Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

Категорично стверджувати що правовідносини відносно публічної обіцянки винагороди є новими для цивілістиці не можна, оскільки вони відомі досить давно, принаймні із римського приватного права. Цей інститут намагалися закріпити у проекті Гражданского уложення, Його глава 1 «Публічна обіцянка винагороди» була віднесена до розділу III Зобов’язання, що виникають не із договорів[320].

Однією з підстав виникнення зобов'язань не із договорів В.І. Синайський виділяв юридично обов’язкову обіцянку, зокрема публічну обіцянку винагороди. Стосовно першого він відмічав, що ні у законодавстві, ні в науці питання про визнання обіцянки джерелом зобов’язання не розроблено. Він звертав увагу на те, що сенат своїм рішенням визнав обіцянку юридично обов’язковою в тих лише випадках, коли вона ставить обіцяючого в положення боржника, а того, кому обіцянка дана, в положення верітеля. Але сенат не вказав, коли ж, за яких умов, обіцянка створює юридичне відношення боржника і верітеля, залишив розв’язання цього питання суду. Далі В.І. Синайський вказував, що одні дослідники рішуче заперечують, проти того що обіцянка могла б бути сама по собі юридично обов’язковою, виходячи з того, що обіцянка особи, з наміром юридично зобов’язати себе є пропозицією, тобто елементом договору, а обіцянка без такого наміру є простою обіцянкою, що не має юридичного значення. Звідси обіцянка як елемент договору зв’язує того, хто обіцяє, а проста ж обіцянка не позбавляє свободи особу що обіцяє, не буде для неї юридично обов’язковоюю. Інші дослідники відрізняють юридично обов’язкову обіцянку від оферти і простої обіцянки. Причому юридично зобов’язана обіцянка (з наміром зобов’язати себе) встановлюється кожного разу судом, з огляду на важливість предмету обіцянки або інтерес, а рівно якість, взаємне ставлення особи, яка обіцяє до особи, якій дана обіцянка. В. І. Синайський вважав, що цей підхід є більш виваженим ніж перший, що змішує оферту з обіцянкою як джерелом зобов’язання[321].

Відносно другого він вважав, що публічна обіцянка нагороди як типове зобов’язання з обіцянки визнане сучасним правом, проектом (ст. 1148) і сенатом (⁷¹/₁₁₄, ⁸⁰/₁₃₅). Особа, яка обіцяла публічно нагороду (ціну, Ш. У., ст. 8) зобов’язана її видати особі, яка виконала дію, визначену в оголошенні. Проект, в протилежність Швейцарському уложенню (ст. 8), присвячував декілька статей публічній обіцянці нагороди і намагався врегулювати публічно оголошену обіцянку нагороди, що передбачає створення твору за здобуття нагороди за нього (ст. 1151). Сам твір передбачається власністю його автора (ст. 1151). Заслуговує уваги, що сучасне право широко допускає право відступу, поки не буде здійснено дію (Ш. У., ст. 8, п. 2), зобов’язуючи лише винагородити (не вище обіцяної суми) витрати особи, проведені їм сумлінно на підставі публікації^[322].

За радянських часів правовідносини з публічної обіцянки нагороди не регулювалися законодавством, але існували на практиці і ґрунтувалися на загальних нормах цивільного права.

Публічна обіцянка винагороди розкривається у п. 1. ст. 1144 ЦК України згідно якого особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). Елементами такої конструкції є визнане право на публічну оферту як обіцянку, надання такій обіцянці правового зобов’язуючого значення, управлення іншої особи на певні дії (самостійні чи тільки визначені обіцянкою), надання цим діям економічного оплатного характеру.

Для того, щоб обіцянка винагороди мала юридичне значення, необхідно щоб вона мала наступні ознаки, які випливають з її визначення:

1) публічною - зверненою до невизначеного кола осіб, в іншому випадку такі відносини сторін будуть носити договірний характер. Слід відмітити, що публічна обіцянка винагороди не потребує нотаріального посвідчення;

2) майновою – етимологічне значення поняття «винагорода» – плата за працю^[323]. Оголошення може встановлювати виплату винагороди як точну встановлену грошову суму або іншу майнову цінність, але їх не вказувати. Якщо не вказано розміру винагороди, то вона визначається за домовленістю сторін, інакше – судом. Особа, яка відгукнулася на обіцянку має право вимагати письмового її підтвердження, що є доказом і гарантією її стягнення примусово.

3) вказувати на результат, який необхідно досягти для отримання винагороди. Якщо правомірними діями результату вказаного в обіцянці досягли декілька осіб право на винагороду має той, хто отримав результат першим. При неможливості визначити першого, хто отримав результат, нагорода ділитися між ними порівну. Відповідність виконаного очікуваному результату визначається особою, яка запропонувала винагороду, якщо інше не було вказано в обіцянці.

При публічній обіцянці нагороди передбачається досягнення єдиного у своєму роді і через це неповторного результату. Він може бути досягнутий або не досягнутий, але не може бути виконаний краще або гірше. Так, вкрадену з музею шаблю Богдана Хмельницького можна знайти або не знайти, але не можна її знайти двічі. Обіцяну винагороду має право вимагати той, хто досяг вказаного результату. На це звертає увагу А.Ю. Матросов і відмічає, що таке оголошення, не припускає якісної оцінки дій особи. Вирішальною обставиною при визначенні особи, якій повинна бути вручена винагорода, є не те, хто зробив краще, а хто зробив першим, виконавши вказану в публікації вимогу. На винагороду може розраховувати і той, хто зробив дію незалежно від зробленої публікації, зокрема раніше її появи^[324].

Особливо йдеться про повідомлення оперативної інформації чи іншої інформації, яка має важливе значення для встановлення істини у кримінальній справі та її досудового розслідування. Воно може здійснюватися за допомогою поштового, телеграфного, телефонного зв'язку або ж за допомогою засобів електронної комунікації. Для виключення непорозумінь, спосіб повідомлення інформації необхідно вказувати в самому оголошенні (наприклад, номер телефону або ж адреса електронної пошти). Така вимога не є обов’язковою за законом, а вибір способу повідомлення залишається за особою, що володіє значущою інформацією. При цьому слід зазначити, що особа, яка повідомляє відомості, може вимагати анонімності своїх дій і дотриманням всіх правил конфіденційності. Не виключені і випадки, коли такі умови можуть не мати значення. Гласність повідомлення інформації має місце, якщо особа не вимагає збереження в таємниці її дій^[325].

4) вказувати на особу, яка обіцяла винагороду. Якщо обіцянка винагороди не вчинена особою вказаною в ній, то особа, котра відгукнулася на обіцянку, несе ризик витрат на вчинення цих дій. Принаймні тут може за аналогією бути застосоване законодавство про рекламу, за якого відповідальність за зміст реклами покладається на рекламодавця.

В повідомленні публічної обіцянки винагороди повинно бути визначено завдання, строк і місце його виконання (ч.3 ст. 1144 ЦК України). Відповідно до ст. 1146 ЦК України у разі публічної обіцянки винагороди для виконання завдання може бути встановлений строк (термін). Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання. Розумність чинності обіцянки визначається у кожному конкретному випадку.

Законодавець надав особі, яка публічно обіцяла винагороду, право змінити завдання та умови надання винагороди.

Водночас особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат (ст. 1147 ЦК України).

Особа, яка оголосила про виплату винагороди, може відмовитися від даної обіцянки, але в такій же формі. При тому слід враховувати, що особа, що відмінила публічну обіцянку нагороди, також зобов’язана відшкодувати особам, що відгукнулися на неї, витрати, які були понесені ними при здійсненні вказаних в оголошенні дій.

Відповідно до ст. 1149 ЦК України, зобов’язання щодо публічної обіцянки винагороди припиняється, якщо:

1) закінчився термін для передачі результату;

2) передані результати особою, яка першим досягла результату;

3) очевидно, якщо особа яка оголосила винагороду, відмовиться від подальшого такого оголошення.