Поняття та загальна характеристика договорів про спільну діяльність.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов´язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону (ч. 1 ст. 1130 ЦК України).

Договір про спільну діяльність може бути двостороннім або багатостороннім. Оскільки для укладення такого договору достатньо згоди сторін за всіма істотними умовами, його можна вважати консенсуальним.

Сторонами (учасниками) договору про спільну діяльність можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а також фізичні особи-підприємці. Крім того, виходячи зі змісту ст. 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 p., учасниками таких договорів можуть бути й іноземні інвестори.

Головною особливістю договору про спільну діяльність є те, що його учасники прагнуть досягнення спільної мети і, зазвичай, не виступають відносно один одного як боржники та кредитори, на відміну від учасників інших договорів.

Унаслідок укладення даного договору не створюється новий суб´єкт права (юридична особа), а лише встановлюються права та обов´язки учасників договору. Крім того, на відміну від інших договорів, які встановлюють взаємні права та обов´язки сторін, договір про спільну діяльність характеризується спільністю мети, що ставлять перед собою сторони, які домовляються.

Договір про спільну діяльність вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Істотними умовами договору про спільну діяльність є умови про предмет договору; умови, які є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Предметом даного договору є спільна діяльність сторін для досягнення певної мети без створення юридичної особи.

Договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 1131 ЦК України). Отже, він має відповідати вимогам, встановленим у ст. 207 ЦК України.

Договір про спільну діяльність припиняється у разі:

1)досягнення його мети;

2)закінчення строку дії (якщо такий строк був визначений учасниками в договорі);

3)прийняття рішення про припинення договору за загальною згодою його учасників;

4)в інших випадках, передбачених законом або договором, чи за рішенням суду.

Поняття зобов’язань із заподіяння шкоди. Умови їх виникнення.

За зобов'язанням із відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов 'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як внаслідок невиконання договірних зобов'язань, так і у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність. І договірна, і недоговірна відповідальність мають спільні риси:

- мета — поновити порушені права;

- мають майновий характер;

- реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;

- виконують попереджувальну, виховну функцію.

Водночас між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю існують і певні відмінності:

1) договірна настає, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна — в абсолютних;

2) договірна покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна — на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиняються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);

3) договірна — це додатковий обов'язок, який приєднується до невиконаного обов'язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна — це новий обов'язок замість невикона

ного (заподіяв шкоду — відшкодуй);

4) договірна передбачена як законом, так і договором, недоговірна — виключно законом;

5) договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення пені, штрафу, неустойки, а недоговірна — виключно у вигляді відшкодування збитків.

До загальних умов виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди належать: а) шкода; б) протиправність поведінки завдавача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та її результатом - шкодою; г) вина завдавача шкоди

Елементи зобов’язання із заподіяння шкоди.

Відповідно до усталених положень теорії цивільного права до елементів цивільного правовідношення відносяться суб'єкти, об'єкт і зміст.

Суб'єктами цивільно-правових зобов'язань із заподіяння шкоди можуть бути будь-які особи, які можуть вступати у цивільні правовідносини. Це фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Суб'єктами деліктного зобов'язання, як і будь-якого іншого цивільно- правового зобов'язання, є боржник і кредитор. Боржник — це особа, яка зобов'язана відшкодувати завдану шкоду, а кредитор — потерпілий. Фізичну особу може бути визнано суб'єктом деліктного зобов'язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) — деліктоздатна.

Об'єктом деліктного зобов'язання є дії божника з відшкодування завданої шкоди у повному розмірі.

Зміст зобов'язання із заподіяння шкоди випливає із положень ст. 1166 ЦК, відповідно до якої це є право потерпілої особи вимагати відшкодування шкоди, заподіяної її майну або особистим немайновим правам, та обов'язок відповідальної особи надати таке відшкодування. Відшкодування потерпілому заподіяної шкоди припиняє деліктне зобов'язання.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відшкодування моральної шкоди має низку особливостей, які, насамперед, полягають у чітко визначених протиправних діяннях, до яких законодавець відносить:

• заподіяння каліцтва та іншого ушкодження здоров'я, що призвело до фізичного болю та страждань фізичної особи;

• протиправну поведінку щодо фізичної особи, членів її сім'ї чи близьких родичів, яка призвела до душевних страждань фізичної особи;

• знищення чи пошкодження майна фізичної особи, що призвело до її душевних страждань;

• приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної і юридичної особи. Особливість моральної шкоди полягає в тому, що вона має немайновий характер та може полягати у фізичному болі та/або стражданнях фізичної особи, а також інших негативних наслідках немайнового характеру, які було спричинено внаслідок приниження честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також інших протиправних діянь.

За загальним правилом, завдана моральна шкода відшкодовується за наявності вини заподіювача. Однак 321 відшкодування моральної шкоди може бути здійснено і незалежно від вини особи, що заподіяла її, у таких випадках:

1)якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2)якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3)якщо шкоди завдано фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування чи посадової або службової цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, а також унаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано;

4) в інших випадках, встановлених законом.