ТОП 10:

Визнання заповіту недійсним.



 

Оскільки заповіт – правочин, то він підпорядкований загальним положення про визнання правочинів недійсними пар. 2 глави 16 ЦК України. Він може бути визнаний недійсним повністю або у частині. Так заповіт, який складений особою, яка не мала на це права (негідний заповідач), а також складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Визнання такого заповіту недійсним у судовому порядку не потрібне (ч. 2 ст. 215 ЦК).

Також, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Заповіт як односторонній правочин підпорядкований загальним правилам щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення ст.1257 ЦК. У разі визнання заповітом недійсним в цілому настає спадкування за законом.

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст. 229, 230, 231 ЦК). Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. Недійсність окремих частин заповіту не тягне недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм заповітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Щодо решти заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення.

Право на подання позову про визнання заповіту недійсним виникає тільки після смерті заповідача. У разі визнання заповіту недійсним особа, яка одержала спадок, має повернути його належним спадкоємцям (наприклад, спадкоємцям за законом чи територіальній громаді, в разі визнання спадщини судом відумерлою).

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК ( 435-15 ) суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Виконання заповіту

 

Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі в повному обсязі. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом ст. 1286 ЦК. Можливість призначити виконавця заповіту є елементом цивільної правоздатності особи. Це створює додаткові гарантії для заповідача щодо точного дотримання виконання його волі.

Виконання заповіту є здійснення вираженої в ньому волевиявлення заповідача відповідно до змісту заповіту. Це виконання заповіту з формального боку є процесуальними діями нотаріуса (посвідчення заповіту, повідомлення про спадок, оголошення його змісту, видача свідоцтва про право на спадок і т. п.) і з іншого матеріального – діями спадкоємців або виконавця заповіту по виконання змісту заповіту.

У останньому аспекті виконання заповіту здійснюється вказаними в заповіті спадкоємцями. В окремих випадках виконання заповіту повністю або в певній частині здійснюється вказаним заповідачем в заповіті виконавцем заповіту душоприказником, який може і не бути спадкоємцем.Для призначення виконавцем заповіту має бути отримана письмова згода, у виді його власноручного написі на самому заповіті, або у прикладеній до заповіту заяві, або у поданій нотаріусові протягом місяця з дня відкриття спадку заяві.

Виконання заповіту виконавцем заповіту полягає у вчинені комплексу дій, спрямованих на здійснення його змісту. Виконавець заповіту є гарантом здійснення волі заповідача. Заповідач може доручити виконання заповіту як фізичній, так і юридичній особі. Фізична особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за умови її повної цивільної дієздатності. Виконавцем заповіту може бути юридична особа, яка створена відповідно до вимог статей 81, 89 ЦК України і зареєстрована у ЄДР.

Заповідач може доручити виконання заповіту особі, яка зазначена в заповіті як спадкоємець, або особі, яка не належить до кола спадкоємців за заповітом. Якщо заповідач призначив кількох осіб виконавцями своєї волі, останні здійснюють виконання в частині покладених на них обов'язків. Але у випадку, коли заповідачем не були розподілені обов'язки між виконавцями заповіту, співвиконавці зобов'язані виконати посмертні розпорядження в рівних частках, якщо предмет зобов'язання не є неподільним (ст.ст. 540, 541 ЦК України). Виконавець заповіту зобов’язаний виконати розпорядження заповідача особисто. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, то про покладене на неї зобов’язання може бути зазначено на самому тексті заповіту або викладено окремою заявою (підпис на заяві виконавця заповіту засвідчується в нотаріальному порядку). Таке положення встановлюється з метою захисту інтересів спадкоємця за заповітом, який може тривалий час не знати про відкриття спадщини (наприклад, знаходитися у відрядженні, проживати в іншій країні тощо), тому призначається виконавець, який до появи спадкоємця виконує дії по охороні спадщини, управляє нею. Права та обов’язки виконавця заповіту виникають із часу відкриття спадщини. У разі неприйняття спадкоємцями за заповітом спадщини виконавець втрачає свій статус і не може бути представником прав та інтересів спадкоємців за законом.

Спадкоємці вправі вимагати усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу. У випадку, коли спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного із них може бути призначений судом.ст. 1287 ЦК.

Виконавець заповіту може бути призначений також спадкоємцями після відкриття спадщини: у разі коли у тому є потреба чи якщо призначений заповідачем не виконує своїх обов’язків чи зловживає наданими йому повноваженнями, відмовився від виконання заповіту. Вони можуть звернутися у суд з позовом про усунення виконавця, призначеного заповідачем, від здійснення ним повноважень, при розгляді справи довести нездатність виконавця до ефективного виконання покладених на нього заповітом обов'язків внаслідок: 1) об’єктивних причин (тяжка хвороба, втрата дієздатності, відсутність на території України, позбавлення волі за вироком суду, тощо; 2) суб’єктивні (зловживання, некомпетентність, навмисне зменшення спадщини тощо). Спадкоємці можуть обрати виконавця заповіту з числа спадкоємців або призначити виконавцем іншу особу.

З виконавцем заповіту спадкоємці укладають договір про забезпечення виконання волі заповідача, який підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріус за місцем відкриття спадщини на ім’я виконавця заповіту видає свідоцтво, в якому із врахуванням побажань спадкоємців, призначає обраного виконавця заповіту та наділяє його повноваженнями, які передбачені ст. 1290 ЦК України. Якщо спадкоємці не можуть погодити хто буде виконавцем заповіту, то на вимогу одного із спадкоємців суд його призначає самостійно. Призначення особи виконавцем заповіту в судовому порядку можливе також за її письмової згоди.

Якщо виконавець заповіту не був призначений заповітом це здійснюють ті спадкоємці за заповітом, які прийняли спадщину, за винятками, які встановлені у ст. ст. 1287 – 1288 ЦК. При оголошенні спадкоємцям про відкриття спадщини і залишення на їх користь заповіту, нотаріус вказує і про вжиття заходів до охорони спадкового майна до прийняття спадщини спадкоємцями тощо). Виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємцівст. 1288 ЦК.

Призначення виконавця заповіту за розпорядженням нотаріуса можливе, якщо виконавець не був призначений заповідачем, чи призначений виконавець відмовився від своїх повноважень (ст. 1295 ЦК України) або був усунутий від виконання спадкоємцями (ст. 1287 ЦК України). Виконавець заповіт призначається у лише за його письмовою згодою. Йому нотаріус видає свідоцтво виконавця заповіту, яке посвідчує його правовий статус та надані йому повноваження (ст. 1290 ЦК України).

Нотаріус вживає заходів щодо охорони спадкового майна до появи всіх спадкоємців, зокрема коли спадкове майно потребує негайної охорони, догляду та збереження, а спадкоємці не заявили про своє право оформлення спадкових прав або місцезнаходження спадкоємців невідоме. Для охорони спадкового майна нотаріус проводить опис всього спадкового майна, попереджує виконавця заповіту про кримінальну відповідальність за розтрату спадкового майна або його приховування, а також про матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду.

Виконавець заповіту зобов’язаний: вжити заходів щодо охорони спадкового майна; повідомити спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини; вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управляти спадщиною; забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті; забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку у спадщині; сприяти виконанню спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом; надати спадкоємцями звіт про виконання заповіту.

Водночас виконавець заповіту вправі вимагати відшкодування витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту(ст. 1291 ЦК). Заповідач може зазначити майно яке виділено виконавцеві заповіту як плата за виконання його обов’язків. При видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємці повинні винагородити виконавця заповіту в натурі або в грошах. Якщо виконавець відмовився або був усунений від виконання своїх повноважень, то право на одержання винагороди він втрачає. Якщо розмір винагороди не був визначений заповідачем, то спадкоємці та виконавець заповіту можуть домовитися щодо нього .

Винагорода сплачується у натурі або у грошах зі складу спадщини. Незалежно від винагороди виконавець також може вимагати відшкодування додаткових витрат, які пов'язані з охороною спадкового майна, із вирахуванням вигоди, яка одержана від користування ним. Якщо не досягнуто згоди щодо розміру винагороди, то спір вирішується у суді. Якщо виконавець заповіту не в змозі до кінця його виконати, він вправі отримати відшкодування реальних, розумних та документально підтверджених понесених ним витрат.

Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування. Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають встановленим вимогам, порушують інтереси спадкоємців.

Повноваження виконавця заповіту чинні до здійснення волевиявлення спадкодавця. Вони припиняються нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами. Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові документ, який був йому виданий (ч. 3 ст. 1290 ЦК).

Ці повноваження можуть припинятися достроково у випадках: при виконанні заповіту; при визнанні заповіту недійсним у судовому порядку; у разі смерті виконавця; за рішенням суду; за ініціативою зацікавлених осіб; у разі відмови виконавця заповіту від виконання своїх повноважень та при неприйнятті спадщини спадкоємцями за заповітом.

Виконавець заповіту має право відмовитися від здійснення своїх повноважень та негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень. Проте він не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Він відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням встановлених вимог.

 

Контрольні питання:

1. Тестаментоздантість її природа та види.

2. Поняття заповіту та його підгрунття.

3. Вимоги до заповіту.

4. Зміст заповіту.

5. Природа та види заповідальних розпоряджень.

6. Заповідальні легати та їх розширене і звужене поняття.

7. Заповідальний відказ та його особливості.

8. Заповідальне покладання.

9. Підпризначення спадкоємців.

10. Заповіт з умовою.

11. Секретний заповіт.

12. Заповіт подружжя.

13. Посвідчення заповітів.

14. Скасування та зміна заповіту.

15. Визнання заповіту недійсним.

16. Виконання заповіту.

17. Правове становище виконавця заповіту.

18. Припинення повноважень виконавця заповіту.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.248.180 (0.007 с.)