Принципи Європейського договірного права (Principles of European contract low)

Принципи європейського договірного права являють собою приватну ініціативу, і внаслідок цього вони не є ні національним, ні наднаціональним, ні міжнародним правом. Однак це не означає, що положення Принципів не мають юридичної сили. Принципи мають статус "м'якого закону". Термін "м'який закон" ("soft law") є загальним поняттям для всіх видів норм, дотримання яких не забезпечується примусово від імені держави, але вони розглядаються в якості цілей, які повинні бути досягнуті. Основне призначення Принципів - служити першим проектом частини майбутнього Європейського ЦК.

 

перше десятиліття ХХІ століття для «європеїзації» контрактного права ознаменовано завершенням робіт з утворення «Принципів європейського договірного права». Хоча ці Принципи в академічних колах справедливо оцінюється як «загальне ядро Європейського контрактного права» [24], ухвалення компетентними інституціями ЄС приписів, що містяться у цьому документі як імперативних норм з різних причин затримується. Отже, Принципи не набули імперативності і належать до «м’якого права» (soft law) або європейського lex mercatoria. Основні зусилля з уніфікації договірного права нині спрямовані на реалізацію величезного наукового проекту з розробки особливої частини Європейського Цивільного кодексу.

Новітня історія «європеїзації» контрактного права демонструє наступну логіку зближення інститутів договірного права європейських країн. Найбільш успішною виявилася європейська уніфікація колійних норм, яка з ухваленням Регламенту «Рим І» набуває не тільки нових форм, а й нового змісту – посилення механізму захисту прав споживачів як учасників контрактних правовідносин. «Європеїзація» контрактного права у формі кодифікації його матеріальних і процесуальних норм має істотні ознаки кризи: розробка проекту Європейського Цивільного кодексу затримується ті проекти кодексів, що розроблені – кодексів не реалізуються; «Принципи європейського договірного права» не зазнали належного застосування у контрактній практиці, про що свідчить судова практика; Європейські інституції застосовують авторитарні методи управління процесом уніфікації договірного права, що отримало опір з боку ініціаторів кодифікаційного процесу – академічних юристів. Причини кризових явищ в «європеїзації» договірного права різнопланові: юридико­технічні, соціо­культурні, економічні тощо. Але головна фундаментальна причина – політична. Доля подальшого зближення інститутів договірного права залежатиме від остаточного обрання або конфедеративної, або федеративної моделі Євросоюзу.

Попри всі розбіжності у підходах до уніфікації європейського контрактного права у формі його кодифікації «європеїзація» договірного права успішно здійснюється у формі його гармонізації, яка має набути її вищої форми правової аккультурації. З огляду на справжні причини кризи кодифікації європейського контрактного права Україна має переглянути свою концепцію адаптації законодавства до права ЄС і розгорнути широкомасштабну програму гармонізації свого приватного права з європейським правом. Особливе місце в цьому процесі займатиме реформування юридичної освіти в Україні з орієнтацією на підготовку юристів­компаративістів.

9. Підстави виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов´язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов´язань, він лише зазна­чає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов´язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи де­кількох. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов´язання, а і є підставою їх зміни чи припинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов´язання виника­ють з підстав, передбачених ст. 11 цього Кодексу, а саме:

1) із правочинів (у тому числі договорів), як передбачених за­коном, так і не передбачених законом, але таких, що не супере­чать йому;

2) з актів органів державної влади або органів місцевого само­врядування;

3) внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої, інтелектуаль­ної діяльності;

4) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбан­ня або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

5) внаслідок інших дій громадян та організацій;

6) внаслідок подій, з якими закон пов´язує настання цивіль­но-правових наслідків.

Основною підставою виникнення зобов´язань є договір. Не ви­падково поняття «договір» і «зобов´язання» інколи ототожню­ють.. Договори це лише частина зобов´язань. Договір належить до правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виник­нення, зміну чи припинення цивільних прав та обов´язків. На підставі договору можуть виникати зобов´язання між різними суб´єктами: а) фізичними особами; б) юридичними особами;´ в) фізичними і юридичними особами.

Окрім договорів, підставою виникнення зобов´язань можуть бути також односторонні правочини. Наприклад, публічна обіцянка сплатити винагороду за надання інформації щодо осо­би, яка вчинила тяжкий злочин, породжує обов´язок сплатити винагороду. У ЦК України перелік зобов´язань, що виникають з односто­ронніх позитивних дій, значно розширений. До них віднесено: вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; рятування здоров´я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Підставою виникнення зобов´язань можуть бути також адміністративні акти, якщо вони тягнуть за собою настання цивільно-правових наслідків. З розширенням ринкових засад в економіці їх питома вага в загальному обсязі підстав виник­нення зобов´язань значно зменшується. Досить часто трапляються випадки, коли адміністративні акти не безпосередньо створюють зобов´язання, а у сукупності з іншими підставами (адміністративний акт і договір).

Зобов´язання виникають також внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва а також винаходів та інших результатів творчої діяльност і. В результаті таких юридичних фактів автори творів набувають перед­бачені законом суб´єктивні права. Усі інші фізичні та юридич­ні особи зобов´язані утримуватися від порушення суб´єктивних прав авторів, винахідників. Такі зобов´язальні правовідносини мають абсолютний характер.

Заподіяння шкоди та інші неправомірні дії, як наприклад, на­буття, збереження чужого майна без достатніх підстав, створен­ня небезпеки (загрози) життю і здоров´ю фізичних осіб, а також їх майну та майну юридичних осіб. Їх інколи їх називають зобов'язаннями із правопорушення або деліктними зобов'язаннями — найпоширеніший вид недоговірних зобов'язань. Це зобов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немай-нових прав абсолютного характеру і мета яких — забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Події, з якими законодавець пов´язує цивільно-правові на­слідки, самі по собі не породжують зобов´язань, але є підста­вами виникнення обов´язків в рамках певних вже визначених зобов´язань. Так, пожежа, як страховий випадок, зобов´язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику в ме­жах раніше укладеного ними договору.

Підставою виникнення зобов´язань може бути і судове рішен­ня. Так, якщо відповідно до ст. 10 ГПК України сторони пере­дадуть на розгляд господарського суду врегулювання розбіж­ностей, які виникли при укладанні договору, то рішення суду породжує обов´язок сторін укласти договір на визначених судом умовах.

10. Сторони в зобов'язанні

Сторонами в зобов'язанні є кредитор і боржник.Кредитор — це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається кредитором.

Боржник — протилежна сторона в зобов'язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її іменують боржником. Кредитора зазвичай називають активною стороною в зобов'язанні, а боржника — пасивною.

Як правило, кожна із сторін зобов'язальних правовідносин представлена однією особою. Але законодавець допускає участь в зобов'язанні на стороні кредитора чи боржника однієї або одночасно кількох осіб. Такі зобов'язання називаються зобов'язаннями із множинністю осіб.

Розрізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб. Активною множинністю буде зобов'язання з кількома кредиторами, пасивною — з кількома боржниками, змішана множинність означає, що в зобов'язанні беруть участь кілька осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора.

Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов'язанні.

Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок:

- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія);

- правонаступництва;

- виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем;

- виконання обов'язку боржника третьою особою.

Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором.

Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в аліментних зобов'язаннях, в зобов'язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи.

Заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але якщо порука чи застава виконання зобов'язання забезпечували, то вони при цьому припиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.