Особливості спадкування окремих видів спадщини

 

Особливості спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі) регламентується статтею 1228 ЦК України.

Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі)[356]. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.

Якщо вкладник не зробив «розпорядження» в банку (іншій фінансовій установі), то у разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах (за законом). Вклад, на який спадкодавцем зроблено розпорядження на випадок смерті або складено заповіт, не входить до складу «загального спадкового майна» і переходить в порядку спадкування у власність до особи, вказаної в розпорядженні або заповіті.

Таким чином, право на вклад входитиме до спадщини у всіх випадках, незалежно від того, у якому документі визначена його доля на випадок смерті вкладника: в заповіті, посвідченому нотаріусом, чи у розпорядженні, зробленому вкладником, банку чи іншій фінансовій установі.

Встановлені особливості спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування), що регламентує ст. 1229 ЦК України. Такі виплати спадкуються на загальних підставах (ст.ст.1215-1224 ЦК). Найчастіше таке спадкування має місце у договорах страхування життя у зв’язку зі смертю спадкодавця, життя якого було застраховане. Але можливе отримання страхових виплат і в інших випадках особистого страхування та у випадках майнового страхування і страхування відповідальності. У разі смерті особи, яка була стороною у договорі страхування або була застрахована відповідно до закону (обов’язкове страхування), все те, що належить до виплати у зв’язку з її смертю, включається до складу спадщини і спадкується на загальних підставах.

Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив вигодонабувача, особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не буде входити до складу спадщини.

Стаття 1230 ЦК України передбачає, що до складу спадщини також входять права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки (штрафу, пені).

До спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов’язаннях. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК законодавець визначає як збитки втрати, яких зазнала особа у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі витрати, які зробила особа на відновлення свого порушеного права(реальні збитки); а також доходи, які особа могла отримати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Завдані збитки відшкодовуються в повному обсязі. Якщо особа-порушник одержала у зв’язку з цим дохід, то розмір відшкодування завданих збитків не може бути меншим від одержаного внаслідок порушення доходу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1230 ЦК до спадкоємця також переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв’язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов’язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя, але не відбулась виплата.

До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Розмір та спосіб відшкодування моральної шкоди визначається судом відповідно до ст. 23 ЦК залежно від характеру правопорушення,глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або можливості їх реалізувати, ступеня вини особи, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До спадкової маси також входять обов’язки, а саме спадкування обов’язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем, які містяться в статті 1231 ЦК України.

До спадкоємця переходить обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем; обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яка була присуджена судом за життя спадкодавця; обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Також стаття 1232 ЦК України містить обов’язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.

Спадкоємці зобов’язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Умовами відшкодування таких витрат є фактичне понесення таких витрат та їх доцільність. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.

Необхідно зауважити на особливості спадкування суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Зазначені суми передаються членам сім’ї спадкодавця, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Спадкодавці мають право лише на нараховані і не отримані спадкодавцем суми, а не на постійне їх отримання.

Стаття 1232-1 врегульовує питання спадкування прав та обов’язків за договором оренди житла з викупом. Відповідно до вищезазначеної статті до спадкоємців переходять усі права та обов’язки за договором оренди житла з викупом, які мав спадкоємець. Інститут «оренди житла з викупом» є новим для ЦК України та введений Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року, що вступив у силу 14 січня 2009 року. Цей закон дозволив орендарю набувати житло на умовах довгострокової оренди (до 30 років) з викупом та правом дострокового погашення орендної плати. Право власності на житло переходить до орендаря з моменту сплати повної вартості житла. У разі смерті орендаря указані права та обов’язки входять до складу спадщини.

 

Місце відкриття спадщини

 

Значення правильного встановлення місця відкриття спадщини, в першу чергу, зумовлюється тим, що саме у цьому місці відбувається оформлення спадкової справи: визначається та нотаріальна контора, до якої мають звернутися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, яка вживає заходи по охороні спадкового майна та видає свідоцтво про право на спадщину (ст. ст. 1269, 1273, 1283, 1296, 1297 ЦК України, пункти 186, 205, 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Місце відкриття спадщини має велике значення і для кредиторів спадкодавця. За цим місцем визначається територіальна підсудність по спадкових спорах за позовами кредиторів до прийняття спадщини спадкоємцями (ч. 3 ст. 114 ЦПК України). Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця.

Місце відкриття спадщини визначається ч. 1 ст. 1221 як останнє місце проживання спадкодавця. Слід відзначити, що за загальним правилом, яке існувало у вітчизняному законодавстві протягом кількох десятиліть і було випробуване практикою, спадщина відкривалася у місці останнього постійного місця проживання померлого (ст. ст. 526, 17 ЦК УРСР).

Визнання, що місцем відкриття спадщини визнавалося останнє постійне місце проживання спадкодавця пояснювалося тим, що не завжди місце відкриття спадщини може співпадати з місцем смерті громадянина. Ці випадки мають місце, наприклад, якщо спадкоємець помирає при переїзді, знаходячись у відрядженні, на навчанні або в місцях позбавлення волі; іноді місце смерті взагалі встановити неможливо. У такому разі визнання місцем відкриття спадщини місця проживання даної особи було цілком слушним і правильним, оскільки значно зручніше регулювати спадкові відносини у тому місці, де громадянин постійно проживав: у цьому місці видається свідоцтво про право на спадщину, вживаються заходи по охороні спадкового майна та ін. Інше вирішення питання неодмінно призведе до суперечок між нотаріальними органами з приводу визначення підвідомчості щодо оформлення спадкової справи.

З огляду на викладене новела ЦК України, відповідно до якої місцем відкриття спадщини визнається останнє місце проживання спадкодавця, уявляється необґрунтованою ні з позицій теорії, ні практично. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Іншими словами, якщо громадянин помирає, наприклад, відбуваючи покарання у місці позбавлення волі або знаходячись у відрядженні, за змістом ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем, за яким повинно відбуватися оформлення спадкової справи, визнається територія того населеного пункту, де безпосередньо сталася смерть особи. Навряд чи це є виправданим, оскільки надто малою є імовірність того, що за останнім (непостійним) місцем проживання спадкодавця мешкають спадкоємці, свідки, які у разі необхідності можуть надати докази, необхідні при оформленні спадкових прав. Не більшою є ймовірність того, що за останнім місцем проживання спадкодавця знаходиться основна частина належного йому майна.

Водночас не можна не відзначити, що в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України збережена норма законодавства УРСР про те, що місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (п. 187). В абзаці другому цього пункту спеціально наголошується, що після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного учбового закладу. Таким чином, наявна пряма суперечність між нормою закону і підзаконного акту.

Перелік документів, наведених Інструкцією - свідоцтво органів РАЦС про смерть, якщо останнє постійне місце проживання і місце смерті спадкодавця збігаються, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, а також запис у будинковій книзі (абзац сьомий пункту 212) - підтверджує те, що місце відкриття спадщини визначається як останнє постійне, а не останнє фактичне місце проживання спадкодавця.

Водночас слід звернути увагу на те, що за змістом Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. реєстрація здійснюється на підставі заяви особи. Згідно ч. 2 ст. 6 Закону для реєстрації місця проживання, крім письмової заяви, подаються: 1) паспортний документ; 2) квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; 3) два примірники талона зняття з реєстрації. Вимагати подання заявником інших документів для реєстрації місця проживання забороняється (ч. 3 ст. 6 Закону). Ст. 1 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання визначається як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Тому місце реєстрації особи і місце реального постійного проживання можуть не співпадати. Проте для цілей спадкового законодавства місцем останнього постійного проживання спадкодавця вважається місце, визначене у вищенаведених документах, а відсутність особи за цим місцем не означає зміну місця відкриття спадщини.

Якщо останнє постійне місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини визнається місце знаходження нерухомого майна або його основної частини. Якщо об’єктів нерухомості два або більше, місцем відкриття є та нотаріальна контора, до якої звертається спадкоємець за місцем знаходження одного з цих об’єктів нерухомості за своїм вибором. У випадку неясності, у якому з декількох місць знаходиться основна частина спадкового майна, місце відкриття спадщини встановлюється судом у порядку окремого провадження (розділ IV ЦПК України). Заява про встановлення місця відкриття спадщини подається в суд за місцем проживання заявника (стаття 257 ЦПК України).

Слід звернути увагу на те, що спадкову справу завжди оформляє один нотаріус. Якщо до нотаріуса звернувся спадкоємець із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна, прийняття спадщини тощо нотаріус зобов’язаний перевірити наявність вже відкритої спадкової справи після смерті даного спадкодавця за даними Спадкового реєстру, який запроваджений наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. У разі підтвердження факту наявності вже заведеної спадкової справи нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявнику подати її за місцем знаходження цієї справи, а в разі потреби - вимагає цю справу для подальшого провадження (п. 231 Інструкції). Таким чином, при знаходженні різних об’єктів нерухомості-спадщини в різних місцевостях і за наявності принаймні двох спадкоємців спадкова справа оформлятиметься тим нотаріусом, до якого першим звернувся один із спадкоємців.

Пункт 187 Інструкції зауважує, що якщо останнім постійним місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, вибір колізійної прив’язки залежить від того, чи був укладений відповідний договір про правову допомогу між Україною і цією державою. За наявності такого договору відносини по спадкуванню визначаються за законом країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Виняток стосується нерухомого майна, умови і порядок спадкування якого завжди визначається законом тієї держави, на території якої воно знаходиться.

Під місцем відкриття спадщини розуміють територію міста, села, селища, тобто певного населеного пункту, де спадкодавець мав останнє (останнє постійне) місце проживання. Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли чотирнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, зазвичай визнається місце проживання їхніх законних представників - батьків, усиновителів або опікунів (ч. 3 - 5 ст. 29 ЦК України).

Місце відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органів РАЦС про смерть, якщо останнє постійне місце проживання і місце смерті спадкодавця збігаються, довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, а також записом у будинковій книзі, виписками з трудової книжки покійного тощо. Якщо місце проживання померлого встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому місцевої Ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини.

 

Час відкриття спадщини

 

Спадкові правовідносини виникають у певний час та в певному місці. Час та місце відкриття спадщини мають вирішальне значення для виникнення спадкових правовідносин.

Правильне визначення часу відкриття спадщини має важливе правове значення, оскільки саме з встановленням останнього пов’язане визначення: кола спадкоємців, які закликаються до спадкування; строків на прийняття спадщини або на відмову від її прийняття; часу виникнення у спадкоємців права власності на спадкове майно; законодавства, яке застосовується до спадкових відносин.

За цивільним законодавством УРСР на час відкриття спадщини визначався також склад спадкового майна. Відповідно до чинного ЦК України коло прав та обов’язків, які входять до складу спадщини, визначається на момент смерті спадкодавця (ст. 1218 ЦК України).

Часом відкриття спадщини визнається день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У разі визнання особи померлою у судовому порядку (ст. 46 ЦК України, глава 4 розділу IV ЦПК України) висновок суду про факт його смерті носить характер припущення. Саме тому днем смерті вважається день вступу в силу судового рішення про оголошення його померлим.

У тому випадку, коли померлою є особа, яка пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, в судовому засіданні може бути визначена конкретна дата настання смерті. У такому разі часом відкриття спадщини вважається день припущеної загибелі спадкодавця, вказаний у судовому рішенні. Визнання судом днем смерті особи календарної дати її припущеної загибелі є, очевидно, більш наближеним до реальності, оскільки відповідне рішення ґрунтується на аналізі обставин, що фактично склалися і дають підстави передбачати можливість настання смерті внаслідок певного нещасного випадку. Вказане, проте, не надає такому рішенню значення стовідсоткової вірогідності та не позбавляє визнання громадянина померлим характеру припущення - припущення, що може бути спростовано у випадку явки цієї особи.

У випадках, коли часом відкриття спадщини визнається дата припущеної загибелі спадкодавця, спадкоємці автоматично опиняються в становищі таких, що пропустили шестимісячний строк для прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України), адже якщо особа пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, обов’язковою умовою звернення до суду із заявою про визнання особи померлою є відсутність відомостей про таку особу у місці її постійного проживання протягом шести місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК України). Цю проблему можна було б, на перший погляд, вирішити за допомогою одночасного подання позову про надання їм додаткового строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України), проте оскільки справи про визнання фізичної особи розглядаються за правилами окремого провадження, а об’єднати різнорідні по суті провадження в одне за ЦПК не є можливим, такі спадкоємці змушені будуть після одержання судового рішення про оголошення спадкодавця померлим звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, і після одержання відмови останньої через пропущення строків для прийняття спадщини знову звертатися до суду з позовом про надання їм додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини.

Прикладом ефективного регулювання відносин щодо часу відкриття спадщини після осіб, смерть яких сталася раніше, ніж у їхніх спадкоємців з’явилася можливість успадкувати майно, є визначення часу відкриття спадщини після смерті громадянина, який зазнав політичних репресій та був посмертно реабілітований у встановленому порядку. Часом відкриття спадщини є день прийняття рішення Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна реабілітованого або про відшкодування його вартості спадкоємцям першої черги (п. 9 Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»).

Факт відкриття спадщини і час відкриття підтверджуються свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця. У випадку відмови органів РАЦС у видачі свідчення про смерть, особа, якій було відмовлено, вправі вирішити це питання в судовому порядку, заявивши вимогу про встановлення факту смерті особи у визначений час і при визначених обставинах. Якщо судом часом смерті громадянина визнається день його гаданої загибелі, ця дата записується у свідоцтво про смерть, що видається на підставі рішення суду.

Важливим є регулювання питання про можливість спадкування у випадках одночасної (в межах однієї доби) смерті осіб, кожна з яких могла б стати спадкоємцем після смерті іншої (так званих комморієнтів). У такому разі виникає питання про юридичну долю спадкових прав: чи перейдуть вони до власних спадкоємців кожної з померлих осіб або до правонаступників лише тієї з них, яка померла пізніше, якщо про це є переконливі докази.

Відповідь на це питання міститься в ч. 3 ст. 1220 ЦК України, що стверджує: особи, які могли б спадкувати одна після одної, але померли протягом однієї календарної доби, не спадкують одна після одної. Ч. 4 цієї статті встановлює презумцію одночасності настання смерті тих осіб, які померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо).

Таким чином, між комморієнтами, які померли в межах однієї календарної доби, спадкового правонаступництва не виникає навіть у випадку, якщо існують переконливі докази неодночасності настання їх смерті (різниця може бути значною і складати більше двадцяти трьох годин). Оскільки ніхто з них не став спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкривається одночасно і переходить окремо до кожного з їх власних спадкоємців. До того з комморієнтів, який помер хоча і пізніше спадкодавця, але протягом тієї ж доби, право на прийняття спадщини не переходить.

Це правило є універсальним і не залежить від виду спадкування. Тому при одночасній (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.

Водночас у разі смерті першого з комморієнтів наприкінці однієї доби, а другого - на початку наступної, внаслідок того, що мова йде про настання біологічної смерті в межах різних діб, друга особа вважається спадкоємицею першої, а її спадкоємці матимуть право на успадкування майна особи, що померла раніше, за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).

Вищевикладені правила про неможливість успадкування комморієнтами не стосуються визначення юридичної долі страхових сум у разі одночасної смерті страхувальника та вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання страхового відшкодування не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об’єктом спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування комморієнтів один після одного не застосовуються і не усувають переходу права на одержання цих сум до спадкоємців вигодонабувача.

Види спадкування