Поняття та зміст цивільно-правових договорів.

Поняття та зміст цивільно-правових договорів.

Договір - це одна з підстав виникнення зобов'язань, а також різ­новид правочинів (угод). Договір - це домовленість двох або декількох осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільно- правових відносин. Як і будь-який правочин, договір являє собою во­льовий акт. Специфіка полягає в тому, що необхідно забезпечити єдине волевиявлення сторін і свободу договору. Принцип свободи договору складається з трьох елементів: свободи укладення договору, свободи вибору контрагента і свободи змісту договору (ст. 627 ЦК).

Свобода договору знаходить своє відображення в таких аспектах:

· у визнанні фізичних і юридичних осіб вільними в укладанні договору. При цьому примус до укладання договору не допускається, за винятком випадків, коли обов'язок укласти договір передбачений законом або добровільно прийнятим зобов'язанням;

· сторони мають право самостійно визначати умови договору, але ці умови не повинні суперечити закону. Наприклад, договір комі­сії, згідно зі ст. 1011 ЦК, може бути лише оплатним, а тому сторони не вправі укласти договір безоплатної комісії.

· фізичні та юридичні особи вільні у виборі контрагента за до­говором;

· у процесі досягнення домовленості сторони є юридично рів­ноправними одна до одної (це передбачено ст.1 ЦК);

· сторони мають право укладати договір, у якому містяться елементи різних договорів, передбачених законом;

· сторони мають право вести переговори з метою досягнення домовленості будь-якими правовими способами і без обмеження в часі;

· якщо умови договору не визначені сторонами або диспозитивною нормою, то відповідні умови визначаються звичаями ділового обороту.

Свобода договору не може бути абсолютною. Обмеження сво­боди договору необхідне для: 1) захисту слабшої сторони в договорі, 2) захисту інтересів кредиторів, 3) захисту інтересів держави.За допомогою договорів опосередковуються товарно-грошові відносини, відносини щодо тимчасового володіння майном. На сього­дні, більшість юридичних осіб створюється на підставі засновницько­го договору. Договір надав можливість більш раціонально використо­вувати результати інтелектуальної діяльності. Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків. Договір дозволяє правильно визначати попит і пропозицію, а отже, і необхідні витрати на товари, послуги тощо.

Форма цивільно-правового договору.

Договори можуть бути укладені в усній, письмовій формах або у формі конклюдентних дій. До форми договору застосовуються загальні положенні про форму правочину. Якщо в закон: не встановлена форма договору, то він може бути укладений у будь-якій формі за волевиявлен­ням сторін. Такий загальний порядок укладення договорів. Але для окре­мих договорів існує спеціальний порядок укладення, зокрема, договори можуть укладатися шляхом проведення торгів на аукціонах. Для вирішення певних питань, пов'язаних з правовими наслідками договору, значення має вказівка місця його укладення, оскільки виконан­ня зобов'язань може залежати від місця укладені договору. Договір є укладеним у місці проживання юридичної особи Або за місцезнаходжен­ням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір. За загальним правилом, договір повинен виконуватися на тих умовах, на яких був укладений. Сторони мають право на зміну або розірвання договору, при цьому потрібна згода ооох сторін. Зміни оформляються у тій же формі, що і сам договір. Право на зміну зумовлено свободою договору. у новому ЦК уперше чітко розмежовані зпіна та розірвання до­говору як за взаємною згодою сторін, так і на вилогу однієї з них. Для двох цих підстав встановлені прямо протилежні презумпції. А саме: можливість зміни і розірвання договору за згодою сторін встановлю­ються диспозитивною нормою, а односторонні зміна допускається лише у випадках, прямо передбачених законом і рішенням суду.

Класифікація цивільно-правових договорів.

Найбільш розповсюдженими критеріями поділу договорів на види є три підстави:

1) залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами дого­вори поділяються на:

- односторонні - породжують у однієї сторони лише права, а в іншої - лише обов'язки;

- двосторонні - кожна зі сторін договору набуває як права, так і обов'язки;

2) залежно від наявності зустрічного задоволення інтересів сторін на оплатні та безоплатні.

До оплатних належать договори, які передбачають отримання кожною зі сторін від її контрагента певної компенсації, заради якої укладається договір. Оплатність впливає на відповідальність сторін.

· залежно від моменту виникнення договору (тобто набрання ним чинності):

- реальні - договори, які виникають з моменту передачі речі або вчинення інших фактичних дій;

- консенсуальні - договори, які виникають з моменту досягнен­ня між сторонами згоди щодо всіх істотних умов;

Більшість договорів у цивільному праві двосторонні, оплатні, консенсуальні. Даний поділ договорів не завжди стійкий, оскільки одні й ті ж договори за певних умов можуть належати до різних груп (на­приклад, договір зберігання може бути як оплатним, так і безоплатним).

2) залежно від послідовності досягнення мети, яку ставлять пе­ред собою сторони, договори поділяються на:

- основні;

- попередні.

За попереднім договором сторони зобов'язуються у певний строк укласти договір у майбутньому на умовах, передбачених у попередньо­му договорі. Він укладається у тій же формі, що й основний договір. Попередній договір повинен містити умови, які дозволять визначити істотні умови основного договору. В попередньому договорі також встановлюється строк, у рамках якого сторони зобов'язуються укласти основний договір. Основний договір - це правочин, укладення якого передбачено попереднім договором. Якщо одна зі сторін ухиляється від укладення основного договору, то вона відшкодовує збитки іншій сто­роні у зв'язку з відмовою укласти договір;

5) залежно від призначення договори можна поділити на основ­ні та додаткові, при цьому додаткові завжди залежать від основних і не можуть повністю існувати самостійно (наприклад, договір застави). Додаткові договори завжди носять акцесорний характер.

6) договори також поділяються залежно від того, на користь якого суб'єкта вони будуть виконуватися:

- договори на користь контрагентів. Особливість полягає в то­му, що право вимагати виконання такого договору належить тільки його учасникам;

- договори на користь третіх осіб;

7) залежно від об'єкта:

- про передання майна у власність;

- про передання майна у користування;

- про виконання робіт;

- про надання послуг;

8) окремо виділяють засновницькі договори та змішані догово­ри. Засновницький договір - це договір про створення та порядок дія­льності господарських товариств.

Змішаний договір - це договір, у якому містяться елементи різних договорів. До таких договорів застосовуються норми, які регулюють ті договори, елементи (умови) яких містяться у змішаному договорі.

Свобода договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні до­говору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законо­давства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Договір дарування.

Договір дарування - це домовленість за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій сто­роні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому і дарувальник, і обдарований є юридично рівноправними суб'єктами. Договір дарування був відомий ще римському праву як під­става виникнення права власності.

Договір дарування безоплатний, оскільки дарувальник не отри­мує зустрічного майнового задоволення. Істотною умовою договору дарування є умова про предмет. Пред­метом можуть бути лише речі не вилучені з цивільного обігу, а саме ру­хомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі та майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть з'явитися у нього в майбутньому. Не можуть бути предметом договору немайнові права, які нерозривно пов'язані з особою дарувальника (наприклад, право на аліме­нти, на пенсію). Речі, обмежені у цивільному обігу, виступають предме­том договору лише при дотриманні спеціального правового режиму їх використання (наприклад, дарування мисливської зброї). Предмет дого­вору дарування повинен бути конкретизованим. Обіцянка подарувати все своє майно без вказівки на конкретний предмет дарування, є нікчемною. У договорі дарування можна обумовити порядок передання майна.

Зазвичай договір дарування укладається за пропозицією дарува­льника. Реальний договір дарування вважається укладеним з моменту передання речі, а консенсуальний - з моменту підписання договору.

Форма договору дарування залежить від предмета договору, його вартості, складу учасників і моменту виникнення відносин.

Для дійсності договору дарування нерухомого майна, а також ва­лютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян потрібне нотаріальне по­свідчення. Сторонами договору є дарувальник і обдаровуваний. Ними мо­жуть бути фізичні особи, юридичні особи, територіальна громада, держава Україна, Автономна Республіка Крим. На можливість укладення договорів дарування фізичними особами впливає обсяг їх дієздатності. Недієздатні особи не можуть бути дарува льниками, крім того, опікуни не мають права дарувати майно своїх підо­пічних. Право на отримання ними подарунків через опікуна не обмежене.

Особа, обмежена в дієздатності, вправі самостійно вчиняти ли­ше дрібні побутові правочини, а всі інші - тільки за згодою піклуваль­ника. Так само малолітні особи можуть укладати договір дарування, який не виходить за межі дрібно побутового. Батьки не мають права дарувати майно дітей.

 

22. Договір ренти. Одним із нововведень, закріплених Цивільним кодексом Украї­ни є договір ренти. Йому присвячена глава 56 ЦК, поряд із такою су­міжною договірною конструкцією як договір довічного утримання.

згідно ст.731 ЦК, договором ренти є правочин, за яким одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Оскільки договір ренти належить до договорів про відчуження майна, його метою є перенесення права власності на майно в обмін на виплату ренти.

За кваліфікаційними ознаками цивільно-правових договорів, до­говору ренти можна охарактеризувати як реальний, односторонній, оплатний (хоча законом передбачена також можливість безоплатної передачі майна у власність платника ренти) та алеаторний (ризиковий).

Реальність договору ренти пов'язана з тим, що він вступає в дію лише після передання одержувачем ренти певного майна у власність платника ренти. У зв'язку із цим договір є одностороннім, оскільки обов'язок одержувача ренти щодо передання майна передує самому факту укладення договору.

Договір ренти є алеаторним (ризиковим). При цьому ризиковий характер носить договір довічної ренти, оскільки тривалість дії такого договору залежить від тривалості життя людини (одержувача ренти). Отже, алеаторність договору ренти виявляється в тому, що його сто­рони не застраховані від можливості понести майнові втрати внаслі­док його укладення та виконання. Іншими словами, при укладенні до­говору платник ренти не знає, що врешті-решт виявиться більшим: вартість отриманого у власність майна чи розмір сплачених ним рент­них платежів.

До особливих ознак договору ренти деякі науковці відносять його кредитний (фідуціарний) характер. Кредит - це довіра. Сторони договору ренти повинні довіряти одна одній, оскільки майно за дого­вором відчужується сьогодні, а рента виплачується в майбутньому. Особливо це стосується одержувача ренти, який має обачно постави­тися до вибору контрагента за договором, якому він у змозі довіряти. Внаслідок цього відносини за договором ренти набувають довірчого характеру.

Сторонами договору виступають одержувач ренти і платник ре­нти. Як одержувачем, так і платником ренти можуть бути дієздатні фізичні особи, а також юридичні особи.

Враховуючи диспозитивний характер правового регулювання рен­тних відносин, серед обов'язкових істотних умов договору ренти, що ви­значені ЦК, можна виділити лише предмет договору. Предметом договору є майно, яке передається під виплату ренти. Сюди можна віднести речі та їх сукупність, майнові права та обов'язки, результати інтелектуальної діяльності людини та виключні права на них тощо. Окрім цього, до предмета договору належить і сама рента, яка може сплачуватися у гро­шовій формі або полягати у наданні речей, виконанні робіт або наданні послуг.

Строк дії договору є істотною умовою лише якщо договором встановлений обов'язок платника сплачувати ренту протягом певного строку. Втім за договором ренти допускається встановлення обов'язку платника сплачувати ренту безстроково.

Форма договору ренти - письмова. Проте такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Якщо під виплату ренти передається неру­хоме майно, то договір підлягає державній реєстрації. Недотримання фо­рми договору тягне за собою його недійсність.

Суборенда.

Суборенда - це угода про передачу орендарем орендованого ним об’єкта в оренду третій особі, тобто це відносини, які виникають у зв’язку з перепоступкою прав користування предметом оренди (лізингу) третій особі, і зазвичай вони повинні оформлятися договором суборенди (сублізингу). Договір суборенди укладається з ініціативи орендаря за участю орендодавця й орендаря згідно з порядком, викладеним у ст. 9 Закону про оренду. Орендар має право передавати в суборенду нерухоме й інше майно, як: обладнання, окремі верстати, транспортні засоби, нежилі приміщення й інше, якщо інше не передбачене договором оренди (згідно зі ст. 22 Закону про оренду). Причому термін дії договору суборенди не може перевищувати терміну дії договору оренди.

При передачі майна в сублізинг обов’язковою умовою є згода лізингодавця (орендодавця) в письмовій формі.

 

 

Договір прокату.

За договором побутового прокату наймодавець надає наймачеві в тимчасове користування за плату рухому річ.

Предметом договору є неспоживчі рухомі речі. Наприклад, по­бутова техніка.

Наймачами можуть бути тільки фізичні особи. При укладанні договору необхідно подати документи, які засвідчують особу та місце її проживання. Для отримання деяких предметів прокату потрібні та­кож спеціальні посвідчення (наприклад, посвідчення водія).

Предмети спортивного інвентарю на пляжах, спортивних стан­ціях видаються під грошову заставу. Оформляються відносини прока­ту квитанцією-зобов'язанням.

Строк договору встановлюються за погодженням сторін, але він не може бути більшим, ніж встановлений типовими правилами.

Особливості прав і обов'язків сторін зводяться до такого:

Обов'язки наймодавця:

2) наймодавець повинен надати в тимчасове користування предмети прокату, які придатні до експлуатації і є опломбованими;

2) наймодавець повинен ознайомити наймача з правилами тех­нічної експлуатації або видати інструкцію про правила користування побутовою технікою;

2) наймодавець зобов'язаний усувати пошкодження предмета найму в 10-денний строк або замінити предмет іншим. Обов'язки наймача:

-наймач зобов'язаний користуватися предметом прокату від­повідно до його призначення. Забороняється наймачу ремонтувати предмет самостійно, здавати його в піднайм, передавати під заставу;

-наймач повинен повернути предмет найму по спливу строку

угоди;

-наймач повинен своєчасно вносити плату за користування майном.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання до­говору передбачено типовими правилами.

Якщо пошкодження може бути усунено шляхом ремонту, то наймач сплачує вартість ремонту. Якщо предмет не можна далі вико­ристовувати, то наймач повинен повернути наймодавцеві такий же предмет або сплатити його вартість.

За прострочення платежів наймач сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка за кожний день прострочення.

Наймач вправі відмовитися від договору в будь-який час.

Договір найму житла.

Відповідно до договору найму житла наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Отже наймодавець – це той, хто передає житло в найм, а наймач – той, хто отримує його в найм.

Договір найму житла може укладатися між фізичними (тобто громадянами) та юридичними особами (підприємствами, установами, організаціями тощо).Якщо за договором наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому громадянина.

Договір найму житла, що належить до державного або комунального житлового фонду, укладається між житлово-експлуатаційною організацією та наймачем на основі ордеру.

За договором найму житла, що належить до державного або комунального житлового фонду в найм може здаватись квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше 13,65 метрів квадратних на одну особу, частина кімнати або кімната, зв’язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо)

Договір найму житла укладається у письмовій формі.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п’ять років. Після завершення цього терміну сторони можуть подовжити строк договору житлового найму.

Договір найму житла за строком може бути:

• короткостроковим – до 1 року;

• середньостроковим – від 1 до 5 років;

• довгостроковим – більше 5 років.

Обов’язки наймача, наймодавця

1. Використовувати житло лише для проживання у ньому.

Тобто забороняється використовувати житло для промислового виробництва, підприємницької діяльності тощо. Такий обов’язок поширюється не тільки на наймача, а й на інших осіб, які прожи-вають разом з наймачем, тимчасових мешканців, піднаймачів.

2. Забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Під цим обов’язком слід розуміти виконання наймачем покладених на нього обов’язків щодо здійснення капітального або поточного ремонту, бережне ставлення до санітарно-технічного й іншого обладнання, до об’єктів благоустрою, додержання правил пожежної безпеки тощо.

3. Своєчасно вносити плату за житло.

4. Самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму. До комунальних послуг належать послуги водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та ін.

До обов’язків наймодавця належать:

• передача наймачеві житла придатного для постійного проживання в ньому;

• здійснення капітального ремонту, якщо інше не встановлено договором.

Договір побутового підряду.

За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фі­зичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити роботу.

Дане визначення охоплює винятково видові особливості даного договору, які зводяться до такого:

· особливий суб'єктний склад: однією стороною - підрядником, обов'язково є суб'єкт підприємницької діяльності, а іншою - фізична особа;

· договір повинен бути спрямований на задоволення особистих по­треб замовника. Як наслідок, одні і ті ж роботи (наприклад, пошиття спеці-

альної форми), в одному випадку визнаються звичайним підрядом, якщо в якості замовника виступає певне підприємство, і договором побутового підряду, якщо в цій же ролі виступає працівник цього підприємства;

· даний договір належить до числа публічних договорів;

· замовник за даним договором виступає в якості споживача, а тому для захисту своїх прав може використовувати законодавство про захист прав споживачів;

· загальні норми про підряд визнають за замовником право на відмову від договору, якщо інше не передбачено договором, а в побу­товому підряді діє протилежне правило: умови договору, які позбав­ляють замовника можливості відмовитися від договору, вважається нікчемними;

· загальні норми про підряд, присвячені інформації, закріплю­ють обов'язок її передання підрядником в рамках виконання договору, в той же час в побутовому підряді інформація повинна надаватися до укладання договору.

Найбільш детально питання, пов'язані з подібного роду інфор­мацією, врегульовані правилами побутового обслуговування.

Правилами побутового обслуговування встановлено, що договір оформляється шляхом видачі квитанції або іншого документу. Якщо роботи будуть виконуватися у присутності замовника, то допускається його оформлення шляхом видачі чеку, який підтверджує одночасно з оплатою і наявність договору. Відсутність квитанції не позбавляє сто­рону посилатись на покази свідків.

Істотною умовою договору є предмет. Що стосується ціни і строку, то самі по собі вони не є істотними умовами, оскільки ціна може визначатися за прейскурантом, а строк виходить з принципу ро­зумного строку виконання зобов'язань.

За загальним правилом робота за договором повинна бути ви­конана із матеріалу підрядника, якщо замовник не вимагає викорис­тання власних матеріалів. Вимагати передання матеріалу замовником підрядник не має права.

Відсутність у підрядника матеріалів є підставою для відмови укласти договір.

Розрахунки за матеріали підрядника здійснюються, за загаль­ним правилом, при укладанні договору. Однак правилами виконання

окремих видів робіт або договором може бути передбачений інший порядок. При зміні цін перерахунок не проводиться.

По завершенні роботи підрядник повинен надати замовникові звіт про використані матеріали і повернути невикористаний залишок.

При виконанні роботи з матеріалів замовника, точний їх опис, розмір, ціна фіксуються у квитанції. Підрядник несе відповідальність за збереженість і правильність використання наданого замовником матеріалу. При втраті чи пошкодженні матеріалу він повинен за зго­дою замовника замінити його аналогічним.

Підрядник зобов'язаний виконати договір у строк, передбаче­ний правилами або договором.

Поняття та види страхування

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій за рахунок грошових коштів, які сформовані з страхових платежів.

Види страхування_в залежності від об'єктів страхування (згідно з Законом України "Про страхування"):

— особисте - об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю або з додатковою пенсією;

— майнове - об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з володінням, використанням і розпорядженням майном;

— відповідальності - об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з необхідністю здійснити відшкодування завданого збитку третім особам.

Галузі страхування:

- загальнообов'язкове

- приватне страхування

- державне

- соціальне страхування

Види страхування за формою проведення:

— добровільне:

*страхування життя;

* страхування від нещасних випадків;

*медичне страхування (неперервне страхування здоров'я);

* страхування здоров'я на випадок хвороби;

*страхування залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту;

— обов'язкове:

*військовослужбовців і військовозобов'язаних, викликаних на збори;

*осіб рядового, начальницького і вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

*медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

*працівників митних органів;

*працівників прокуратури;

*посадових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

*посадових осіб податкових інспекцій;

 

Договір позики

Договір позики – це домовленість за якою одна сторона – позикодавець, передає у власність другій стороні – позичальнику, грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві також суму грошових коштів або таку ж кількість речей, того роду і якості. За правовою природою даний договір є одностороннім, реальний, може бути і оплатний і безоплатний.

Безоплатним договір є у двох випадках:

- Якщо предметом договору є речі родовими ознаками.

- Якщо він укладений між фізичними особами на суму, що не перевищує 50-тикратного розміру неоподаткованого мінімуму, за умови, що ці кошти не будуть використовуватись для підприємницької діяльності.

Істотними умовами договору є:

- Предмет.

Предметом можуть бути грошові кошти або речі визначені родовими ознаками.

При цьому предмет позики передається у власність позичальнику, а тому позикодавець має право вимагати повернення аналогічних речей того ж роду і якості або такої самої суми грошових коштів.

Не можуть бути предметом позики речі, які вилучені або обмежені в цивільному обігу.

Якщо предметом є грошові кошти, то вони можуть бути у національній та іноземній валюті.

Якщо предметом виступали речі, то необхідно визначити їх кількість та якість.

- Строк.

Строк визначається за домовленістю сторін.

Якщо цей строк не встановлений в договорі, то він визначається моментом пред’явлення вимоги, а це означає, що позичальник повинен повернути борг на протязі 30 днів з моменту пред’явлення вимоги позикодавцем.

- Плата (в оплатних договорах).

Плата – це відсотки або проценти за користування послугою.

Проценти встановлюються за домовленістю сторін.

Якщо в договорі не визначений відсоток, він визначається на рівні облікової ставки Національного Банку.

Договір позики може бути укладений як в усній так і в письмовій формі.

Якщо він укладається між юридичними особами – завжди письмова форма.

Якщо він укладається між фізичними особами, якщо перевищує в десять і більше разів неоподаткований мінімум – потребує письмової форми. У випадку недотримання письмової форми договір вважається дійним, але не можна посилатися на покази свідків у разі виникнення спору.

Підтвердженням укладення договору може бути боргова розписка.

Боргова розписка – це письмове зобов’язання позичальника повернути борг.

Сторонами договору позики є позикодавець та позичальник.

Ними може бути фізичні та юридичні особи, які є власниками речей, що передаються в позику.

За даним договором позичальник зобов’язаний повернути борг в строк, встановлений в договорі але якщо договір безстроковий, то достроково повернути борг позичальник має в будь-який момент. Якщо договір оплатний, достроково повернути борг можна лише за згодою позикодавця. У випадку прострочення повернення коштів, боржник сплачує неустойку.

Поняття та види кредиту

Креди́т — кошти й матеріальні цінності, що надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під відсоток. Кредит розподіляється на фінансовий, товарний і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Види:
За джерелами користування:

- Внутрішні – які надаються національними фінансовими установами.

- Зовнішні – які надаються іноземними банками.

За строками:

- Короткострокові.

- Середньострокові.

- Довгострокові.

За валютою:

- Кредити в національній валюті.

- Кредити в іноземній валюті.

За порядком надання:

- Кредити, які надаються готівкою.

- Кредити, які надаються в безготівковій формі.

За порядком використання:

- Кредити, які використовується одночасно вся сума.

- Кредити, які використовується частинами.

За умовами погашення:

- Кредити, які погашаються разово вся сума.

- Кредити, які погашаються частинами.

За забезпеченістю.

- Забезпечені.

- Бланкові.

За страховим ризиком:

- Стандартні кредити.

Кредити з підвищеним рівнім ризику

Договір факторингу

Договір факторингу – це договір, за яким одна сторона фактор передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони – клієнта, зарплату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи боржника.

На міжнародному рівні договір факторингу врегульований Оттавською конвенцією «Унідруа». Сторонами договору є фактор та клієнт. Фактором може бути банк чи інша юридична особа (фізична, але пп). Договір факторингу укладається у письмовій формі. Може бути або реальним або консенсуальним. Такий договір є завжди оплатним та двостороннім.

Істотними умовами договору є:

- Предмет.

Предметом може виступати грошова вимога, строк платежу за якою вже настав або грошова вимога, строк платежу за якою настане в майбутньому.

- Строк.

Договір може бути укладений як з зазначенням строку так і без нього.

- Винагорода фактору.

Розмір такої винагороди може залежати від сфер діянь клієнта, від його правового статусу, від його річних оборотів, від кількості боржників, від суми уступленої вимоги.
Може бути встановлена у грошовій сумі чи у відсотках.

Обов’язки клієнта:

- Уступити грошову вимогу.

- Клієнт зобов’язаний передати фактору докази того, що свою частину зобов’язань перед третіми особами боржниками він виконав.

- Клієнт зобов’язаний повідомити банк про своїх контрагентів за комерційними договорами.

- Клієнт зобов’язаний сплатити винагороду.

- Зобов’язаний повідомити боржника про відступлення права грошової вимоги.

Обов’язки фактора:

- Оплата уступки вимоги.

- Фактор виплачує грошові кошти клієнту за умови, що зі сторони боржників не буде жодних претензій щодо якості і кількості товарів.

- Не має право наступного відступлення грошової вимоги, за умови, що інше не передбачено договором.

- Якщо за умовами договору фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі в нього права грошової вимоги, то фактор набуває прав на всі суми, які він одержить від боржників і клієнт не відповідає перед фактором, якщо такі суми є меншими від суми сплаченої фактором клієнту.

- Якщо фактор набуває права вимоги з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнтом перед самим фактором, то в такому випадку фактор зобов’язаний відзвітуватися перед клієнтом і повернути йому залишок суми, яка перевищує розмір відступленої вимоги. Якщо грошові кошти менші суми боргу, то клієнт відповідає за залишок боргу.

Права боржника:

- Має право вимагати від фактора доказів про уступку права вимоги.

- Має право вимагати у клієнта суму, яку він сплатив фактору, якщо товар під заставу був не якісний.

Договір банківського вкладу

Договір банківського вкладу – це договір, за яким одна сторона – банк, яка прийняла від другої сторони – вкладника, певну грошову суму вкладник зобов’язується виплачувати платникові таку ж суму і відсотки за неї в умовах і в порядку встановленим договором.

За правовою природою даний договір є реальним, одностороннім, оплатний. Якщо вкладником є фізична особа, то такий договір є публічний.

Види вкладів:

- Вклад на вимогу (повертається на першу вимогу вкладника).

- Строковий вклад (повертається по спливу певного строку).

Договір банківського вкладу складається в письмовій формі. При недотримання тягне за собою нікчемність.

При укладенні договору відкривається вкладний рахунок.

Для підтвердження укладення договору банк видає ощадну книжку. Ощадна книжка може бути іменною або на пред’явника.

Ощадна книжка повинна містити інформацію про найменування та місцезнаходження банку, номер рахунку, сума вкладу, розмір процентів, сума зарахованих і списаних коштів, залишок на рахунку.

Всі операції банк проводить лише при пред’явлені ощадної книжки.

У випадку втрати іменної ощадной книжки, за заявою вкладника банк видає нову.

Суб’єктами даного договору є банк вкладник.

Вкладниками можуть бути і фізичні і юридичні особи.

Істотними умовами є:

- Предмет.

Предметом є грошові кошти, в готівковій або безготівковій формі, національній або іноземній валюті.

За загальним правилом сума вкладів не обмежується.

- Оплата.

Визначається договором.

- Строк (факультативний).

Буде обов’язковий лише при строковому вкладі.

- Вид вкладу.

Кошти, які зберігає юридична особа перераховує з поточного рахунку юридична особа на депозит і після закінчення строку знов повертається на поточний рахунок.

Юридичні особи брати кошти в готівковій формі не мають права.

При вкладнику-фізичний особі, вона обов’язково надає документ який посвідчує особу.

Банк зобов’язаний виплачувати вкладнику відсоток.

Відсоток нараховується банком з наступного дня після отримання вклад. Порядок виплати відсотків визначається договором.

За загальним правилом розмір відсотків банк не має права змінювати.

Періодичність нарахування відсотків визначається договором.

У випадку не визначення в договорі порядок нарахування процентів, вони сплачуються щоквартально окремо від суми вкладу.

Банк зобов’язаний будити суму вкладу на першу вимогу. Сам договір таке право вкладника не має права.

Юридичні особи не мають права витребувати кошти до закінчення строку.

Договір банківського вкладу припиняється у таких випадках:

- Взаємна згода сторін.

- На вимогу вкладника.

- У випадку ліквідації банку або юридичної особи вкладника.

- У випадку відкликання ліцензії у банку.

Договір припиняється з моменту видачі суми вкладу та відсотків за цей вклад.

Угода про розірвання договору складається у письмовій формі.

Заповіт подружжя.

Подружжя може скласти спільний заповіт відносна майна, яке належить ї на праві спільної сумісної власності. Особливість – якщо помирає один із подружжя, його частка переходить не до спадкоємців, а до іншого з подружжя, а нотаріус має накласти заборону відчужувати таке майно. Спадкоємці можуть отримати спадщину лише після смерті