Зобов’язання з безпідставного придбання та збереження майна.

За зобов'язанням із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ч. 1 ст. 1212 ЦК).

Правове регулювання здійснюється главою 83 ЦК.

Підставами виникнення зобов'язання може бути:

• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

• підстава, на якій було набуто майно, згодом зникла.

Причому не має значення, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.

Суб'єктами зобов'язання є особа, яка безпідставно набула або зберегла майно (боржник), та особа, яка має право одержати від боржника безпідставно набуте або збережене майно (кредитор).

Об'єктом зобов'язання є дії безпідставно збагаченого боржника щодо повернення потерпілому (кредитору) безпідставно набутого або збереженого.

Законодавець розрізняє такі види зобов'язань із безпідставного збагачення:

1) зобов'язання із безпідставного набуття майна

2) зобов'язання із безпідставного збереження майна,

Зобов'язання із безпідставного збагачення ще називають кондикційними (від лат. condictio indebiti — повернення помилково втраченого) і відносять до охоронних, недоговірних за юридичною природою. Вони є своєрідним універсальним інститутом захисту цивільних прав та інтересів, у зв'язку з чим його застосовують також до вимог про:

• повернення виконаного за недійсним правочином;

• витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

• повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 2 ст. 1213 ЦК).

Змістом зобов'язання є право потерпілого вимагати повернення безпідставного збагачення від боржника та обов'язок останнього повернути безпідставно набуте або збережене потерпілому. Набувач зобов'язаний:

1) повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості — відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК);

2) відшкодувати всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, і з цього часу він відповідає також за допущене нею погіршення майна (ч. 1 ст. 1214 ЦК);

3) сплатити проценти у разі безпідставного одержання чи збереження грошей за користування ними (ч. 2 ст. 1214 ЦК).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Законодавець передбачає випадки, коли не підлягають поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата та платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплату проведено фізичною або юридичною особою добровільно;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Однак така заборона діє лише за умов якщо немає: а) рахункової помилки; б) недобросовісності з боку набувача.

60. Зобов’язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди з оголошення конкурсу та без оголошення конкурсу. Визначається цивільним кодексом, а саме главою 77 ЦКУ, статтями 1144-1157.

Загальна характеристика публічної обіцянки винагороди

Фізичні чи юридичні особи, які бажають досягти певної економічної мети зазвичай укладають відповідний договір з конкретним контрагентом: продавцем, підрядником, перевізником, зберігачем та ін. Але трапляються випадки, коли досягти бажаного результату можна, лише долучивши до співпраці широке коло осіб.

Отже, публічна обіцянка винагороди-це односторонній правочин, в силу якого одна особа зобов'язується сплатити матеріальну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначеного результату.

Мета, якої прагне досягти особа, що обіцяє винагороду, складається з двох взаємопов'язаних елементів:

1) залучити значне коло осіб до виконання певної роботи та

2) отримати якнайшвидше результат або отримати найкращий результат.

Оскільки в будь-якому зобов'язанні беруть участь щонайменше дві особи - кредитор і боржник, то і зобов'язання із публічної обіцянки винагороди виникає лише тоді, коли окрім особи, яка пообіцяла винагороду (боржника), з'явиться і особа, яка досягне визначеного результату і буде претендувати на виплату винагороди (кредитор).

У ЦК України передбачено два види зобов'язань, що випливають із публічної обіцянки винагороди:

1) зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу;

2) зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу.

Зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу

Оскільки не всі обіцянки породжують обов'язок сплатити винагороду, відносини, що виникають у зв'язку із обіцянкою винагороди, набувають характеру цивільно-правового зобов'язання лише за наявності певних ознак:

1) обіцянка має бути публічною, тобто сповіщеною в засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб (ч. 2 ст. 1144 ЦК України). Публічною вважається і обіцянка, яка звернута до певного кола осіб. Якщо ж звернення адресовано конкретним особам, а отже, є персоніфікованим, відносини втрачають ознаку публічності і набувають договірного характеру;

2) в обіцянці повинно бути зазначено завдання, яке необхідно виконати.

3) із оголошення повинно бути зрозумілим, хто обіцяє винагороду, і місце, куди необхідно надати результат;

4) для завдання можуть бути встановлені місце і строк (термін) його виконання.

5) відповідно до ч. 3 ст. 1144 ЦК України у сповіщенні публічної обіцянки винагороди потрібно визначити розмір такої винагороди.

Особа, яка публічно пообіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана її виплатити у разі виконання завдання і передання їй його результату (ч. 1 ст. 1148 ЦК України).

Ця особа має право:

1) змінити завдання та умови надання винагороди (ч. 1 ст. 1147 ЦК України);

2) публічно оголосити про припинення завдання (ч. 2 ст. 1149 ЦК України).

Публічне обіцяння винагороди жодних обов'язків у тих, до кого воно звернене, не породжує.

Відповідні ж права в них виникають лише при досягненні зазначеного в публічній обіцянці результату: обіцяну винагороду має право вимагати той, хто його досяг.

Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку зі зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат (частини 2, 3 ст. 1147 ЦК України).

Правові відносини, що виникли у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди без оголошення конкурсу, припиняються у разі:

1) закінчення строку для передання результату;

2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу

Зобов'язання із конкурсу є видовим поняттям зобов'язань, що виникають із публічної обіцянки винагороди. З метою вирішення актуальних питань у промисловості, будівництві, мистецтві використовується така цивільно-правова форма, як оголошення конкурсу.

Оголошення конкурсів сприяє створенню найкращих творів літератури, науки, мистецтва, дає можливість виявити талановитих виконавців в галузі музики, театру і кіно, розв'язати складні технічні завдання, знайти оригінальні способи вирішення проблеми.

Конкурс характеризується тим, що винагорода оголошується не за виконання певної роботи взагалі, а за найкраще її виконання, тобто конкурс зобов'язує його засновника, який публічно оголосив про виплату спеціальної нагороди за краще виконання певної роботи, виплатити обіцяну винагороду особі, робота якої визнана достойною відповідно до умов конкурсу.

Сторонами конкурсу виступають його засновники та учасники.

У конкурсних правовідносинах завжди беруть участь кілька учасників, оскільки зміст конкурсу передбачає наявність змагання, конкуренцію і, відповідно, обов'язкове порівняння результатів діяльності чи робіт кількох осіб. Якщо на конкурс подано одну роботу, він вважається таким, що не відбувся.

Коло учасників конкурсу залежить від того, є він відкритим чи закритим (ч. 3 ст. 1150 ЦК України).

Оголошення про конкурс обов'язково має містити:

1) виклад завдання. Предметом конкурсу може виступати результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо;

2) строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії - це може бути або конкретна дата, або проміжок часу. Особливості конкурсу ("міс Україна", "народний артист") можуть обумовлювати встановлення його проміжних чи попередніх етапів (на рівні навчального закладу, району, області, республіки тощо);

3) кількість призових місць, вид і розмір нагороди (премії), яка має бути виплачена переможцеві. Засновник конкурсу повинен чітко зазначити в оголошенні кількість призових місць та суму нагороди за кожне з них. Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 1151 ЦК України, засновнику конкурсу надано можливість передбачити умовами конкурсу лише моральне заохочення переможця, що може виражатися, наприклад, у присудженні почесних звань, нагородженні пам'ятними відзнаками, дипломами;

4) відомості про засновника конкурсу;

5) місце подання роботи;

6) порядок підведення підсумків і строк оголошення результатів. До факультативних умов можна віднести

Засновник конкурсу має право змінити його умови або взагалі відмовитися від проведення конкурсу. Але при цьому можна порушити права осіб, які виявили бажання взяти участь у конкурсі. Тому чинне законодавство встановлює випадки, за яких засновник конкурсу може скористатися цими правами.

Відповідно до ст. 1153 ЦК України відмовитися від конкурсу можна тільки у разі, коли його проведення стало неможливим за обставин, які не залежать від засновника конкурсу. У разі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, які були ним понесені для підготовки до участі в конкурсі.

Права та обов'язки суб'єктів зобов'язань, що випливають із оголошення конкурсу.

Обов'язки засновника конкурсу:

1) повідомити про умови конкурсу одночасно з його оголошенням або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому (ч. 1 ст. 1151 ЦК України);

2) прийняти і належно зберігати надані учасниками конкурсу роботи;

3) переглянути і оцінити представлені на конкурс роботи, визначити переможців, а якщо це передбачено умовами конкурсу, то і осіб, яким також належить винагорода (друге і третє місце, заохочувальні призи тощо);

4) видати нагороду (премію) переможцю конкурсу (ч. 3 ст. 1151 ЦК України);

5) за бажання використовувати в подальшому предмет конкурсу, яким був результат інтелектуальної, творчої діяльності, отримати на це згоду переможця конкурсу (ч. 2 ст. 1156 ЦК України);

6) повернути учасникам конкурсу подані ними на конкурс речі (ст. 1157 ЦК України).

Обов'язки учасника конкурсу:

1) при поданні твору для участі в конкурсі враховувати вимоги, які спеціально висуваються до робіт засновником конкурсу (наприклад, за умовами на конкурс не повинні подаватися твори, які вже отримали відзнаки на аналогічних конкурсах);

2) під час проведення конкурсу не передавати роботу для участі в інших конкурсах або не використовувати її іншим способом, якщо це визначено умовами конкурсу;

3) не передавати третім особам права на використання свого твору тим же способом або протягом встановленого строку, якщо це передбачено умовами конкурсу;

4) надати засновнику конкурсу можливість реалізувати своє переважне перед іншими особами право на укладення договору про використання предмета конкурсу (ч. 3 ст. 1156 ЦК України).

Цивільно-правові зобов'язання, які виникають із конкурсу, необхідно відмежовувати від конкурсних відносин у трудовому праві. У цивільному праві конкурс - це засіб створити умови для найкращого вирішення конкретного творчого завдання, виконання певної роботи і заохочення осіб, які цю роботу виконали. У трудовому праві оголошений конкурс є підставою для виникнення трудових правовідносин.