-ня із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю).